Як відомо, прогнози — штука невдячна: незалежно від розвитку подій, той, що прогнозує, виявляється винним. Тим паче коли йдеться про нафтовий ринок України, де аналіз тенденцій на місяць уперед уже є довгостроковим прогнозом. Та ще й у рік «зеленої дерев’яної мавпи», покровительки революцій і всіляких перетворень, чий колір і матеріал виготовлення дуже символічні й актуальні для фінансового стану учасників нафтового бізнесу, особливо в рік президентських виборів. Та хоч як там було б, ми все-таки зважилися, з огляду на існуючі проблеми й розташування зірок, позначити ймовірні тенденції на вітчизняному нафторинку.
Конфлікти
Досвід функціонування українського ринку нафтопродуктів протягом останніх років свідчить про вплив на нього двох основних чинників: сезонних цінових коливань і жорсткої прив’язки до цінової політики Російської Федерації. Перший обумовлений проведенням весняно-осінніх сільськогосподарських робіт, коли різко зростає попит аграріїв на паливно-мастильні матеріали (ПММ), передусім, дизпаливо. Стабільність поставок у даному випадку залежить від узгоджених дій уряду й нафтопереробників. Перший намагається зафіксувати ціну на солярку в період посівної та жнив, другі — максимально зберегти рентабельність виробництва. Досвід минулого року досить наочно показав: домовлятися зацікавлені сторони вміють, дотримуватися даного слова — ні. Причому ініціаторами економічних експериментів виступають саме держчиновники, певне, вважаючи, що джентльменська домовленість обов’язкова тільки для господарюючих суб’єктів.
Схоже на те, що й у новому році уникнути таких проблем не вдасться. Причини навряд чи будуть суто економічними. Кожного разу перед початком польових робіт у парламенті виникає ідея пільгового імпорту дизельного палива для потреб сільгоспвиробників, хоча вітчизняні НПЗ у змозі самотужки забезпечити аграріїв необхідною кількістю ПММ. Річ у тому, що не всі суб’єкти політичного процесу перед початком виборчої кампанії мають необхідний матеріальний ресурс. А фінансові схеми горезвісних «бізонів» і «фіанітів», які свого часу досить привільно почувалися на схемах імпорту «горючки», — саме те, що може стати добрячою підмогою при підготовці до виборчого марафону.
Зрозуміло, немає гарантії, що цю ідею вдасться «протягнути» через Верховну Раду, та що її не заветує Президент, але такий розвиток подій цілком виключити не можна. Природно, пільговий імпорт ПММ викликає негативну реакцію вітчизняних нафтопереробників, котрі також мають своїх лобістів у ВР. Проте при виникненні протистояння основними заручниками ситуації будуть саме фермери, для яких зрив графіка поставок дизеля означає втрату прибутку й можливості подальшого кредитування під майбутній врожай. Крім того, політизація процесу поставок ПММ на село автоматично призведе до підвищення ціни дизпалива на внутрішньому ринку. Досить згадати, що після підвищення тарифів «Укртранснафтою» та «Укрзалізницею» на транспортування нафти ціна дизпалива почала неухильно зростати. Якщо на початку минулого року на посівну було обумовлено ціну в 1550 грн./тонну, то до жнив вона підскочила вже до 1700 грн./тонну.
Несприятливі дні
Іншим чинником, спроможним негативно вплинути на ситуацію на українському ринку нафти й нафтопродуктів, є жорстка залежність від ситуації на нафторинку Росії. За оцінками експертів, 2004 року світовий тренд ціни на нафту збережеться на рівні, аналогічному торішньому, тобто ціна нафти буде високою. Більше того, за прогнозами російських операторів, 2004 року на ринку нафтопродуктів РФ відбудеться підвищення росту цін на готові ПММ. Оскільки більшу частину НПЗ контролюють російські компанії, що переробляють нафту з РФ, цілком очікуваним є відповідне зростання цін на світлі нафтопродукти й в Україні.
