UA / RU
Підтримати ZN.ua

Не боги борги збирають

У той час як на урядовому олімпі намагаються вручну управляти неповоротким комунальним господарс...

Автор: Олександр Рожен

У той час як на урядовому олімпі намагаються вручну управляти неповоротким комунальним господарством, а «ефективний економіст» Микола Азаров посилає в народ життєрадісні месиджі про те, що «на Шипці усе спокійно», до владних інститутів надходять різні пропозиції, як врятувати становище. Експерти впевнені, що з уявленнями нинішньої влади про управління господарством врятувати становище в економіці просто неможливо.

Один із новітніх проектів, запропонованих Інститутом науково-практичних розробок комплексних систем, уже пройшов довгий шлях бюрократичними кабінетами. Його схвалили багато інстанцій, на ньому стоять підписи провідних експертів Верховної Ради, які представляють усі політичні сили.

Пропозиція великого колективу вчених — фахівців з інформатики, економіки, теплофізики — досить проста: пропонується створити державну інформаційну систему, яка допомогла б адміністративним структурам, від селищної ради до уряду, для початку хоча б одержати уявлення про те, що конкретно відбувається в житлово-комунальному господарстві в кожний момент часу.

Наявність такої вертикальної системи, на думку експертів, допоможе вже найближчим часом відмовитися від ручного управління не лише житлово-комунальним господарством, а й усією економікою, і перейти до сучасного, що базується на точному знанні ситуації в кожний момент часу. Власне, за світовими мірками, у цьому нічого надприродного немає, такі системи працюють у всіх європейських країнах. Усі нові члени ЄС — Польща, Чехія, Угорщина, країни Балтії — не відкладаючи у довгий ящик вже обзавелися ними.

Саме час пригадати, що ще на початку 60-х років минулого століття академік В.Глушков разом із своїм колективом працював над завданням побудови загальнодержавної автоматизованої системи (ЗДАС) управління економікою країни для впровадження в СРСР. Але чомусь вождям соціалізму здалося небезпечним випускати ручні важелі управління економікою зі своїх рук і довірити цей процес своєрідному електронному уряду, який зміг би з допомогою новітніх засобів обчислювальної техніки управляти, перебуваючи у курсі усіх подробиць того, що відбувається.

І сьогодні у нового проекту вчених — нелегка доля. Кореспондент «ДТ» звернувся до керівника групи розробників «Єдиної державної системи моніторингу» Анатолія ЛЮБАРЕВИЧА з проханням розповісти про нинішній стан справ з упровадженням системи в управління житлово-комунальним господарством.

— Ще в 1998 році ми зрозуміли, — розповів Анатолій Юрійович, — що непрогнозоване споживання енергії рано чи пізно розвалить нашу економіку. Згодом стало зрозуміло, що тоді не допоможуть навіть істеричні заходи, які зараз пропонує, наприклад, Л.Черновецький. Треба зрозуміти зрештою, що відновити порушений баланс в економіці — це не означає відібрати щось у багатих і віддати бідним. Треба досліджувати небезпечні процеси, які відбуваються в господарстві країни, і навчитися управляти ними з допомогою прийнятих державою законів.

Не можна, як дотепно зауважив колись творець кібернетики Норберт Вінер, під час футбольного матчу постійно переставляти ворота. Ринок теж потребує дотримання чітких правил гри. У століття глобалізації в основу управління треба покласти високі інформаційні технології. Це забезпечує прямий зв’язок між елементами системи і певні стандарти. Потрібен точний прогноз, щоб здійснити якусь дію.

Ми розробили систему, котра допоможе встановити баланс у споживанні енергії. Це, у свою чергу, покаже вихід із хаосу, який панує в цій сфері, і неминуче підвищить рівень життя українців. Документи з її описом ми подали на експертизу в Кабмін, де створена експертна група і вже прийняте рішення про її практичне впровадження. Але на нижньому рівні Кабміну чиниться опір проекту, і його реалізація штучно гальмується. Пояснюють усе це тим, що в нас не працюють закони.

Наш інститут сьогодні працює разом з Інститутом кібернетики ім. В.Глушкова НАНУ. У проекті беруть участь співробітники цієї установи. Залучені також Інститут економіки і прогнозування НАНУ, Харківський політехнічний інститут (ХПІ), Інститут теплофізики НАНУ і ще ряд наукових установ.

