Змін на ринку нафтопродуктів після виборів президента України чекали, і вони відбулися. Першими обвалилися інтереси Віктора Медведчука, на тлі яких зросла активність групи "Приват" Ігоря Коломойського.
Разом із лінією партії хитаються трейдери та споживачі. В остаточному підсумку йдеться про те, як бути з російськими поставками дизпалива та скрапленого газу, які, з одного боку, найдешевші із доступних, але з іншого - їхнє походження погано вписується в картину дня на тлі війни в Донбасі.
Дорогий Віктор Володимирович
Подією року стало запровадження спецмита на трубопровідні поставки російського дизпалива (3,75% із 1 серпня та 4% із 1 жовтня). Це призвело до зупинки джерела поставок, що підживлював близько 40% ринку.
Офіційною причиною такого кроку голова парламентського комітету з питань енергетики та житлово-комунальних послуг Андрій Герус називає бажання знизити частку російських поставок. Є й неофіційна версія: трубу прикрили через її належність до орбіти Віктора Медведчука. Але характерно, що обидві версії не суперечать одна одній, і обох цілей досягнуто: імпорт по трубі помер, імпорт із Росії знизився (див. рис.).
Інше запитання, чи надовго? Якщо в серпні російський імпорт ДП "присів" до 15%, то у вересні зріс до 18%, а в жовтні становив 32% (погодьтеся, це менше, ніж 45% у першому півріччі 2019-го). Але при цьому 65% російських поставок припало на ту саму "Роснефть" і йде тією самою трубою, тільки тепер перевантажується на залізницю не в Україні, а в білоруському Гомелі. Паралельно наростив поставки втричі "Лукойл" (майже до 60 тис. т), і з'явився новий канал імпорту - продукт Орського НПЗ (30 тис. т у жовтні), який розробляють одразу кілька трейдерів. Імовірно, це ще не все. Потенціал нарощування поставок є за всіма переліченими напрямами і не тільки. Наприклад, у залізничних поставках своє слово ще не сказала "Роснефть", яка поки що відправляє продукт виключно трубою до Гомеля. Тим часом це найбільший російський виробник, який, за наявними даними, може оперативно поставити на "колеса" у напрямку України 50–60 тис. т дизпалива.
Дорогий Олександр Григорович
Частка росіян на українському ринку багато в чому залежатиме від Білорусі. Це основний учасник, який виграв від "трубного" мита. У першому півріччі поставки дизпалива від держекспортера БНК становили 180 тис. т, а в серпні-вересні перевищили 300 тис. т. Голова "БНК-Україна" Олександр Коваленко пояснив таке вибухове зростання поставок наявністю запасу палива в Білорусі, сформованого в період загрози затяжної кризи з "брудною" нафтою, що спочатку загрожувало зниженням переробки та навіть зупинкою Мозирського НПЗ. Скільки ж білоруського ДП буде наступного року? Це основне запитання.
Наразі "БНК-Україна" запропонувала на тендерах на 2020 р. лише 140 тис. т дизпалива на місяць, притім, що заявок від українських компаній надійшло на 430 тис. т. "Можливо, ситуація зміниться, але на даний момент більше ресурсу в нас немає", - заявив голова "БНК-Україна" на конференції Petroleum Ukraine 2019. За його словами, ця невизначеність пов'язана з відсутністю графіка поставок російської нафти. (Це окремий щорічний ритуал, що розпочинається гучними заявами в Мінську й закінчується тихими перемовинами в Сочі.)
При цьому на ринку розуміють, що навіть у разі збереження низьких обсягів 2019-го (18 млн т нафти) у білорусів буде як мінімум 250 тис. т експортних обсягів ДП, і з великою часткою ймовірності їх продадуть в Україну, яка дає найбільшу ціну.
Преміальність українського ринку описується простим прикладом: якщо білоруський дизель до Польщі продається з дисконтом 10 дол./т до морського котирування, то до України - з премією. У контрактах на цей рік вона становила 10–16 дол./т, а за останніми даними, на наступний стартуватиме з 19 дол. і залежатиме від обсягу закупівель, а також від того, чи закуповуєш ти білоруський бензин (при цьому його вартість залишиться на рівні останніх років).
Зробимо два проміжні висновки.
Перший: що вище внутрішнє виробництво, то дешевший імпорт. Частка українських НПЗ на внутрішньому ринку бензину становить 50%, і білоруська марка А-92 продається з дисконтом, а не з премією. У Польщі 70% ринку ДП забезпечують внутрішні виробники, і імпорт із Білорусі приходить із дисконтом. В Україні НПЗ закривають 10% ринку ДП, і імпорт іде з премією. Аналогічне ціноутворення й за іншими напрямками імпорту ДП.
Другий висновок: зростання премії на 8–10 дол./т і є фінансовим результатом "трубопровідного" мита. На цю суму подорожчає закупівля не тільки білоруського, а й усього обсягу споживаного країною дизпалива. При споживанні 7 млн т це близько 1,75 млрд грн. Багато це чи мало? 10% від цієї суми отримають українські НПЗ, а решту - іноземні трейдери. При цьому, оскільки імпорту трубою немає, то немає й надходжень мита до бюджету, на що також розраховували.
