Фактично, минулий рік став для українського ринку нафтопродуктів початком якісного формування. Хоча більшість ключових гравців намітилася ще 2000-го. Тоді до «Лукойлу» і «Укртатнафти» приєдналися ТНК і «Альянс», що приватизували нафтопереробні заводи відповідно в Лисичанську та Херсоні. Створивши 2001 року виробничу базу й тим самим зробивши своєрідні заявки на участь у конкурсі з продажу акцій українського ринку першої та єдиної емісії, 2002-го основні претенденти приступили до їхнього викупу. Напевно, це один із найпрозоріших «конкурсів» з приватизації української держвласності.
Боротьба за елітне паливо
Головним чином початок якісного зростання ринку нафтопродуктів минулого року було продемонстровано за рахунок збільшення переробки нафти на українських нафтопереробних заводах (НПЗ). Готовність власника підприємства в будь-якій галузі нарощувати завантаження сировиною завжди була одним з найкращих індикаторів його економічного самопочуття, а в нафтопереробці це ще й означає серйозність намірів стосовно внутрішнього ринку. Річ у тім, що збільшуючи постачання нафти, а відповідно і виробництво нафтопродуктів, власник НПЗ в Україні насамперед змушений орієнтуватися на внутрішньоукраїнський ринок. За своїми якісними характеристиками велика група вироблених в Україні нафтопродуктів не може бути експортована, оскільки не відповідає світовим стандартам через низку найважливіших параметрів (через вміст в них в основному шкідливих речовин), і тому за кордоном ці нафтопродукти розглядають і відповідно котирують як напівпродукт для подальшої переробки.
Можна сказати, що, формуючи обсяги постачань нафти до України, постачальники врешті-решт виходять із потреби в різноманітних марках бензинів. Їхній відсоток, або так званий вихід у загальному кошику одержуваних нафтопродуктів, найменший, тоді як споживання перевищує обсяги наймасовіше виробленого світлого нафтопродукту — дизельного палива. Так, якщо виробництво дизпалива в Україні торік перевищило обсяг випущеного НПЗ бензину в 1,22 разу, то в кінцевому споживанні нафтопродуктів співвідношення інше. Баланс бензину в Україні (співвідношення виробництва, імпорту та експорту) торік становив 4,757 млн. тонн, дизпалива — 4,577 млн. тонн. Тобто, бензин у країні затребуваний більше, але українські НПЗ не можуть повністю задовольнити ці потреби, оскільки виробляють те, що можуть.
Слід зазначити, що вказана загальна невідповідність номенклатури продукції вітчизняних НПЗ потребам ринку є не найпоказовішою порівняно з деталями цієї невідповідності. З поступовим зростанням парку нових автомобілів ринок диктує попит на бензини високооктанових марок А-92, А-95 і почасти А-98. Сумарна питома вага цих бензинів на АЗС (а кінцевому споживачу вони надходять лише через роздрібну торгівлю) коливається залежно від регіону в діапазоні від 50 до 85%, тоді як у загальному виробництві світлих нафтопродуктів 2002 року цей показник ледь подолав 18% позначку.
Єдиною причиною збільшення провалля між паливом, що «випускається», і «споживаним» паливом є застаріле й таке, що вимагає модернізації, устаткування НПЗ. На сьогоднішній день фактично єдиною можливістю збільшити випуск тієї чи іншої продукції є пропорційне збільшення переробки сировини. Тому зростання обсягу переробки нафти торік на 30%, порівняно з 2001 роком, не мають іншого пояснення — ринку потрібний бензин.
Однак помилково було б вважати, що збільшення переробки обумовлено зростанням споживання палива.
Необхідність збільшення постачань була продиктована тим, що за два попередні роки українським НПЗ удалося серйозно потіснити на ринку імпорт, що поставлявся з-за кордону різноманітними фірмами, які користуються пільговим оподаткуванням. Ліквідація спільних ПІІ (у недоброму розумінні цього слова) і проведене українськими НПЗ цінове «зачищення» зробили постачання імпорту на вітчизняний ринок нерентабельним.