— Зараз ціна на газ для України збільшилася до 130 дол. за тисячу кубометрів. Це призвело до великих перекосів в українській економіці. Ваша система дасть можливість якось виправити становище?

— Не будемо обманювати себе — реально ціна газу зросла до 180 дол., якщо врахувати вартість доведення газу до кінцевого споживача. А якщо цей газ узяти з урахуванням повторної переробки (у теплових мережах тощо), то загалом у структурі ВВП ціна на газ уже перевищує світову — понад 350 дол. Нова ситуація потребує інших правил гри. Порівняємо її зі станом справ у Німеччині. У них на вході газ на той момент, коли ми робили розрахунки, коштував 250 дол. Але населенню газ поставлявся за ціною 700 дол. за тисячу кубометрів! Багатий чи небагатий, користуєшся котлом або чимось іншим — усе одно сплачуєш єдину ціну. Це робиться для того, щоб за рахунок населення полегшити навантаження на товаровиробника. Досвід Німеччини показує, що це набагато більш ефективний для суспільства шлях, ніж той, яким пішли в Україні.

Ми у себе в країні штучно здешевили газ та електроенергію для населення і переклали все підвищення на промисловість. Унаслідок цього ціна тонни виробленої продукції зросла — українські вироби стали неконкурентоспроможними на світовому ринку. Така страусова політика не врятувала наше населення від зростання цін. Навпаки, на сьогодні збільшення ціни на газ автоматично підняло ціни на все. Вартість житлово-комунальних послуг у Києві зросла в середньому в 2,7 разу. В інших регіонах — ще більше. При цьому знизився прибуток у підприємців і зарплата в робітників, що душить насамперед дрібний і середній бізнес. Загальне зубожіння призвело до того, що усі вимагають пільг. У результаті різко зросло навантаження на бюджет.

— Вітчизняна промисловість і комунальний сектор споживають немислиму кількість енергії. Можливо, тепер нам варто передусім звернути увагу на ефективне енергозбереження?

— При наших зарплатах сьогодні немає сенсу говорити про енергозбереження, тому що ми не в змозі купити енергозберігаюче устаткування. Ця тема може стати актуальною, якщо середня зарплата в Україні досягне хоча б чотирьох тисяч гривень на місяць. Нині ж середній українець віддає усі свої гроші, щоб заплатити за енергію. Але він повинен мати можливість купити те, що необхідно для життя. І це дають змогу зробити наша промисловість і сільське господарство, якщо їх правильно збалансувати. Україна — зов­сім не бідна країна. Проте ефективність економіки не визначається лише зростанням ВВП, як у цьому нас намагається переконати нинішній уряд. В основу треба покласти поліпшення соціальних умов. Це багато що зрушить з мертвої точки.

Можна подивитися, як працює ринкова модель на захід від України — європеєць, котрий отримує три тисячі євро на місяць, зовсім інакше реагує на зростання ціни на газ: він може дозволити собі вибрати на ринку такі опалювальні і регулюючі прилади, які зменшують споживання дорогого газу. При цьому він візьме дешевий кредит у банку і встановить нове обладнання, якщо йому це вигідно. Тому в Європі дуже економічні будинки, без потреби не тече вода з крану, навіть у громадських туалетах — сенсорні пристрої вмикають і вимикають подачу води, коли ви підставляєте чи прибираєте руки, світло в коридорі вмикається лише тоді, коли ви входите, і відразу гасне, щойно ви вийшли. Вони не їздять на автомобілях-руїнах, які нещадно витрачають бензин. Усе це — наслідок розумної (тобто високої) ціни на енергоносії для населення.

Але подивіться, як щедро ми розкидаємося енергоносіями, як неекономно витрачаємо їх на кожному кроці. І причина цього не в знаменитій слов’янській безтолковості, а в нераціональній державній енергетичній політиці, яка заохочує подібну поведінку. На українські зарплати не можна переобладнати будинки, наш громадянин не візьме дешевого кредиту. Та й як він може бути дешевим, якщо в банках немає обороту грошей, оскільки ще близько двох обсягів офіційного ВВП перебувають у тіні. Українці просто приречені користуватися допотопною технікою, яка марнотратить ресурси.

