Багато років розроблювана угода про розподіл продукції (УРП) на очах перероджується у "схемну" роздачу перспективних ділянок.
У 2016 р. відверто "шарашкіній конторі" Yuzgaz B.V. з нідерландською реєстрацією передали величезну територію (7,9 тис. кв. км) на Сході України - під видобуток газу (багатостраждальна Юзівська ділянка). При цьому високоповажні інвестори обіцяли… таємно ознайомити Кабмін зі списком своїх засновників. Решті українців знати, хто реально стоїть за ними, не треба?
Щоправда, багато експертів вважають, що надто далеко їхати по ці таємні знання не варто, достатньо звернутися до Ігоря Кононенка. Судячи з дій Кабміну, точніше, їх імітації, така думка як мінімум має право на життя.
Компанія, що не має ані найменших ресурсів (фінансових), успішно відбила всі мляві спроби уряду зобразити боротьбу з нею. Кабмін, замість прийняття чіткого розпорядження відмовити їй у відступленні прав на Юзівську ділянку, випустив протокольне рішення, "підтримавши пропозицію міністра енергетики Ігоря Насалика відносно відмови". А таке рішення потім цілком успішно можна оскаржити в судах. Судді, мабуть, вважають, що будь-яке рішення щодо відступлення частки в УРП оформлюється саме розпорядженням Кабміну.
На додачу з'ясувалося, що на Грушевського взагалі не одержували ніяких пропозицій з цього питання від очільника Міненерговугільпрому Ігоря Насалика. Чудовий захист державних інтересів! У липні наші чиновники програли і Вищий адміністративний суд України, що залишив у силі рішення про протиправність відмови славетній Yuzgaz B.V.
Нагадаю, суть описуваної схеми в тому, що, крім буріння нових свердловин для видобутку сланцевого газу (у що чомусь мало хто вірить), передбачається розконсервація існуючих свердловин. Їх там близько 60, причому чверть із них можна реанімувати без особливих витрат. Видобутий при цьому газ (уже в рамках УРП) матиме величезні податкові пільги. При мінімальних вкладеннях.
Поки що схема забезпечення доступу до цього ресурсу розвивається цілком успішно. Залишилося тільки пройти Верховний суд України. А на підході нові учасники…
Наприкінці червня 2017-го міжвідомча комісія з організації укладання й виконання УРП, очолювана міністром І.Насаликом, розглядала нові звернення. Претендентів було троє - дві американські компанії й одна вітчизняна. Із плюсів можна зазначити, що це не нашвидкуруч створені "компашки чисто під угоду", як напевно Yuzgaz. Як мінімум одна з них - Longfellow Energy, що збирається взятися за роботу на Полтавщині, реально бурить чимало свердловин.
Друга компанія-претендент Frontera Resources теж відома, хоча не стільки видобутком, скільки гучними заявами й… успіхами в роботі з чиновниками. 20 років тому вона одержала в Грузії на 25 років величезну ділянку землі - 12 тис. кв. км, на якій ще в радянські часи розвідали два невеликі родовища. Власне, на них вона відтоді і копається.
Перший газ отримали лише 2014-го, обсяги видобутку назвати великими складно - менш як 10 млн кубометрів на рік. Це в 200 разів менше, ніж потрібно невеликій Грузії або навіть одному "Київенерго". Зате компанія безперервно заявляє про збільшення своїх запасів. Для початку родовища в Грузії перейменували у Південно-Кахетинський енергокомплекс. Потім заявки про наявність запасів пішли на трильйони кубометрів (це уп'ятеро більше, ніж по всій Україні).
Щоправда, у такі заяви чомусь мало хто вірить. Грузини ставляться до них цілком байдуже й чудес від цієї компанії не очікують. Вважають, що якщо в найближчі років десять вона видобуватиме 1–2% газу, споживаного в Грузії, то й це буде добре.
А в Україні заяви сприйняли напрочуд серйозно. Як мінімум зовні. Навіть екс-прем'єр Арсеній Яценюк заявив про грузинський газ, який, мовляв, прийде до нас через побудований Frontera термінал з приймання скрапленого газу. На які гроші компанія його побудує і скільки газу, власне, поставлятиме, про це скромно мовчали.
У липні 2015-го Frontera навіть уклала меморандум із "Нафтогазом" про вивчення питання про той самий LNG-термінал і нашу готовність закуповувати газ, що поставляється через нього. Журналісти, дивлячись на скромні на той час обсяги видобутку газу й досягнення американців, здорово іронізували щодо "розмірів" стратегічного партнера. Говорили про "другу серію підписання договору з лижним інструктором".
Саме днями термін меморандуму сплив. Як і очікувалося, просування зі створення LNG-терміналу в Україні не видно. Як і збільшення видобутку газу. Ще один меморандум про співробітництво трохи пізніше, ніж про термінал, підписали і з ПАТ "Укргазвидобування". Втім, одним папірцем про наміри більше чи менше - для нас справа звична, яка ні до чого не зобов'язує.
