Ще наприкінці листопада керівництво НАК «Нафтогаз України» заявило про намір збільшити граничну ціну на газ для промислових споживачів 2004 року до рівня 342 грн. за 1000 кубометрів (без урахування ПДВ). Виходячи з діючого курсу долара можна підрахувати, що в такому разі 1000 кубометрів газу коштуватимуть приблизно 63 дол., що на 23,8% вище, ніж у середньому в 2003-му. Збільшення комерційної ціни на газ, який поставляється за нерегульованим тарифом (а це значить, що для збільшення цієї ціни НАКу взагалі-то непотрібен дозвіл НКРЕ) для промислових споживачів становитиме в середньому близько 12 дол. за 1000 кубометрів.
На засіданні Національної комісії регулювання електроенергії (НКРЕ) 19 листопада перший заступник голови правління «Нафтогазу України» Володимир Триколич мотивував це рішення зростанням ціни на туркменський газ. «Нафтогаз України» продавати газ на шкоду собі не може», — заявив він. І віднині всі договори на постачання газу промисловим споживачам дочірня компанія НАКу — «Газ України» укладатиме за новими цінами.
Це було не перше звернення керівництва НАКу до НКРЕ з такою пропозицією. Ініціативу підвищення цін на газ для промислових споживачів уперше було озвучено керівництвом НАКу ще влітку 2003 року, але тоді вона не одержала розвитку. Крім того, раніше йшлося про менше збільшення ціни — до 334 грн. за 1000 кубометрів (тобто на 21% стосовно сьогоднішньої граничної ціни в 276,5 грн.).
Проте наміри керівництва компанії викликають подив експертів. Згідно з нормами бюджету-04 для НАКу в операціях з імпортом туркменського газу зберігається нульова ставка ПДВ. Відповідно, при збільшенні внутрішніх цін до 63 дол. вартість туркменського газу для споживачів досягне 75,6 дол. за 1000 кубометрів (або понад 400 грн.). Аналізуючи газовий баланс попередніх років і середньострокові домовленості з Туркменистаном, можна зробити висновок про відсутність об’єктивних передумов для такого різкого збільшення ціни на туркменський газ.
Обсяги імпорту газу з Туркменистану з надлишком покривають необхідність у цьому виді палива українських промислових споживачів і створюють той самий «резерв», який дозволяє експортувати «український» природний газ до Європи. Керівництво НАКу завжди заявляло про те, що весь обсяг споживання населенням газу й у бюджетній сфері забезпечується за рахунок газу власного видобутку й газу, отримуваного від ВАТ «Газпром» як оплата за транзитні послуги.
Ціна транспортування газу в Україну (через територію Узбекистану, Казахстану й Росії) визначається винятково схемою організації транзиту та договірних відносин між транзитером (у даному разі — угорською компанією Еural TG) і ВАТ «Газпром». Поки що немає підстав думати про зміну оператора поставок туркменського газу в Україну, але доля самої схеми може змінитися найнесподіванішим чином. Російська преса й ряд політичних лідерів уже засудили керівництво ВАТ «Газпром» у протекціонізмі стосовно угорської офшорної структури, котра є своєрідним інструментом уникнення оподаткування в Росії.
А щодо безпосередньо схеми транзиту, то свого часу і МЕК «Ітера» використовувала заміщення обсягів газу при транспортуванні його в Україну. За рахунок застосування такої схеми собівартість транспортування знижувалася й оплачувалася з допомогою передачі частини газу обсягом менш як 40% від усього закупленого в Туркменистані обсягу.
При цьому для компанії-оператора транзиту та для покупця в Україні ціна газу збільшувалася лише на 16 дол. за 1000 кубометрів. За оцінками експертів, чиста оплата операційних послуг із доставки газу могла б досягати 24—26 дол. за 1000 кубометрів. При зміні оператора схема в основному збереглася, більше того, ВАТ «Газпром» оптимізував її до рівня транспортних витрат в обсязі 38% від усього закупленого газу.
За прогнозними розрахунками, 2003 року буде отримано майже 31,5 млрд. кубометрів туркменського газу. Потреби української промисловості в газі в 2002-му дорівнювали 24,7 млрд. кубометрів (планове споживання газу цим сектором не повинно збільшитися в поточному році більш як на 1 млрд. кубометрів, навіть з урахуванням температурного режиму нинішньої зими).
Таким чином, різниця між газопоставками з Туркменистану й потребами промисловості становить саме 6—7 млрд. кубометрів газу, який іде на експорт до Європи (по суті, це реекспорт газу). Заповнюється ця сума в газовому балансі країни комерційними закупівлями газу в транзитера — Еural TG і комерційних партнерів в Узбекистані й Казахстані.
Розрахунки за туркменський газ здійснюються за «пільговою» схемою 50:50 (50% від вартості газу оплачується валютою та 50% — товарами й участю в інвестиційних проектах Туркменистану). Така схема, вважають деякі учасники ринку газу, дозволяє заощаджувати НАКу на реальній вартості газу ще до 15%, що практично нівелює твердження про збитковість газового бізнесу для структур НАКу. Крім того, повідомляє агентство «Інтерфакс-Україна», відповідно до п’ятилітнього контракту на 2002—2006 роки, на український ринок щорічно має поставлятися 34—36 млрд. кубометрів туркменського природного газу за ціною 44 дол. за 1000 кубометрів. Тобто зростання ціни можливе виключно за рахунок збільшення вартості транзиту, чого найближчим часом не передбачається ні в Росії, ні в Узбекистані.
За збереження схеми транспортування туркменського газу в Україну й незначного підвищення цін на газ туркменським партнером підвищення вартості газу на внутрішньому ринку економічно необгрунтовано. Зростання цін на газ на 23,8% (як і будь-яке інше підвищення ціни вище від інфляційних очікувань у 10—12%) різко знизить конкурентоспроможність ресурсомістких галузей української промисловості. Отже, зросте собівартість продукції української металургії, промисловості будівельних матеріалів, хімії й агрохімії приблизно на 10—15 %; машинобудування й переробки сировини АПК — на 5—8%. Цього досить, аби збільшити загальний обсяг інфляції приблизно на 5—7% з урахуванням мультиплікаційного ефекту.
І той факт, що НАК намагався порушити питання про ціну ще в червні 2003 року, у певному сенсі засвідчує непевність його керівництва в економічній ефективності діяльності компанії та спроби розв’язати свої економічні й політичні проблеми за рахунок промислового споживача.
Утім, «Нафтогаз України» запевняє, що продає газ населенню, бюджетним організаціям і підприємствам житлово-комунальної сфери набагато нижче від його реальної вартості. А тому і змушений компенсувати таку обов’язкову «благодійність» шляхом підвищення ціни газу для іншої категорії споживачів — промислових підприємств.
Кардинального скорочення газоспоживання промисловими велетнями поки що не передбачається, як і термінового переведення їхнього виробництва на енергозберігаючі технології. Що може означати подорожчання продукції промислового сектора. Як це позначиться на конкурентоспроможності української промислової продукції, здогадатися не складно.