Перестановка сил на ринку нафтопродуктів і повна перемога українських нафтопереробників торік стала цілком очевидною. Приміром, якщо 2000 року було імпортовано 4,1 млн. тонн світлих нафтопродуктів, то 2002 року цей показник зменшився в 6,3 разу — до 650 тис. тонн. У свою чергу постачання нафти в Україну зросло за зазначений період із 8,2 до 19,4 млн. тонн, що перекрило обсяг нафтопродуктів, який раніше належав імпорту, і дозволив розпочати їх активно експортувати.
Отже, за два минулих роки на вітчизняному ринку нафтопродуктів фактично відбувся переворот, що був остаточно закріплений 2002 року разом із посиленням власників НПЗ України.
Кристалізація власників
Торік нафтопереробна галузь України очікувала інвестицій, та отримала їх не грошима, а своєрідними векселями з різними термінами погашення. Управляючі заводами (всі без винятку) були зайняті розвитком оптово-роздрібних мереж реалізації, арендуючи, привертаючи й купуючи найцікавіші активи.
Що ж до модернізації та реконструкції виробництва, то, чого гріха таїти, цей фронт робіт залишався на другому плані в переліку пріоритетів власників НПЗ. Проте слід зазначити, що, закріпившись на внутрішньому ринку, заводи отримали від власників і операторів гарантії їхнього стабільного завантаження в майбутньому, а це теж важливо.
Великих зовнішніх уливань у розвиток українського нафтопереробного виробництва торік зафіксовано не було: заводи переважно здійснювали «за свій рахунок» поточні ремонти, які необхідні як мінімум для продовження роботи НПЗ. Хоча суми витрачених на ці цілі коштів власники НПЗ найчастіше схильні називати інвестиціями.
Про характер проведених на НПЗ робіт можна судити й по тому, що суми, спрямовані на ремонти 2002-го року, фактично пропорційні потужностям цих заводів. Уже оголошені плани власників НПЗ на поточний рік змушують говорити про те, що, розставивши прапорці на ринку збуту, вони повертаються до «заліза», без якого утримати чи нарощувати свої позиції на ринку буде дедалі складніше.
У цілому, уповільнені темпи модернізації українських нафтопереробних виробництв зумовлені об’єктивними причинами: переділом власності, що триває, і, відповідно, нерішучістю інвестувати кошти чи пріоритетом у напрямі розвитку збутової мережі нафтопродуктів, яка хоч і розпочинає помалу пред’являти більш високі вимоги, та все-таки ще задовольняється наявною якістю нафтопродуктів за цінами, що вдвічі-втричі нижчі за європейські. Оголошені плани приватизації держпакетів акцій, що залишилися, поточного року («Нафтохімік Прикарпаття», «Галичина», «Укртатнафта») і збільшення вкладень у виробництво тими власниками, хто вже втратив можливість ділити акціонерний капітал із державою або недругами («ЛиНОС», Одеський НПЗ), свідчать про те, що 2003 рік буде найпродуктивнішим за всю новітню історію української нафтопереробної галузі.
«Укртатнафта»
Найбільшим реінвестором власного прибутку у власне виробництво стала кременчуцька «Укртатнафта». Як повідомив головний інженер заводу Сергій Лейтар, торік підприємство освоїло 54,9 млн. грн. капітальних вкладень, із яких 14,4 млн. грн. використані на будівельно-монтажні роботи; закуплене устаткування на суму 39,8 млн. грн. Відповідно до оголошених компанією планів на 2003 рік, на капітальне будівництво та реконструкцію буде спрямовано 190 млн. грн. (близько 36 млн. дол.).
Помітно зрослий порівняно з минулим роком обсяг коштів проте не може задовольнити потреби «Укртатнафти» у масштабній реконструкції. Її актуальність особливо зросла торік, що напряму пов’язано зі збільшенням обсягу постачань високосернистої татарстанської нафти. У випадку реалізації оголошених першим заступником прем’єр-міністра Республіки Татарстан Равілем Муратовим планів по подальшому нарощуванню постачань татарстанської нафти в Кременчук до 1 млн. тонн на місяць (2002-го середньомісячний обсяг переробки становив 537 тис. тонн) це може прискорити процес зносу устаткування та різко погіршити виробничі показники вже найближчим часом. Чого вартий лише той факт, що торік глибина переробки на заводі знизилася на 8%.
