З початку листопада в Польщі з’явився новий постачальник газу. Польська газонафтова компанія PGNiG підписала контракт з угорською фірмою Eural TG про закупку 2 млрд. кубів середньоазіатського газу. Поставки здійснюватимуться до літа наступного року порціями по 200—300 млн. кубів на місяць.
Контракт відразу викликав інтерес не стільки у Варшаві й Будапешті, а в першу чергу в Москві. Російська преса відразу заявила, що Росію обійшли з газом. Причому не угорці, а... українці.
Офіційний «Газпром» висловився стримано, заявивши, що вивчить деталі угоди і те, наскільки вона вкладається в українсько-російські газові домовленості.
Проте особливого захвату не виявили й там. Останнє пояснюється просто: компанія Eural TG створювалася як оператор із поставок середньоазіатського газу в Україну, вона замінила в цій ролі відому «Ітеру». Передбачалося, що частки в ній розділять навпіл «Нафтогаз України» і «Газпром». Правда, згодом з’явився варіант, відповідно до якого по 40% пропонувалося українцям і росіянам, а ще 20% — британській компанії JKX Oil & Gas. Останню залучили з огляду на її шляхетне британське походження, популярність на Заході й котирування її акцій на Лондонській фондовій біржі. Залучення третього учасника підтримали британські офіційні особи, хоча «Газпром» цій ідеї не зрадів.
Тепер він може тільки спостерігати за тим, що приблизно чверть імпорту газу в Польщу здійснюватиме компанія, яка не входить у зону його прямого контролю. Але тиха істерика зі скигленням, що «неправильна фірма перепродає неправильний газ за неправильними цінами», у нашому випадку дещо недоречна.
Особливої таємниці з підготовки угоди ніхто не робив. У тому ж «Газпромі» були в курсі подій, на Заході — теж. Представник генерального директорату з питань транспорту й енергетики Європейської комісії Фаузі Бенсарса ще в серпні заявляв про намір України збільшити експорт газу в Польщу.
А загалом наступного року Польща може відзначити 60-ту річницю поставок українського газу. 1944-го на польський меткомбінат Хута Сталєва Воля надійшов газ із західноукраїнських родовищ. Правда, з огляду на те, що газопровід будували німецькі окупанти, круглу дату навряд чи помітять. Зате «Газпром» урочисто відсвяткував 30-річчя поставок газу в Німеччину, що, втім, теж мало прямий стосунок до України. Експортований в ФРН 1973 року газ був спочатку чисто прикарпатським, сибірський газ у трубі з’явився згодом. Однак це вже історія.
Нині понад 60% газу, що споживається в Польщі, — газпромівські. Попри постійні спроби Варшави диверсифікувати джерела його поставок. 1993 року для цього було прокладено два невеличких газопроводи у ФРН. Це дозволило купувати дрібні партії газу у фірм Норвегії, Данії, тієї ж таки Німеччини.
Підписувалися протоколи і про більш глобальні проекти типу поставок із 2008 року газу з Норвегії або з датською компанією DONG про імпорт газу через спеціально проектований 230-кілометровий трубопровід на дні Балтики. Правда, газ у цьому варіанті виявився б набагато дорожчим.
Проте свого газу однаково мало: при споживанні 11,2 млрд. кубів у країні щороку видобувається менше 4 млрд. До того ж половина його — це низькоякісний газ із високим вмістом азоту. Для нього на заході Польщі навіть існує окрема система газопроводів.
Цікаво, що за останні три роки в газовому балансі Польщі постійно присутній узбецький газ, що надходить через українську межу, через ГІС Дроздовичі.
На 2000 рік планувалися й прямі поставки з України. Було підписано контракт на поставки в Польщу 2 млрд. кубометрів газу. Його джерелом були ДП «Укргазвидобування» (1 млрд. кубів) і ТД «Газ України» (1 млрд. кубів). До цього 1999 року в Польщу надійшло 1,3 млрд. кубів газу. Тодішня ціна контракту передбачалася на рівні 60 дол. за 1000 кубів газу. Втім, обстановка тоді була інакшою: експорт газу на тлі триваючих несанкціонованих переборів сприймався Росією в багнети. Москва взагалі наполягала на запровадженні експортного мита на експорт газу з території України в 140 дол. Тож контракт тоді зів’яв, хоча дрібніші поставки продовжувалися.
2001 року Україна експортувала 1 млрд. кубів газу, 2002-го — 1,8 млрд., причому більша частина цього газу надходила в Польщу й Угорщину. Поставки вдало збігалися з прагненням Польщі закуповувати газ у максимально можливої кількості постачальників, чого вимагають і газові директиви Європейського Союзу. Між іншим, відповідно до них частка одного постачальника не може перевищувати 50%. Тож рано чи пізно росіянам доведеться потіснитися. Ясна річ, на це піде кілька років, проте цей процес неминучий.
Стосовно даного випадку, то «Газпром» і сам стимулював поляків. Торік цілком серйозно обговорювався варіант поставки через Білорусь 0,6 млрд. кубів газу на місцевий ринок компанією «Ітера». Заступник голови «Газпрому» Олександр Рязанов, що курирував питання (він же курирує й Україну), дав розпорядження опрацювати договір комісії між нею та дружньою росіянам польською фірмою Bartimpex.
Та й нинішнього року, коли у вересні в PGNiG зірвався контракт із західним постачальником, фірмою Sinclair і знадобилися додаткові обсяги газу понад обговорені в контрактах, росіяни запропонували свій газ. Але з пристойною націнкою. У результаті поляки віддали перевагу більш дешевому варіанту українсько-угорської фірми.