Однак ці меморандуми точно не завадили Frontera при переговорах з Молдовою, де вона нещодавно виграла конкурс на 50-річну оренду ділянки (теж величезної - 12 тис. кв. км) на півдні країни в районі Добруджі.
У Кишиневі провели конкурс, в якому Frontera цілком чесно перемогла, хоча нічого особливого не пообіцяла. За перші десять років вона мала внести лише 6 млн дол., переважно на переоцінку запасів, аудит старих свердловин тощо. Щоб бурити нові, потрібні зовсім інші гроші. Зате компанія звично обіцяє знайти великі запаси вуглеводнів. "Як у Грузії, де вона забезпечила країну запасами на 150 років". Грузини, що готуються одержувати майже весь необхідний їм газ з Азербайджану, цих заяв не коментували.
Отримана у Молдові ділянка примикає до українського кордону, і зараз Frontera хоче одержати "порівнянну за розмірами ділянку" і в нас. Поки що наша комісія з УРП заявку взяла до розгляду, доручивши, щоправда, "провести консультації щодо оптимізації розміру" бажаної ділянки.
Отут логічно запитати: навіщо нам це треба? Грошей у Frontera немає, за останні п'ять років вона одержала 51 млн британських фунтів збитків (що втричі перевищує її доходи від основної діяльності). Зараз ця компанія веде складні переговори про конвертацію своїх боргів в акції, курс яких теж давно обвалився. І віддати їй на десятки років ділянки?
Американці обіцяють у найближчому майбутньому шукати аж 12 млн дол. на три країни (Грузію, Молдову й Україну), левова частка яких і піде на дві грузинські свердловини. До чого тут Україна? Чесно, не вражає, ну от зовсім.
Утім, на півдні Одещини навряд чи щось особливе знайдуть (хоча там є низка невеликих родовищ). Але ще один пункт викликає багато запитань. Йдеться про пропозицію "здійснити на умовах УРП" пошук і видобуток вуглеводнів на ділянці західної частини шельфу Чорного моря. І наша комісія з УРП "рекомендувала опрацювати можливість подання спільного звернення з ДАТ "Чорноморнафтогаз", що володіє спеціальними дозволами на користування надрами на площах Одеська й Безіменна".
Стоп, а от із цього моменту хотілося б докладніше. На шельфі запаси є. Так, зараз морські Одеське й Безіменне газоконденсатні родовища захоплені Росією. І один з аргументів звучить так: давайте ми їх передамо американцям, включивши їх тим самим у процес повернення.
Ігор Насалик уже говорив у Верховній Раді, що треба виставити захоплені РФ шельфові родовища на конкурс для укладання УРП. "Якщо віддати все це на суди, то нічого не буде, нічого не заберуть у Росії. У мене інша пропозиція, думаю, вона краща - виставити за законом про розподіл продукції на конкурс ці родовища. На них увійдуть іноземні фірми, які зможуть відстояти свої права на газ цих родовищ", - пояснював міністр.
Враховуючи, що Frontera натякає на тісні відносини з американськими держструктурами, теза має право на життя, і іноземці справді могли б щось підсилити. Але у претендента немає грошей навіть близько до необхідних масштабів фінансування. Тож поява його там - гарантії замороження планів морського видобутку на багато років. І говорилося взагалі-то про відкритий конкурс щодо шельфу, а не про напівкулуарне обговорення.
Пам'ятається, 2015-го на шельф уже пробували потайки запустити дві свіжозліплені компанії (75% яких належало офшорам). Окрім скандалу, нічого не одержали. Може, одного разу досить? Шельф надто важливий для України, щоб так ним розкидатися.
І ще одне важливе запитання: конкурс на укладання УРП обов'язково проводити на ділянки площею в половину середньої української області? А чи не можна на щось менше? Наприклад, конкретне родовище, з чіткими, а не розмазаними на десятки років зобов'язаннями?
І треба хоч трохи порівнювати заявки з можливостями претендентів. Наприклад, єдиний український претендент ТОВ "Навігатор комплект" (Київ) хоче застовпити аж п'ять майданчиків для здійснення проекту пошуку й видобутку вуглеводнів на умовах УРП: Берестянський (у Львівській області), Смілянський, Романівський, Шубинський (у Харківській) і Новостепанівський (у Дніпропетровській). Це чудово, напевно, але за всю свою історію це ТОВ виконало капітальні ремонти (включаючи відновлення з ліквідованого фонду) на півтора десятках свердловин. Та й прибуток - трохи більше півмільйона доларів. Чи не замало на таку заявку? Навіть якщо згадати про співробітництво з "Укрнафтою".
У нас що, мало родовищ, які купили "про запас" і відтоді безуспішно перепродують? Узагалі цю тему давно треба переводити в публічну площину.
Розпочатий навколо УРП "схемотоз" і проштовхування котів у мішку дискредитують саму ідею. Нагадаю, що впровадити УРП передбачали не для схем з ухилення від сплати податків або підвищення ринкової капіталізації іноземної компанії, а для залучення нових технологій і збільшення видобутку вуглеводнів в Україні. Причому не через 20–50 років, а значно раніше.