Поки увагу Європи й США було сконцентровано на планах "Газпрому" з будівництва обхідних газотранспортних маршрутів для того, щоб виключити Україну з газового транзиту в Європу, на Близькому Сході "Роснефть" здійснила бліцкриг, наслідки якого можуть суттєво вплинути на європейську енергетичну геополітику.
В останні роки не було секретом, що "Роснефть" - священна корова російського бізнесу, дітище Путіна й Сєчіна, головний годувальник бюджету та пітерського олігархату - продовжувала нарощувати зарубіжні інвестиції, попри історично рекордний борг у більш як 4 трлн руб., від'ємний грошовий потік і різке падіння запасів валюти на рахунках. Але от 2017-го одночасно з 6 млрд дол. допомоги режиму Мадуро у Венесуелі й купівлею НПЗ в Індії за 3,9 млрд дол. "Роснефть" стала найбільшим інвестором в Іракський Курдистан. Приблизно за рік російська компанія вклала понад 4 млрд дол. у нафтогазові угоди в спірному й украй нестабільному регіоні, що домагається незалежності.
Ще в лютому 2017 р. у Лондоні "Роснефть" підписала з Регіональним урядом Курдистану угоду про купівлю нафти в 2017–2019 рр. При цьому російська компанія зобов'язалася виплатити наперед уряду іракської провінції понад 1 млрд дол. у рахунок майбутніх поставок, і це в умовах нинішньої невизначеності з цінами на нафту.
Нову серію угод було підписано у червні під час XXI Санкт-Петербурзького економічного форуму. Вони передбачали нові інвестиції, які мали допомогти Іракському Курдистану побудувати газопроводи для внутрішніх поставок, а згодом і для експорту - у Туреччину і Європу. Загальна сума угоди офіційно не розкривається, але, за інформацією Reuters, її розмір перевищив мільярд доларів.
Для цього в Росію прибула висока делегація на чолі з прем'єр-міністром Іракського Курдистану Нехріваном Барзані. Увага до неї була такою високою, що курдську делегацію прийняв Путін. А 7 червня президент Іракського Курдистану Масуд Барзані оголосив про проведення 25 вересня референдуму про незалежність.
Іракський Курдистан, за власними оцінками, має видобувні запаси обсягом 45 млрд барелів нафти та 5,66 трлн кубометрів газу, які в міру проведення геологічної розвідки можуть збільшитися. Для "Роснефти", як випливає з її прес-релізу, іракська нафта стане джерелом поставок на нафтопереробні заводи в Європі (зокрема, на заводи "Роснефти" у Німеччині - росіяни володіють 24% Miro і 25% Bayernoil), а також значно зміцнить позиції компанії на газовому ринку.
Курдистан почав продавати нафту у 2014 р. через нафтопровід Кіркук-Джейхан, що проходить територією Туреччини, за домовленістю з центральним урядом Іраку (оплата спрямовувалася Багдаду, який потім частину коштів перераховував у Ербіль), однак часті теракти й аварії робили цей маршрут украй нестабільним. Максимальний обсяг поставок у найспокійніший період не перевищував 650 тис. барелів на день. "Роснефть" планує збільшити продажі до 1 млн барелів на добу.
Подібні угоди й раніше відбувалися на умовах передоплати, коли кошти від міжнародних трейдерів і Туреччини надходили до поставок нафти, але їх масштаби були не порівнянні з планованими російськими. "Роснефть" уклала з курдами перший контракт з передоплатою наприкінці 2016 р., а в лютому 2017-го розширила співробітництво, погодившись надати напівавтономному регіону кредит розміром 1,2 млрд дол., ставши першою великою зарубіжною нафтовою компанією, що публічно зобов'язалася забезпечити передоплату курдського експорту.
На ринку Курдистану працювали і ExxonMobil, і Chevron, і Total, як і компанії середнього калібру, у тому числі британсько-турецька Genel Enerji, однак протягом ряду років вони більше втрачали, ніж заробляли.