До речі, про ціни. Польща — європейська країна, тож внутрішні ціни там цілком європейські. Скажімо, кінцева ціна газу для населення (із ПДВ) становить 380 дол. за 1000 кубів (для порівняння: в Україні — 36). Промисловість споживає дешевший 145-доларовий газ (в Україні — по 45 дол.). Тож у Польщі блакитне паливо якщо не розкіш, то й не найдешевше задоволення. Обігрів житлового будинку площею 120 квадратних метрів обходиться власникові майже в тисячу доларів на рік. Тож не дивно, що 48 млн. українців споживають у побуті 15 млрд. кубів газу, а 40-мільйонна Польща — лише 3,7 млрд. кубів.
Ціни на газ у Польщі хоча й нижчі від німецьких, але вищі від англійських або ірландських. Загалом у центральноєвропейських країнах вони в шість разів перевищують українські в побуті й удвічі-втричі — у промисловості. Це робить місцеві ринки привабливими для наших газівників. Особливо після того, як на газовому ринку України вдалося навести якщо не повний порядок, то принаймні покінчити з хаосом 1996—1999 рр. Успішне виконання туркменського контракту привело навіть до поняття «профіцит газу». Нинішнього року експорт очікується на рівні 6 млрд. кубів. Правда, левина частка його — 5 млрд. — йде за контрактами газпромівської фірми «Газекспорт». Вільна частка оцінювалася в мільярд кубів.
Суми контрактів, природно, є комерційною таємницею, проте відомо, що українські поставки дещо дешевші від газпромівських. За даними польських джерел, 30 липня ц.р. на переговорах глави НАК Юрія Бойка з головою правління PGNiG Мареком Косовським у звіті поляків фігурувала цифра в 106 дол. за 1000 кубів, що приблизно на 20% дешевше газпромівських пропозицій. Утім, коли росіяни заявляють, що Україна демпінгує на ринку, вони дещо перебільшують. Газ пропонується за цілком рентабельною ціною...
Офіційно поляки заявили, що ціна в контракті «конкурентна». До речі, на відміну від 2000 року, навряд чи вона жорстко фіксована. Скоріш за все, зразком служить стандартний механізм ціноутворення, коли ціна газу прив’язана до рівня вартості на світових ринках мазуту й газойлю за кілька місяців. Аналогічний механізм застосовують і «Газпром», і більшість інших газопостачальних компаній. Сумнівно, щоб у Польщі вигадували щось нове...
Цікаво, що угода з Eutal Trans Gas формально не потрапляє під газпромівське обмеження, й це відкриває вікно в країни Центральної Європи. Загалом, на угорську фірму може чекати цікаве майбутнє: відповідно до контрактів, за транспортування вона одержує велику кількість газу, а відповідно до статуту, цілком може його експортувати. Це, звісно, не збільшує кількість її щирих друзів.
Тож якщо недавно за скиданням компромату на ETG прораховувалася усунута від транзиту група «Ітера» (нині ведуться переговори про її продаж, причому основний претендент — це сам «Газпром»), то тепер недоброзичливців, певне, побільшає. Стратегія росіян грунтується на повному відсіканні самостійних варіантів надходження середньоазіатського газу в Європу. І перший несанкціонований вихід середньоазіатського газу на ринок Центральної Європи — дзвінок для офісу на московській вулиці Намьоткіна.
Газу в угорської фірми чимало, за транзит вона одержує до 13,7 млрд. кубів. Крім того, генеральний директор Eural Trans Gas Андраш Кнопп заявив, що фірмі вдалося купити в Узбекистані й Казахстані понад три мільярди кубометрів, чого цілком вистачає для виконання польського контракту. Тоді ж було заявлено, що цей газ зайде переважно в Україну, а частково буде продано на Захід за укладеними експортними контрактами.
За перше півріччя ETG при обороті в 830 млн. дол. одержала 58 млн. чистого прибутку. Планується, що перші дивіденди буде спрямовано на збільшення статутного капіталу Eural із метою фінансування інвестиційних проектів компанії. Тепер очевидно, що в інвестпрограму входить і Центральна Європа.
При цьому саме «Нафтогаз України» виступає гарантом поставок газу. Це збігається з активізацією НАК на польському напрямку. У вересні НАК і польська нафтогазова компанія PGNiG узгодили плани співробітництва в газовій галузі.
Пріоритетами спільної роботи названо реконструкцію НАКом компресорної станції Комарно, що дозволить подавати взимку в Польщу більше газу. Плюс поляки збільшать використання українських підземних сховищ газу, що дозволить краще забезпечувати в холодну пору року східні регіони Польщі.
Крім того, передбачається й можлива «участь «Нафтогазу України» у капіталі польських газорозподільних підприємств. З урахуванням очікуваної в найближчі роки (не пізніше 2006-го) приватизації PGNiG, це досить перспективна справа. Між іншим, польськими облгазами (як і угорськими з румунськими) цікавиться й самий «Газпром».
Можливе також співробітництво в забезпеченні газом польських підприємств хімічної промисловості. Споживаючи до 3 млрд. кубів, вони нагромадили близько 400 млн. дол. боргу. На вересневих переговорах розглядалося питання про можливу участь PGNiG і НАК в управлінні цими підприємствами. Європа розширюється, і якщо ми не хочемо залишатися статистами в цьому процесі, потрібно максимально використовувати можливості, що відкриваються. Якщо чогось не зробимо ми, то це щось зроблять із нами...
Це ринок, на ньому виживають тільки активні, подобається це комусь чи ні. Не вічно ж нам бути об’єктами для покупок або здавання в управління.