Початок 2020 року для української енергетики пройшов під знаком так званої Української зеленої угоди. Відповідно до представленого в січні проєкту Концепції "зеленого" енергетичного переходу до 2050 року, Україна активно впроваджуватиме заходи з енергоефективності, поступово відмовляючись від використання викопного палива та переходячи на відновлювані джерела енергії (ВДЕ).
Під час публічних дискусій в останні кілька місяців деякі представники влади та бізнесу активно пропагують думку про те, що перехідним паливом між "брудною" та "чистою" енергетикою може бути природний газ. Обґрунтовуємо, чому Україна не повинна посилювати свою залежність від блакитного палива.
Природний газ не сповільнить зміни клімату
Досягнення кліматичних цілей у рамках Паризької угоди потребує декарбонізації енергетичного сектору до середини цього століття. Прихильники використання газу в своїй аргументації наголошують, що загальні викиди вуглецю з природного газу менші за викиди з інших викопних джерел. Однак останні дослідження обсягів витоків метану на всіх етапах виробництва та постачання блакитного палива ставлять таке припущення під сумнів. Природний газ більш як на 90% складається з метану (парникового газу), який хоч і розкладається в атмосфері, але у межах 20 років має потенціал нагрівати планету у 86 разів сильніше за двоокис вуглецю.
Тому заміна вугільних потужностей новими газовими станціями не дозволить скоротити викиди, навіть якщо витік метану буде зведено до мінімуму. Щоб стримати зміну клімату на рівні 1,5–2°C, як того вимагають учені, промисловий видобуток і спалювання вугілля та газу потрібно припинити протягом наступних 20–30 років.
Природний газ vs енергія сонця та вітру
Хоча зараз природний газ у Європі та світі дешевшає, в середньо- та довгостроковій перспективі він буде неконкурентоспроможним порівняно із "зеленими" альтернативами. Так, лише за останні десять років вартість виробництва електроенергії з сонця та вітру впала на 88 і 69% відповідно.
А в листопаді 2017 року науковці Технологічного університету Лаппеенранта (Фінляндія) та Energy Watch Group презентували результати моделювання щодо функціонування енергетичних систем світу виключно на генерації з відновлюваних джерел енергії. Ці результати свідчать, що в середньому вартість електроенергії при повному впровадженні технологій ВДЕ до 2050 року зменшиться на чверть - до 52 євро/МВт∙год порівняно з 70 євро/МВт∙год на викопному паливі 2015 року. При цьому вартість генерації електроенергії може скоротитися більш як удвічі - з 65,8 євро до 30,2 євро за мегават-годину.
Це все є хорошими новинами для України, адже наші науковці порахували, що 2050 року частка відновлюваних джерел у структурі кінцевого споживання енергоресурсів може сягнути 91%, а в генерації електричної енергії - 92,9%. При цьому сукупна вартість такого переходу на чисті джерела енергії є нижчою порівняно з базовим сценарієм, який передбачає постійне збільшення використання викопного палива (газу, вугілля, нафти) протягом наступних 30 років. Основним висновком дослідження є таке: "Найбільш амбітні енергетичні та екологічні цілі, такі як перехід на 90–100% ВДЕ у кінцевому споживанні до 2050 року, можуть мати суттєві переваги як для економіки, так і для суспільства в цілому".
Балансуючі потужності
Оскільки енергія із сонця та вітру виробляється не постійно (це залежить від погодних умов, пори року, часу доби тощо), потужності "зеленої" енергетики потребують балансування в енергетичній системі, але газ - не єдиний і не найкращий ресурс для цього.
Акумулюючі потужності відновлюваної енергії швидко стають економічно доцільнішими, ніж їхні газові альтернативи. Вітрові та сонячні електростанції з акумулюючими батареями вже зараз конкурують із новими вугільними або газовими станціями в Німеччині, Великій Британії, Китаї, Австралії та США. Прогнозується, що до 2030 року їхня вартість зменшиться вдвічі порівняно з 2020 роком - до 150 євро/кВт. А до 2050 року - у чотири рази, до 75 євро/кВт. Це дасть можливість власникам потужностей ВДЕ в Україні - чи то бізнесу, чи то приватним домогосподарствам - розглядати використання акумулюючих технологій як економічно вигідне рішення.
І якщо за умови безперебійної подачі палива газові установки можуть працювати скільки потрібно, то акумулюючі потужності залежать від часу свого розряджання. Хоча останні дослідження показали, що шести- та восьмигодинні накопичувальні системи, які починають виходити на ринок, можуть задовольнити 74 і 90% попиту у пікові години відповідно.
Тому немає особливих підстав надавати перевагу газу як основному рішенню.
Газова інфраструктура
Якщо Україна таки зробить ставку на розширення використання блакитного палива, це потребуватиме будівництва нової багатомільярдної інфраструктури. Таке рішення може стати тягарем для економіки та населення, якщо Україна виділятиме державні фінансові гарантії під такі проєкти. При цьому ми будемо гаяти час і ресурси, інвестуючи у застарілі технології, замість підвищення енергоефективності та відмови від спалювання викопного палива задля боротьби зі зміною клімату.
Також дуже ймовірно, що через посилення кліматичної політики на міжнародному рівні та запровадження вуглецевого мита (що вже активно обговорюється в ЄС і передбачено договором про Енергетичне співтовариство) інвестори у газові проєкти з великим терміном окупності (наприклад у будівництво трубопроводів) втратять гроші. Інакше вони будуть змушені створювати штучний попит на газ, щоб залишатися на плаву. Крім цього, інвестори не зможуть перепрофілювати інфраструктуру, а її демонтаж обійдеться дуже дорого.
Отже, міфологізація природного газу як безальтернативного перехідного палива при детальнішому розгляді не витримує критики. Якщо Україна дійсно ставить за мету дотримуватися цілей Паризької угоди та активно боротися зі зміною клімату, то будь-яка державна підтримка для індустрії викопного палива є неприйнятною.
Усі статті Костянтина Криницького читайте тут.
хоч і розкладається в атмосфері, але у межах 20 років має потенціал нагрівати планету у 86 разів сильніше за двоокис вуглецю.