Казахстан, країна з 16-мільйонним населенням, яка займає величезну територію в середньоазіатських степах, стає дедалі важливішим гравцем на світовому ринку енергоресурсів. Маючи найбільші запаси сирої нафти в районі Каспію, країна щодня видобуває 1,3 млн. барелей і один мільйон із цього обсягу експортує. Уряд сподівається до 2015 року збільшити видобуток до 3,5 млн. барелей на день, наздогнавши за цими показниками Іран. За доступ до казахстанської нафти борються американські, китайські та російські компанії. Відповідно до даних агентства Республіки Казахстан, за статистикою, у січні 2010 року видобуто 5,5 млн. тонн нафти, що на 5,2% перевищує показник за аналогічний період минулого року. У 2009-му в Казахстані було видобуто 76,5 млн. тонн нафти і газового конденсату, з яких близько 68,1 млн. тонн, або 89%, експортовано (див. табл. 1).
У 2009 році найбільший обсяг казахстанської нафти експортовано нафтопроводом Каспійського трубопровідного консорціуму (КТК) — 27,5 млн. тонн і Атирау—Самара — 17,5 млн. тонн. У китайському напрямку транспортовано 7,7 млн. тонн, із них 6,2 млн. тонн казахстанської нафти. Морський експорт становить 11,1 млн. тонн, залізницею було відвантажено 4 млн. тонн. На Оренбурзький ГПЗ поставлено 1,8 млн. тонн газового конденсату. Переробка нафти на НПЗ Казахстану в 2009 році становила 12,1 млн. тонн, імпорт нафти — 6,4 млн. тонн.
Загальний видобуток нафти за 17 років незалежності Казахстану сягнув 696,4 млн. тонн. Обсяги видобутку нафти в 2010 році мають становити 100 млн. тонн (із них 25—30% — із родовища Тенгіз), у 2015-му — 150 млн. тонн (із них 50% — із родовища Кашаган). Нині до 60% нафти, що добувається Казахстаном, відправляється споживачам на західні ринки, і втрачати їх Астані не хочеться.
Торговельний баланс Казахстану впродовж останніх років істотно залежить від світових цін на нафту, оскільки близько 60% експорту країни формується від продажів нафти і газового конденсату.
Нафтових компанії на території Казахстану чимало — від великих транснаціональних корпорацій до дрібних приватних компаній. Найбільшими вважаються НК «КазМунайГаз», «Тенгізшевройл», «CNPC-Актюбемунайгаз», «Карачаганак Петролеум Оперейтинг».
«У 2010 році частка «КазМунайГазу» від усього видобутку становитиме 28%, 24% обсягу забезпечать інвестори США, такі як ExxonMobil, Сhevron, CNPC та інші, китайські нафтокомпанії — 22%, європейські — 17%, російські — 9%», — зазначив глава компанії Каїргельди Кабилдін на прес-конференції в Астані (рис. 1).
Природно, що така велика кількість нафти потребуватиме від Казахстану розгляду різноманітних маршрутів її транспортування. На сьогодні навіть вихід азербайджанського нафтопроводу Баку—Тбілісі—Джейхан (БТД) і Каспійського трубопровідного консорціуму на повну потужність практично не вирішує завдання виведення додаткової казахстанської нафти на світові ринки. Тому не дивно, що погляди Казахстану дедалі частіше звертаються у бік Китаю, Ірану та Європи.
Нині Казахстан відчуває труднощі із заповненням сировиною нафтопроводу Атасу (Казахстан) — Алашанькоу (Китай). Нафтопровід протяжністю 962,2 км був побудований у листопаді 2005 року. Його проектна пропускна здатність становила 20 млн. тонн нафти на рік. «Кінцевий пункт» сирої казахстанської нафти знаходиться в Душаньцзи, де функціонує найбільша на заході Китаю нафтохімічна база», — пише Kazakhstan Today. Як його ресурсна база розглядається нафта з родовищ Кзилординської та Актюбінської областей, де присутня Китайська національна нафтова компанія (CNPC), а також нафта Західного Казахстану і казахстанського сектору Каспійського моря. Поки ж сировини для його заповнення до проектної потужності (на сьогодні тільки 10 млн. тонн) не вистачає. Сьогодні нафтопроводом Атасу—Алашанькоу через ділянку Омськ—Павлодар транспортується ще й нафта Західного Сибіру. Зростання обсягів транзиту російської нафти з 1,04 млн. тонн у 2008 році до 1,5 млн. тонн у 2009-му привело до збільшення обсягів прокачування сировини нафтопроводом Атасу—Алашанькоу з 6,11 млн. до 7,7 млн. тонн, відповідно.
За перші два місяці поточного року показник перевалки нафти нафтопроводом Атасу—Алашанькоу досяг 1,59 млн. тонн, перевищивши аналогічний показник 2009-го на 66%.
