Будь-яку справу можна зробити добре або погано. Або… як в Україні. Про те, що джерела поставок енергоносіїв загалом і газу зокрема потрібно диверсифікувати, а природний газ - заощаджувати, не говорив в останні років п'ятнадцять тільки ледачий. Та лише з початком кризи 2007–2008 рр. і при рекордних цінах на газ для України за економію енергоресурсів усе ж таки взялися всерйоз. І ефект такої тактики і стратегії став очевидним: споживання газу скоротили з 66,3 млрд кубометрів у 2008-му до 50,4 млрд торік. Хоча стати такими красномовними цифрам сумарної енергоекономії - близько 15 млрд кубометрів газу - "допоміг", на жаль, і кризовий спад виробництва.
Для порівняння: ця сумарна різниця енергоефективності в Україні порівнянна, наприклад, із річним споживанням газу в Польщі.
Однак із диверсифікацією джерел енергоносіїв вийшла вкрай скандальна історія. Збільшення видобутку газу на українській частині шельфу Чорного моря стартувало з купівель не нових плавучих бурових платформ, придбаних з більш ніж подвійною переплатою (те, що одну купили у "бомжів", це вже, схоже, дрібниці).
Старт проекту зі створення інфраструктури поставок скрапленого газу в Україну (будівництво терміналу з прийому скрапленого газу і відповідної інфраструктури) поки що асоціюється з його урочистим підписанням "від імені інвестора"… лижним тренером. Схоже, поки що він нікого не цікавить. А що ж тоді його пишна реклама на всіх континентах? За неї ж сповна були заплачені бюджетні грошики. Тоді чому ж вони не повертаються хоча б "молекулами", тільки тепер уже скрапленого газу?
Пілотні поставки реверсного газу в Україну з Європи (включаючи суто "паперовий" варіант) пройшли непогано. Але перший проект договірного забезпечення реальних великих поставок газу реверсом зі Словаччини в Україну негайно забуксував. І, очевидно, на невизначений час втратив актуальність через чергові російські "знижки на газ для України"...
Є серйозні питання щодо перспектив і проектів з виробництва синтетичного газу з вугілля, та й щодо водовугільного палива (ВВП). Утім, від самого початку (кілька років тому) від цих проектів за версту "тхнуло" компанійщиною. Чиновники цілком серйозно заявляли, що мало не через рік почнуть масово такі технології запроваджувати.
У січні 2012 р. тодішній міністр енергетики та вугільної промисловості Юрій Бойко анонсував план, згідно з яким українські теплоелектроцентралі (ТЕЦ) передбачалося протягом року перевести на водовугільне паливо,
пообіцявши щорічну економію аж у
6 млрд кубометрів природного газу. "Ми переводимо всі наші ТЕЦ на вугілля. На це знадобиться приблизно рік, але ми цю роботу вже почали", - розповідав чиновник.
Узагалі-то досвід Радянського Союзу, який спробував швидко перевести одну з ТЕЦ у Новосибірську на водовугільне паливо, нічого, крім "цінного досвіду" вивчення лавинопобідного процесу абразивного спрацьовування обладнання, не дав...
У липні 2012 р. Міненерговугільпром і Державний банк розвитку Китаю підписали протокол про співробітництво, включаючи проекти із заміщення споживання природного газу вугіллям. Цей рамковий документ передбачав поступове переведення п'яти теплоелектроцентралей (зокрема, Сєверодонецької, Миколаївської, Криворізької та Сімферопольської) на використання водовугільного палива. Передбачалося, що при цьому на кожну ТЕЦ знадобиться близько мільйона тонн вугілля, тобто сумарно близько 5 млн т. В один з остаточних проектів Енергетичної стратегії до 2030 р. узагалі, не скуплячись, записали 16 млн т…
Втім, як і очікувалося, поки що з водовугільними сумішами все так і залишилося на рівні розмов. Єдине публічне обговорення показало, що уявлення чиновників від енергетики про перспективи пропонованої технології вкрай нечітке.
Подарунки від дракона
Проте до китайських технологій і пов'язаних із ними кредитів уряд Януковича звернувся. Як дипломатично зазначили в Міненерговугільпромі, "вони (розробники. - Ред.) зробили те, що вміють, а не те, що треба було зробити".
Як ресурсну базу для так званого пілотного проекту з ВВП вибрали шахту ім. Д.Мельникова, на якій нині за рахунок китайського кредиту в 85 млн дол. здійснюється модернізація з виходом у перспективі на щорічний видобуток більш як мільйона тонн вугілля.
Проект включає будівництво заводу з виробництва водовугільного палива, вартість якого становить близько 100 млн дол. Завод з виробництва пульпи розмістять, швидше за все, на території шахти або збагачувальної фабрики, після чого її ще треба качати 7 км на станцію. Плюс сама реконструкція Сєверодонецької ТЕЦ під водовугільне паливо, вартість якої оцінили в 300 млн дол.
Навіщо це робиться, ніхто чітко не пояснив - переконливої переваги реконструкції ТЕЦ під ВВП не виявлено. Економія на газі не надто перекривала додаткові витрати.
