Серед значної частини української політичної еліти існує майже містичне переконання, що проблеми України, зокрема у галузі енергетики, надзвичайно турбують Єврокомісію, США та європейські інституції на кшалт Договору про енергетичне співтовариство. При цьому вважається, що саме до порад іноземних експертів слід дослухатися, бо саме вони ведуть до перемоги. Але, як свідчить досвід, це далеко не завжди так.
І в ЄС, і в США існують як впливові симпатики України, так і ті, хто ставиться до нашої країни негативно. Серед останніх зовсім необов'язково всі є "агентами Москви". Європейські компанії, які погодилися фінансувати "Північний потік-2", навряд чи пішли на це тому, що прагнуть допомогти Росії "підвестися з колін" або поділяють "цінності" "русского мира". Проте економічні міркування, аргументи "Газпрому", який погодився на всі вимоги Єврокомісії у антимонопольному розслідуванні, і перспективи повернутися з часом на безкрайній російський ринок після зняття санкцій роблять свою справу.
Так, є політика, але є і бізнес, а бізнес - це завжди гонитва за прибутком.
Хочеться вірити, що ситуація дещо зміниться після, без перебільшення, історичної перемоги "Нафтогазу" у Стокгольмському арбітражі. Якщо справу буде доведено до кінця, "Газпром" буде змушений серйозно переглянути свої фінансові показники, і це повинно вплинути на стратегічні рішення його європейських партнерів.
"Блискуча" діяльність Міллера і Ко вже має один показовий результат - ринкова капіталізація "Газпрому" впала з 369 млрд дол. у травні 2008 р. до 50 млрд дол. на сьогодні. У будь-якій західній компанії подібні показники мали б наслідком зміну керівництва та стратегії розвитку. Але не в "Газпромі", яким керують безпосередньо з Кремля.
До речі, саме стратегічний виграш у Стокгольмі мав би ще раз підтвердити, що розв'язання наших проблем - у наших руках, і саме Україна повинна активно боротися проти знищення власної газотранспортної інфраструктури. Йдеться не тільки про втрату 2–4 млрд дол. (залежно від обсягу) платежів за транспортування транзитного газу, а й про зникнення значної частини зацікавленості ЄС у розвитку співпраці з нашою державою, проблеми з реверсом, тощо. Тільки системна, скоординована робота всіх державних інституцій - від адміністрації президента України до "Нафтогазу" - спроможна вплинути на розвиток подій.
Корабель для укладки підводної частини "Турецького потоку" ще тільки наближається до російських берегів, а "Північний потік-2" ще стримується міжнародними екологічними організаціями, які протестують проти будівництва у заповідних водах…
Свого часу і труби для "Південного потоку" були закуплені, і кораблі для укладки стояли на рейді Новоросійська, але потужна інформаційна кампанія, енергійні консультації з основними партнерами, юридична аргументація зробили свою справу - проект було зупинено.
Заяви з приводу "Північного потоку-2", які лунають останнім часом з Брюсселя, не є обнадійливими. Європейська комісія, як про це вже повідомляли українські та іноземні ЗМІ, дійшла висновку, що умови Третього енергопакета не можуть застосовуватися до офшорних трубопроводів. Таким чином, "Газпром" може залишатися монопольним власником труби і головним постачальником газу до Німеччини, доки маршрут не перетне кордонів ЄС. Тільки тоді використання наземної інфраструктури підпадатиме під дію норм і правил енергетичного законодавства ЄС (і з цього приводу - щодо газопроводу OPAL - відповідні позови вже подані).
З урахуванням цих обставин п'ять європейських компаній пішли на співробітництво з "Газпромом". При цьому ті факти, що навіть діючий "Північний потік-1" використовується з неповним навантаженням, а наземна інфраструктура Німеччини наразі не в змозі прийняти стільки газу з півночі, не беруться компаніями до уваги. А все тому, що своїми послідовними пропагандистськими зусиллями протягом останніх десяти років Росія спромоглася створити у Європі вкрай негативний імідж України, і сотні мільйонів доларів, які "Газпром" щороку витрачає на різноманітні піар-кампанії, впливають на громадську думку - хочемо ми того, чи ні.
