За останні кілька років міжнародний імідж України значно погіршився. Внутрішні чвари української політичної «еліти», які безсоромно виносяться на загальний огляд, відіграли свою негативну роль. І ще, на жаль, у країні залишилося мало сфер, у яких зберігся поступальний рух у бік найкращих світових зразків. Державне регулювання ядерної та радіаційної безпеки — одна з таких сфер.
Цього тижня в Україні пройшла повторна місія з оцінки діяльності регулюючих органів під егідою Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ). Вона перевіряла виконання рекомендацій попередньої місії «Комплексний огляд регулюючої діяльності» (Integrated Regulatory Review Service, IRRS), що відбулася в червні 2008 року в Держкомітеті ядерного регулювання України (ДКЯР). Проводиться свого роду аудит, однак існує велика ймовірність, що висновки будуть позитивними, оскільки в Україні впродовж двох років докладали зусилля для виконання рекомендацій місії 2008 року. Цього разу в роботі місії беруть участь 12 експертів із шести країн і МАГАТЕ (у попередній — 20 експертів).
У звіті місії 2008 року було зазначене таке: ДКЯР ефективно здійснює діяльність у межах своєї відповідальності; створена всеохоплююча законодавча інфраструктура в сфері регулювання ядерної та радіаційної безпеки (ЯРБ), яка враховує міжнародні вимоги та включає всі діючі міжнародні конвенції в цій сфері; відкритість процесу прийняття рішень ДКЯР для громадськості. Крім рекомендацій і пропозицій щодо вдосконалення регулюючої діяльності (а вдосконалення, як відомо, процес безперервний), міжнародні експерти зазначили й наявність хорошої практики в Україні (14 прикладів). Це означає, що таку практику можуть переймати інші країни.
Про міжнародне визнання успіхів України в сфері регулювання ЯРБ свідчить також те, що керівник ДКЯР у лютому цього року очолила місію IRRS в Ірані, стала заступником голови ради керуючих МАГАТЕ від країн Східної Європи в порядку щорічної ротації. Міжнародне агентство з атомної енергії в рамках своїх проектів відряджає для стажування в ДКЯР фахівців із країн, які тільки-но збираються будувати АЕС або ж перебувають на початку шляху створення державної системи, що регулює безпечне використання ядерної енергії. Співробітників Держкомітету ядерного регулювання МАГАТЕ запрошує читати лекції в рамках навчальних семінарів для експертів регулюючих органів різних країн. Правда ж, непогано для країни, якій усього 20 років?
Про те, які завдання сьогодні стоять перед ДКЯР, напередодні його першого 10-річного ювілею як незалежного органу центральної виконавчої влади зі спеціальним статусом розповіла його голова Олена МИКОЛАЙЧУК.
— В українських політичних реаліях залишатися на чолі Держкомітету майже шість років, при тому що за цей час уряд очолює п’ятий прем’єр-міністр, явище виняткове. Як вам це вдалося?
— Для регулюючого органу це якраз не дивно. За час існування нашої структури в різноманітних варіантах із моменту її створення, а це майже 20 років, я є тільки четвертим керівником комітету, тобто й мої попередники працювали досить довго. У країні, що пережила чорнобильську аварію, орган, якому держава делегувала гарантувати безпеку при використанні ядерної енергії і який із цим справляється, має існувати поза політикою.
— У грудні цього року закінчується проектний термін експлуатації першого енергоблоку Рівненської АЕС. Подовження ресурсу діючої АЕС є для України першим досвідом. Які шанси є в РАЕС одержати ліцензію на подовження експлуатації першого та другого енергоблоків?
— Шлях, який ми пройшли разом із експлуатуючою організацією НАЕК «Енергоатом», був непростим. Ще в 2005—2006 роках мені здавалося, що програми заходів із підвищення безпеки та подовження експлуатації (прийняті в 2004 році. — О.К.), які необхідно реалізувати на цих енергоблоках, не будуть виконані вчасно, і блоки доведеться зупиняти. На початку 2007-го в нас були тривалі дискусії з цього приводу, і в результаті плодом непротивлення сторін став деталізований план-графік, що включає і посилення безпеки, і комплексну переоцінку безпеки, і впровадження програми управління старінням, і всі необхідні ресурсні обстеження та дослідження.
