Nord Stream 2: уроки датської

Копенгаген надовго затримав будівництво газопроводу Nord Stream 2 дном Балтійського моря в Німеччину в обхід усіх транзитних країн, передусім України. Але…

Подія відверто неприємна, але загалом очікувана. Навіть для нас. Голова "Нафтогазу України" Андрій Коболєв у зв'язку з цим констатував, що рішення Данії не стало неприємним сюрпризом. "Ми очікували цього рішення протягом осені. Принципова позиція Данії затримала проєкт на певний час. Але геополітичну зброю неможлива зупинити інструментами, які регулюють винятково торговельні відносини", - написав Коболєв на своїй сторінці в Facebook.

Ефективно протидіяти агресії РФ і "Газпрому", на думку Коболєва, нині можуть хіба що санкції західних країн. Хоча вони і стомилися від скарг компаній-резидентів про втрати й недоотриманий прибуток.

Повз острів Борнхольм…

Змусивши "Газпром" розглянути кілька варіантів і неабияк помотавши йому нерви, енергетичне агентство Данії 30 жовтня 2019-го видало компанії Nord Stream 2 AG дозвіл на будівництво частини газопроводу Nord Stream 2 ("Північний потік-2") на континентальному шельфі країни. Тобто дозвіл прокласти ділянку газопроводу завдовжки 147 км у принципі без особливої зміни маршруту траси.

Данія й так протрималася напрочуд довго, більш як на рік пригальмувавши будівництво російського газопровідного проєкту (докладніше "Датський хрест для "Газпрому"; DT.UA №26 від 7 липня 2018 р.). Як мінімум майбутньої зими "Північним потоком-2" не буде транспортовано в Європу жодного кубометра газу в обхід України.

Спасибі, датчани, за допомогу! Ви зробили набагато більше за інших. До того ж процес ще не закінчився. Можна (і треба) подати апеляцію на рішення вашого енергетичного агентства. І є надія на її вдумливий і доброзичливий розгляд, насамперед у ваших інтересах.

Усе сказане - додатковий час, який нам так потрібен. Тому необхідно скористатися цією форою максимально для відстоювання інтересів України.

Цю зиму, як запевняють уряд, НАК "Нафтогаз України" і "Укртрансгаз" разом зі створюваним оператором ГТС, ми можемо пережити порівняно безболісно. Є запаси газу і в українських підземних сховищах газу (ПСГ), і в сховищах у Європі. Правда, запаси в ПСГ країн - членів ЄС сформовано в основному тим же "Газпромом", але і європейські компанії мають певний запас газу. Причому цей газ закуплено при порівняно низьких цінах (близько 120–130 дол./тис. кубометрів, весняно-літній тренд на європейському ринку газу).

Конкуренти і союзники

Різкі рухи Москви на цьому тлі малоймовірні, - по ній же боляче вдарять (фінансово), мало злякавши держави Євросоюзу. Там зробили висновки з "газових" криз 2006, 2009 і 2014 рр. і досить непогано підготувалися до різних варіантів розвитку ситуації на загальноєвропейському ринку газу. Це, як неодноразово розповідало DT.UA, і побудовані сполучні трубопроводи/інтерконектори (хоча ще не всі вони добудовані), й узгодження технологічних і технічних режимів взаємодопомоги, насамперед тих держав ЄС, що граничать, і навіть тих, які граничать із Україною. Побудовані й будуються термінали для приймання й розрідження LNG. Та й той же азербайджанський газ. До того ж дедалі більше наростаючі поставки скрапленого газу (LNG) у країни Євросоюзу, причому не тільки і, цілком імовірно, не стільки американського.

Напередодні рішення датчан європейці також "порадували" російський "Газпром" новим обмеженням щодо використання німецького сполучного по суті газопроводу OPAL. Тепер російська компанія знову може використовувати його лише наполовину, залишаючи можливість і трубопровідні потужності для експлуатації цього газомаршруту іншими постачальниками.

Такі ж правила ЄС стосуватимуться й "Північного потоку-2". Загалом європейці поки що непогано "строять" "Газпром". Замість очікуваної в Москві позиції диктатора, в Європі російський "Газпром" практично весь час перебуває в ролі "прохача". Йому постійно доводиться домовлятися, шукати союзників і йти на поступки.

До слова, найближчі союзники "Газпрому" з будівництва "Північного потоку - 2", німці, теж грають із "шановними партнерами" свою гру.

Нині "Північний потік-2" просто не має можливості підключитися до діючих у Європі газових магістралей: трубопровід EUGAL, який має транспортувати російський газ від узбережжя Балтики до газотранспортної системи Чехії, банально не готовий і до літа 2020-го точно не запрацює.