Крім китайського напрямку експорту, Казахстан досить серйозно розглядає маршрут транспортування нафти через іранський порт Джаск і найбільший нафтоналивний порт Ірану на Каспії, який на сьогодні є найкоротшим і найдешевшим виходом в Аравійське море. Цей маршрут не можна скидати з рахунків, бо якщо на Заході кількість споживаної нафти відносно стабілізувалася і конкуренція досить висока, то на Сході зростання потреби в «чорному золоті» далеко не вичерпане. У недалекому майбутньому розвиток світової економіки, судячи з показників останніх років, відбуватиметься за рахунок Китаю, Індії та країн Південно-Східної Азії, до яких, власне, Іран відкриває найкоротший і найдешевший шлях.
Нині в Ірані підготовлено проект будівництва трубопроводу Джаск (Оманська затока) — Нека (Каспійське море) протяжністю 1550 км, вартість проекту — 3,5 млрд. дол. Відповідно до інформації директора Національної нафтової компанії Ірану Сейфулла Джашнсаз, нафтовий термінал Джаск буде побудований на території 18 тис. гектарів. При реалізації стратегічного проекту з будівництва терміналів у Джаску на узбережжі Оманської затоки переслідуються три основні цілі:
— доставка 1 млн. барелей сирої нафти на добу з прикаспійських країн на термінали в Джаску для її подальшого експорту у вільні води Оманської затоки;
— доставка на термінали в Джаску сирої нафти, яка видобувається на континентальних нафтових родовищах країни;
— доставка на термінали в Джаску туркменського газу для його подальшого експорту.
Влада Казахстану працює над новим амбіційним експортним маршрутом — Казахстанською каспійською системою транспортування (ККСТ), яка включає нафтопровід Ескене—Курик і Транскаспійську систему, яка повинна з’єднати порт Курик із каспійським узбережжям Азербайджану для подальшої поставки нафти до Туреччини. Передбачається, що ККСТ на початковому етапі (до початку будівництва спеціальних об’єктів) забезпечить щорічне відвантаження від 2,5 млн. тонн нафти. Для транспортування великих обсягів (від 23 млн. тонн із подальшим досягненням показника в 35—56 млн.) необхідно побудувати додаткові потужності. Поки ж Казахстан узяв на себе зобов’язання прокачати через нафтопровід Баку—Тбілісі—Джейхан не менш як 25 млн. тонн нафти на рік.
У жовтні 2009 року в Баку між «КазМунайГазом» і азербайджанською компанією ДНКАР було підписано угоду про спільну діяльність з розробки ТЕО Транскаспійського проекту. Таким чином, оцінюваний у 3 млрд. дол. проект усе ще перебуває в початковій стадії, і експерти сумніваються, що його запустять відповідно до плану в 2013 році. Необхідно не тільки побудувати нафтопровід Єскене—Курик з одночасним розширенням нафтоперевалки в порту Курик, а й розв’язати проблеми танкерного флоту. Поки ж танкерами можна доставити в Азербайджан лише 7 млн. тонн казахстанської нафти на рік. Казахстан твердо переконаний, що перевозити нафту він буде на танкерах власного виробництва. Для цього було закуплено в Румунії проекти танкерів місткістю 60 тис. тонн. Проте, на думку фахівців, які тривалий час експлуатували танкери цього проекту, вони мають надто багато недоліків і потребують створення спеціальних прибережних інфраструктур.
Знизити інтерес до ККСТ можуть ще два чинники. По-перше, система може виявитися незатребуваною через тарифні апетити власників БТД. По-друге, економічно більш вигідним є турецько-італійський проект Самсун—Джейхан (вартість близько 1,5 млрд. євро). Він потребуватиме від республіки менших витрат: ТЕО проекту повністю завершене ще на початку 2007 року, а партнери тут більш фінансово спроможні.
Планується, що 550-кілометрова труба потужністю на першому етапі 50 млн. тонн на рік (із можливістю збільшення до 70 млн.), з’єднавши турецькі порти Самсун і Джейхан, розвантажить чорноморські протоки Босфор і Дарданелли, через які щороку транспортують близько 110 млн. тонн нафти і 40 млн. тонн нафтопродуктів. Торік у жовтні російський прем’єр Володимир Путін, а потім і президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв заявили про готовність приєднатися до проекту і поставляти для нього нафту.
Нафтопровід Бургас—Александруполіс протяжністю трохи менш як 300 км, у проекті якого беруть участь Росія, Греція та Болгарія, створюється для перекачування по суходолу нафти з чорноморського басейну до Егейського моря, що має розвантажити чорноморські протоки. Однак у партнерів виникли розбіжності з болгарською стороною, котра наполягає на підвищенні екологічної ефективності і хоче змінити економічну модель проекту. Окрім того, вносить свої корективи й економічна ситуація в Греції. Єврокомісія недавно винесла рішення, що до закінчення кризи проблемні країни єврозони не мають права витрачати гроші на будівництво різних об’єктів інфраструктури. Це вносить невизначеність у реалізацію проекту Бургас—Александруполіс. Тим більше що під час свого візиту до Туреччини Володимир Путін обіцяв своєму колезі Реджепу Тайїпу Ердогану дати нафту і для труби Самсун—Джейхан.