Фахівці технічних підрозділів «Укртатнафти» розраховують 2003 року спільно з усесвітньо відомою інжиніринговою компанією «Фостер Уїллер» закінчити розроблення техніко-економічного обгрунтування (ТЕО) переустаткування виробництва (вартість робіт оцінюється в 840 тис. дол.). Проте й це не головне. Очікується, що вартість лише першого етапу реалізації проекту модернізації становитиме близько 200 млн. дол., тоді як другий і третій етапи можуть сумарно зажадати ще близько 300—400 млн. дол. Таких «вільних» грошей сьогодні в заводу немає і не передбачається.
Небезпідставно прийнято вважати, що єдиним джерелом фінансування є інвестиції найбільшого акціонера «Укртатнафти» — російської «Татнефти», що консолідувала торік понад 56% акцій підприємства. У своєму недавньому виступі віце-міністр Татарстану Равіль Муратов сказав, що татарстанська сторона розуміє актуальність термінової модернізації Кременчуцького НПЗ (на базі якого, як відомо, і створено ЗАТ «Укртатнафта»), повідомивши, що на вирішення першочергових цілей знадобиться 120 млн. дол., які планують вкласти в 2003—2004 роках. За його словами, ще 100 млн. дол. необхідно для наступних робіт із збільшення глибини переробки. У той самий час структура фінансування та його джерел поки що залишаються невідомими.
Татарстанська сторона неодноразово виявляла бажання встановити повний контроль над «Укртатнафтою» і, можна припустити, що до цього «Татнефть» навряд чи стане інвестувати будь-які великі кошти в поки ще «не свій» завод.
Крім того, компанія продовжує будувати завод у Нижньокамську (Республіка Татарстан), нещодавно заявивши, що поточного року приступить до будівництва комплексу глибокої переробки нафти вартістю 1,1 млрд. дол. Вимагатиме значних коштів і викуп 43% акцій, які можуть бути запропоновані вже нинішнього року.
За оцінками заступника глави Фонду держмайна України Сергія Глушка, номінальна вартість держпакета акцій становить 150 млн. дол. І хоча татарстанська сторона планує залучити для оцінки вартості держпакета акцій аудитора, представник ФД заявив, що нижче за номінальну вартість держпакет акцій проданий не буде.
Єдиним доказом, який може прискорити прихід татарстанських грошей у реконструкцію «Укртатнафти», залишається крайня важливість її проведення, оскільки знос устаткування і як наслідок — погіршення виробничих, фінансових і економічних показників заводу вдарить по самій «Татнефти», яка має найбільші шанси згодом стати власником цього найбільшого в Україні НПЗ.
«ЛиНОС»
Другий за проектною потужністю український НПЗ — «ЛиНОС» (ВАТ «Лисичанськнафтооргсинтез) — витратив на ремонтні роботи близько 8 млн. дол. За словами президента ПІІ «ТНК-Україна» Олександра Городецького, 2003 року ТНК планує направити на модернізацію заводу 27 млн. дол. Через те, що ЛиНОС є наймолодшим нафтопереробним підприємством України (розпочав роботу 1976 року), перехід до реальної модернізації на ньому вимагає найменше часу і коштів.
Оскільки потужність «ЛиНОСу» з переробки нафтової сировини цілком достатня (16 млн. тонн на рік), робота «Тюменської нафтової компанії» на заводі переважно спрямована на поліпшення якісних характеристик вироблених видів палива. Це обумовлено тим, що увагу компанії зосереджено на роздрібному сегменті ринку, що є найвимогливішим.
Першою розпочавши промислове виробництво дизельного палива зі зниженим вмістом сірки, поточного року ТНК планує приділити основну увагу бензинам, зокрема високооктановим. Планують ввести в експлуатацію установку ізомеризації бензинів, що дозволить відбирати більшу кількість високооктанових марок.
Як повідомив пан Городецький, не виключено, що на заводі також буде побудовано установку з виробництву ЕТБЕ, октанозбільшуючої добавки з поліпшеними екологічними властивостями. Якщо весь запланований на цей рік комплекс робіт на «ЛиНОСі» реалізувати, підприємство має всі шанси вийти в абсолютні галузеві лідери, перше місце серед яких «ЛиНОС» сьогодні ділить з «Укртатнафтою».
