Архіважлива і актуальна стаття «Тверда валюта влади - кубометро-долари» (DT.UA №29 від 20 серпня 2011 року) - серйозна. Факти, викладені в ній, - убивчі. Саме тому хочу зупинитися на окремих аспектах порушеної теми, зокрема про втрати України, допущені попередньою владою в результаті розірвання міжурядової Угоди з Російською Федерацією «Про додаткові заходи щодо забезпечення транзиту російського природного газу по території України» від 4 жовтня 2001 року. Зазначену угоду було розірвано під приводом ліквідації бартерної схеми оплати газом вартості наданих Україною послуг з транспортування російського газу до Європи.
Та що принципово, самого Закону України «Про ратифікацію Угоди між Кабміном України і Урядом РФ про додаткові заходи щодо забезпечення транзиту російського природного газу по території України», затвердженого Верховною Радою 15 листопада 2001 року, ніхто не скасовував!
Ініціатором кардинальних змін російсько-українських газових відносин виступив президент Віктор Ющенко, а виконавцем - голова НАК «Нафтогаз України», на той момент - Олексій Івченко.
Що ж страшного тоді відбулося, що й через шість років викликає інтерес і певні суперечки серед аналітиків і просто небайдужих людей?
По-перше, і, мабуть, це головне, Україна на багато років втратила можливість закупівлі природного газу у Туркменистану, Узбекистану та Казахстану як альтернативних Російській Федерації джерел його закупівлі.
Окрім того, Україна втратила ці країни як традиційні ринки збуту своєї продукції. І це, мабуть, більш значуща втрата. Оцінити втрати або збитки від газових рішень 2004-2005 років неможливо. Але фактом залишається те, що товарообіг з цими країнами саме відтоді значно зменшився.
По-друге, поставка газу до України стала монопольною - виключно ВАТ «Газпром», від чого значно постраждала енергетична безпека країни, а точніше, повністю ліквідована. А це не виключає повторення газових криз, схожих із тією, за наслідками ліквідації однієї з яких сьогодні відбувається показовий суд над пані Тимошенко, без глибокого вивчення обставин її виникнення.
Більше того, в результаті розірвання міжурядової угоди від 4 жовтня 2001 року Україна втратила ще й можливість отримувати щороку до 29 млрд. кубометрів природного газу в оплату послуг з його транспортування до Європи. Наголошую - отримання, а не придбання, тобто закупівлі, за що необхідно платити тверду валюту.
Стосовно обсягів поставки російського газу до Європи і оплати послуг з його транзиту, в рамках розірваної угоди Україна у 2010 році могла б отримати 24,605 млрд. кубометрів природного газу, на чому держава заощадила б не менш як 7,163 млрд. дол.
І останнє: розірванням угоди від 4 жовтня 2001 року було ліквідовано справедливе, паритетне співвідношення ціни природного газу, котрий поставлявся до України, і тарифу на транзит природного газу як по території України до Європи, так і по території Російської Федерації з країн Середньої Азії для України.
До чого це призвело і чому до цього слід повертатися?
В основу угоди було покладено співвідношення ціни на газ (50 дол. за 1000 кубометрів) і ставки з транзиту 1000 кубометрів газу на 100 км шляху територією України (1,09375 дол.).
Було б справедливо, щоб зі збільшенням ціни природного газу, скажімо, до 291,1425 дол. за 1000 кубометрів (середньорічна закупівельна ціна газу 2010-го) пропорційно було збільшено і ставку з транзиту газу до Європи.
У цьому разі справедлива ставка з транзиту становила б 6,3687 дол., а не 2,04 дол.
Інакше кажучи, з урахуванням обсягів природного газу, прокачаного через територію України 2010 року (149,96105 млрд. кубометрів), протяжності транзиту російського газу по газотранспортній системі України до країн Європи в 1150 км, справедливої ставки на транзит природного газу (6,3687 дол.) прямі втрати України тільки за 2010 рік становили 7,496625 млрд. дол.
Найсумніше, що такий стан справ триває от уже сьомий рік.
Ось національні інтереси України, ось питання національної безпеки, ось джерела для виплати пенсій і розв’язання інших соціальних проблем!