В Україні почалася масована реінтеграція державних активів підприємств, що в умовах високих політичних ризиків і посилення державного регулювання ринкових відносин може призвести до відтоку іноземних інвестицій з основних секторів української економіки.
Впродовж останніх кількох місяців дії уряду щодо суб’єктів реального сектора економіки дедалі більше нагадують радянський держплан. Досить пригадати низку меморандумів «про взаєморозуміння» між Кабміном і основними учасниками грядущої боротьби за урожай: нафтовими компаніями, фінансовими інституціями, виробниками добрив і харчовиками. Мета цих документів була одна — будь-що и утримати цінову ситуацію на ринку й реалізувати заплановані урядом завдання. Також було заявлено про необхідність створення державних вертикально-інтегрованих компаній (ВІК), які, за задумом чиновників, покликані сформулювати замкнений технологічний цикл виробництва, що має сприятливо вплинути як на ситуацію в окремих галузях, так і на економіку в цілому.
Однак деякі експерти дотримуються дещо іншої думки про процес створення подібних структур, акцентуючи увагу на тому, що поява індустріальних гігантів може призвести до втрати іноземними інвесторами інтересу до окремих підприємств, які мають увійти до холдингів, що створюються, оскільки від фінансового донора знадобляться вкладення у весь виробничий комплекс. Крім того, створення державних корпорацій неминуче призведе до боротьби вітчизняних ФПГ за керівні посади в таких вертикально-інтегрованих компаніях і перетягання «ковдри повноважень» між холдингом і держорганами. Про що, втім, свідчать перші кроки зі створення НАК «Енергетична компанія України».
Володар лампочок
Одним із наймасштабніших проектів з об’єднання держактивів став указ Президента України про створення НАК «Енергетична компанія України», яким передбачено входження до неї низки об’єктів електроенергетики, про що «ДТ» вже досить докладно писало. Але буквально через місяць після виходу цього указу виникли перші проблеми на шляху практичної його реалізації у вигляді ратифікації урядом проекту постанови «Про створення національної акціонерної компанії «Енергетична компанія України», підготовленого екс-міністром палива й енергетики Сергієм Єрміловим. На зустрічі з Президентом Леонідом Кучмою голова створюваної НАК Олег Дубина заявив про саботування урядовими структурами виконання указу Президента. Того ж дня прес-служба Кабміну дезавуювала заяву Олега Дубини, мотивуючи затримку з прийняттям рішення щодо НАК тим, що положення нового проекту (перший проект в цілому схвалили 23 лютого) не були узгоджені із зацікавленими міністерствами й відомствами. Конфлікт, що вибухнув, нібито спустили на гальмах.
За словами голови Національної комісії регулювання електроенергетики (НКРЕ) Юрія Продана, ТЕЦ мали вийти з управління Міністерства палива й енергетики України і увійти до НАК «Енергетична компанія України». Також голова НКРЕ зазначив, що основним питанням є не стільки те, під чиїм управлінням опиниться «Енергетична компанія України», скільки те, щоб до НАК перейшло якомога більше майна державних енергокомпаній, що перебували в управлінні Міністерства палива й енергетики.
Цю ініціативу уряду можна розглядати одразу в кількох аспектах. Передусім заява Юрія Продана свідчить про посилення окресленої раніше тенденції щодо обмеження повноважень міністра палива й енергетики. У разі передачі держпакетів усіх енергокомпаній в управління НАК «ЕКУ» у підпорядкуванні міністерства залишається лише вугільна галузь. Підтвердженням цього урядова постанова №328 від 17 березня, якою визначено створення міжвідомчої комісії з координації роботи, пов’язаної з реалізацією Концепції функціонування й розвитку Оптового ринку електроенергії (ОРЕ).
Згідно з документом, функції секретаріату комісії виконуватиме центральний апарат НКРЕ, а питання технічного й фінансового забезпечення вирішуватиме держпідприємство «Енергоринок». При цьому комісії надано досить широкі повноваження, сформульовані в постанові як «координація роботи центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, організацій та установ усіх форм власності з реалізації положень концепції (функціонування й розвитку ОРЕ. — «ДТ»)». Зауважимо, що концепцією передбачено регулювання діяльності практично всієї електроенергетичної галузі від внесення необхідних змін до нормативно-правової бази до ліцензування видів діяльності та формування цінової й тарифної політики.
У такому разі інцидент, який стався між НКРЕ та «Миколаївобленерго» і «Одесаобленерго» із запровадженням «понижувального коефіцієнта» за ненормативні втрати електроенергії, може стати законодавчо закріпленою системою. Нагадаю, що це рішення комісії, згідно із заявою представників «облів», призвело до фінансових проблем на підприємствах і неможливості продовжувати реалізацію інвестиційних програм. Разом із тим, за словами Юрія Продана, НКРЕ до 2005 року посилить вимоги до енергокомпаній щодо виконання їхніх інвестиційних зобов’язань. Тепер зі створенням міжвідомчої комісії держава в особі НКРЕ остаточно замкне на собі проходження фінансових потоків у галузі, що може спровокувати повернення до ручного управління галуззю.
