У суспільній рефлексії подій, що розгорнулися навколо компанії Vanco Prykerchenska Ltd. — як історії її появи на українському шельфі, так і відлучення від нього, — надто багато політики і дуже мало юридичного аналізу ситуації. У наявності крайня поляризація думок. Одні кажуть, що коли умови розробки шельфу несприятливі для держави, то вона має право скасувати угоду. Інші — якщо уряд дозволив Vanco розробляти шельф, то має дотримуватися своїх зобов’язань за будь-яку ціну. Доходить до фантасмагоричних прогнозів про багатомільярдні позови з арештом усієї української власності за кордоном і про загрозу територіальній цілісності країни.
Водночас, якщо розібратися в ситуації неупереджено, дотримуючись винятково букви закону, то її абсурдність зробить очевидними й шляхи її вирішення. Інша справа, що цим, з низки причин, ніхто займатися не хоче.
А чи був конкурс?
Відповідно до Закону України «Про угоди про розподіл продукції» такі угоди укладають із компаніями, визначеними на умовах конкурсу. Частина 1 статті 7 цього закону визначає критерії та умови, які мають враховуватися під час проведення конкурсу: строки проведення робіт на об’єкті, мінімальний обсяг інвестицій, умови розподілу продукції, природоохоронні показники проекту тощо. Відповідно до ч. 10 ст. 7 вищезгаданого закону, переможця конкурсу визначає Кабінет міністрів, який враховує пропозиції Міжвідомчої комісії з організації укладення та виконання угод про розподіл продукції (далі — Міжвідомча комісія, щоб не плутати з іншими, не менш міжвідомчими комісіями, яких із цього приводу вже наплодилося чимало). Порядок її формування визначається ч. 2 ст. 5 цього закону. А от її повноваження свого часу довелося спеціально роз’ясняти Конституційному суду. Відповідно до його рішення від 6 грудня 2001 року №17-рп/2001 така Міжвідомча комісія є допоміжним колегіальним органом, члени якого беруть участь у роботі на громадських засадах; комісія не є юридичною особою і не має державних повноважень.
А далі починається вищий пілотаж з формулювання рішень, які знімають з їх авторів будь-яку відповідальність.
12 квітня 2006 року відбулося спільне засідання робочих груп Міжвідомчої комісії, на якому було затверджено «попередню порівняльну оцінку заявок учасників конкурсу». Оцінка здійснювалася за 11 параметрами і 190-бальною шкалою; Vanco International Ltd. одержала 149 балів, обійшовши Hunt Oil Company (123 бали) і Shell (111 балів). Про подробиці оцінювання — нижче. 13 квітня комісія знову зібралася і народила протокол №16, яким доручила підготувати висновки і пропозиції для Кабміну про визначення Vanco International Ltd. переможцем конкурсу. Причому проект урядового розпорядження «Про визначення переможця конкурсу на укладання угоди про розподіл вуглеводнів, які добуватимуться в межах Прикерченської ділянки...» мав бути підготовлений у режимі «таємно до засідання Кабміну».
Кабмін, який приймав розпорядження №210-р від 19 квітня 2006 року, вирішив «погодитися з пропозиціями Міжвідомчої комісії щодо визначення компанії Vanco International Ltd. переможцем конкурсу...» Будь-які критерії прийняття рішення про вибір переможця в цьому акті теж відсутні.
Отже, виходить, що конкурсу ніхто не проводив! Міжвідомча комісія провела «попереднє оцінювання» і на його підставі запропонувала Кабміну визначити компанію «переможцем конкурсу». Нагадаємо — це пропозиція має винятково консультативний статус. Однак Кабмін, не оцінюючи заявок учасників, не порівнюючи їхніх пропозицій, не аналізуючи їхньої відповідності закону, взяв і призначив Vanco International Ltd. переможцем і зобов’язав укласти з нею угоду про розподіл продукції. Тобто вся відповідальність за це рішення лежить на Міжвідомчій комісії... А вона в принципі не може за це відповідати.