З квітня 2007 року виконання цього дуже жорсткого плану-графіка стало пріоритетним завданням для НАЕК «Енергоатом». Але навіть тоді багато хто сумнівався в його здійсненні, тому на початку 2008-го разом із міністром палива та енергетики попереднього уряду ми прийняли рішення розглядати перебіг виконання програми раз на три місяці. І це дало результат. Сьогодні можна досить впевнено казати про те, що до кінця року будуть реалізовані практично всі заходи щодо подовження терміну експлуатації першого та другого блоків РАЕС.
Минулого тижня було проведено комплексну інспекцію, у роботі якої брали участь, крім інспекторів і експертів ДКЯР, представники пожежного та санітарного нагляду, екологічної інспекції, що розглянули в комплексі всі питання з метою підтвердити або спростувати готовність АЕС до експлуатації впродовж тривалого часу. Результати інспекції разом із аналізом звіту про періодичну переоцінку безпеки стануть основою для прийняття рішення. В обгрунтованості цього рішення ви можете переконатися самі — воно прийматиметься на відкритому засіданні колегії в місті Кузнецовську 10 грудня, а напередодні там же громадськість одержить відповіді на всі запитання. Отже, готуйте найгостріші запитання і приїжджайте.
— Нині серед експертів триває дискусія про доцільність добудови третього і четвертого енергоблоків Хмельницької АЕС на існуючих залишках будівельних конструкцій. Якою є позиція регулюючого органу?
— Слід для себе визначити пріоритети: що ми хочемо? Є розпочаті в 1985—1986 роках і покинуті в 1989 році після протестів «зелених» і оголошення мораторію будівельні об’єкти, на яких не було проведено консервацію. З часом вони перетворилися на частину екосистеми — нижні позначки були залиті водою і там розвелася риба, на верхніх позначках гніздилися птахи. Чи хочемо ми за будь-яку ціну зберегти ці старі конструкції, що простояли 20 років без консервації, або ж зацікавлені в тому, щоб побудувати енергоблок, який довго працюватиме, приноситиме прибуток, даватиме електрику країні?
Якщо в нас пріоритетом є збереження будівельних конструкцій — це одне. Коли ж пріоритет інший — ефективна та безпечна експлуатація, тоді потрібно починати з того, про що давно кажемо, — підготувати концептуальний проект. А його поки що немає. Ми ще не бачили ТЕО, в якому має бути все розраховано та обгрунтовано, виходячи з того проекту, що буде. Замість цього раптом одержуємо комплексну програму, метою якої знову-таки є інтеграція в енергоблок, що будується, обладнання, поставленого ще в 1987—1997 роках…
— У 87-му?!
— Так, ви почули правильно. Зрозуміло, ми повернули цей документ без розгляду, ще раз нагадавши, що насамперед потрібно подати на затвердження у встановленому порядку проект енергоблоку.
Сучасні блоки, на відміну від проекту 70-х років минулого століття з реакторною установкою ВВЕР-1000/320, мають не тільки вищі показники безпеки, у них і проектний термін експлуатації не 30, а 60 років, вони більш ефективні та надійні. Те, що безпечніше, воно, як правило, виявляється ще й економічно вигідніше.
Фахівці ДКЯР уважно відстежують тенденції впровадження нових концепцій і систем безпеки. Проект енергоблока з реакторною установкою ВВЕР-1000/В-392 — це вдосконалений проект із додатковими системами безпеки та поліпшеною конструкцією реактора, саме останнє і забезпечує 60 років проектного терміну служби. Цей проект у 2007 році пройшов сертифікацію в EUR (Клубі європейських експлуатуючих організацій). Подібні проекти реалізовані Російською Федерацією в Китаї та Індії.
Уряд України своїм рішенням визначив цей проект як базовий. І для нас досить очевидно, що для реалізації зазначеного проекту від частини наявних будівельних конструкцій доведеться відмовитися. Болгари на АЕС «Белене» пішли шляхом повного демонтажу будівельних конструкцій, хоча в їхньому випадку конструкції були належним чином законсервовані. Існують сучасні технології, використовуючи які, можна абсолютно без проблем прибрати будівельні конструкції навіть поруч із двома діючими атомними енергоблоками. Треба подивитися: якщо щось можна вписати без шкоди для проекту, то це варто зберегти. Однак щоразу треба думати, а яка мета? Заощадити копійки на збереженні старих конструкцій, які у майбутньому обмежать ефективність енергоблока, або ж побудувати сучасний енергоблок? Втім, у тому, що заощадити вдасться, теж є сумніви, тому що знадобляться витрати на відновлення старих конструкцій.