Крім того, ще одним аспектом включення ТЕЦ до складу НАК «ЕКУ» є питання залучення інвестицій в енергогалузь. У цьому випадку може виникнути не менш складна ситуація, оскільки термін експлуатації обладнання на деяких українських теплоелектроцентралях становить 50—60 років. На початку минулого року Асоціація ТЕЦ розробила концепцію розвитку галузі, що передбачає її вихід з-під фінансової опіки держави. Документ підтримав тогочасний керівник Мінпаливенерго Сергій Єрмілов і голова профільного парламентського комітету Андрій Клюєв. Президент Асоціації ТЕЦ України Григорій Дінейкин тоді зазначав, що «якщо справа дійде до приватизації ТЕЦ, потенційними покупцями їхніх акцій вважаються місцеві влади. Причому це можуть бути й міськадміністрації, комерційні структури, пов’язані з регіональними елітами».
У середині 2003 року екс-міністр палива й енергетики виступив із пропозицією зняти мораторій на приватизацію ТЕЦ та продати їх на відкритих конкурсах. «Потрібні інвестиції у розвиток ТЕЦ — без недержавних інвестицій покращення ситуації не буде», — заявив тоді Сергій Єрмілов. Крім того, за його оцінкою, на більшості ТЕЦ України склалася непроста ситуація, і держава втратила контроль над тими ТЕЦ, які передавали в управління органам місцевої влади або приватним компаніям.
Таким чином, у разі здобуття контролю над вітчизняними ТЕЦ створювана НАК отримає одночасно низку проблем із представниками регіональних ПФГ, які вже закріпилися на підприємствах. Крім того, на баланс державної енергокомпанії передадуть морально й технологічно застарілі активи, що потребують значних інвестицій, чого не може забезпечити держава. У результаті процес створення НАК «ЕКУ» може значно уповільнитися, а сама компанія виконуватиме більше функції важеля політичного тиску, ніж економічного регулятора в електроенергетиці.
Скуті титановим ланцюгом
Не менш цікаво розвивається процес створення ВІК у титановій галузі. За словами віце-прем’єр-міністра України Андрія Клюєва, уряд підготував проект, яким передбачено об’єднання підприємств хімічного сегмента галузі. Як заявив голова Фонду держмайна Михайло Чечетов, до складу нової компанії увійдуть Іршанський ГЗК, ДАК «Титан» (м. Армянськ, АРК) та «Сумихімпром».
Нагадаю, що 95% титанового виробництва становить діоксид титану, який використовують при виробництві лаків, фарб, паперу, пластмас та ін. Основними підприємствами, що виробляють двоокис титану, є ДАК «Титан» і ВАТ «Сумихімпром», яким належить відповідно 25 і 45% українського ринку. Решта внутрішнього попиту задовольняється за рахунок імпорту. Основними постачальниками ільменітового концентрату (основної сировини для виробництва діоксиду титану) є Вольногорський і Іршанський ГЗК.
Зауважу, що з початку року кримський «Титан» потрапив у поле зору одразу двох інвесторів: британської Peter Hambro Mining Plc, з якою ДАК мав намір створити СП, і російського ЗАТ «Ренова», яке активно розробляє сьогодні, через свою «дочку» — ЗАТ «ТАКО», Федоровське апатит-ільменітове родовище в Житомирській області. Наміри уряду, продемонстровані в розпал боротьби інвесторів за кримське підприємство, свідчать про те, що держава вирішила виступити самостійним гравцем. І все б нічого, якби не одне «але» — проблематичність фінансування реконструкції цього підприємства за рахунок коштів бюджету. Тому виникає цілком природне запитання: чому в ситуації, коли обидва інвестори пропонують десятки мільйонів доларів інвестицій, уряд приймає рішення про повну націоналізацію підприємств?
По-друге, схоже, що шляхом об’єднання вказаних підприємств титанової галузі уряд намагається перейти до державної ресурсно-сировинної схеми виробництва, за якої ціни фіксуються на всіх етапах технологічного ланцюжка — від видобутку сировини до випуску готової продукції. Однак цей метод не має нічого спільного з ринковими принципами побудови економічних відносин, коли остаточну вартість товару на ринку визначає баланс попиту та пропозиції, а не адміністративна вказівка «зверху». Тим більше що на сьогодні Іршанський ГЗК не в змозі задовольнити попит споживачів ільменітового концентрату, і підприємствам доводиться закуповувати його за кордоном за ринковими цінами.