НПК «Галичина»
Дещо незвично для свого звичайного місця в структурі українського нафторинку закінчив 2002 рік Дрогобицький НПЗ — ВАТ «НПК «Галичина». За обсягом інвестованих на підтримку виробництва коштів підприємство розмістилося між двома галузевими гігантами в особі «Укртатнафти» і «ЛиНОСу», які за своєю проектною потужністю перевищують потужності Дрогобицького НПЗ у 5,3 і 4,5 разу відповідно, — 49 млн. грн.
Як повідомили на підприємстві, 2003 року фінансування на цьому напрямі виробничої діяльності має збільшитися вдвічі: на виконання планів із заміни фізично зношеного та морально застарілого обладнання, впровадження нової техніки та технологій планується направити 106 млн. грн. Стимулом до якнайшвидшої модернізації на заводі називають збільшення завантаження підприємства сировиною до 2,3 млн. тонн (2002 року «Галичина» переробила 1,6 млн. тонн, збільшивши переробку за рік на 50%).
2003 року «Галичина» витратила кошти переважно на підтримку заводської інфраструктури (цей НПЗ — найстаріший в Україні), обіцяючи поточного року взятися за основний напрям — модернізацію виробництва для поліпшення якості нафтопродуктів.
До 2001 року включно спрямовувати значні кошти в реконструкцію виробництва не дозволяла запекла боротьба інвесторів, унаслідок чого стан підприємства наблизився до критичного. Слід сказати, що сьогодні протистояння акціонерів перейшло в дещо приховану форму, але, попри все, не припинилося.
У плані вагомості пакета акцій тут змагаються дві групи — Приватбанк (близько 32% акцій) і луцька компанія «Контініум», що є координатором постачань нафти на НПЗ і реалізації нафтопродуктів. Компанія прийшла на завод за часів придбання 40% акцій компанією «Європа ІІ», близької до народного депутата Петра Диминського (до обрання в парламент очолював спостережну раду «Галичини»). Досягнутий 2001 року компроміс між зазначеними акціонерами у формуванні менеджменту з представників «Контініуму», проте, не означає, що хтось сьогодні контролює підприємство на правах власника. Більш того, Фонд держмайна України не полишає спроб оспорити передачу під інвестзобов’язання 1996 року 30% акцій «Галичини», що належать сьогодні близьким «Європі ІІ» компаніям.
У той самий час заявлений менеджментом «Галичини» обсяг спрямованих і планованих коштів у модернізацію дозволяє говорити про те, що «Контініум» має підстави сподіватися на стабільність своєї присутності на заводі.
Багато в чому ситуація обіцяє прояснитися поточного року, на який намічений продаж 25% акцій «Галичини». Якщо в конкурсі отримає верх «Контініум», «Галичина» вперше в житті матиме єдиного недержавного власника. У будь-якому іншому випадку доведеться шукати компроміс з Приватбанком, котрий, якщо не зраджує пам’ять, ще жодного разу нікому не поступився.
«Херсоннафто-переробка»
Третій за потужністю в Україні — Херсонський НПЗ (8,5 млн. тонн), що перебуває в управлінні московського АТ «Група Альянс», виконав 2002 року робіт на 20 млн. грн. Торік підприємство було на ремонті в цілому 82 дні, що дає досить показову оцінку його стану. Найнижчими в галузі залишаються і виробничі показники цього НПЗ. Так, минулого року Херсонський НПЗ відбирав майже 50% мазутів (найвищий показник у галузі) і лише 44,1% світлих нафтопродуктів.
З основних прогресивних змін на заводі торік розпочали промисловий випуск бензину А-95 і збільшилося виробництво бензину марки А-92 із паралельним зменшенням випуску бензину марки А-80.
Безумовно, причини такого становища Херсонського НПЗ у структурі галузі насамперед можна знайти в його історії та технології, закладеної при його будівництві радянськими проектувальниками. Проте вдала приватизація підприємства свідчила про його перспективу, яка сьогодні, як і 2000 року, тільки проглядається.
