Енергетичні кризи, які періодично відбуваються у світі, спонукали високорозвинені країни до інновацій з метою збільшення ресурсів нафти і нафтопродуктів, у тому числі за рахунок більш ефективного їх споживання. Нафтовий сектор є найбільш інноваційномістким і саме тому найефективнішим серед інших галузей паливно-енергетичного комплексу.
Особливий вплив на підвищення потреби в інноваціях мало світове зростання цін на енергоносії. В результаті трансформаційних перетворень у нафтовому секторі було створено інноваційну систему, яка сконцентрувала в собі багаторічні досягнення з різних галузей промисловості. Все це дало можливість країнам Заходу вже на початку ХХІ століття створити високотехнологічний базис, забезпечивши зростаючі потреби світового ринку в нафті і нафтопродуктах, зробивши прорив в інноваціях для ефективного енергозбереження. Так, світове споживання нафтового палива досягло 3882,1 млн. тонн, або 34,7% усіх енергоносіїв, в Україні ці показники становлять 14,1 млн. тонн і 12,5% відповідно. Розвитку нафтового сектора сприяло створення гнучкої системи ціноутворення на нафту, яка, крім фіскальної цільової спрямованості, забезпечувала підвищення інвестиційних потреб для фінансування інноваційної діяльності нафтових компаній.
За роки останньої економічної кризи у нафтовому секторі високорозвинених країн спостерігалися тенденції підвищення власного видобутку нафти за загального падіння споживання нафти і продуктів її переробки. Так, за 2009 рік у США виробництво нафти порівняно з 2008-м зросло на 7% і досягло 325,3 млн. тонн при відповідних світових показниках - 2,6% і 3820,5 млн. тонн. Водночас споживання за цей же період у США знизилося на 4,9%, до 842,9 млн. тонн, тоді як у світі ці показники становили -1,7% і 3882,1 млн. тонн відповідно. Більш економічне використання нафтопродуктів у США порівняно зі світовими даними за 2008-2009 роки показує падіння їх споживання за групами продуктів: автомобільних бензинів - на 0,3%, дизельного палива - на 9,0, мазуту - на 16,2% та загалом - на 4,2%. У той же час ціни на світових ринках нафти станом на березень 2011-го становили: на нафту сорту Brent - 114,73 дол./бар., «кошика» ОПЕК - 109,9 дол./бар. та сорту Dubai - 102,98 дол./бар.
Аналіз цін на нафтопродукти в країнах ЄС за вересень 2010 року - березень 2011-го показав, що на ринку спостерігалася тенденція зростання (падіння) цін на нафтопродукти відповідно до зміни цін на нафту.
Різний рівень оподаткування у країнах Євросоюзу впливає на ціну нафтопродуктів, яка, втім, не дуже відрізняється по країнах ЄС. До цього треба додати, що розрахунки цін повинні стимулювати споживачів нафти і нафтопродуктів до їх економного використання.
Маржа (рентабельність) нафтопереробки в країнах ЄС за 2002-2011 роки характеризується різними тенденціями, пов’язаними здебільшого з динамікою цін на вуглеводневу сировину, і коливалася від 1,44 дол./бар. у 2002 році до 5,85 дол./бар. - у 2005-му, 7,49 дол./бар. - у 2008-му, 2,73 дол./бар. - у 2009-му, 3,72 дол./бар. - у 2010-му і 1,32 дол./бар. - у 2011 році. В Україні маржа НПЗ не розраховується, бо переробка нафти нерентабельна, що пояснюється низькою глибиною її переробки - 76,4% проти 90-95% за кордоном. Останнє призводить до більшого, ніж при досконалій технології, виробництва мазуту, ціна імпорту якого становила 533,1 дол./тонна проти ціни дизельного палива - 736,2 дол./тонна і автомобільного бензину - 733,9 дол./тонна. За умов, коли ціна тонни нафти дорівнює 536 дол., тобто вища, ніж мазуту, більшості українських НПЗ вигідніше експортувати нафту, а не переробляти її в Україні. При цьому слід зазначити, що національні НПЗ виробляють високу частку (понад 50%) бензинів з октановим числом нижче 95 і дизельне паливо з підвищеним вмістом сірки, які значно дешевші порівняно з якіснішими нафтопродуктами.