Відкритим також залишається питання взаємовідносин титанової НАК із вітчизняними лакофарбовиками, які є одними з основних споживачів діоксиду титану, який виробляє «Титан» і «Сумихімпром». Минулого року Антимонопольний комітет уже розглядав справу про зловживання монопольним становищем виробників діоксиду. Нині ж створюють ще одну держмонополію, яка матиме можливість встановлювати ціни під протекторатом Кабміну, коли їхнє зростання мотивуватимуть необхідністю покриття витрат на закупівлю імпортної сировини та реконструкцію виробничих потужностей, а тому АМКУ буде вже набагато складніше розбиратися зі «зловживаннями». Тим більше що прецеденти таких дій вже існують.
Нафтові реінтегратори
Низка цікавих запитань виникає і при створенні нафтових ВІК. Як уже писало «ДТ», глава Фонду держмайна Михайло Чечетов заявив у лютому про тимчасове припинення підготовки конкурсів із продажу належних державі пакетів акцій у ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття», ВАТ «НПК «Галичина» і ЗАТ «Укртатнафта» для вивчення можливості створення на їхній базі з участю ВАТ «Укрнафта» національної вертикально інтегрованої нафтової компанії (ВІНК). Нещодавно глава Фонду підтвердив намір створити ВІНК уже найближчим часом. Але, на відміну від процесу створення попередніх холдингів, об’єднання нафтових активів під егідою державної нафтової корпорації може зустріти потужний опір бізнес-груп (насамперед групи «Приват»), що вже досить активно працюють на ринку нафти й нафтопродуктів.
Дуже схоже, що вже зараз ситуація починає загострюватися. Як заявив голова Держкомітету з природних ресурсів Микола Злочевський, НАК «Надра України» може стати нафтовидобувною компанією. За його словами, вже до кінця 2004 року НАК зможе видобувати близько 50 тис. тонн нафти на місяць, а наступного року збільшити обсяги видобутку вдвічі. З погляду економічної доцільності поява другої нафтовидобувної компанії — нонсенс. Але якщо розглядати це як протидію створенню «приватної» ВІНК, то все стає на свої місця. Тим більше що реалізація намірів керівництва НАК «Надра України» прямо залежить від рішення парламенту, який має прийняти закон, що передбачає новий порядок видачі ліцензій на використання вітчизняних родовищ. Згідно з цим законопроектом першочергове право матимуть компанії, котрі вклали кошти в їх розробку, в чому НАК «Надра України» є практично монополістом.
Ще однією цікавою особливістю початку можливої роботи НАК «Надра України» є той факт, що її створили три роки тому шляхом об’єднання державних геологорозвідувальних підприємств. Згідно з президентським указом, усі 100% акцій НАК закріплені у власності держави та не підлягають відчуженню або передачі до статутного фонду інших компаній.
Хоч як би не оцінювали передачу АЗС групою «Приват» в управління «Укрнафти», такі дії потребують досить великих вкладень. У планах компанії збільшення мережі АЗС до кінця року до 400 комплексів, що матиме сенс тільки за наявності потужностей із видобутку та переробки. Нагадаю, що обсяги видобутку нафти компанією «Укрнафта» минулого року становили близько 180 тис. тонн на місяць. У разі появи нового держмонополіста з видобутку нафти на території України, створювана у «приватному» варіанті ВІНК опиниться в досить скрутному становищі. З одного боку, це поступове зниження «Укрнафтою» обсягів видобутку нафти, з іншого — необхідність завантаження переробних потужностей створюваної ВІНК.
Крім того, існує проблема взаємовідносин із нинішніми власниками й контрагентами нафтопереробних заводів (НПЗ), які уряд має намір включити до складу ВІНК. Зокрема, татарська сторона, котра володіє контрольним пакетом «Укртатнафти», має право першочергового викупу 43-відсоткового держпакета акцій Кременчуцького НПЗ. До того ж із Дрогобицьким НПЗ досить тісно співпрацює компанія «Контініум» (торгова марка WOG), близька до народного депутата Ігоря Єремеєва, яка має майже 250 АЗС і навряд чи у захваті від ініціатив уряду.
Втім, до прийняття Кабміном конкретних документів щодо створення ВІК робити якісь далекосяжні прогнози поки що зарано. За оцінкою начальника Управління інвестиційною діяльністю ДКЦПФР Євгена Іванова, «прогнозувати сьогодні, які наслідки для економіки матиме створення таких великих акціонерних товариств, досить складно. У будь-якому разі тут присутні як певний позитив, так і можливість виникнення непередбачених ситуацій. Безумовно, до позитива можна віднести підвищення керованості підприємствами, що входять до «акціонерної корпорації». Крім того, держава має продумати питання щодо схем залучення інвестицій у ці акціонерні корпорації. При створенні таких великих акціонерних підприємств державні чиновники мусять чітко вибудувати схеми залучення інвестицій та продумати ефективну систему їхнього захисту».
Чи врахують інтереси інвесторів — покаже час, але досвід минулих років чомусь підказує, що в період виборчої кампанії тон в економіці задаватиме алгоритм бюрократичної доцільності, де логіка спокійного існування окремо взятого чиновника переважає над здоровою ринковою доцільністю.