Взагалі в Лисичанську (в якому розташована "експериментальна" шахта і поруч з яким стоїть ТЕЦ) прямо казали, що це просто подарунок регіону, з яким Бойко пов'язують багато років роботи. Можливо, хтось не так зрозумів і розніс поголос…
Нещодавно нині вже в.о. міністра Едуард Ставицький пообіцяв: "…невдовзі розпочнуть реконструкцію Сєверодонецької ТЕЦ, що дозволить за своїми потужностями переробки водовугільної суміші практично завантажити потужності підприємств "Луганськвугілля", "Лисичанськвугілля", "Первомайськвугілля".
Навіть якщо дуже м'яко висловлюватися, Е.Ставицький був неточним. Тому що навіть у найкращому разі Сєверодонецькій ТЕЦ при її нинішній потужності не потрібно і третини вугілля, що добувається держпідприємствами "Луганськвугілля", "Лисичанськвугілля", "Первомайськвугілля". Хіба що малося на увазі і виробництво синтетичного газу з вугілля. От із ним ситуація трохи більш просунута. Існує напрацьований китайський досвід.
У Піднебесній з природним газом не дуже добре, а от вугілля добувають майже в 40 разів більше, ніж в Україні (3,2 млрд т на рік). Кілька років тому китайці купили в англо-нідерландської корпорації Shell близько півтора десятка ліцензій на газифікацію вугілля. Потім спільно експлуатували установку з газифікації, а зараз технологія застосовується вже на кількох заводах.
Рік тому стало відомо про програму будівництва нових заводів. Уже з 2015 р. КНР розраховує одержувати до 15 млрд кубометрів синтез-газу на рік. Минулої осені програму розширили - тепер намічається будівництво дев'яти великих заводів, що може дати до 37 млрд кубометрів такого газу на рік.
Плюс до трьох десятків дрібніших заводів. Газ переважно йде на виробництво хімічних добрив. Плюс при переробці одержують сірку. Від порівняно дешевих хімічних добрив з Китаю світовий ринок, включаючи український, уже захлинається.
В Україні, як відомо, з газом (точніше, з його ціною для промисловості) є дуже серйозні питання. Тож президент Янукович виявив непідробну цікавість до китайського досвіду. Тим більше що КНР погоджувалася дати кредит Україні на суму 3,65 млрд дол. аж на 19 років. Причому перші чотири роки - пільговий період. Іншими словами, для "поточного" уряду Януковича - задарма.
Та й узагалі, фактична відсоткова ставка за кредитом у 4,26% виглядала цілком щадною. Хоча в сумі набігало відсотків на 2,4 млрд дол. Та це точно були не проблеми "папєрєдніків". Власне кажучи, екс-прем'єр М.Азаров не дотягнув на прем'єрській посаді навіть до першого китайського траншу.
Заводи з виробництва синтез-газу з вугілля в Україні планували будувати неподалік хімічних заводів - це дасть можливість забезпечити збут отриманого газу, тому що через відмінність у хімічному складі скидати його у загальну мережу газопроводів не можна.
Реалізацію проекту створення в Україні заводів з виробництва синтез-газу за китайською технологією зіпхнули на розформовуваний "Газ України", перетворивши його влітку 2012 р. на публічне акціонерне товариство "Синтез-Газ України". У реорганізовуваній компанії від такого завдання всі відчувають тихий жах. Але… почали освоювати нову справу.
У червні 2013 р. В.Янукович пообіцяв, що будівництво почнеться восени. І пообіцяв, що два з п'яти проектованих заводів будуть побудовані в Луганській області. Але зараз на слуху залишилося три проекти - біля Сєверодонецького "Азоту", Горлівського "Стиролу" та Одеського НПЗ. Однак реально всі документи було підписано лише в грудні, під часі пам'ятного візиту Януковича в Пекін.
Там також були озвучені очікування української сторони. Передбачається, що заводи забезпечать переробку до 10 млн т вугілля, що дасть змогу заощадити до 4 млрд кубометрів природного газу. Створивши заодно понад 2000 робочих місць.
У Луганській обладміністрації почали теж упевнено обіцяти, що нові програми "поставлять крапку на проблемі завантаження таких об'єднань, як "Лисичанськвугілля", "Первомайськвугілля", "Луганськвугілля", і частково інших підприємств - шахти "Білоріченська", ряду шахт Ровеньків і Свердловська". В основному йшлося про антрацитове вугілля і відповідні вуглевидобувні об'єднання і шахти.
Особливості
національної арифметики
І все б добре, але в техніко-економічному обґрунтуванні проекту заводу з виробництва синтез-газу фігурувала цифра - вартість отриманого продукту. У перерахунку на еквівалентний обсяг природного газу вона дорівнювала 235 дол. за тисячу кубометрів. І ця цифра викликала цілу низку не дуже приємних запитань.
Як неважко підрахувати, для заміни тисячі кубометрів природного газу потрібно близько 2,5 т вугілля. А тонна українського вугілля з державних шахт (а саме про них і йшлося у 2013 р.)
