Газова війна між Україною та Росією наочно продемонструвала всьому світу, що геополітична карта пострадянського простору може або кардинально змінитися, або поступово повернутися до її початкового вигляду — білоруського варіанта, який плавно переходить у «Союз непорушний...»
Однак кожний негатив несе в собі частку позитива, і сьогоднішня ситуація в розв’язанні газової проблеми є дуже важливим уроком для України. Нинішня ситуація в нафтогазових відносинах із Росією демонструє хаотичний підхід до вирішення проблем міждержавного рівня. Можна лише констатувати, що, попри багаторазові попередження з боку спецслужб, РНБО, влада недооцінила всі можливі й неможливі загрози для національної безпеки України.
Енергетичні аспекти в зовнішній політиці Росії відіграють останнім часом домінуючу роль. У цьому контексті ми насмілимося припустити: черговим ударом російської сторони по енергетичній безпеці України буде удар по поставках і транзиту нафти.
Нафтопровідний транспорт — це механізм співпраці виробника, транспортувальника та споживача нафти. Часто його використовують як механізм забезпечення залежності, з огляду на міжнародні масштаби трубопровідних систем. Недарма ще Дж.Рокфеллер казав: «Той, хто контролює транспорт нафти, той контролює і видобування, і переробку». І тепер трубопроводи є інструментом реалізації геоекономічних і геополітичних цілей країн. Це не дивно, адже від напрямків енергетичних потоків залежить значною мірою й вектор економічних і політичних орієнтацій країни.
Днями «Независимая газета» опублікувала результати спільних з Інститутом проблем природних монополій і Інститутом енергетики й фінансів досліджень у визначенні залежності іноземних держав від російських енергоносіїв. Відповідно до складеного рейтингу залежності країн від російських поставок нафти й газу, Україна та її стратегічний партнер Польща займають почесні перше й, відповідно, друге місця в групі нафтогазових сателітів Росії.
Розуміючи, що енергетичний чинник завжди буде важливою складовою у важелях тиску російської сторони на українську, ще 1992 року уряд України ухвалив рішення про створення нової технічної можливості поставки нафти в Україну. Цією можливістю 2002 року став нафтопровід Одеса—Броди. Адже за короткий час, практично за один рік, Україні вдалося переконати скептично настроєну до проекту Європу й довести, що він є важливою складовою енергетичної безпеки ЄС. Постачальники нафти, здебільшого компанії, що працюють на Каспійському шельфі, також висловили бажання брати участь у проекті. Адже Одеса—Броди має стратегічну перевагу — це єдина побудована нафтотранспортна система в Європі, яка обходить Босфорську протоку й готова до транспортування легкої каспійської нафти на європейський ринок.
Послідовні та грамотно сплановані кроки України в розвитку проекту ЄАНТК дали можливість дедалі більшій кількості потенційних учасників переконатися в тому, що робота нафтопроводу Одеса—Броди — це прибутковий проект. Зусилля української сторони з просування й запуску проекту не могли не викликати занепокоєння росіян, оскільки Одеса—Броди прямо суперечить російській енергетичній стратегії, спрямованій на посилення контролю над нафтотранзитними маршрутами. Так, в енергетичній стратегії Росії на період до 2020 року зазначено: «З метою зниження залежності країни від зовнішніх ризиків доцільно здійснювати державну підтримку проектів, спрямованих на створення транспортної інфраструктури в напрямку російських морських терміналів для експорту енергоресурсів». Такими проектами є Балтійський трубопровідний консорціум (БТС), Східний Сибір—Тихий океан (ССТО).
Напевно, усі пам’ятають, що 2003 року розпочалася спланована дискредитація проекту. Масована атака в пресі, уміла робота з чиновниками в державних структурах зробили свою справу — нафтопровід було запущено в реверсному напрямку. У результаті Україна втратила не лише три роки, адже його успішна робота могла розпочатися вже 2003-го, а й довіру партнерів, котрі готові були надати свою нафту й інвестиції. Одеса—Броди здобув в очах можливих постачальників і споживачів імідж проекту з високими політичними ризиками.
Найголовніша втрата України в боротьбі за проект — це втрата ініціативи. Коли російській стороні ще на півроку вдасться затягти його просування, ми позбавимося найголовнішої переваги — реально побудованої труби, готової до транспортування нафти європейським споживачам. За цей час Росія встигне просунути конкурентний нафтопровід Бургас—Александрополіс.