До речі, ще в березні поточного року «Укрнафта» як один із учасників конкурсу подала до окружного адміністративного суду Києва позов про визнання незаконним розпорядження Кабміну №210-р, а також розпорядження №828-р від 3 жовтня 2007 року, що випливає з нього (власне, про підписання угоди про розподіл продукції з «переможцем конкурсу»). Компанія саме намагається довести, що конкурсу не було, отже, всі його правові наслідки, включаючи підписання нещодавно денонсованої Камбіном угоди, не могли настати...
Особливості національного оцінювання
На окрему увагу заслуговує і порядок «попереднього оцінювання» пропозицій учасників конкурсу, який не відбувся. Їх, як уже неодноразово писало «ДТ», було п’ять: Vanco International Ltd., Hunt Oil Company of Ukraine, Shell разом із Exxon Mobile, «Укрнафта» і Turkiye Petrolleri A.O. Міжвідомча комісія запровадила 11 критеріїв, за якими визначається переможець конкурсу, а кожному критерію було присвоєно певну максимальну кількість балів.
Звернемо увагу на кілька фактів. «Укрнафту» «зрізали» за «схематичність пропозицій» і «відсутність досвіду роботи на шельфі», а також за мінімально можливу частку держави в розподілі продукції (20%). Це попри те, що компанія напівдержавна, і в будь-якому разі її діяльність вигідно відрізнялася б від діяльності інших претендентів на шельф.
Турецьку державну корпорацію Turkiye Petrolleri A.O., яка запропонувала, до речі, найбільшу державну частку в розподілі (50%), недооцінили за слабкі, на думку комісії, плани щодо геологорозвідки шельфу, природозахисту і невеликого гарантованого обсягу інвестицій (лише 21 млн. дол.).
Shell/Exxon постраждав через те, що подав на конкурс стандартизовану пропозицію для будь-яких ринків, а не конкретизовану для України. Попри те, що ця пропозиція мала достатньо ресурсомістку геологорозвідувальну складову (від 70 млн. дол. на першому етапі до 300 млн. дол. загалом). Об’єднанню компаній також «не зарахували» мінімальної державної частки в розподілі продукції та відсутність чітких планів із залучення українського персоналу.
Hunt Oil подала найбільш деталізовану і прив’язану до місцевих умов геологорозвідувальну програму (найкращу з п’яти — зазначила комісія), найкращі природоохоронні пропозиції, програму із залучення місцевих фахівців, натякнула на інвестиції до 2 млрд. дол. Мінусів знайшли два. По-перше, відповідно до звітів Standart&Poor і Moodу’s, компанія задіяна у високоризикованих проектах на ряді родовищ. А, по-друге, — у конкурсі взяла участь... надто молода дочірня компанія Hunt Oil Company of Ukraine, зареєстрована лише в 2005 році.
Про цинізм такого закиду — нижче, оскільки цинізм цей виявився пізніше. Поки що перейдемо до Vanco. У геологорозвідку планують вкласти не менш як 100 млн. дол., у т.ч. гарантовано пробурити дві свердловини. Найвищий заявлений обсяг інвестицій — 4 млрд. дол. При цьому два з них мають бути залучені від JNR International Investment Ltd., інвестиційної компанії родини Ротшильдів, яка мала вступити в проект у разі перемоги Vanco. Найвища частка держави в розподілі прибутку — 63%. Недоліків у пропозиції Vanco комісія не знайшла.
Vanco International Ltd. виграла конкурс, оскільки її пропозиції були відверто максималістичними. І до того ж малореальними для Vanco International Ltd., річний дохід якої становить близько 7,5 млн. дол. Власне, уся багатомільярдна інвестиційна складова цих пропозицій базувалася на домовленості з JNR International Investment Ltd. Проте сумнівів у реальності всіх цих планів ніхто не висловив... Як з’ясувалося пізніше, дарма.
