На вітчизняному ринку нафтопродуктів намітилася тенденція до чергового переділу сфер впливу. До останнього часу вважалося, що основну частину українського ринку пально-мастильних матеріалів (ПММ) контролюють російські нафтові компанії (НК). Почасти таке судження має під собою підстави, бо основний постачальник нафти для вітчизняних НПЗ — Росія. Водночас на роздрібному ринку росіяни займають, щонайбільше, 30%, що підтверджено численними перевірками Антимонопольного комітету України. Проте уряд неодноразово акцентував увагу на необхідності присутності на ринку національної нафтової компанії, яка б могла впливати на ціноутворення на паливо, що українські компанії сприйняли як керівництво до дії. Шлях до світлого майбутнього нафторинку виявився набагато тернистіший, а добрі наміри Кабміну, як і торік, стали, радше, покажчиками до нових проблем для нафтовиків в Україні.
Учасники забігу
Основні постачальники нафти для вітчизняних НПЗ — російські нафтові компанії. Наприкінці минулого року міністр палива й енергетики України Сергій Єрмілов та міністр енергетики Росії Ігор Юсуфов підписали протокол на 2004 рік до міжурядової угоди про співпрацю в розвитку ПЕК. Відповідно до протоколу, загальний обсяг транспортування російської нафти територією України 2004 року має становити 86,5 млн. тонн. Зазначимо, що ВАТ «Укртранснафта» у 2003 році збільшило прокачування нафти на 18,3%, порівняно з 2002 роком, — до 56,7 млн. тонн. При цьому нафтотранспортна система України була завантажена на 52,2%.
Результати минулого року з переробки нафти також свідчать про нарощування обсягів російськими НК (див. таблицю). Найбільшими переробниками нафти в Україні на сьогодні є Кременчуцький НПЗ («Укртатнафта»), Лисичанський НПЗ («ТНК-Україна»), Одеський НПЗ («Лукойл-Україна») і «Херсоннафтопереробка» (російська група «Альянс»).
Виробництво нафтопродуктів на вітчизняних НПЗ у 2003 році становило: автомобільного бензину — 4742,2 тис. тонн (більше на 9,43%, порівняно з аналогічним періодом 2002-го), дизпалива — 6055,6 тис. тонн (більше на 8,8%), паливного мазуту — 7810,8 тис. тонн (більше на 9,19%). Загальний обсяг споживання на українському ринку становить 7 млн. тонн світлих нафтопродуктів.
Навіть приблизні розрахунки свідчать, що цінову політику на українському ринку світлих нафтопродуктів в основному формують російські НК. Крім того, зберігається тенденція повзучої експансії російських виробників на вітчизняному ринку світлих нафтопродуктів. Після активного входження на український ринок у 2000—2002 роках ТНК і «Лукойл» значно знизили темпи зростання роздрібної мережі торгівлі нафтопродуктами. Виробники й торговці зосередилися на поліпшенні якості виробництва та реалізації палива. Після того, як відійшли казахські власники Херсонського НПЗ і підприємство перейшло під контроль російської групи «Альянс», нові власники досить активно почали розвивати мережу автозаправних станцій (АЗС) в Україні.
Окремо зазначимо, що збільшення обсягів транзиту російської нафти також може негативно позначитися на стані роздрібного ринку загалом. Ряд російських НК продовжує активно скуповувати НПЗ і роздрібні мережі АЗС у далекому зарубіжжі. Нещодавно російська «Татнефть», яка володіє контрольним пакетом Кременчуцького НПЗ, придбала за 1,3 млрд. дол. 65,76% пакета акцій турецького нафтопереробного холдингу Tupras, куди входять чотири НПЗ і один нафтохімічний комплекс. Холдинг забезпечує близько 85% усієї нафтопереробки Туреччини. У 2002 році Tupras переробив 23,3 млн. тонн нафти і виробив 21,6 млн. тонн нафтопродуктів. Такі потужні фінансові вкладення вимагають від компанії режиму жорсткої економії на інших напрямах, один із яких — завантаження Кременчуцького НПЗ і побудова власної збутової мережі в Україні. Швидше за все, слід очікувати зниження обсягів поставок сировини на Кременчуцький НПЗ і темпів зростання роздрібної мережі в Україні.
Наступний досить активний гравець на нафтовому ринку України — російська компанія «Лукойл» (Одеський НПЗ). Днями НК «Лукойл» оголосила, що домовилася про купівлю в американської ConocoPhilips 795 автозаправних станцій у штатах Нью-Джерсі та Пенсільванія за 265,75 млн. дол. Щорічний обсяг продажів купованої мережі АЗС становить 1,2 млрд. галонів нафтопродуктів, що практично подвоює ринкову частку «Лукойла» на північному сході США. Нагадаємо, що раніше «Лукойл» придбав за 117 млн. євро 79,5% акцій сербської Beopetrol. Ця компанія володіє приблизно 200 АЗС у Сербії і контролює близько 20% цього ринку. Тоді цілком зрозумілими стають плани компанії з розширення роздрібної мережі в Україні всього на 50 АЗС у поточному році.
