«Не гаючи жодної секунди, бігти в Країну Дурнів! — закричав Карабас Барабас, похапцем засовуючи кінець бороди в кишеню, хапаючи шапку й ліхтар. — Я сяду на берег ставка. Я буду зворушено усміхатися. Я буду благати жаб, пуголовків, водяних жуків, щоб вони просили черепаху... Я обіцяю їм півтора мільйона найжирніших мух... Я ридатиму, як самотня корова, стогнатиму, як хвора курка, плакатиму, як крокодил. Я стоятиму навколішках перед найменшим жабеням... Ключик мусить бути у мене! Я піду в місто, я ввійду в один будинок, я проникну в кімнату під східцями... Я відшукаю маленькі дверцята, — повз них усі ходять і ніхто не помічає їх. Всуну ключик у замкову шпарину...»
Олексій Толстой,
«Золотий ключик, або Пригоди Буратіно»
Українська нафтова галузь для невтаємниченого завжди являє собою певний казковий образ: будь-хто причетний до цієї галузі або багатий, як крез, або дуже близький до цього. Нафта для простого українця — це щось таке, що нагадує філософський камінь, володіння яким дозволить назавжди забути про фінансову депресію і стане ключем до безтурботного та щасливого життя. Втім, добре, коли цим міфом зачарований пересічний громадянин, не вельми обізнаний зі складним механізмом нафтового ринку. Коли ж не просто потрапляєш під вплив нафтового флеру, а ще й маєш можливість покерувати ним, до того ж із непоганою вигодою, — наслідки (для самої галузі, і не тільки) можуть бути найменш передбачуваними.
На березі ставка
Будучи країною енергозалежною, Україна досить болісно реагує на кон’юнктуру світового ринку нафти. Досить згадати ситуацію, що склалася на внутрішньому ринку навесні ц.р., коли уряд силовими методами намагався утримати ціни на світлі нафтопродукти. І річ навіть не в миттєво виниклому дефіциті чи ціні 95-го бензину, що перевалила за позначку в 4 гривні. Нафтопереробники дуже коректно, а головне, просто за класичним принципом «помсти в холодному вигляді і під благопристойним приводом» відповіли на адміністративний тиск.
Спочатку два нафтопереробні заводи (НПЗ) закрили на планові ремонти. А потім і на тих, що продовжували працювати, знизили обсяги переробки до критичних мінімумів, мотивуючи це засиллям дешевого імпорту світлих нафтопродуктів. Переробка нафти українськими НПЗ у жовтні ц.р. знизилася на 5,54% порівняно з вереснем і на 30,32% порівняно з аналогічним періодом минулого року — до 1 млн. 310,2 тис. тонн.
На думку експертів, сьогодні економічно невигідно переробляти нафту на українських НПЗ. Президент ТОВ «ТНК-ВР Україна» Олександр Городецький недавно зазначив, що Лисичанський НПЗ працює на мінімальних обсягах. Причина — відсутність економічної привабливості через засилля імпорту на внутрішньому ринку.
Знову ж для невтаємниченого — така ситуація могла б видатися цілком логічною: покарали, мовляв, незговірливих російських нафтовиків за весняну непоступливість. Тільки от разом із росіянами потерпають і вітчизняні нафтовидобувачі. Начальник управління ВАТ «Укрнафта» Андрій Кущ, коментуючи результати аукціону з продажу нафти, який відбувся 15 листопада, зазначив, що із заявлених на аукціон 52,9 тис. тонн нафти компанії вдалося реалізувати всього 23 тис. тонн. При цьому ціна реалізації знизилася на 9,5%, до 2,3 тис. грн. за тонну, порівняно зі стартовою й на 9,3% порівняно з аукціоном, який відбувся на цій біржі 18 жовтня. «Результати попередніх розмов із переробниками підтверджують, що на сьогодні імпортери «перебивають» ринок. Їм (переробникам. — Авт.) невигідно конкурувати, і економіка — не на користь переробці, от і результат», — констатував А.Кущ.
Як писало в минулому номері «ДТ», ВАТ «Укрнафта» уже «потрапило під роздачу» при визначенні норми рентних платежів. І тепер на тлі зростання фіскального тиску ми спостерігаємо ще й зниження рентабельності роботи компанії на ринку, знову ж таки — за рахунок існуючих мит на імпорт світлих нафтопродуктів. Що ж тоді казати про так активно впроваджувану попереднім складом уряду ідею створення вертикально інтегрованої нафтової компанії (ВІНК). Адже її основний сегмент перебуває під постійним (нехай і непрямим) адміністративним пресингом із боку основного ідеолога ВІНК — держави?