В Україні порівняно з країнами Заходу спостерігалися дещо інші тенденції (див. табл.). Так, при падінні за 2009-2010 роки попиту на 0,2% видобуток нафти з власних родовищ скоротився на 10,8%, а імпорт виріс на 3,1%. По бензинах показники виробництва становили +4,7%, -8,7% і +26,4%, дизельному паливу - +5,6%, -5% і +14,6%, мазуту - -13,2%, -6% і -41,4% відповідно. Тоді як світові потужності з нафтопереробки використовувалися на 80%, в Україні у 2010 році цей показник становив 20,6% (загальна потужність 50,34 млн. тонн на рік), у тому числі по найбільших НПЗ: АТ «Укртатнафта» - 19,4% (18,6 млн. тонн на рік) і АТ «Линік» - 29,9% (15,98 млн. тонн), а по АТ «Нафтохімік Прикарпаття» - 7,3% (2,6 млн. тонн), АТ «НПК Галичина» - 12,0% (3,22 млн. тонн), АТ «Одеський НПЗ» - 51,7% (2,8 млн. тонн). АТ «Херсоннафтопереробка» (7,09 млн. тонн) уже кілька років не працює з причин нерентабельної технології переробки нафти, яка потребує модернізації.
Ринок нафти порівняно з ринками інших енергоносіїв найбільш уразливий до підвищення цін, у тому числі з політичних міркувань. Так, значне збільшення (в 17 разів) ціни на нафту в 1970-1980 роках призвело до першої світової енергетичної кризи. Для ліквідації її наслідків розвинені країни виділили великі кошти на заходи з економії енергоресурсів і розвиток альтернативних джерел енергії.
Обвальне падіння цін у 1986 році призвело до зниження рентабельності видобутку нафти і стимулювало нафтовий сектор Заходу до більш інтенсивного впровадження високих технологій. Саме у британському секторі Північного моря за 1970-1990 роки терміни освоєння родовищ нафти скоротилися з чотирьох до двох років, а витрати на їх освоєння - більш як на 75%. Максимальна глибина моря, при якій розроблялися нафтові родовища, зросла з 300 м у 1984 році до 2500 м - у 2006-му, а у 2010 році перевищила рубіж у 3500 м.
Впровадження високих технологій, особливо в районі Північного моря, привело до нового зростання витрат на науково-дослідні роботи: 12 нафтових компаній, які входили до 300 найбільших фірм світу, у 1995-1999 роках збільшили витрати на такі роботи на понад 25%, а їх вкладення у цей сектор перевищили 5 млрд. дол.
Останніми роками активно використовуються третинні методи підвищення коефіцієнта нафтовіддачі: термічні, газові, хімічні і мікробіологічні. Так, співвідношення видобутку нафти за рахунок термічних, газових і хімічних методів у США становило 7:2:1, у Канаді - 1:8:1, в Україні - 0:1:15 і Росії - 2:1:7. Найефективнішими вважаються термічні і газові методи.
За прогнозами британської компанії Douglas-West-Wood ltd., витрати світової нафтогазової галузі на буріння шельфових свердловин у найближчі п’ять років зростуть до 189 млрд. дол. Ця сума включає дані щодо більш як 15 тис. нових свердловин у всьому світі, у тому числі близько 4,5 тис. розвідувальних на суму 75 млрд. дол. і приблизно 10,5 тис. експлуатаційних (114 млрд. дол.).
У країнах Африки і Латинської Америки витрати на глибоководне буріння набагато вищі, ніж на буріння на менших глибинах. Разом з тим у країнах Середнього Сходу глибоководне буріння зовсім не ведеться, а у країнах Північної Америки обсяг витрат на шельфове буріння знову може бути максимальним (57 млрд. дол.).