Дуже важливим для Казахстану з погляду поставок нафти до Європи, на думку аналітиків, є проект нафтопроводу Констанца (Румунія, Чорне море) — Трієст (Італія, Адріатичне море). Враховуючи, що сьогодні нафтові активи Казахстану є дуже масштабними в акваторії Чорного моря — це Батумський нафтовий термінал на 12 млн. тонн нафти на рік і румунський холдинг The Rompetrol Group (TRG), — реалізація такого проекту має велике значення для Казахстану. АТ «НК «КазМунайГаз» є 100-відсотковим власником холдингу Rompetrol Group. Сьогодні Rompetrol — це багатонаціональна нафтова компанія, котра працює в 16 країнах світу, має у своєму розпорядженні штат у 10 тисяч осіб і налічує 48 дочірніх підприємств. Більша частина активів розміщена у Франції, Румунії, Іспанії та країнах Південно-Східної Європи. Щорічний оборот компанії становить близько 10 млрд. дол. Rompetrol Group — це нафтопереробка, нафтохімія, логістика. Компанія володіє власним танкерним флотом, терміналом на Чорному морі, сімома причалами, чотири з яких призначені для обслуговування великих танкерів. У Rompetrol є власні електростанції, газосховища на території Румунії, 164 АЗС у Франції тощо.
«Введення в експлуатацію найбільшого у світі і відкритого в Казахстані родовища Кашаган дає можливість додатково отримувати нафту в обсязі 50 млн. тонн на рік і більше. Тому ми сьогодні з паном президентом говорили про те, що було б непогано відкрити новий маршрут транспортування через кавказький коридор. Тобто Казахстан транспортує нафту через Каспійське море в Баку, далі через Азербайджан і Грузію на Чорне море, далі танкерами до Румунії. Тоді той проект — Констанца—Трієст — якраз нам і знадобиться», — сказав президент Н.Назарбаєв на прес-конференції за підсумками переговорів із главою Румунії Траяном Басеску 2 березня 2010 року.
Казахстан, зазначив Н.Назарбаєв, зацікавлений у будівництві такого нафтопроводу між Каспійським і Чорним морями для експорту своєї сировини до Європи. Президент звернув увагу, що близько 30%, або
4 млн. тонн, щороку імпортованої Румунією нафти поставляється з РК. Будівництво трубопроводу Констанца—Трієст, який з’єднає Чорне й Адріатичне моря, має бути завершене 2012 року. Його протяжність становитиме 1400 км.
Нафтопровід буде призначений для перекачування каспійської нафти з Румунії до країн Західної Європи.
The Rompetrol Group оголосила про амбітні плани зі швидкого введення в експлуатацію нафтового термінала Midia Marine Terminal на Чорному морі і збільшення потужності власного нафтопереробного заводу Petromidia (Констанца, Румунія). Термінал працюватиме 300 днів на рік, незалежно від погодних умов у районі Констанци, і щороку оброблятиме до 100 танкерів дедвейтом 160 тис. тонн, тоді як інші чорноморські порти мають можливість приймати лише танкери максимальним дедвейтом 80 тис. тонн. Нафтовий термінал Rompetrol зможе обслуговувати різних гравців на Чорному морі, включаючи російські компанії, обробляти всі типи нафти, здійснювати блендинг і навіть пропонувати різні котирування, у зв’язку з чим компанія уже веде відповідні переговори з агентством Platz.
Говорячи про російське експортне лобі, аналітики вказують, що перевалювання нафти танкерами місткістю 160 тисяч тонн через термінал TRG буде «значно дешевшим» за доставку вуглеводнів по 285-кілометровому трансбалканському нафтопроводу Бургас—Александруполіс, тому проект Констанца—Трієст має більше переваг.
Казахстан дуже багатий на нафту, основні родовища нафти припадають на Західний Казахстан. Доведені запаси нафти становлять близько 6,5 млрд. тонн, а прогнозні — 20—25 млрд. тонн.
Відповідно до оцінок експертів Світового енергетичного агентства й ОПЕК, розвідані ресурси нафти в Прикаспійському регіоні, у тому числі на шельфі Каспійського моря, є нині одними з найбільших у світі. Тому особливої важливості набуло питання про транспортування каспійських нафти та газу. На сьогодні в цьому напрямку домігся успіхів Азербайджан: мається на увазі нафтопровід Баку—Тбілісі—Джейхан і газопровід Баку—Тбілісі—Ерзурум. Тепер слово за Астаною, а враховуючи політичну ситуацію в країні й досить агресивну нафтову політику, віриться, що Казахстан із завданням диверсифікації поставок нафти впорається.