Микола Азаров каже: «У бюджеті доходи збільшилися»... Яким чином це сталося, напевно, і Микола Янович не знає. Адже у вітчизняної економіки немає ні вух, ні очей, і точного обліку не ведеться. А наша замовлена статистика реальної інформації не дає. І що різкіші цінові стрибки, то більше бізнес заганяється в тінь, то більше «лягає» економіка.

Напевно, не випадково міністр палива й енергетики Юрій Бойко стверджує, що зараз уперше в історії України неплатежі лише за газ сягнули 3 млрд. грн. Тепловики за несплату відрізають труби, подають до суду, відключають від опалення цілі будинки. Кому скаржитися? Нікому — суд не вирішить. Це початок хаосу.

На рівні держави, щоб проконтролювати щось у режимі он-лайн, інструментарію просто немає. І допомогти держава не може, навіть якщо захоче. Тому й виходить, що міністерства і відомства працюють на своїх програмних системах, які не кореспондуються між собою. Приміром, існує своя телефонна абонентська мережа у МНС, МВС та інших відомств, і вони дуже різняться одна від одної. Спроба навести лад лише в Києві призвела до того, що виявили... три тисячі будинків, яких немає у загальній системі, і навіть кілька нічиїх вулиць.

— Давно вже побачили парадокс роботи нового уряду: ВВП зростає, а зарплати — ні. Чому?

— У нас зупиняється внутрішній ринок і імпорт починає переважати над експортом. Сьогодні в Україні дешевше купити банан, ніж українську картоплю чи яблуко. Тобто внутрішній ринок (те, що ми виробляємо) гине. Тонна алюмінію на Лондонській біржі коштує 1700 дол., а в Україні — 2400 і дорожче. Тепер зробіть із такого алюмінію деталь для нашого «Лану» і перед вами постане запитання: може, краще купити «Джон Дір» і не морочити собі голову з вітчизняною продукцією?

Є таке правило: якщо вартість сировини, матеріалів і енергетичні витрати у виробництві виробів перевищують 50%, то в економіці спостерігається спад. Так, якщо сіно дорожче корови разом із молоком, то тваринництво в країні розвиватися не може. Аби це порахувати, не треба бути міністром економіки — це швидко розуміє будь-який селянин. Після цього він бере корову і веде її на м’ясокомбінат. І цей процес уже розпочався. На жаль, якщо зараз якийсь процес почався в одному місці, завтра він охопить регіон. Так, у Макіївці влада вже безплатно віддає будинки і квартири — аби не зруйнувалася інфраструктура... Загалом, коли в сусіда горить хата, не радій, особливо якщо вітер дме у твій бік. Усі можемо згоріти разом із такою економікою.

— Тобто ви передбачаєте колапс?

— Він уже на порозі. Можна ціни на енергоносії, як хоче Черновецький, ще підвищити, але тоді точно ніхто не заплатить. Коли порахувати, який енергетичний вантаж поклали на українське населення, то побачимо жахливі цифри, порівнянні з нашим бюджетом. Якщо пригадати, що вартість сировини та енерговитрати у виробництві виробу не можуть перевищувати 50%, то це вирок...

— І як довго може проіснувати така перекошена економіка?

— Повторюю: у нас уже починається обвал. Він запрограмований і незабаром має проявитися повною мірою... Не виключаю, що вся ця метушня з розкручуванням революції саме й була зумовлена нездатністю уряду вийти з кризи. Тоді можна буде усе списати на неї...

— Ви можете запропонувати якийсь вихід?

— Наші пропозиції, до речі, узгоджені і підписані представниками всіх партій, уже знаходяться в уряді. Давайте почнемо їх реалізовувати. Це можна зробити дуже швидко. Тим більше що є інвестори, які згодні дати необхідні 350 млн. дол., а термін окупності системи — 1,7 місяця. І якщо сьогодні прийняти політичне рішення, до опалювального сезону можна буде впровадити цю систему в трьох-чотирьох областях.

При цьому важливо зазначити, що ми нічого не руйнуємо — ми пропонуємо інформаційно-інтегровану карту і на всіх рівнях прийняття рішень усе стає прозорим...