Ще на початку грудня було зрозуміло, що домовитися з Туркменистаном про поставки газу 2005 року Україні буде дуже непросто. Втім, не так про саме газопостачання, як про ціну туркменського газу для нашої країни в наступному році. Туркменистан чітко дав зрозуміти, що має намір підняти ціну свого газу з нинішніх 44 дол. за 1000 кубометрів до 60 дол. Зрозуміло, передусім це стосується України, яка в цьому й наступному році, за умовами українсько-туркменської міждержавної угоди про співробітництво в газовій галузі на 2002—2006 роки, планувала імпортувати 36 млрд. кубометрів туркменського газу.
Після серії складних переговорів в Ашгабаді в листопаді й на початку грудня представники НАК «Нафтогаз України» заявили, що туркменський газ може виявитися для компанії надто дорогим. Це випливало і з опублікованої заяви голови правління «Нафтогазу» Юрія Бойка: Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» має намір відмовитися від закупівель природного газу в державної торговельної корпорації «Туркменнефтегаз» у разі підвищення туркменською стороною ціни на газ («КоммерсантЪ»).
За словами Ю.Бойка, якщо Туркменистан відмовиться продавати газ за ціною нижче 60 дол. за 1000 кубометрів, «Нафтогаз України» «купуватиме в «Газпрому» чи когось іншого». Глава НАКу повідомив, що російські компанії, не афільовані з «Газпромом», такі, як МЕК «Итера», «ЛУКОЙЛ» і ТНК, пропонували свій газ, але й досі вони не мають можливості його експортувати, і «Нафтогаз України» «не бачить можливості йти в обхід «Газпрому».
Схоже, що сказане паном Бойком можна й сьогодні вважати коментарем до останнього «китайського» попередження Туркменистану. 27 грудня туркменський уряд пред’явив «Газпрому» і «Нафтогазу України» ультиматум: «У випадку, якщо домовленостей про ціну на природний газ до 30 грудня 2004 року не буде досягнуто, туркменська сторона буде змушена припинити подачу палива до газотранспортних систем Росії та України 31 грудня 2004 року з 24.00 за ашгабадським часом».
Відповідно до повідомлення, наміри Туркменистану не мають політичного підтексту й зумовлені лише тим, що відповідні контракти на поставки газу в 2005 році і досі не укладено.
Отже, не врятували «Нафтогаз України» і 5,5 тис. ялинок, поставлених до Нового року в Туркменистан, як зазвичай, у рахунок оплати поставок газу. За інформацією «Українських новин», це було зроблено в рамках домовленості з «Туркменнефтегазом», відповідно до якої в 2004 році «Нафтогаз України» купував туркменський газ за ціною 44 дол. за 1000 кубометрів, оплачуючи 50% валютою, 50% — товарно-матеріальними цінностями. За даними поінформованого джерела, більшість цих ялинок установлять до Нового року в дитячих садках, школах і на площах міст Туркменистану.
Крім України та Росії, Туркменистан поставляє газ і до Ірану — близько 5 млрд. кубометрів на рік. Та навіть збільшення обсягів експорту до Ірану навряд чи надовго врятує Туркменистан. Не той обсяг... І тоді, що: згортати газовидобуток?..
За даними за 2003 рік, загальний газовидобуток Туркменистану становив трохи більше 59 млрд. кубометрів, а експорт — 43,4 млрд. кубометрів газу. В 2004-му планують видобути 58 млрд. кубометрів газу та експортувати 42 млрд. кубометрів.
Основним покупцем туркменського газу є Україна. Як йшлося вище, у 2004 році «Нафтогаз» планував закупити в Туркменистані 36 млрд. кубометрів газу. Ще 4,5 млрд. кубометрів має придбати «Газпром». У 2005-му російська монополія мала намір закупити в Туркменистані вже 7 млрд. кубометрів газу, а в 2006-му — 8—9 млрд.
У липні 2004 року «Газпром» і «Нафтогаз України» домовилися про постачання туркменського газу в Україну до 2028 року. Відповідно до домовленості, у 2005-му компанія RosUkrEnergo — оператор потоку туркменського газу (СП Газпромбанку та австрійської Raiffeisen Investment AG) має поставити з Туркменистану до України 44 млрд. кубометрів газу, а з 2007 по 2028 роки обсяги зростуть до 60 млрд. кубометрів газу на рік.
П’ятирічний газовий українсько-туркменський контракт закінчується лише в 2006 році, і, на жаль, продовжити його українській стороні не вдалося.