З оглядкою на претензію «Альянсу» стати одним із ключових операторів вітчизняного роздрібного ринку, «Херсоннафтопереробка» найгостріше потребує інвестицій у модернізацію виробництва й у більших обсягах, ніж інвестує підприємство з власного прибутку.
Програма розвитку заводу, затверджена «Альянсом», передбачає направити в реконструкцію і розвиток 25 млн. дол. у період 2001—2004 років. Мабуть, уже найближчим часом операторам проекту необхідно буде переглянути свої інвестиційні плани, оскільки за умов найгострішої конкуренції сьогоднішній стан заводу, номенклатура та якість вироблених світлих нафтопродуктів можуть загальмувати розвиток фірмової роздрібної мережі.
Залишається припустити, що невеличкі відрахування на модернізацію виробництва можуть бути обумовлені змінами, що тривають, у структурі акціонерного капіталу, із якого торік мав намір вийти основний ініціатор проекту — Національна нафтогазова компанія Казахстану — «Казмунайгаз».
Очевидно, що нинішнього року обриси нового власника Херсонського НПЗ стануть ще яснішими, особливо якщо матеріалізуються нещодавно оголошені «Альянсом» наміри залучити для розвитку проекту реконструкції Херсонського НПЗ відому інжинірингову компанію ABB Lummus Global.
«Нафтохімік Прикарпаття»
Аналогічні тривожні враження складаються і при ознайомленні з ситуацією на ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття». Торік Надвірнянський завод простояв 97 днів.
Почасти це пояснюється збоями в постачаннях нафти, хоча й технічний стан, і можливості другого за віком підприємства галузі відіграють у цьому не останню роль. Власники заводу — група Приватбанку, направили 2002 року на технічне переозброєння лише 15 млн. грн., які переважно пішли на реконструкцію очисних споруд і смолоскипового господарства. Як повідомив виконуючий обов’язки голови правління підприємства Олександр Лазорко, 2003 року основним об’єктом інвестування стане установка первинної переробки нафти АТ-3, вартість робіт якої становитиме 35 млн. грн.
На відміну від своїх колег по галузі, «Нафтохімік» є єдиним НПЗ, на який нафта постачається не трубопроводом, а залізницею, що значно впливає на собівартість сировини. У сумі з існуючою на заводі технологічною схемою переробки це серйозно знижує прибуток заводу, що міг би піти на модернізацію.
У головах власників заводу продовжує витати думка про будівництво відгалуження від нафтопроводу «Дружба», трубопроводу Жулин—Надвірна, але з огляду на те, що ця тема обговорюється не перший рік, казати ствердно про реалізацію цього проекту сумарною вартістю 150 млн. грн. найближчим часом не доводиться. Деякі фахівці галузі схильні вважати, що дана проблема є індикатором ставлення власників заводу до його майбутнього і їхнього бачення «Нафтохіміка» у структурі нафтового бізнесу Приватбанку.
«Лукойл—Одеський НПЗ»
Не дуже багато інформації про успіхи в справі технічної реконструкції Одеського НПЗ — першого з приватизованих в Україні. Ця обставина важлива тому, що, на відміну від решти вітчизняних НПЗ, які очікували останні два роки нових власників або проблем, пов’язаних з обрубуванням пут, що зв’язують НПЗ із їхнім старим життям, Одеський НПЗ (ОНПЗ) і «Лукойл» ці проблеми не дуже непокоїли за їхньої відсутності. Це не означає, що ОНПЗ далеко пішов від своїх галузевих колег у справі модернізації. Фактично серйозна робота почалася лише 2001 року, коли «Лукойл» залишив позаду проекти спільної експлуатації НПЗ із компанією «Синтез Ойл». 2001-го на модернізацію Одеського НПЗ було спрямовано 4,9 млн. дол.