Навіть у контексті "Турецького потоку", в якому незацікавлені Німеччина і потужні європейські партнери, останнім часом з'явилися нові тривожні тенденції. Як повідомили минулого тижня міжнародні ЗМІ, що спеціалізуються на нафтогазовій і енергетичній тематиці, "Газпром" шукає інвесторів для фінансування другої гілки газопроводу "Турецький потік", який у разі його реалізації забере з українського транзиту 32 млрд кубометрів газу. Минулого ж тижня керівництво "Газпрому" заявило про початок переговорів з міжнародними та російськими банками про фінансування у розмірі 700 млн дол. на ці цілі.
Між тим, коли торік укладалася міждержавна угода про "Турецький потік" між РФ і Туреччиною, йшлося лише про одну гілку, яка замінить і так чудово працюючий "Балканський маршрут" через Україну, Румунію і Болгарію. Ця гілка ще не побудована, але Москва вже шукає партнерів на другу гілку і продовження трубопроводу до Греції (де також немає наземної інфраструктури) і далі у Європу.
Одночасно Росія активно працює над уповільненням проекту "ТАНАП-ТАП", намагаючись мінімізувати будь-яку можливість появи на європейському ринку альтернативного російському каспійського газу.
До недавнього часу важко було знайти пояснення, чому турецька сторона пішла на подібний проект, враховуючи, що Росія досі не до кінця скасувала санкції, накладені на турецькі продукти і компанії після інциденту із Су-24 (незважаючи на всі кроки турків назустріч), і не запровадила знижки на газ у 10,25%, про що було домовлено більш як два роки тому. Але 2 червня місцева Hurriet Daily News повідомила, що "Газпром Німеччина" - компанія, яка до недавнього часу володіла 71% газодистриб'юторської компанії Bosphorus Gaz (саме ця компанія реалізовувала на місцевому ринку російський газ із "Балканського маршруту"), продає свою частку турецькій компанії Sen Group. Решта 29% уже належать турецькій компанії Tur Enerji.
Між тим протягом тривалого часу дистриб'юторський бізнес на території Туреччини розглядався Москвою як надзвичайно вигідний, але тепер він повністю концентрується у турецьких руках.
За часів адміністрації Б.Обами Сполучені Штати брали активну участь у протидії російській експансії на європейському газовому ринку. Частково за цим стояли політичні міркування (оскільки глобального ринку газу не існує, немає і можливості покладатися виключно на ринкові механізми, тому трубопроводи - це завжди велика політика), частково - плани щодо збільшення експорту американського скрапленого газу до ЄС. Підтримка США була відчутною і ефективною. Після зміни господаря Білого дому постало питання про те, чи і нова адміністрація здійснюватиме послідовні кроки у цьому напрямі. На Капітолійському пагорбі розуміють небезпеку, яку становить російська газова експансія в Європі. "Росія неодноразово використовувала природний газ як зброю, - вважає сенатор Дж.Шахін з підкомітету у справах Європи комітету Сенату з міжнародних справ. - "Північний потік-2" дасть Росії навіть більше інструментів тиску на Європу у цілому і на Україну, зокрема".
Водночас у Вашингтоні беруть до уваги, що сама Європа не має одностайної позиції щодо цього проекту, а опозиція "Північному потоку-2" з боку східноєвропейських членів ЄС - Польщі і країн Балтії - не знаходить повноцінного розуміння у більш "західних" членів Євросоюзу.
У недавно оприлюдненому звіті Atlantic Council щодо проекту зазначається, що його політична сутність була зрозумілою ще у 2015 р., коли О.Міллер заявив про наміри "Газпрому" не продовжувати транзитний контракт з Україною після 2019 р. Але ж для цього потрібні альтернативні маршрути, якими і мали б стати "Турецький потік" і "Північний потік-2". З точки зору американських експертів, зелене світло "Північному потоку-2" є провальною політикою, коли Єврокомісія не чинить спротиву політичному проекту країни, мета якої - підірвати самі підвалини ЄС. Між тим компанії Royal Dutch Shell, OMV, Engie, Uniper i Wintershall заявили про намір вкласти у проект майже по 1 млрд дол. кожна.