На сьогодні чіткої політики в цьому питанні з боку «Енергоатому» я, чесно кажучи, не бачу. І дискусія, яка відбулася з НАЕК на засіданні колегії ДКЯР у листопаді 2009 року з приводу обстеження будівельних конструкцій третього і четвертого енергоблоків ХАЕС, це показала. Було поставлено запитання: «Що будете будувати? Ви обстежили будівельні конструкції, щоб обгрунтувати, що вони простоять 45 років? Чи враховував НАЕК те, як вписувати в ці «залишки» проект реакторної установки ВВЕР-1000/392?» Відповідь була — «ні». І от досі відповіді «так» ми від НАЕК так і не одержали. Концептуального проекту немає, як немає і ТЕО.
— Однак кредитні гроші під будівництво вже беруть. У вересні було оголошено результати конкурсу на вибір технології і партнера з будівництва в Україні заводу з виробництва ядерного палива для українських АЕС. Такого виробництва в нас іще не було, і це знову буде новий досвід для ДКЯР. Чи готовий Держкомітет до процесу ліцензування заводу?
— Ми досить серйозно готувалися до цього проекту. Практично відразу звернулися до колег із Франції. Оскільки французькі компанії не брали участі у тендері та абсолютно не заангажовані, то могли нам допомогти порадами. Я хочу скористатися нагодою і подякувати і Посольству Франції в Україні, і своїм колегам з органу регулювання ЯРБ Франції за надану нам допомогу. Було проведено семінари, відбулися необхідні консультації, і ми одержали відповідні рекомендації. У результаті з’явилася ясність у розумінні завдань, це допомогло нам на основі документів МАГАТЕ розробити нормативну базу. Нещодавно в Мін’юсті було зареєстровано нормативний документ ДКЯР, що дозволяє згідно з чинним законодавством України здійснювати всі ліцензійні процедури для такої ядерної установки. Безумовно, було використано не тільки французький досвід. Ми відвідали російські заводи з виробництва ядерного палива, побували нещодавно на бразильському виробництві, спілкувалися з експертами. Я вважаю, що сьогодні у тих фахівців ДКЯР, які займатимуться ліцензуванням заводу практично, є чітке розуміння того, що вони робитимуть і яким чином.
— Як просувається проект кваліфікації ядерного палива виробництва «Вестінгауз»? Коли очікується рішення ДКЯР щодо можливості його промислової експлуатації?
— Зараз на третьому енергоблоці Південно-Української АЕС відбувається повномасштабна дослідно-промислова експлуатація — у березні цього року в активну зону реактора завантажено перевантажувальну партію із 42 касет типу ТВС-W2, поставлених компанією «Вестінгауз». До цього протягом чотирьох паливних кампаній в активній зоні цього ж енергоблока випробовували шість збірок, планово вивантажених у ППР-2010. На жаль, у нас немає референтного досвіду, який міг би прискорити видачу дозволу на промислову експлуатацію, як свого часу нами було враховано референтний досвід Калінінської АЕС у Росії при ліцензуванні нового типу палива ТВС-А.
Тому відповідно до вимог наших нормативних документів, що гармонізовані з міжнародними і європейськими нормами, ми підемо шляхом поетапного всеосяжного комплексу випробування касет
ТВС-W2.
— У зв’язку з тим, що сьогодні розпочато реалізацію багатьох нових проектів у сфері використання ядерної енергії, навантаження на персонал ДКЯР значно збільшиться. Чи достатньо людських і фінансових ресурсів у Держкомітету для повноцінної діяльності?
— Напевно, ви і не розраховували на відповідь «достатньо». Я так не скажу, це очевидно. Український орган держрегулювання ЯРБ є одним із найефективніших у світі, а можливо, найбільш ефективним. За нинішнього обсягу навантаження ми завжди обходимося малим бюджетом і невеликою кількістю співробітників. Крім нових проектів, триває робота над таким унікальним проектом, як спорудження нового безпечного конфайнменту над об’єктом «Укриття» у Чорнобильській зоні, у планах — будівництво централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива українських АЕС. Не кажу про 15 діючих атомних енергоблоків, сховища для радіоактивних відходів, джерела іонізуючих випромінювань, всі ті об’єкти, які перебувають у сфері нашої компетенції за законом. Наведу приклад Швеції, у котрої вже є з десяток діючих атомних енергоблоків. Коли уряд вніс на розгляд парламенту законопроект, що передбачає будівництво нових енергоблоків як компенсацію зупинки діючих, одразу ж було порушено питання про збільшення кількості персоналу регулятора на 60 чоловік і додаткове щорічне фінансування в 16,5 млн. дол. для залучення зовнішніх консультантів. Якщо я запропоную подібне…
— Збільшити штат ДКЯР на 120 осіб?