Що ж до Росії, то вона, як зазначалося в «ДТ» від 18 грудня 2004 року, уже не перший рік здійснює послідовну політику відсікання для України і ЄС альтернативних джерел поставок газу, зокрема з Туркменистану й Казахстану, переконуючи європейців у безперспективності та складнощах ведення переговорів зі східними народами (авторитарними режимами). Тим самим вони замикають на собі всі газові потоки, зводячи нанівець будь-які можливості їхньої диверсифікації — основної проблеми в енергетичній безпеці ЄС.
У квітні 2003-го російський президент Володимир Путін підписав угоду на 25 років із президентом Туркменистану Сапармуратом Ніязовим, відповідно до якої росіяни постійно й безперервно закуповуватимуть туркменський газ до 2028 року. З кожним роком обсяг закупівель збільшуватиметься: із 10 млрд. кубометрів у 2006 році до 63—73 млрд. у 2008-му. Перекидаючи газ іншим «покупцям» із Європи, а також Україні, росіяни контролюватимуть обсяги й процес імпорту газу з різних джерел, відповідно збільшуючи частку своєї присутності в енергетиці країн-імпортерів.
Якщо для європейців такий розвиток подій лише в перспективі, то для України, на жаль, він уже став жорстокою реальністю. Відрізавши Україну від прямого діалогу з Туркменистаном, росіяни поставили другу серйозну проблему, корені якої все одно слід шукати в «Газпромі».
Між іншим на ультиматум Туркменистану й Україні, й Росії представники «Газпрому» стверджують, що за умовами російсько-туркменського контракту ціна туркменського газу для росіян зафіксована аж до 2006 року. І становить вона зовсім не 60 дол. за 1000 кубометрів газу, як того хочуть в Ашгабаді.
У прес-службі «Газпрому» нам повідомили, що коментар ситуації викладено в інтерв’ю заступника голови правління «Газпрому» Олександра Рязанова. Як зазначається в статті російських «Ведомостей» за 28 грудня, у «Газпромі» пригрозили судом Туркменистану, якщо він вирішить виконати свою погрозу. «У нас чинний довгостроковий контракт із Туркменією, де обсяги поставок, формула розрахунку й ціна зафіксовані до 2006 року, — заявив заступник голови правління «Газпрому» Олександр Рязанов. — Нам незрозуміло, як туркменська сторона може розірвати цей договір в односторонньому порядку. Це буде порушення міжнародного контракту. І [якщо Туркменія перекриє постачання газу до Росії] ми маємо повне право звернутися до міжнародних судів».
Що ж до України, то, за словами О.Рязанова, якщо вона не домовиться з Туркменистаном, їй доведеться шукати заміну туркменському газу. Та він не сумнівається, що «Газпром» зможе знайти для України газ з інших джерел. Зокрема, він не виключив можливості постачання газу російських незалежних виробників.
Представники МЕК «Итера» підтвердили, що ця компанія готова поставляти в Україну газ із Берегового родовища, де планують видобувати 11 млрд. кубометрів газу на рік. Крім того, уже кілька років поспіль «Итера» має домовленість із Туркменистаном про можливість закупівлі до 10 млрд. кубометрів газу. Проте «Газпром» ніяк не знаходив можливості протранспортувати цей газ по своїх газопроводах. Отже, незалежні виробники в цій ситуації можуть отримати реальний доступ до газопроводів, чого їм раніше не вдавалося отримати під жодним соусом.
Однак, з іншого боку, намагаючись «дотиснути» Туркменистан у ціновому питанні, «Газпром» ризикує створити для себе відразу два серйозні прецеденти. По-перше, це доступ «третіх» осіб до експортного трубопроводу. По-друге, на українському ринку знову можуть з’явитися експортери російського газу, не дуже підконтрольні «Газпрому», що безсумнівно може означати для останнього втрату частини ринку, отже, і прибутків.
За словами одного з газових трейдерів, навіть якщо «Газпром» знайде заміну туркменському газу, він втратить частину доходів. Як стверджує співрозмовник «Ведомостей», газ, закуплений у Туркменистані, в основному відправляється на експорт. «З цього газу не стягується мито, і тому, перепродуючи його на експорт, «Газпром» і «Нафтогаз України» заробляють до 60 дол. на кожній 1000 кубометрів газу, — каже він. — А на рік це приносить близько 1,5 млрд. дол. доходу».
У «Газпромі» цю інформацію до моменту написання цієї статті не коментували. У «Нафтогазі» тим паче. При цьому ще у вівторок, за нашими відомостями, глава НАКу Ю.Бойко проводив робочу нараду, але навіть після ультиматуму Туркменистану не було оперативної реакції «Нафтогазу».
