Про вишку й цькування…

Наприкінці минулого тижня переможець нового скандального конкурсу з продажу бурової установки (см. «Зеркало недели. Украина» №38) латвійська компанія «Ризька судноверф» (Rigas Kugu Buvetava) знову затурбувалася своєю репутацією. Вона розмістила заяву, в якій заявила, що «має всі потрібні потужності, ресурси й фахівців для виконання замовлення ДАТ «Чорноморнафтогаз» на виробництво самопідйомної плавучої бурової установки». М’яко кажучи, це трохи не так…

До того рижани з жалем зазначили, що метою «початої окремими українськими ЗМІ цькування» є зрив підписання контракту з ДАТ «Чорноморнафтогаз».

Щодо цькування вони трохи погарячкували, хоча щодо зриву контракту (що першого, що другого) – не дуже.

Україна – дуже небагата країна, і купівля двох бурових вишок за ціною мінімум трьох викликає дуже вже багато запитань. Приміром, куди пішла різниця… За кілька місяців «Нафтогаз» так і не зміг виразно пояснити, куди, або, точніше, кому вона пішла.

І це на тлі спроб накачати НАК бюджетними грішми через статутний фонд і несамовитих криків про брак коштів і потребу підвищити ціни на газ для мільйонів споживачів…

Кумедно, але фінансування ЄБРР проекту реконструкції газопроводу «Уренгой-Помари-Ужгород» коштує практично стільки ж.

Власне, це вже не перша заява рижан. Місяць тому вони взагалі погрожували, що «у зв’язку з тим, що в українських ЗМІ з’явилися публікації, які ставлять під сумнів професійні якості й репутацію «Ризької судноверфі», правління підприємства залишає за собою право звернутися до суду з позовом про захист честі й ділової репутації підприємства з міжнародним досвідом».

У тому, що нинішній переможець, на відміну від двох-трьох наспіх зліплених офшорок, - цілком реальне підприємство, ніхто й не сумнівається. Воно навіть котирується на латвійській біржі.

Та є маленька така заковика. Цей завод не має ані найменшого досвіду з будівництва бурових. Причому це аж ніяк не здогади українських писак. Про це цілком відкрито говорить ризькій пресі його власник Василь Іванович Мельник.

У Ризі нічого особливого не будуватиметься, так що представники НАКу «для уточнення виробничих можливостей» туди могли не їздити.

Навіть якщо відволіктися від технічних можливостей заводу – бурова установка просто не пройде до розташованої в річці Даугава верфі. Недавно «Нафтогаз» скаржився, що для таких установок мілкувата значно глибша протока Босфор.

Будувати її будуть зовсім в інших місцях – як зазначає керівництво прибалтійського підприємства, залучатимуться вісім країн, і це буде робота з шістьома великими верфями на різних континентах.

Вони також збираються відкрити три зарубіжні представництва, за словами Мельника, «від Африки до Близького Сходу».

Так що рижани теж більше стурбовані, як установка просуватиметься мілководдям в іспанський порт Кадіс. Схоже, фінішна обробка там і відбуватиметься.

А власне Ризі дістанеться зовсім невеликий шматочок роботи. За оцінками підприємства, буде створено аж 100 нових робочих місць (нині там близько 1200 людей, в основному займаються ремонтом невеликих суден і будують корпуси яхт).

Дві третини доходів давав дрібний судноремонт, і в період кризи корабели скаржилися, що «якщо колись бюджет ремонту судна становив приблизно 300 тисяч євро, то тепер - 200 тисяч», а торік замовлення на два плавучі ресторани вважали дуже великим.

Ціна горезвісної вишки (приблизно 298 млн. євро) більш ніж удвічі перевищує обсяги продажів підприємства за останні 3 роки (див. таблицю).

Фінансові показники АТ«Ризька судноверф» (Rigas Kugu Buvetava)

Джерело: звіти підприємства

Так що більш ніж сумнівно, що зайва сотня робочих місць забезпечить «не пізніше 31 грудня 2012» нову вишку в Ризі. Значно ймовірніший апгрейд (і зовсім не в Ризі) чогось такого, що вже давно існує…

Хоча прибалтійські судноремонтники дійсно одержать серйозні інвестиції й пристойно модернізуються. За наші, відзначимо, гроші.

А якщо точніше – за рахунок тих бюджетних грошей, які НАКу, Христа ради, підкине український уряд.

До речі, у контракті зазначено, що ще до 1 липня майбутнього року (тобто за півроку до передачі НАК буровій) треба буде заплатити 360 млн. доларів передоплати, а тільки це вже тягне майже на 3 млрд. гривень.

Формально платником є «Чорноморнафтогаз», але він таких грошей і в очі не бачив. У нього не те що прибуток, а річний оборот у два з лишком рази нижчий (1,2 млрд. гривень 2010 року).

І от «Чорноморнафтогаз», який через безгрішшя з тріском завалив «у нульових роках» програму форсування видобутку газу на шельфі, справно фінансує спочатку «ліві» офшорки, і тепер от латишів.

Заодно смачний плювок від Києва одержали наші корабели. Замість розвивати заводи в Миколаєві, Керчі, Феодосії або у тому ж таки Херсоні, які мають досвід з великотоннажного будівництву, зокрема і частин бурових платформ, ми фінансуємо «дядька».

Кожен із наших заводів може все, що може Рига. Але на них грошей якось не знайшлося. І щось не видно в умовах тендера хоча б натяку про локалізацію частини виробництва в Україні. Чи такі «відсікалки» працюють тільки при напівдармовій роздачі енергетики в потрібні руки?

Недавно одна з газет написала про суднобудування: «Якби підприємствам (тим, що ще тримаються на плаву) вдалося отримати ще трохи таких по масштабах контрактів, ми б вийшли з кризи дуже швидко… Різати бюджет і підвищувати податки вже далі нікуди - це просто смерті подібне! Тому залишається єдиний вихід - заробляти гроші в скарбницю!» Золоті слова. Газета, правда, не причорноморська, а прибалтійська – ризька «Вести сегодня». Але наші корабели під цим би підписалися.

За іронією долі, люди, що працюють на них, саме й проголосували за прихід «команди професіоналів». Але професіоналізм вони уявляли інакше. Не як хвацький вивід грошей за кордон.

Утім, скоро в нас вибори. Грошей до них українські суднобудівні заводи не одержать (пріоритети в нас інші – Євро-2012. Або ще одну бурову куплять). Так що в людей буде привід гаряче подякувати владі.

Автор щиро не радить керівництву НАК відвідувати околиці українських кораблебудівних заводів. Просто щоб уникнути небажаних ексцесів.

Це заодно й гарячий привіт власникам українських підприємств суднобудування, яких просто не пустили до годівниці.

Утім, українців до реалізації контракту все-таки допустять. На ризькому заводі працюють кілька десятків гастарбайтерів з Миколаєва й Херсона. Можливо, скоро знадобляться нові. В Україні однаково для них роботи немає.

Прем’єр Азаров недавно журився, що народ треба повертати з ринків на підприємства. От їх трохи й залучать… на латвійські.

Пам’ятається, перебуваючи головою Податкової інспекції Микола Янович спересердя казав журналістам, що ще може якось зрозуміти, «коли виводять частину прибутку, але коли «тирять» з обороту, за це треба бити».

Та це так давно було, що позиція могла й змінитися…

Учасники конкурсу по другій вишці й цінові пропозиції ( без ПДВ)