На думку європейських експертів, одним із важливих аргументів, який необхідно використовувати вже зараз, є висока ймовірність порушення компанією Nord Stream A.G., що базується у Швейцарії, екологічного законодавства - як міжнародних конвенцій, так і на національному рівні. Здається, це саме той випадок, коли до них варто дослухатися.
Екологічну оцінку "Північного потоку-2" (так званий Environmet Impact Assesment) було виконано консалтинговою компанією Ramboll Group, яка дала позитивний висновок. Проте викликає подив, що пошукові роботи, здійснені цією компанією, фінансував "Газпром", причому не лише в територіальних водах РФ, а й Фінляндії, Швеції і Данії. Наразі екологи цих країн і європейські правники переймаються питанням про змістовну вартість цього "дослідження", замовленого і оплаченого "Газпромом". Проти проекту виступили навіть російські екологи, які звертають увагу, що він починатиметься на заповідних територіях, які охороняються російським законодавством. Звичайно, немає сумніву, що якраз останню проблему у Кремлі "вирішать".
Які кроки може зробити Україна, щоб загальмувати, якщо не припинити "Турецький потік" і "Північний потік-2"?
По-перше, має бути налагоджена чітка координація зусиль усіх гілок влади, які здійснюватимуть послідовні і злагоджені кроки з роз'яснення нашої позиції в ЄС і США - по лінії як адміністрації президента України, так і Кабінету міністрів і Верховної Ради.
По-друге, "Нафтогаз України" повинен налагодити енергійну співпрацю з МЗС (наприклад, укласти і забезпечити виконання угоди про співпрацю, як це свого часу зробили "Газпром" і МЗС РФ). З боку "Нафтогазу" мають готуватися позиційні матеріали, з боку МЗС, через посольства і постійні представництва, - забезпечуватися їхнє ефективне доведення до урядів і громадськості причетних країн. Крім того, з використанням можливостей диппредставництв слід здійснювати активну і послідовну інформаційну кампанію. В разі відсутності кваліфікованих кадрів на місцях відповідного спеціального представника з питань енергетики мають призначити у Києві.
Украй важливо провести низку двосторонніх консультацій з усіма причетними до цих проектів країнами з метою з'ясувати фактичний стан справ і їх позицію по кожному з проектів.
По-третє, слід розширити правову базу протидії "Газпрому". Крім Угоди про асоціацію з ЄС і Договору про енергетичне співтовариство, апелювати необхідно до норм екологічних конвенцій що у Балтійському, що у Чорному морі (досі достеменно невідомо, чи було зроблено екологічну оцінку "Турецького потоку").
По-четверте, у Європі необхідно ініціювати масштабну інформаційну кампанію проти "обхідних" труб. Представники України мають виступати на всіх важливих міжнародних конференціях, брати участь у дискусіях і обговореннях з цих питань; потрібні десятки кваліфікованих публікацій у провідних ЗМІ, активна робота у соціальних мережах.
Перемога у Стокгольмі довела, що злагоджені дії приводять до успіху, і навіть такий цинічний монстр, як "Газпром", не має імунітету від поразки. Важливо пояснити громадськості ЄС, що йдеться навіть не про втрату Україною 2–4 млрд. Росія прагне розширити розкол між "сходом" і "заходом" Євросоюзу, який уже намітився після гострої фази "проблеми сирійських біженців". Росії, попри всі зусилля, не вдалося вплинути на вибори у Нідерландах і Франції, дестабілізувати ЄС через підтримку праворадикальних і популістських рухів, але в неї все ще залишається енергетична зброя. Тільки активні кроки з боку України за підтримки наших симпатиків в ЄС і за умови чіткої позиції США можуть зупинити це божевілля.