Щоправда, стали дедалі наполегливіше говорити, що, мовляв, Юрій Бойко вже подав заяву про звільнення з посади глави «Нафтогазу». І що він навіть має намір продовжити кар’єру в компанії, що входить до складу НАКу, — «Укргазвидобування». А що — містечко теж тепленьке, до зрідженого газу має безпосереднє відношення. А це дуже навіть непоганий бізнес. Проте наразі пан Бойко на своєму місці. Принаймні поки верстався цей номер «ДТ». На відміну від першого керівника «Нафтогазу» Ігоря Бакая, якого Л.Кучма встиг усунути вже і з посади керівника Держуправління справами.
Те, що мова про «сепаратні» переговори з «Газпромом» та іншими компаніями про хоча б тимчасові газопоставки в Україну йшла і раніше, із великою часткою ймовірності може бути правдою. «Газпром» і «Нафтогаз» у такий спосіб справді могли стримати ціновий апетит Туркменбаші. Хоч на якийсь час.
А «Нафтогазу» навіть вигідніше купувати газ у RosUkrEnergo на кордоні Росія—Україна навіть по 60 дол. Це ж не по 60 на туркменському кордоні: з урахуванням вартості транзиту, і плюс тариф за транзит (1,09 дол. за транспортування 1000 кубометрів газу по 100 км газопроводу) він обійдеться набагато дорожче. А так на українсько-російському кордоні в RosUkrEnergo газ купить НАК, наприклад, по 60 дол., і протранспортує до кордону з ЄС. Ціна його буде реально доларів 72. А в Європі він до 100 дол. за 1000 кубометрів коштує, а то й більше (нині попит «підігрів» ціни). Словом, пряма вигода. Лишень чи надовго в RosUkrEnergo вистачить, як-то кажуть, запасу міцності, тобто запасу газу? І де він його візьме?
Тим часом баланс газу для України на 2005 рік (прогнозний, щоправда), затверджений урядом В.Януковича 16 грудня 2004 року, вочевидь передбачає наявність раніше обумовлених обсягів туркменського газу: щоб і на власні потреби вистачило, і для забезпечення експорту.
Отож, відповідно до цього самого прогнозу, наступного року можливе збільшення поставок природного газу до України із Середньої Азії на 5,6% (2 млрд. кубометрів) — до 38 млрд. кубометрів (згадайте найперше про 36 млрд. кубометрів туркменського газу).
Споживання природного газу в Україні наступного року згідно з прогнозом може становити 76,456 млрд. кубометрів, що на 1,1% (0,826 млрд. кубометрів) більше, ніж передбачено балансом на 2004 рік.
Згідно з балансом планувалося і збереження обсягів експорту газу на рівні 5 млрд. кубометрів, і збільшення обсягів закачування газу до підземних сховищ на 6,5% порівняно з поточним роком, до 15 млрд. кубометрів.
До речі, якщо казати про запаси газу в ПСГ, то цікаво було б довідатися, скільки там його залишилося до кінця грудня? Якщо вже на початок місяця (із початку опалювального сезону) із «підземок», за деякою інформацією, було вилучено майже 5 млрд. кубометрів...
А що ж до експорту 5 млрд. кубометрів газу, то хто спростує інформацію про те, що насправді більш як мільярдний доларовий борг «Газпрому» не погашений? Адже документ нікому не показали... Отже, не виключено, що просто років п’ять поспіль «Газпром» реально постачатиме в Україну на 5 млрд. кубометрів газу менше, ніж декларується. І саме в такий спосіб реально відшкодовуватиметься українська заборгованість, що накопичилася...
Залишається нагадати, що буквально 28 грудня В.Ющенко наголосив, зокрема, що «Україна гарантує стабільне й безупинне транспортування енергоносіїв» через територію України до Європи.
А що ж до Туркменистану, то коли проти нього й насправді «Нафтогаз» укладе ситуативний союз з «Газпромом», то в будь-якому разі про перспективи диверсифікації Україною джерел і шляхів газопоставок можна ще довго не згадувати. Як кажуть, не тут і не з нами. Хоча в ціні газу, звичайно, на якийсь час можливий виграш. Лише чий? Адже ставши монополістом газопоставок в Україну, «Газпром», швидше за все, теж заговорить про збільшення цін...
Не вперше Україні під Новий рік підготовлено такий ось «блакитний вогник». Та й про поставки газу, і про його ціну все одно доведеться домовлятися. І краще це робити не в ультимативній формі, а як заведено у світі — за столом переговорів у доброзичливій взаємошанобливій формі.