Відповідно до затвердженої програми модернізації, торік Одеський НПЗ готувався прийняти майже 20 млн. дол. інвестицій. Однак за підсумками року завод освоїв лише близько 8 млн. дол., яких, коли судити з незмінних виробничих показників, вистачило лише на проміжний етап робіт. Як заявляв на початку 2002 року тодішній куратор зарубіжних проектів «Лукойлу» Раліф Сафін, до 2005 року вся продукція заводу відповідатиме європейським стандартам. Для цього планом інвестицій передбачено направити на технічне переозброєння НПЗ 39,9 млн. дол., із яких 95% завод освоїть вже 2002 і 2003 року.
Певне, надолужити згаяне 2002 року «Лукойл» спробує нинішнього року. За наявними даними, на 2003 рік заплановано направити на модернізацію підприємства 17,7 млн. дол., хоча ствердно говорити про це у світлі збою «програми» минулого року не виходить.
Із помітних подій Одеського НПЗ торік можна відзначити сертифікацію за євростандартами дизельного палива, до промислового випуску якого, наскільки відомо, завод ще не приступив. Також необхідно сказати, що Одеський НПЗ став першим у галузі, що отримав європейський сертифікат ISO 9000.
Основні події 2002 року
Консолідація російською «Татнафтою» контрольного пакета акцій (56%) ЗАТ «Укртатнафта» шляхом придбання компаній-акціонерів AmRUZ Trading і SeaGroup International. У січні 2003 року татарстанська сторона сформувала органи управління «Укртатнафти», більшість у якій отримали її представники.
Дано старт приватизації ВАТ «Укрнафта» — монопольного добувача нафти в Україні. Найімовірнішим покупцем держпакета акцій у розмірі 50% статутного фонду є група компаній Приватбанку, що володіє більш як 41% акцій «Укрнафти». У лютому нинішнього року Ігор Палиця був призначений на посаду голови правління ВАТ «Укрнафта».
Купівля компанією Karlak Participation ЗАТ «Синтез Ойл» — оператора перевалки нафти й нафтопродуктів в Одеському морському торговому порту, із яким компанія має договір про спільну експлуатацію причалів.
НАК «Нафтогаз України» розпочала реалізацію власної франчайзингової програми на українському роздрібному ринку торгівлі нафтопродуктами. Компанія реалізує паливо Шебелинського ГПЗ, що входить до складу НАК, і планує сформувати партнерську роздрібну мережу зі 100 АЗС.
З досвіду роздрібної торгівлі
На відміну від нелегких і дорогих заходів щодо модернізації нафтопереробних виробництв, розвиток роздрібних мереж продажу нафтопродуктів в Україні став центральним місцем докладання зусиль і нових, і вже традиційних учасників цього ринку. Збільшення тут відбулося не менш значне, аніж зростання поставок нафти. Швидше за все, основним результатом цієї боротьби стало фактичне закінчення формування вітчизняного роздрібного ринку. Вірніше буде сказати, що, імовірніше, сформувався лише фундамент, ті частки ринку, які можуть розглядатися в ролі основних. Водночас проблема того, які бренди можуть бути написані на кожній із них, залишається відкритою.
Унаслідок рекламного й економічного пресингу з боку власників НПЗ дрібні власники автозаправок змушені були швидше вирішувати, із ким їм йти далі. Однак те, що з кимось потрібно йти, було практично неминучим.
Швидкому формуванню основних мереж АЗС сприяло насамперед припинення власниками заводів практики оптових продажів нафтопродуктів із НПЗ і перехід до виборчої моделі, що передбачає особливу цінову політику стосовно дружніх й інших компаній на ринку і можливість відвантаження як таку.
Прискорення розуміння нових реалій найчастіше досягалося ціновою політикою в роздрібному сегменті, де власники заводів у профілактичних цілях нерідко «грали м’язами» злегка й не дуже демпінгуючи. І хоча найбільші учасники ринку йшли у своєму розвитку торік різними шляхами, усі досягли однакового результату — збільшення своїх роздрібних мереж автозаправних станцій (АЗС). Процес цей був насичений подіями і переповнений емоціями, у зв’язку з чим це предмет окремого розгляду, що «Дзеркало тижня» зробить в одному з найближчих випусків.
Основним результатом розвитку українського ринку нафтопродуктів стало посилення власників НПЗ, головним чином, на роздрібному ринку. Цей сегмент поглинув ті обсяги, які раніше переважно доходили до нього з допомогою трейдерських структур, що досягли дуже сильного впливу на НПЗ.