Ще одна компанія, яка намагається активно вийти на західний ринок, — «КазМунайГаз», що бере участь у приватизації чеського концерну Unipetrol. Концерн на сьогодні володіє 51% акцій найбільшого в Чехії нафтопереробного комплексу Ceska Rafinerska (два НПЗ потужністю понад 4 млн. тонн на рік), 100% акцій нафтохімзаводів Kaucuk і Chemopetrol, понад 89% акцій компанії Benzina (340 АЗС, або 15% ринку). Інтрига в тому, що суперник казахської компанії — консорціум Agip—Conoco—Shell, якому нині належить 49% акцій Ceska Rafinerska.
Безумовно, експансія російських НК на захід обіцяє Україні чималі дивіденди у вигляді додаткових обсягів прокачування нафти. Однак уряду слід було б звернути увагу на той факт, що реалізація вроздріб на Заході росіянам набагато вигідніша, ніж аналогічні дії в Україні. У такій ситуації нафтовики одержують додатковий козир під час переговорів із кабмінівськими чиновниками, які постійно намагаються адміністративно керувати ринком нафти і нафтопродуктів.
Стан бігової доріжки
Сьогодні ситуація на українському ринку нафтопродуктів нагадує анекдот про даму, яка скаржиться, що відстала від поїзда, й уточнює — у розвитку. «ДТ» нещодавно писало про негативний вплив на роздріб минулого року різноманітних постанов та інструкцій, що видаються всілякими міністерствами й відомствами. Втім, перший сигнал уже надійшов. Держмитслужба наприкінці січня «призупинила» постачання нафти до України по трубопроводах, керуючись постановою Кабміну №1958 від 17 грудня 2003 року. Згідно з цим документом, поставки нафти мали супроводжуватися, крім митної декларації і стандартного набору документів, ще й «рахунком-фактурою (інвойсом) на партію нафти», а також «актом прийому-передачі нафти, підписаним перевізником і одержувачем». У результаті постачання нафти на українські НПЗ виявилося під загрозою зриву. Ситуацію начебто врегулювали, однак нафтовики насторожені.
На черзі наступна проблема — забезпечення аграріїв ПММ для проведення посівної і збиральної кампаній. Схоже, нинішнього року сценарій залишиться попереднім. Уже підписано угоду про постачання дизпалива аграріям за ціною не вище 1700 гривень за тонну (на НПЗ) на проведення польових робіт. На документі стоять підписи енергетичного віце-прем’єра Андрія Клюєва, аграрного віце-прем’єра Івана Кириленка, міністра аграрної політики Віктора Слаути, міністра економіки Миколи Деркача, міністра палива й енергетики Сергія Єрмілова, а також керівництва всіх нафтових компаній, що працюють в Україні.
Найімовірніше, це лише початок чергових «нерозумінь», оскільки, за оцінками експертів, ціни на нафтопродукти в найближчі кілька місяців зростуть приблизно на 30%. Причин цього кілька. По-перше, Мінекономрозвитку Росії переглянуло прогнози цін на нафту на 2004 рік. Відповідно до заяви заступника міністра економіки РФ Аркадія Дворковича, вартість нафти марки Brent становитиме за рік у середньому 26,75 дол. за 1 барель, a Urals — 25,5 дол. за 1 барель. Уже сьогодні нафтові котирування сягнули свого 20-річного максимуму, і зниження їх у найближчому майбутньому не очікується.
Другий чинник, який може вплинути на ціну російської нафти для вітчизняних НПЗ, — намір Міненерго РФ підвищити ставки податку на видобуток корисних копалин для найрентабельніших родовищ. Схоже, що російські чиновники вирішили запозичити передовий досвід вітчизняних управлінців. У разі прийняття запропонованих поправок ставка податку в середньому зросте на 70%. А оскільки російські компанії, які працюють на вітчизняних НПЗ, імпортують нафту в умовах подвійного оподаткування, вартість нафти для українських НПЗ взагалі може сягнути небачених висот.
За оцінкою директора департаменту маркетингу і продажів Торгового дому «ТНК-Україна» Фелікса Луньова, «введення нових експортних потужностей у Росії зробить експорт нафтових компаній набагато вигіднішим, ніж постачання до України. Експорт у далеке зарубіжжя зростатиме, відтягуючи потенційні українські обсяги і, відповідно, підвищуючи на них ціни. Буде це плавно чи стрибками — нині сказати дуже важко. Для мене гранично ясно одне: ціна на нафту в нинішньому році вища, ніж минулого січня, на 80 доларів за тонну. А це великі гроші».