Півтора мільйона найжирніших...
Втім, проблеми рентних платежів і ціни реалізації готової продукції — ще не найсерйозніші, порівняно з можливістю структурної реорганізації ВАТ «Укрнафта» шляхом виділення з його складу нафтогазовидобувного управління «Охтирканафтогаз».
Нагадаємо, що з цією пропозицією до президента України звернувся губернатор Сумської області Микола Лаврик. Документ вибудований у класичному стилі бюрократичного діловодства, містить два стандартні блоки: сьогодні все погано, а у разі створення регіональної ВІНК усе буде добре. Глибина переробки зросте до світового рівня у 80% по нафті і 90—95% по газу, буде побудовано новий НПЗ, бюджети отримають «приховувані» податки, населення — 2,5 тис. робочих місць, а область у цілому — повне оздоровлення соціальної й екологічної обстановки. Як досить точно пожартував один із моїх колег: «Воду — матросам, пилюку — пилососам». Єдине і, мабуть, основне — документу бракувало техніко-економічного обгрунтування та юридичного механізму реалізації проекту. Що, однак, не завадило з’явитися резолюції про згоду зі створенням нафтової корпорації в окремо взятому українському регіоні.
Копнувши ж трохи глибше, людина, далека від нафтового бізнесу, зрозуміла б: навіть виключаючи правові нюанси, виділення НГВУ «Охтирканафтогаз» в окремий підрозділ є просто економічно недоцільним, про що свідчить ряд документів, які характеризують діяльність ВАТ «Укрнафта» у Сумській області. Більше того, положення, викладені в листі сумського губернатора, м’яко кажучи, не зовсім відповідають дійсності.
Почнемо з видобутку, обіцяного в обсязі 2,5 млн. тонн на рік. Динаміка видобутку нафти з конденсатом підприємством НГВУ «Охтирканафтогаз» за період із 1974 року по сьогодні свідчить: максимального обсягу видобутку досягли 1990 року (2,185 млн. тонн). Протягом же останніх чотирьох років спостерігалося стійке його зростання з 1,5 млн. тонн 2001 року до 1,623 — 2005-го (за прогнозом). (Діаграма 1.)
Крім того, зазначені обсяги свідчать про стратегічне значення підприємства для галузі, оскільки вони становлять більше половини всієї нафти, яку видобувають в Україні. Та й доцільність будівництва нового НПЗ викликає чимало запитань, особливо в ситуації, коли обсяги переробки знижуються і більшість потужностей існуючих заводів просто недовантажені.
Не менш цікава й позиція про розробку родовищ і буріння нових свердловин. Навряд чи сухі формулювання листа можуть передати незабутній колорит власників земельних ділянок, які бажають долучитися таїнства нафтовидобутку та взяти участь у процесі казкового збагачення. І як тут пояснити «маленькому українцю», що розвідувальне буріння — лише робочий момент і має витратний характер. Однак динаміка приросту нових свердловин НГВУ «Охтирканафтогаз» виглядає більш ніж гідно, попри постійне зростання собівартості буріння, котре перевищує за певними ціновими позиціями 200% порівняно з 2000 роком. (Діаграма 2.)
Завершуючи аналіз економічної складової нинішньої ситуації, слід зазначити бюджетний чинник, який, за нашими даними, став одним із основних аргументів при рішенні про створення сумської нафтової корпорації (у народі просто СВИНКи). За останні роки середньорічний показник виплат ВАТ «Укрнафта» у бюджети всіх рівнів Сумської області становив близько 450 млн. грн. Більше того, цього року за рахунок істотного підвищення рентної плати очікувані надходження до регіонального бюджету повинні сягнути 743,5 млн. грн. (Діаграма 3.)
Цього року також освоєно близько 60 млн. грн. капітальних вкладень в об’єкти капітального будівництва області, що становить 60% від загального обсягу вкладень компанії. Крім цього, у нашому розпорядженні є документ про участь у соціально-економічному розвитку області 2005 року ВАТ «Укрнафта» у сумі 20 млн. грн. Він, окрім масштабної газифікації та забезпечення теплом населених пунктів регіону, передбачає будівництво та реконструкцію ряду адміністративних об’єктів і медичних установ. До речі зазначимо, що тільки цього року для Недригайлівського району було виділено 5,87 млн. грн., у тому числі 5,2 млн. грн. на будівництво центральної районної лікарні. У зв’язку з цим є запитання до губернатора області пана Лаврика: чому третину коштів, цільове призначення яких — насамперед забезпечення нафтових районів, так активно вкладають у малу батьківщину першої особи держави, де нафтою й не пахло? Чому на будівництво центральної районної лікарні м.Охтирка, де здебільшого живуть нафтовики, спрямовано всього лише 1,5 млн. грн. із виділених ВАТ «Укрнафта» коштів? Певне, у керівника області таки погана старорежимна спадковість.