За великим рахунком, 2002 рік став переломним у сенсі механізму постачання ринку. Раніше український ринок, який безроздільно належав посередникам, почав підпорядковуватися власникам НПЗ. В абсолютному вираженні це можна представити таким чином: якщо раніше на ринку нафтопродуктів працювало близько 30 великих трейдерів, то сьогодні персонажів, які займаються постачанням усієї України нафтопродуктами, залишилося в кращому разі десять, із котрих шість — власники НПЗ.
Сьогодні решта нечисленних трейдерських структур переважно зайнята торгівлею паливом «Укртатнафти», що не має власної оптово-збутової мережі. Треба сказати, що в даному разі робота з великими компаніями просто необхідна, оскільки одночасно на «Укртатнафту» припадає і великий відсоток постачання промислового сектора, адже якісного палива, по суті, взяти більше ніде. Інші НПЗ уже багато в чому орієнтовані або на постачання власної мережі реалізації, або на експорт.
На сьогодні «крупнокаліберний» трейдерський клас виступає гарантом розрахунків за паливо перед виробником і сам має можливість кредитувати такі проблемні категорії споживачів, як промислові підприємства та сільськогосподарський комплекс. Як показує практика, у разі самостійного виходу на цей ринок, НПЗ ризикують залишитися без палива, без грошей і без споживача.
Вихід на зовнішню орбіту
Одним із найважливіших результатів вищеописаного посилення ключових операторів вітчизняного ринку нафтопродуктів стало підвищення інтерактивного спілкування між собою і, як наслідок, поява зацікавленості в організованому відстоюванні своїх інтересів на державному рівні.
Російські нафтові компанії вже давно стали невід’ємними учасниками роботи уряду РФ у сфері функціонування нафтового ринку і тому реалізація такої моделі в Україні була для більшості з них цілком логічною.
На початку минулого року з представників НПЗ і профільних держвідомств було створено експертно-аналітичну групу, нетривала робота якої мала нечисленні, але дієві результати. До головних перемог можна віднести блокування проходження законопроекту про пільги імпортерам нафтопродуктів на період активізації сільгоспробіт навесні минулого року. Однак реально група попрацювала тільки перше півріччя 2002-го, а після грудневої зміни уряду про неї й зовсім забули. Із зрозумілих причин, першим згадали про неї в Мінагрополітики, яке в січні поточного року змогло домовитися про стабільність цін для аграріїв.
У світлі останніх подій із воєнними діями в Іраку і більш аніж ймовірного підвищення цін на нафту, а відтак і на нафтопродукти, є всі підстави вважати, що уряд першим буде зацікавлений у тому, щоб реанімувати роботу вищезгаданої експертно-аналітичної групи.
Що ж до основних напрямів розвитку ринку нафтопродуктів України нинішнього року, то в цілому їх можна охарактеризувати, як перехід до якості послуг і нових маркетингових технологій. Є підстави думати, що вже нинішнього року, як мінімум у Києві, можуть посилитися екологічні вимоги до дизпалива, що продається на АЗС. У свою чергу це буде додатковим стимулом до прискорення програм модернізації виробництва, лише одне з яких сьогодні в промислових масштабах виробляє дизпаливо зі зниженим умістом сірки.
Водночас розраховувати на якесь масштабне поліпшення якості палива не слід, оскільки галузь виявилася запущеною більше, аніж здавалося на перший погляд.
Другим напрямом стане продовження реконструкції НПЗ і приведення до корпоративних стандартів автозаправних станцій. Переважно в роздрібній торгівлі нафтопродуктами відбуватимуться основні зміни, оскільки вимоги до подібного сервісу зростають із кожним днем. Ринок уже відходить від цінової конкуренції, оскільки, окрім втрат, це нічого не несе: в роздріб виграє той, хто запропонує найбільший набір сервісних послуг і бонусних програм.
Механізм роботи ринку нафтопродуктів України, що складається з найбільших учасників і «змащений» основними принципами конкуренції, уже зведено. І цілком імовірна поява одного-двох нових імен чи зміна назв існуючих «шестерінок» цього механізму уже нічого не змінить.