обійшлася рідній державі "лише" у 169 дол. Причому в згаданих вище вугільних об'єднаннях вона була ще вища… Так, "Луганськвугілля", видобувши торік мільйон тонн вугілля, відзвітувало про рекордні збитки в 1,225 млрд грн. Це 150 дол. на тонну. Але й "при середній температурі по лікарні" лише вихідна сировина для газифікації вже тягне на 406 дол. А треба накинути ще на транспортування, плюс доларів 30–40 на переробку...
Загалом уже на цьому етапі до 500 дол. кінцевої ціни виходять легко і невимушено. Це ми ще не рахували відсотків за кредит, амортизації та інших "дрібниць" на кшталт податків і плати за землю. На заводик вартістю в 400 млн дол. таких витрат набігає не так уже й мало.
Та якщо ви думаєте, що чиновники вас обманюють, то, звісно, нічого подібного - вони просто "по-іншому" рахують! Наприклад, за основу береться не реальна собівартість тонни вугілля (навіщо їм афішувати реальну собівартість?), а "ціна тонни товарної вугільної продукції". А там усе гаразд - приблизно 62 дол. за тонну. Різницю в більш ніж сотню доларів покриває (більш-менш) бюджет…
Усе це чудово і про це багато разів писалося, але повертати держкредит доведеться з цілком реальних, а не паперових або намальованих чиновниками витрат.
Пробачати борги потенційно платоспроможній країні Пекін навряд чи буде. Немає грошей, то земелькою, або надрами, або чимось іще цінним поділитися доведеться... Тож потрібно або чесно визнати, що за китайський кредит "ми" будуємо богадільню для підтримки вугільних генералів (і тоді нехай вони платять Китаю, можливо, у кредит), або погодитися, що для заводів з виробництва синтез-газу потрібне вугілля за реальною ціною - менш як 100 дол. за тонну.
В Україні вугілля загалом є. Це вугілля приватних шахт, де крадуть помітно менше, ніж на держшахтах. Або імпортне. А от розповіді про те, що "ми" "заженемо" наддороге вугілля нерентабельних шахт і на виході в чарівний спосіб виникне дешевий газ для промисловості, - це казки.
Між іншим більшість нинішніх державних шахт найближчим часом виставляють на продаж (приватизацію). Продадуть чи ні - це інше питання. Ті, які не продадуть, швидше за все, поступово закриють. Не відразу, звичайно, але за неповних 20 років дії кредитного договору з Китаєм - майже напевно.
Щорічно витрачати близько 2 млрд дол. на підтримку держшахт Україна вочевидь не зможе. І краще чесно про це сказати. У донецького Януковича ще є така можливість. Утім, він і іншими можливостями не скористався, тож на пряму розмову зі своїми виборцями-шахтарями він навряд чи піде…
Зараз півсотні приватних шахт дають вугілля вдвічі більше, ніж понад сто державних. Причиною цього значною мірою є те, що приватники розібрали найкраще у вуглевидобувній галузі. Але й про якість управління цей факт теж чимало свідчить.
Є ще й такий вагомий аргумент, як якість опрацювання проектів. Усіх і в усіх галузях. З нашого боку воно кульгає на обидві ноги. Уся надія на те, що в китайців обґрунтування краще?
Тим часом ті самі китайці ще недавно ключові вузли для технологій самі купували в Європі. Що вони надішлють нам і наскільки якісно вдалися їм свої аналоги, будемо змушені, мабуть, перевіряти на собі. Надія на експертизу загалом майже нульова. "Глюки" спливатимуть уже після пуску проектних заводів.
Ще одна проблема - екологія. Завод з виробництва синтез-газу - це приблизно 1,5 млн тонн перепаленого вугілля. Тобто водночас це величезна кількість викидів вуглекислого газу і багатьох складових усієї таблиці Менделєєва. Найнебезпечніші з них більш-менш уловлять. Але куди запроторюватимуть вуглекислий газ (що йде за "парниковими квотах")? Хто цим займатиметься? Навіть більш ніж лояльні губернатори, висловлюючи бурхливу радість з приводу майбутніх "китайських заводів", усе ж таки нагадали, що вуглевидобувні регіони України і так гранично забруднені.
Тож поки що "китайський" проект нагадує тривалу купівлю кота в мішку - запитань більше, ніж відповідей. А щоб зрозуміти, що його економічне обґрунтування шите білими нитками, достатньо трьох класів церковнопарафіяльної школи... І це у вік комп'ютерів - за півтора року гучних заяв про прибутковість "китайського" проекту Януковича.
Перед новим 2014 роком тоді ще повноправний глава Міненерговугільпрому Е.Ставицький заявив, що будівництво заводів з виробництва синтез-газу розпочнеться у 2014 р.
Однак на початку 2014-го з'ясувалося, що за три роки (поки домовлялися з китайцями) майданчик для будівництва хоча б одного заводу так остаточно і не вибрали: "Розглядаються три ділянки для будівництва в Луганській і Донецькій областях". Зате знову розповіли, що "будівництво цього заводу - це одне зі стратегічних завдань". Отак їх, стратегічні завдання, схоже, зараз і вирішують.