Дорога передача
Тому що й JNR International Investment Ltd., та й самій Vanco International Ltd. відводилася роль «паровоза». 3 жовтня 2007-го (через півтора року після прийняття розпорядження про переможця конкурсу) Кабмін прийняв уже згадане розпорядження №828-р «Про затвердження проекту Угоди між Кабінетом міністрів України і компанією «Венко Інтернешнл Лімітед» про розподіл вуглеводнів, які добуваються в межах Прикерченської ділянки...» 19 жовтня того самого року угоду було підписано. Однак при цьому з’ясувалося, що Vanco International Ltd. передає всі права на розробку шельфу компанії Vanco Prykerchenska Ltd. Договір з переуступки прав було підписано того самого дня.
На сьогодні ніхто не знає ні складу засновників цієї компанії, ні частки в ній Vanco International Ltd. (тобто, чи може вона вважатися материнською). Тільки наприкінці червня Генпрокуратура одержала від Кабміну завдання розібратися в цьому питанні. ЗМІ повідомляли, що Vanco Prykerchenska Ltd. зареєстрована в серпні 2007 року, її статутний фонд становить усього 12 тис. дол., американській компанії належить, за різними джерелами, від 10 до 25%, решта — компаніям, близьким до відомих українських і російських бізнесменів.
Хай там як, відповідно до статті 26 Закону «Про угоди про розподіл продукції», передача прав і обов’язків з розподілу продукції може здійснюватися лише за згодою держави та лише за умови, що структура, якій передаються права, має такі самі (або більші) фінансові та технічні можливості, а також досвід, як і та, із якою таку угоду було укладено від початку. І ще до згоди на передачу прав і обов’язків Кабмін має провести таке дослідження і зробити відповідні висновки.
Жодних даних щодо проведення такого оцінювання немає. Інакше б цинічним виглядав той факт, що Hunt Oil Company of Ukraine «зрізали», тому що компанії на той момент не було навіть року, а з Vanco Prykerchenska Ltd. уклали договір, хоча компанії не було ще й трьох місяців. Не кажучи вже про те, що на момент підписання угоди ротшильдівська JNR International Investment Ltd. давно заявила про вихід із проекту, і жодних фінансових гарантій його реалізації вже не було навіть у Vanco International Ltd...
Дуже схоже на те, що в Vanco International Ltd. заздалегідь знали, що не братимуть реальної участі в розробці Прикерченської ділянки шельфу. Завданням компанії було підготувати максималістичну пропозицію — разом із Ротшильдами, Вандербільтами, Біллом Гейтсом — все одно, аби вона гарантовано пройшла. Потім розпочався півторарічний торг на тему, кому продати б вигране на «конкурсі» місце. Коли покупців знайшли, було спішно організовано «дочірню» структуру, якій і переуступили права на розробку шельфу. Як колись пенсіонери продавали чергу на «Жигулі».
Замість післямови
Сьогодні Vanco International Ltd. лякає уряд, який скасував своє розпорядження №828 про укладання угоди з нею, багатомільярдними позовами — для компенсації недоотриманого прибутку. У секретаріаті президента встали на бік цієї компанії: слідуючи чи то логіці політичного протистояння з Кабміном, чи то бізнес-логіці вітчизняних співзасновників Vanco Prykerchenska Ltd. Розриваючи угоду з Vanco, уряд справді наривається на неустойку за контрактом. Проте якби він скасував розпорядження про результати «конкурсу», то розпорядження про угоду автоматично втратило б силу. Можливо, уряд не хоче чи не може робити це своїми руками. Проте юридичних невідповідностей у всій цій історії стільки, що проблему цілком можна було б розв’язувати в судовому порядку.
Про позов «Укрнафти» ми вже згадували. Аналогічні вимоги могли б висунути й інші учасники тих подій. Функції позивача від імені держави могла б, зрештою, взяти на себе і Генпрокуратура. Звичайно, на все це потрібна політична воля. Не хотілося б думати, що точкове скасування рішень Кабміну — це лише привід поторгуватися...