Більше того, затягування реалізації проекту командою колишнього президента України Л.Кучми спричинило реанімацію замороженого проекту, ще одного байпасу — нафтопроводу Констанца—Трієст. У січні 2006 року між п’ятьма країнами планується підписання угоди про спорудження нафтопроводу з Румунії до Італії. Представники Румунії, Сербії, Хорватії, Словенії й Італії зустрінуться в Римі для обговорення умов будівництва 1500-кілометрового трубопроводу.
Із погляду прагматизму та, можливо, певної частки цинізму, існуюча протягом трьох років ситуація навколо нафтопроводу Одеса—Броди — це звичайна конкурентна боротьба, коли застосовуються всі засоби, у тому числі й заборонені, нечесні прийоми. Україні саме час вилізати з дитячих штанців і приймати правила гри, вірніше, цілковиту їхню відсутність. Тому всі викладені вище чинники мають підганяти Україну та європейських партнерів на шляху якнайшвидшої реалізації свого проекту.
21 грудня у Варшаві відбулося засідання тристоронньої робочої групи Україна—Польща—ЄК з реалізації нафтопроводу Одеса—Броди—Плоцьк. У рамках засідання проведено попереднє подання техніко-економічного обгрунтування проекту, що його розробляє консорціум, утворений компаніями SWECO PIC (Фінляндія), ILF Gmb (Німеччина) й KANTOR (Греція). Можна сказати, представники постачальників і споживачів нафти вперше обговорили конкретний бізнес-план добудування Євро-Азіатського нафтотранспортного коридору. Відповідно до висновків експертів, проект підтвердив свою комерційну привабливість. Це дуже важливий проект як із погляду перспективного транзиту каспійської нафти, так і з позиції збільшення експорту російської нафти. Так, цінові параметри за тарифами й вартістю нафти, що поставлятиметься нафтопроводом, визнано конкурентоспроможними.
Повноважний представник генерального директорату з питань енергетики та транспорту ЄК Фаузі Бенсарса підтвердив: «Цей проект економічно перспективний. Ми провели оцінку й вирішили: проблем із добудуванням нафтопроводу територією України до польського кордону не буде. Що ж стосується польської ділянки, то ми повинні вибирати найдешевший шлях, який не впливав би на екологію країни». На думку Бенсарси, проект стає дедалі привабливішим у зв’язку зі змінами цін на нафту на міжнародному ринку. Польська сторона, у свою чергу, підтвердила: проект має цілковиту підтримку з боку уряду. Торговий радник республіки Польща в Україні А.Скавронська-Лучинська відзначила, що Польща сильно залежить від російських поставок нафти, тому нафтопровід Одеса—Броди — дуже важливий проект із погляду диверсифікації поставок.
Таким чином, результати зустрічі у Варшаві можна назвати різдвяним подарунком не лише Україні, а й усім партнерам за проектом.
У Євросоюзі дедалі більшу увагу приділяють зміні цінової політики Росії на нафтовому ринку. Нещодавно глава найбільшого російського нафтового концерну «Лукойл» налаштував європейських споживачів на подальше зростання цін на бензин. Насправді російська уральська нафта має коштувати «значно дорожче, ніж зараз», сказав Вагіт Алекперов в інтерв’ю кореспондентам Handelsbatt. «Ми простежимо, аби Європа більше не отримувала надмірної кількості російської нафти», — підкреслив глава «Лукойлу». Новими трубопроводами російська, казахська й азербайджанська нафта потече в протилежний від Європи бік, у Китай. Тоді поступка в ціні на уральську нафту, що доходить нині до 7 дол. порівняно з нафтою Brent із Північного моря, за оцінками Алекперова, «як раніше, становитиме від 50 до 70 центів».
Такі наміри мотивуються міркуваннями не лише економічного, а й політичного характеру. Вони несуть у собі не тільки загрозу енергетичній безпеці країн ЄС, особливо новим членам, а й конкретні комерційні втрати.
Таким чином, проект Одеса—Броди стає дедалі затребуванішим як в Україні, так і в ЄС. Справа за малим — консолідувати зусилля всіх учасників проекту.