Всі ці питання важливі і для України, яка має поклади нафти і природного газу, розташовані на великих глибинах шельфу Азовського і Чорного морів.
Дія фактора зростаючої ціни на нафту особливо позначилася на впровадженні «важких» капіталомістких технологій, до яких можна віднести видобуток високов’язкої нафти (ВВН). Зазначу, що в світі відкрито понад 1680 родовищ такої нафти, запаси яких становлять понад 750 млрд. тонн, але її переробка потребує спеціальної складної технології. Сьогодні ВВН видобувають майже в половині з 96 нафтовидобувних країн, а обсяги її видобутку термічними методами перевищують 85 млн. тонн на рік. В Україні цьому питанню, на жаль, не приділяється належної уваги.
Зовсім інакше з точки зору інноваційного розвитку виглядає світова нафтопереробна промисловість.
Великі зміни відбуваються у нафтопереробній промисловості: у 1980-1996 роках у розвинених країнах було зупинено 45 нерентабельних нафтопереробних заводів. Сьогодні в Україні зупинений Херсонський НПЗ, а рівень використання інших НПЗ з невеликою потужністю низький. Усе це свідчить про те, що в нашій країні повторюються, хоча й із запізненням, світові тенденції.
До цього треба додати, що невеликі за потужністю НПЗ виводилися з експлуатації значно частіше порівняно з великими підприємствами. Це було зумовлено такими причинами: на більших НПЗ більш ефективно порівняно з малими підприємствами впроваджуються заходи зі зниження витрат на виробництво; великі НПЗ дешевше перевести на глибоку переробку нафти, ніж малі; великим НПЗ ефективніше переходити на більш досконалі з точки зору екологічності технології, бо це потребує значно менших питомих капіталовкладень.
Таким чином, в нових післякризових умовах великі НПЗ стають більш конкурентоспроможними порівняно з малими, що підтверджує досвід України.
Важливим чинником, що збільшує ресурси нафтопродуктів, виступає підвищення рівня енергозаощадження.
До основних факторів, які вплинули на зростання енергетичної ефективності економіки країн ЄС, належать: широкомасштабне впровадження високих технологій у промисловості та інших секторах економіки, завдяки чому на електростанціях і в котельно-пічних установках досягається високий к.к.д. палива; посилення конкуренції в паливно-енергетичному комплексі; виховання у населення ринкового менталітету, який сформувався в атмосфері конкурентної боротьби протягом десятиліть.
За цих умов було переглянуто концептуальні положення щодо технологічної схеми сучасного НПЗ. Так, якщо наприкінці 80-90-х років ХХ століття автоматизацією було охоплено окремі установки або виробництва, то вже на початку ХХІ століття в окремих розвинених країнах Заходу були розроблені концептуальні проекти НПЗ майбутнього (Японія) і модель «інтелектуального» НПЗ (США). Серед десяти ключових ідей для проектування НПЗ нового покоління більшість пов’язана з автоматизацією - мінімальне технічне обслуговування, тривалість роботи без зупинок, створення виробничих центрів, безпека, гнучкість і простота. Гнучкість технологічної схеми такого НПЗ дає можливість регулювати виробництво бензину і дизельного палива залежно від ринкового попиту. Повністю автоматизовані НПЗ збудували такі компанії, як Shell, Exson/Mobil та деякі інші.
Для досягнення в Україні світового рівня у нафтовому секторі треба переглянути технологічну політику держави, зробивши акцент на її розвитку у напрямку впровадження інновацій для ефективнішого використання сировини (нафти) і підвищення якості нафтопродуктів.
Потрібно ефективніше використовувати державне регулювання цін на енергоносії, зробивши їх головним чинником формування інвестиційного фонду для фінансування інновацій у нафтовидобувну і нафтопереробну промисловості.
Для розв’язання проблем конкурентоспроможності нафтового сектора необхідно розробити відповідні комплексні програми, розглянувши можливість участі України у міжнародних інтеграційних проектах з цих питань.