Американський гігант ExxonMobil вийшов з половини своїх ліцензій у Курдистані, бо ситуація з безпекою нафтопроводів стала вкрай напруженою, а ще частину ліцензій було продано норвезькій DNO ASA.
Серйозні проблеми відчувала й Genel Enerji. "Москва фактично закриває діру, що з'явилася на тлі відходу США з Іраку", - так прокоментувало те, що відбувається, високопоставлене джерело в Ербілі, столиці Іракського Курдистану. Дійсно, терористів терактами не злякаєш, і "Роснефть" просто ринулася в Курдистан (як, до речі, до цього в Лівію і Єгипет), тільки-но це, на її думку, дозволила зробити політична доцільність.
При цьому Росія стала єдиною великою світовою державою, що не закликала іракських курдів скасувати референдум про незалежність, який у Білому домі назвали "провокаційним і дестабілізуючим".
У публічних заявах Москва підтримує територіальну цілісність Іраку, водночас визнаючи прагнення курдів до незалежності. "Ми зацікавлені в тому, щоб курдський народ, як і будь-який інший народ на планеті, реалізовував свої законні сподівання та прагнення", - заявив у липні міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров. Чисто російська логіка.
Насправді курдське питання має вкрай складну й довгу історію. У регіоні Близького Сходу проживає від 25 до 35 млн курдів, розосереджених у південно-східних провінціях Туреччини, на півночі Сирії, Іраку й Ірану. Курди мають свою мову, сповідують іслам сунітського спрямування з деякими специфічними особливостями та домагаються незалежності з початку минулого століття.
Власне, за Севрським мирним договором 1920 р., яким країни Антанти мали намір розчленувати Туреччину після Першої світової війни, передбачалося виникнення незалежної держави Курдистан. Однак цей договір не був ратифікований парламентом Туреччини, а боротьба проти окупаційних сил Антанти під проводом Ататюрка повернула єдину Туреччину в її нинішні кордони.
При цьому курдське питання нікуди не зникло і, як жевріюча іскра, постійно спалахував то кривавими терактами, то політичним протистоянням.
Прокурдська Партія демократії народів перебуває в опозиції до правлячої партії в парламенті Туреччини. Чергове загострення кілька років тому було пов'язане з війною в Сирії, тому що окремі курдські формування виявилися найбільш боєздатними у війні проти Ісламської держави та були підтримані США. Але небезпека виникнення внаслідок такої підтримки автономного курдського анклаву на півночі Сирії викликала протидію Туреччини, для якої поява будь-якої території, на якій курди можуть створювати квазідержавні утворення й автономії, є дуже серйозною проблемою. Референдум в Іракському Курдистані - з тієї ж серії.
У Туреччині рішуче засудили референдум, зажадали його скасування "поки не пізно". На адресу Барзані пролунали неприкриті погрози про наслідки "дипломатичного, політичного й економічного характеру", а парламент Туреччини на позачерговій сесії подовжив на рік мандат уряду на використання збройних сил республіки поза межами країни, зокрема, у Сирії й Іраку. США, Іран і Багдад різко засудили референдум, єдиний Ірак закликали зберегти Німеччина, Греція, Велика Британія, Болгарія.
Росія формально виступила за "єдність Іраку й переговори між Ербілем і Багдадом", однак це не завадило "Роснефти" у критичний момент виступити фактично головним спонсором уряду, що прагне до незалежності Іракського Курдистану. Референдум відбувся з очевидними результатами.
У чому ж тут геополітика?
Як це зазвичай буває, коли йдеться про Росію, справжні плани Кремля маскуються досить безневинними намірами. Настільки масштабні інвестиції "Роснефти" у вкрай нестабільний регіон у той час, коли санкції виснажують і без того проблемну російську економіку, не можна обґрунтувати лише цілями розвитку бізнесу. Звісно, у цих "інвестиціях" є й політичне підґрунтя.