У такій ситуації можна очікувати чергового урядового «нововведення», спрямованого на стабілізацію ситуації на ринку нафтопродуктів, що змусить виробників із шкури вилізти, аби мінімізувати збитки. Укладена угода між урядом і НК — ще одне підтвердження того, оскільки кабмінівські чиновники вкотре вирішили проігнорувати створення держрезерву пального за рахунок закупівель взимку дизпалива і 76-го бензину для проведення сільгоспробіт, хоч саме в цей період ринок перебуває в найнижчій ціновій точці. Отже, збитки, яких зазнають виробники при реалізації дизпалива за фіксованою ціною в умовах подорожчання нафти, покриватимуться за рахунок збільшення вартості пально-мастильних матеріалів при їх реалізації в роздрібній мережі. Нагадаємо, торік ця різниця становила близько 300—400 гривень на тонні солярки.
Затяжний стрибок
Ще одна подія, що може значно дестабілізувати ринок, — рішення уряду створити державну вертикально інтегровану компанію (ВІНК). Минулого тижня глава Фонду держмайна Михайло Чечетов заявив про тимчасове призупинення підготовки конкурсів із продажу державних пакетів акцій у ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття», ВАТ «НПК «Галичина» і ЗАТ «Укртатнафта» для вивчення можливості створення ВІНК на їхній базі з участю ВАТ «Укрнафта».
Ця ідея мусується з травня 2002 року, коли таке рішення прийняв уряд Анатолія Кінаха. Схоже, на шляху реалізації цього прожекту з’явиться ще більше перешкод, ніж два роки тому. Насамперед ідеться про аукціонний продаж нафти, видобутої в Україні. Якщо йти за логікою тодішньої постанови, то вся українська нафта має постачатися для переробки на НПЗ, які входять у ВІНК. Складається ситуація, аналогічна подіям дворічної давності, коли відразу після підписання меморандуму про фіксовані поставки дизпалива аграріям уряд не допустив до участі в аукціоні з продажу української нафти представників «Нафтохіміка», «Лукойла», «ТНК-України» і «Херсоннафтопереробки». Втім, усі передумови для цього є, оскільки у вересні минулого року Віктор Янукович уже заявляв про необхідність переробки всієї нафти, яка видобувається в Україні, національною нафтовою компанією.
До того ж, ідею створення ВІНК на базі «Укрнафти» активно розробляла група «Приват», що є великим акціонером компанії. Після торішніх штрафних санкцій з боку АМКУ проти приватівських компаній «Сентоза» й «Авіас» «Укрнафта» придбала в них близько 105 заправних комплексів, що більшість експертів розцінила як переміщення активів. Тоді ж «Укрнафта» заявила про намір розширити мережу АЗС до 947 на кінець 2005 року. Отже, уряд при створенні державної ВІНК може зіштовхнутися з потужною протидією з боку приватного акціонера «Укрнафти». Не менш проблематичним буде включення до складу ВІНК західних НПЗ, де й досі триває судовий розгляд щодо великих пакетів акцій між групою «Приват» і Watford Group (Великобританія).
Крім того, для нейтралізації російського чинника у зростанні ціни на вітчизняному ринку нафтопродуктів уряд мав би приймати рішення заздалегідь. Навіть якщо не враховувати варіанта створення ВІНК, є апробований у всьому світі ринковий спосіб регулювання ринку шляхом закупівлі ПММ до держрезерву у період мінімальних цін на світлі нафтопродукти. Оскільки цей варіант не передбачено бюджетом, то цінових стрибків у пікові моменти не уникнути. Коментуючи ситуацію з можливим підвищенням цін, президент Торгового дому «ТНК-Україна» Олександр Городецький заявив: «Яким буде зростання — важко сказати. Це можуть бути 5—10—15% і більше... Протягом трьох років, що ми тут працюємо, ми спостерігали певні тенденції. На зимовий період (листопад—січень) був найнижчий рівень цін на нафту, що поставляється в Україну. Під час весняно-літнього періоду ця ціна підвищувалася з певними коливаннями і під кінець року знову падала. Ціна на сировину протягом 2003 року підвищилася і зростає далі, і ще підганятиметься весняно-літнім попитом у всіх суміжних країнах: і в Росії, і в Білорусі, і в країнах Прибалтики, і, природно, в Україні. Плюс досить високі світові ціни. Прогнози світових аналітиків показують: світова ціна на нафту, як і раніше, буде високою. Відповідно, всі ці ознаки свідчать про те, що цінова політика всередині України, на жаль, більше тяжіє до підвищення, ніж до зниження».