Минулого тижня курс долара ледь перестав падати, ціни на нафту — тільки-тільки перестали зростати, а ставки в геополітичній грі в «чорну магію» не просто підвищуються, а переходять вже в якісно інший вимір. Якщо результати боротьби за контроль над іракською нафтою обчислювалися не лише в мільярдах доларів військових витрат, а й у сотнях людських життів, то актуалізація «грузинського питання», на думку оглядачів The Wall Street Journal, відроджує привид «холодної війни». Саме до такого висновку журналістів підштовхнули результати візиту держсекретаря США Коліна Пауелла в Москву, куди той «зазирнув» на зворотному шляху після церемонії інаугурації президента Грузії Михаїла Саакашвілі.
Формальний привід фундаментальної розбіжності між Росією та США — російські військові бази в Грузії, котрі, за версією однієї сторони, уже мають бути ліквідовані, а за іншою — залишаться там до 2011 року. Термін «втручання», до якого американського політика наполегливо підштовхували західні журналісти, Пауелл використовувати не став. Зате пообіцяв «фінансову допомогу» під їхнє (баз) виведення. А ще дав зрозуміти, що інтереси країни, розташованої на протилежному від США боці Землі, із проблемами територіальної цілісності, із населенням менше п’яти мільйонів, із ВВП, яке можна порівняти із ВВП Гаїті, з економікою як мінімум на 60% переведеною у тінь, і з величезним зовнішнім боргом для Сполучених Штатів Америки дуже дорогі. Адже полягають вони, передусім, у забезпеченні ефективного функціонування нафтопроводу, який має вступити в дію 2005 року і забезпечить каспійській нафті шлях на Захід в обхід території і Росії, і Ірану.
Президент Саакашвілі теж чудово розуміє, що саме трубопровід — це питання виживання для Грузії. І для вирішення цієї проблеми доводиться лавірувати між енергетичною залежністю від Росії, яка не лише постачає в країну енергоносії, а й (в особі РАТ «ЄЕС Росії» і, як передбачається, «Газпрому») володіє левовою часткою грузинської енергорозподільчої системи, та фінансовою і військовою допомогою з боку США. З моменту здобуття Грузією незалежності 1991 року країна отримала більш як мільярд доларів американської допомоги, у перерахунку на душу населення, поступившись за цим показником лише Ізраїлю. А перші американські військові з’явилися в Грузії 2002 року для захисту від імовірної загрози з боку терористів, котрі переховувалися в Панкіській ущелині. Москва цю «ведмежу» послугу проковтнула з великими труднощами. А зараз на зміну американським інструкторам приходять інші військові спеціалісти, у завдання яких входить, у тому числі, і забезпечення безпеки нафтопроводу, робота над грузинською ділянкою якого почалася в травні минулого року. Та й 21 млн. доларів, надані американською адміністрацією на оплату рахунків за опалення, виплату пенсій і зарплат, новому президенту Грузії явно знадобляться.
Втім, усе це хоч і вимірюється в доларах, усе ж більше відноситься до політики. А от економіці грузинський нафтопровід несе не так уже багато. Три тисячі тимчасових робочих місць у процесі будівництва і 60 мільйонів доларів щорічного доходу за транзит суттєво поступаються тим надходженням у сімейний грузинський бюджет, які забезпечують грузини, котрі вирушили по шматок хліба до Росії. Саме тому візове питання стосовно грузинських громадян, порушене Росією, може в остаточному підсумку і переважити американські «нафтові» аргументи.
Та все ж гострота «грузинського питання» суттєво залежить від ситуації на нафтовому ринку в цілому. З одного боку, ціни на нафту перевищують вказаний угодами країн—членів ОПЕК коридор у 22—28 доларів за барель уже значно довше 28 днів, по закінченні яких виробники нафти автоматично мусять вживати заходів щодо збільшення видобутку нафти. Однак зміни квот поки ще так і не відбулося. Хоча нафти на світовий ринок, як видно з доповіді консалтингового агентства Petrologistics, і так у січні надійшло на 1,5 мільйона барелей у день більше від установленої квоти. У тому числі і за рахунок іракської нафти, видобуток якої максимально наблизився до довоєнного рівня (2,05 мільйона барелей у день проти 2,48 у лютому 2003 року). Однак американську адміністрацію дуже нервують заяви представників керівництва ОПЕК про те, що нинішнє зростання цін на нафту є «справедливим» з урахуванням тривалого падіння долара.
Але, як виявилося, зростанню цін на нафту сприяє не лише слабкий долар, а й «стратегічне мислення» адміністрації США, котре виявляється в методичному поповненні національного нафтового резерву. Цей стратегічний нафтовий резерв CША було створено 1975 року у відповідь на введення нафтового ембарго ОПЕК і передбачав накопичення 700 мільйонів барелей нафти. Ці запаси мали використовуватися у разі загрози національній безпеці і для запобігання «нафтовим шокам». Однак 1994 року поповнення цього запасу адміністрацією президента Клінтона було припинено з метою скорочення дефіциту бюджету. Дефіцит американського бюджету плавно перейшов у профіцит, потім назад, і зараз адміністрація президента Буша, не схильна ставити перед собою абстрактні завдання, знову взялася за наповнення цього стратегічного резерву. За оцінками аналітиків, її зусилля в цьому напрямі обходяться світовій економіці (передусім — американській) у зайві 6 доларів за кожну барель нафти. У середині січня американські стратегічні запаси досягли майже 640 мільйонів барелей. Словами Буратіно, за швидкості наповнення 116 барелей у день, ще якісь 20 місяців — і «золотий ключик вже в кишені». Якщо тільки не враховувати плани американської адміністрації щодо збільшення резервного запасу... до 1 мільярда барелей.
Та все ж світ не без добрих людей. У даному разі їхню роль узяли на себе метеорологи, котрі пообіцяли деяке зниження температури на північному сході США, де традиційно гріються за рахунок спалюваного мазуту. Біржа відразу відреагувала на цей прогноз синоптиків деяким падінням цін на енергоносії, тим самим ще надійніше виключивши імовірность підвищення квот на видобуток нафти на черговій конференції ОПЕК, призначеній на 10 лютого. Зате побоювання з приводу можливого скорочення квот з урахуванням необоротного весняного потепління обговорюються в західній пресі винятково активно.