У Москві дуже зацікавлені в тому, щоб майбутнє "Курдистану" перебувало під її контролем, як і доля значної частини території Сирії після перемоги над Ісламською державою.
Можлива незалежність Курдистану зачіпає, напевно, найскладніший регіон Близького Сходу - Іран-Ірак-Туреччину. Щедро інвестуючи в уряд Барзані, Росія вирішує відразу кілька завдань. По-перше, легко прогнозуючи вкрай негативну реакцію Туреччини на референдум, Москва зможе запропонувати й без того дружній Анкарі ще тіснішу дружбу, адже незалежність Ербіля зовсім не означає автоматичного об'єднання довкола нього решти курдських утворень в Ірані, Туреччині й Сирії, отже, питання можна "регулювати".
По-друге, курдам у будь-якому разі знадобиться дуже багато зброї, і тепер ясно, де вони і за що її купуватимуть.
По-третє, без курдської нафти економіка Іраку стає ще слабшою (цього року прогнозується її стагнація), а це суперечить інтересам США, які прагнуть стабілізувати центральний уряд у Багдаді. Попереду нелегкі переговори між курдами та урядом Іраку, де переважають шиїти, підтримувані Іраном.
Нарешті, через "Роснефть" Росія контролюватиме поставки курдських нафти й газу в Туреччину і через Туреччину, збільшуючи свою присутність у ключовій країні НАТО й у регіоні загалом. Газопровід, який "Роснефть" збирається будувати, буде розрахований на експорт до 30 млрд кубометрів газу, і вже говорять про його приєднання до азербайджано-турецького проекту ТАНАП. За такої потужності азербайджанський газ стане міноритарним компонентом проекту, розрахованого не стільки на турецький ринок, скільки на експорт у Європу. Газопровід мають побудувати до 2019 р. для внутрішніх потреб і в 2020 р. - для експорту. "Роснефть" також одержала доступ до п'яти розвіданих родовищ нафти й газу і вже найближчим часом планує довести експорт курдської нафти до 1 млн барелів на добу.
Слід зазначити, що свого часу Туреччина чимало зробила для того, щоб встановити й підтримувати гарні відносини з Барзані, і для Анкари проведення референдуму є дуже серйозною політичною проблемою, тоді як розвиток нафтогазової інфраструктури на півночі Іраку вітається. Великі турецькі компанії допомагали налагодити експорт нафти з Іраку та будувати відповідну інфраструктуру. Обсяг торгівлі з Ербілем перевищив торік 10 млрд дол., а кількість турецьких компаній, що працюють в Іракському Курдистані, сягнула 1000.
Ще у 2013 р. у Туреччині висловлювали наміри побудувати газопроводи з Іракського Курдистану для того, щоб імпортувати газ в обсягах до 20 млрд кубометрів на рік. Війна в Сирії й активність курдських бойовиків не дозволили цим планам здійснитися. І весь цей час Регіональний уряд Курдистану перебував у безперервних суперечках і конфліктах з Багдадом щодо повноважень центрального уряду продавати нафту тільки через державну компанію з наступним перерахуванням коштів у Курдистан.
Туреччина змушена була лавірувати між Багдадом та Ербілем, і тому значна кількість "нафтогазових" угод з Барзані так ніколи й не стала публічними. Ербіль завжди прагнув до самостійності, і тепер Барзані заявив у зверненні до народу, що його уряд "повернеться до переговорів з Багдадом після 25 вересня", а "народ Курдистану вибирає незалежність", яка нічим не загрожує Туреччині.
Проведення референдуму стало предметом телефонної розмови Путіна й Ердогана вже наступного дня після голосування та основною темою обговорення в наступний четвер, під час візиту Путіна в Анкару. Тільки згодом стане зрозуміло, до чого домовилися Росія й Туреччина, на що було витрачено мільярди "Роснефти" і що принесуть у регіон російські інвестиції - мир чи нове загострення.