— ...то це зустрінуть гомеричним сміхом. Що стосується фінансування, то його завжди не вистачає. Але я чудово розумію ситуацію, в якій сьогодні перебуває країна.
Цей рік у нас був дуже важким у зв’язку з подовженням строку експлуатації РАЕС-1, 2. Не легшим буде і наступний. Я боюся, що робота в умовах постійного стресу рано чи пізно призведе до психологічного зриву. Сьогодні у світі дуже великий попит на професіоналів у нашій сфері. За російськими технологіями у сусідніх країнах збираються будувати енергоблоки. Ви думаєте, head hunters («мисливці за головами». — О.К.) не приходять до нас? Завжди привабливо знайти готових прекрасних фахівців, які ще й уміють працювати. Це тема болісна, оскільки рівень оплати праці регуляторів навіть у сусідніх країнах разюче різниться від нашого.
Проте кожен уряд за можливості працював у цьому напрямі, і я гадаю, що позитивна тенденція збережеться і посилиться — принаймні так поставлено питання в указі президента України від 15 листопада. Інакше в якийсь момент ми матимемо справу з масовим від’їздом фахівців, і в цьому разі буде дуже складно відновити кадровий склад і дієвість регулюючого органу.
— Президент України 13 жовтня ц.р. видав указ із дорученням оптимізувати у місячний термін систему центральних органів виконавчої влади (докладніше див. «ДТ» №39 від 23 жовтня 2010 року, «Вертикаль Януковича»). У черговий раз з’явилися проекти реформи, відповідно до якої вам буде відведено роль держслужби з ЯРБ у складі Мінприроди із завданням «надання послуг». У чому унікальність вашої структури в системі держорганів?
— За останні п’ять років я дискутувала з різними людьми, які вважали себе фахівцями в адміністративних реформах і посилалися на всілякі документи. Та якщо уважно подивитися міжнародні конвенції, стороною яких є Україна, зокрема Конвенцію про ядерну безпеку, Об’єднану конвенцію про безпечне поводження з відпрацьованим паливом і радіоактивними відходами, то там чітко написано, що держава зобов’язана створити і підтримувати діяльність незалежного органу, який здійснює нормування (установлює норми і правила з ядерної і радіаційної безпеки), оцінку безпеки і ліцензування (розглядає документи, які обгрунтовують безпеку, і дозволяє використання технологій), державний нагляд за дотриманням норм і правил з ЯРБ, умов ліцензій, у тому числі шляхом проведення відповідних інспекцій.
У США існує Комісія ядерного регулювання, на чолі якої перебувають п’ять комісіонерів, кандидатури яких затверджує сенат. В Іспанії цього року виповнилося 30 років Раді ядерної безпеки, яка складається з п’яти радників, призначуваних парламентом. Це єдиний держорган в Іспанії зі спеціальним статусом. У Франції також створено орган державного регулювання ЯРБ за типом комісії. На кого ми дивимося, коли збираємося реформувати аналогічний орган в Україні? Чим це мотивуємо? Оптимізація має відбуватися під конкретні цілі, важливіші, ніж скорочення штатів. У іншому разі треба чесно визнати, що безпека в списку пріоритетів не значиться.
Регулюючий орган уже був у складі Мінекології України. У 2000 році відбувалися парламентські слухання з приводу остаточної зупинки третього енергоблока Чорнобильської АЕС. І саме в день його зупинки президент України прийняв рішення про створення незалежного органу для виконання міжнародних зобов’язань. Країна опинилася в нових реаліях — ядерна енергетика після Чорнобильської катастрофи. Я не думаю, що держава має в цьому питанні повертатися назад.
Об’єктивка «ДТ»: Олена Миколайчук закінчила Московський фізико-технічний інститут у 1987 році, інженер-фізик. Кар’єру держслужбовця в Україні почала у 1991-му з посади спеціаліста 2-ї категорії. Пройшла послідовно всі посадові щаблі і була призначена головою Державного комітету ядерного регулювання України 26 лютого 2005 року.