За оцінками фахівців Інституту Європи Російської академії наук, коливання світових цін на нафту 2004 року становитимуть 20—25 дол./барель. Проте експерти не виключають можливої зміни спреду внаслідок активних дій країн ОПЕК (зростання) і контрзаходів із боку США (зниження). Свій прогноз вони виправдовують відсутністю в доступній для огляду перспективі реальних альтернативних енергоносіїв, очікуваним зростанням споживання основних імпортерів нафти (приміром, до 2020 року в США і ЄС — на 20%, а в Китаї — у 2,4 разу). Крім того, ситуація складається так, що основні учасники ринку зацікавлені не в «боротьбі за домінування», а в стабільності поставок і передбачуваності цін. А розбіжності існують в оцінці бажаного цінового коридору: ОПЕК прагне до 22—28 дол. за барель, а споживачі, об’єднані під егідою Міжнародного енергетичного агентства, — до 20—25 дол. за барель.
Виходячи з цього прогнозу й перипетій минулого року, 2004 року цілком очікуваними будуть стрибки цін на українському ринку нафтопродуктів, що спричинено перевірками Антимонопольного комітету діяльності російських компаній на вітчизняному ринку нафтопродуктів щодо підйому ціни й можливої змови. Нагадаємо, що на сьогодні «ТНК-Україна», «Лукойл-Україна», «Укртатнафта» й «Альянс-Україна» разом контролюють порядку 30% роздрібного ринку нафтопродуктів, що охоплює ледве більше 1000 АЗС. Проте прецедент із торішньою перевіркою АМКУ роздрібних мереж ТНК й «Лукойлу» і покаранням приватівських «Сентози» й «Авіасу», які активно співробітничають із ТНК, вже існує. А позаяк доходи держбюджету внаслідок зміни податкових ставок під великим питанням, використання уже відпрацьованого прийому є цілком очікуваним.
Взаємини з навколишніми
Залежність України від поставок нафти з РФ не обмежується коливаннями роздрібного ринку нафтопродуктів та обсягами переробки нафти на вітчизняних НПЗ, що належать російським компаніям. Проблема в тому, що видобування сировини тільки 2003 року зросло на 40 млн. тонн, а до 2005-го підніметься ще на 50 млн. Відповідно до затвердженої 2003 року Енергетичної стратегії Росії, видобування нафти за помірним сценарієм може становити 450 млн. тонн за рік до 2010 року, а за оптимістичним — до 520 млн. тонн за рік.
Проте вже сьогодні Росії бракує потужностей для доставки продукту споживачам. Експерти говорять, що ще кілька років тому ніхто не чекав, що російська нафтова промисловість зможе показати такі темпи збільшення видобування. Сьогодні навіть країни ОПЕК збентежені тим, наскільки Росія нарощує обсяги видобування. До того ж збільшення видобування нафти на 40 млн. тонн — це далеко не межа, просто більше Росія не може вивозити через відсутність експортної інфрастуктури.
Цей прогноз свідчить про зацікавленість Росії в транспортній інфраструктурі України. Одним з основних лобістів збільшення транзиту російської нафти через українську територію є НАК «Нафтогаз України», оскільки цьому сприяє низка чинників. Передусім — це зацікавленість східноєвропейського ринку в оптимальному маршруті транзиту нафти на НПЗ Польщі, Угорщини й Словаччини. З урахуванням прогнозованого зростання світової ціни на нафту й збільшення видобування в РФ, наступного року очікується збільшення обсягів транзиту російської нафти через територію України.
Водночас є очевидною низка проблем, які можуть перешкодити нормальному розвитку відносин України з РФ у питаннях нафтотранзиту. Передусім, це відмова ВР України ратифікувати угоду про участь України в проекті «Дружба—Адрія».