З іншого боку, 8–10 дол./т - це близько 2% у вартості ДП на кордоні, або 25 коп./л. Не дивно, що мито залишилося непоміченим роздрібними мережами, націнка в яких становить кілька гривень.
Однак найбільш прикрий результат у тому, що ринок рухається до відновлення колишньої конфігурації постачання дизпалива. Російський імпорт зростає з кожним місяцем, і навіть якщо 2020-го білоруси знайдуть 200 тис. т на місяць для України, Росія все одно стане найбільшим постачальником із часткою близько 33% (порядку 200–220 тис. т на місяць, як минулого жовтня).
Зі стратегічного погляду, також слід урахувати, що сумарна частка дизпалива з російської нафти становитиме на українському ринку мінімум 70%, тому що з неї виробляється й білоруський, і литовський продукт. Виправити це хоче Ігор Коломойський.
Дорогий Ігор Валерійович
Андрій Герус неодноразово спростовував причетність Ігоря Коломойського до запровадження мита на "трубопровідне" дизпаливо. За його словами, олігарх справді телефонував йому напередодні прийняття рішення, але, навпаки, був проти. За фактом виграш групи "Приват" справді неочевидний, хоча помітна активізація цього гравця на ринку більш ніж проглядається.
Контрольована Коломойським "Укртатнафта" намагалася, але поки що не змогла наростити переробку, хоча отримала можливість продавати наявні обсяги дизпалива дорожче. Проблема в тому, що разом із затребуваним дизпаливом із нафти отримують дедалі менш затребувані бензин і мазут, які тягнуть економіку НПЗ донизу.
Трохи краща ситуація в портах, де "Приват", який володіє комплексами в Одесі та Чорноморську, є найбільшим гравцем. Якщо в серпні-жовтні 2018-го через Одеський порт було імпортовано 11 тис. т ДП, то за аналогічний період цього року - 120 тис. А потужностей набагато більше. Початок активного імпорту через порти дав змогу "Привату" стати активним оптовим трейдером, чого за дніпропетровською групою взагалі ніколи не помічали.
Основним суперником стала группа Wexler, яка облаштувалася на перевалочному комплексі "Стівідорінг" у "Південному". Конкуренція між цими постачальниками привела до того, що ціни на оптові партії ДП у портах стали нижчими, ніж на терміналах Житомирської області, де розподіляється, здавалося б, найдешевший білоруський і російський ресурс.
Зважаючи на все, на море в "Привату" великі плани: ринком пройшла інформація, що найбільший український оператор уже придбав два танкери дедвейтом по 30 тис. т для поставок ДП. Однак проблема в тому, що в міру нарощування російських залізничних поставок імпорт через порти, як найдорожчий, стає незатребуваним. Так було у 2015 р., коли російське дизпаливо в Одесі було дешевшим, ніж привезене морем.
У зв'язку з цим досить очікуваною можна назвати нещодавню заяву "Укртатнафти" про підготовку звернення до уряду з вимогою запровадити мито на весь російський ресурс, а не лише на той, що поставляється трубою.
"Є всі підстави, щоб Україна запроваджувала загороджувальні мита з метою захисту свого ринку. Поворотні акцизи, які отримують російські виробники, - це пряме субсидування", - заявив 13 листопада на конференції Petroleum Ukraine перший заступник голови правління "Укртатнафти" Руслан Ляпка. Розмір можливого мита поки що невідомий, оскільки нещодавно впроваджену систему поворотних акцизів як компенсації за поставки світлих нафтопродуктів на внутрішній ринок ще недостатньо вивчили самі росіяни.
* * *
Важко було відповісти на запитання про те, що робити у разі повернення російського імпорту на домінуючі позиції, і Андрію Герусу. За його словами, парламентський комітет і уряд нині вивчають європейську практику, яка передбачає диверсифікацію поставок енергоресурсів із частками за кожним напрямком не більш як 30% (про це нещодавно заявив міністр енергетики та екології Олексій Оржель). Європейська практика каже також і про те, що європейські країни часто не дослуховуються до цих рекомендацій, вибираючи економічну вигоду. За даними незалежного польського експерта Анжея Щесняка, протягом останніх 13 років нафта коштувала Польщі на 1,6 дол./бар. дешевше, ніж для інших країн ЄС.
"Щорічно польські НПЗ заощаджували близько 300 млн дол., хто компенсує ці втрати у разі переходу на альтернативні поставки нафти?" - поставив риторичне запитання Щесняк. Проте, за його ж даними, частка російської нафти в кошику переробки знизилася з 95,5% у 2006 р. до 76% у 2018-му.
Україна також повинна знайти межу між політикою та економікою. Активні пошуки розпочалися лише нещодавно. І дизпаливо як найбільш об'ємний енергоресурс, мабуть, стане головним полігоном для таких випробувань.