Голова "Газпрому" Алексєй Міллер, звичайно, може відзвітувати перед Володимиром Путіним про нову "перемогу", урочисто виводячи трубопровід на німецький пляж. Але навряд чи ризикне нині.

Прокласти півтори сотні кілометрів за два місяці для росіян проблеми не становить. Хоча апеляція на рішення Данії все-таки може зсунути терміни.

Власне, понад дві тисячі кілометрів трубопроводу "Північний потік-2" уже побудовано. Датська ділянка - це близько 12% газотранспортного маршруту через Балтійське море. Але далі "Північному потоку-2" поки що ходу немає - нікуди, тож це дійство буде відвертим фарсом. Але, нагадаємо, поки що нікуди.

Справа принципу

Рано чи пізно сполучні трубопроводи буде побудовано, і газ ними піде. Надії зупинити або блокувати російський проєкт "Північний потік-2" з допомогою запровадження санкцій вельми неясні. Тим більше, що багато країн Євросоюзу в ньому відверто зацікавлені. І не тільки Німеччина й Австрія, але і Болгарія, Угорщина, Румунія. Останні демонструють свою підтримку "Північному потоку-2" в усіх європейських і євроатлантичних організаціях, на геополітичному рингу.

Для Берліна проєкт Nord Stream 2- справа принципу й демонстрація того, "хто в європейському домі хазяїн: ми чи Трамп?".

Така реальність, подобається вона нам чи ні. Труби кластиме "Газпром", який від безперервного потоку стусанів за минулі п'ять років помітно порозумнішав. Стало менше пихи в стилі "ми все побудуємо й усіх построїмо". Принаймні публічно.

Та виявилося, що умови диктують зовсім не вони. І на східному кінці труби не російський енергогегемон, а таки банальний сировинний придаток, пардон, "велика енергетична наддержава". Так, це звучить помпезніше, ніж "велика кукурудзяна". Але розрада слабка, - зміст той самий. Москві доведеться грізно надувати щоки для внутрішнього користування і… грати за чужими правилами, які росіяни докладно вивчили й швидко знаходять у європейських енергодирективах і правилах зручні для себе лазівки.

"Заміни глобуса" на комфортніший для нас не передбачено

Особливого приводу для радості у зв'язку зі спробами європейців приборкати "Газпром" у нас бути не може. Якщо європейці непогано підготувалися до нової реальності, то Україна звично йде до 2020-го в напіврозібраному вигляді. Програма збільшення видобутку газу зі тріском провалилася. Анбандлінг доведеться терміново ліпити в буквальному сенсі в режимі "студент перед заліком" - на коліні, попри ухвалений 31 жовтня конституційною (!) більшістю закон про анбандлінг (очевидно, недаремно плакала над цим документом і неприйнятими поправками навіть депутат із фракції "Слуга народу"). Проблеми платіжної дисципліни всередині країни далекі від вирішення…

Ситуація з партнерами щодо експлуатації української ГТС, як і очікувалося, зависла в часі й просторі. Охочих насправді або немає, або їх пропозиції зводяться до такого: "Давайте ми порулимо українською ГТС безплатно".

Світлою плямою на цьому тлі виглядає хіба що Стокгольм (і то умовно), а точніше, рішення арбітрів в основному на користь "Нафтогазу України". Без них нині не на наше прохання шукали б та арештовували б (або намагалися це зробити) зарубіжні активи "Газпрому", а росіяни ганялися б за нашими активами.

До речі кажучи, це далеко не завжди добре для нас, - противник (шановний партнер) став розумнішим. Наприклад, один зі сценаріїв переговорів "газпромівців" полягає в тому, що замість підписання "транзитного" договору (на рік або 10–15 років, як пропонує Єврокомісія) росіяни можуть… розпочати поставки газу просто в "щоденному" режимі. Благо, європейське енергетичне законодавство це дозволяє.

Ба більше, таку схему вже відпрацьовано "Газпромом" на практиці. Саме в такому режимі російський газ поставляли минулої зими через Грузію у Вірменію. Цілком відповідно до європейських директив і найліпших світових практик.

Ми точно готові до такого сценарію?

Те, що сталося і що відбувається, зайвий раз підтверджує нехитру істину: все залежить передусім від нас. Союзники, навіть (і тим більше) ситуативні, - це добре, але нескінченно вирішувати наші проблеми вони не будуть. До того ж ситуація змінюється.

Фактично нам і так "виграли" "транзитний" рік. Але майбутня зима далеко не остання. Час самим рухатися, а не голосно ридати про всесвітню несправедливість.