Нафтомаршрут «Дружба—Адрія» уже не є пріоритетом, попри зацікавленість у проекті «Транснафти» й кількох провідних нафтових компаній Росії. Більше того, представники «ЮКОСу» вже висловили побоювання з приводу відмови України від участі в даному проекті, оскільки в його рамках закладалися обсяги, законтрактовані з Австрією. Нагадаємо, що Австрійська OMV і належна «ЮКОСу» словацька Transpetrol недавно підписали угоду про будівництво нафтопроводу до НПЗ неподалік Відня. З січня 2006 року «ЮКОС» повинен буде щороку поставляти на завод у Швехаті по 2 млн. тонн нафти.
Говорячи про поставки нафти в Україну, необхідно відзначити динамічний розвиток вітчизняних НПЗ, контрольованих російськими НК. З урахуванням повзучої експансії в розширенні роздрібної мережі АЗС і збільшення обсягів поставок російської нафти на вітчизняні НПЗ на рівні 85,8% від загального обсягу нинішнього року, можна прогнозувати як мінімум збереження існуючого рівня поставок вуглеводнів в Україну.
Можливі «шлюби»
Крім вищевказаних проблем вітчизняного нафторинку існують і певні позитивні перспективи для зміни ситуації. Попри твердження класиків про первинність економіки та вторинність політики, це залежатиме скоріше від політичної волі держави, ніж від економічної доцільності прийнятих рішень. Йдеться про перспективи приватизації держпакетів акцій «Укрнафти» і «Укртранснафти». Роздержавлення цих компаній уже нагадує долю приватизації «Укртелекому», для якого ФДМУ ніяк не визначить ціну.
Процес ускладнюється бізнес-інтересами вітчизняних ФПГ, що прагнуть не просто одержати контроль над впливовими НК, а й організувати новий перерозподіл вітчизняного нафторинку.
Нагадаю, що восени 2003 року «Укрнафта» придбала в компаній «Сентоза» й «Авіас» 105 заправних комплексів. Спостерігачі розцінили ще як хеджування ризиків групи «Приват» шляхом перенесення активів у відносно благополучну «Укрнафту», також підконтрольну даній ФПГ. Представники «Укрнафти» теж висловлювали наміри створити ВІНК шляхом придбання 43-відсоткового пакета акцій «Укртатнафти» і збільшення мережі АЗС до 2005 року до 947 комплексів. Проте заява «Укрнафти» викликала негативну реакцію уряду Татарстану, що є мажоритарним акціонером «Укртатнафти» і має право першочергового викупу держпакета акцій підприємства.
Тим часом, в умовах наближення виборчої кампанії та спротиву російських нафтопереробників, астральна карта приватизації «Укрнафти» й «Укртатнафти» стає досить туманною. Скоріш за все, продаж цих НК відбуватиметься шляхом ухвалення спеціальних законопроектів ВР України, що значно загальмує процес і дозволить цим компаніям і надалі проводити політику самостійної експансії на український ринок нафтопродуктів, шляхом розширення власної мережі АЗС з одночасними спробами створення вертикально-інтегрованої компанії.
Крім того, залишається невизначеною доля західноукраїнських НПЗ — у Надвірній і Дрогобичі. До арешту керівника «ЮКОСу» Михайла Ходорковського більшість експертів схилялися до думки, що Надвірнянський НПЗ буде приватизовано цією російською компанією, оскільки основні поставки нафти здійснював «ЮКОС». Тож, можливо, 2004 року на нас чекають сюрпризи, пов’язані з переходом права власності на «Галичину» й «Нафтохімік Прикарпаття».
А загалом процеси в нафтовому сегменті українського ПЕК, як і торік, будуть значною мірою політизованими, оскільки до існуючих на сьогодні перетинів інтересів російських НК й вітчизняних ФПГ додасться чинник виборчої кампанії, спроможної не просто внести корективи в нинішні тенденції, а й цілком змінити зоряну карту нафтових розкладів в угоду інтересам астрологів-претендентів на президентський пост.