Маленькі дверцята
У принципі, описана вище ситуація — коли дії господарюючого суб’єкта викликають таку пильну увагу з боку представників регіональної влади — останнім часом стала практично стандартною для представників як великого, так і середнього бізнесу. І все б нічого, якби не стратегічне значення підприємства та події, що розгортаються навколо нього останнім часом: гіперактивність пана Лаврика та його заступників на місцевому радіо й телебаченні, анонімна друкована продукція, що практично наводнила Охтирський район і, м’яко кажучи, ганьбить честь і гідність керівництва ВАТ «Укрнафта». Ось тут і закрадається нехороша думка: а може, губернатор є тільки інструментом у руках справжніх організаторів добре спланованої масштабної PR-акції? Мета досить проста — оскільки державі й досі не вдалося створити ВІНК, то чому б у період безчасся не створити якусь альтернативу цій компанії. Так би мовити, місцеву кишенькову СВИНКу.
Це всього лише журналістське припущення, але, приміром, не можна виключити зацікавленість в українському нафтовидобутку якогось великого близько-далекозарубіжного інвестора. Адже 31 жовтня президент наклав вето на депутатську заборону приватизації підприємств, які поки ще перебувають у держвласності, у тому числі й контрольного держпакета акцій «Укрнафти». Отже, залишається гіпотетична імовірність приватизації українського нафтовидобувача або його структурних підрозділів, яким є НГВУ «Охтирканафтогаз».
Єдиною перешкодою для цього є статус сумської компанії, оскільки вона — філія ВАТ. Хоча після оформлення у вигляді юридичної особи цілком можливо оголосити тендер, скажімо, на залучення інвестора, як це було рівно рік тому в ситуації із сєверодонецьким «Азотом». Адже там інвестор теж володіє 60% акцій і найліквіднішими активами підприємства, що дісталися йому шляхом, як дві краплі води схожим на дії сумського губернатора. Тільки президентом України був інший.
Або от ще один момент, який також дуже нагадує досить відому технологію створення сприятливого тла для вирішення тривалого конфлікту між адміністрацією та підприємцями. Нещодавно головний виконавчий директор британської компанії Cardinal Resources Роберт Бенш розповсюдив в українській пресі заяву про те, що компанія має намір розширити свою присутність на українському ринку шляхом оренди чи придбання додаткових нафтогазових активів, які можна надалі розробляти, застосовуючи сучасні технології та досвід.
Знову обмовлюся, що все це не більш ніж припущення, оскільки документів, які підтверджують ці наміри, немає й у принципі бути не може. Але ці припущення було викликано знову ж таки позицією губернатора Сумщини, де одним із пунктів значилося залучення іноземних інвесторів у створюване нафтогазове підприємство.
Ці припущення також підтверджуються і вже відомими випадками «господарювання» пана Лаврика під час перебування міським головою м.Ромни, зокрема передачею об’єктів комунальної власності за заниженими цінами в руки приватних структур. Наприклад, рішенням виконкому Роменської міськради №105 від 23 березня 2001 року приватному підприємству дано дозвіл на купівлю за 28,5 тис. грн. приміщення комунальної власності територіальної громади міста, розташоване за адресою вул. Щучки, 4. За експертною оцінкою, вартість зазначеного приміщення на той момент становила 105,8 тис. грн. Іншим своїм рішенням №305 від 30 липня 2001 року виконком дає згоду тій самій приватній фірмі на купівлю за 91,8 тис. грн. додаткових приміщень за тією ж адресою (колишні солдатські казарми та їдальня). Після цього фірма перепродує об’єкт «казарма» приватній особі, але вже за суму, що втричі перевищує суму купівлі. Але це вже, так би мовити, зовсім інша історія.
Схоже, що в найближчому майбутньому, після парламентських виборів, на Україну чекає черговий виток уже постреприватизаційних скандалів. При цьому акцент робитиметься вже не стільки на поверненні незаконно придбаного майна, скільки на входженні в ринок нових гравців, які мають чималий досвід лобіювання своїх інтересів у державних структурах і знають, де розташовані ці маленькі дверцята, до яких може підійти відшліфований за роки застосування метод «золотого ключика».