Наприкінці січня телеефір вибухнув новинами зі швейцарського Давоса. Один із центральних сюжетів: зустріч президента Віктора Януковича з азербайджанським колегою Ільхамом Алієвим, усмішки і цілковите задоволення з приводу підписаних меморандумів та угод. Йдеться про поставки зрідженого газу на майбутній український LNG-термінал, який колись і десь побудують, і про транзит азербайджанської нафти нафтопроводом Одеса-Броди. Цей проект уже реальність. Привернуло до себе увагу інше: серед усміхнених облич і вивірених коментарів за кадром не було головного винуватця торжества - Білорусі.
Саме Білорусь є замовником азербайджанської нафти і платником за численними і багатомільйонними рахунками «Укртранснафти», українських портів і залізниці з обслуговування 4 млн. тонн «омріяної й оспіваної» каспійської нафти і 1 млн. тонн венесуельських ресурсів, які поточного року поїдуть до сябрів у залізничних цистернах. Розв’язання одвічної проблеми багатостраждального українського нафтопроводу - наявності споживача у транспортованої ним сировини в особі Мозирського НПЗ - уперше наповнило реальним змістом цей проект за його прямим призначенням (досі російська нафта йшла по ньому в зворотному напрямку).
Втім, це не завадило окремим українським чиновникам записати це на рахунок своїх надлюдських зусиль. Проте найцікавіше в тому, що ці ж таки чиновники своїми багатовекторними інтересами можуть поставити хрест на цьому «своєму» завоюванні.
Після безпрецедентного тиску нафтопереробних компаній України на чолі з Міненерговугільпромом, 29 січня 2010 року було розпочато спеціальне розслідування щодо імпорту нафтопродуктів в Україну. Українські заводи домагаються запровадження мит на весь спектр імпортних нафтопродуктів (незалежно від частки їхнього імпорту на українському ринку).
Власники НПЗ заявляють, що хочуть вирівняти конкурентну ситуацію з країнами Митного союзу, які одержують нафту з Росії без експортних мит і тим самим мають можливість демпінгувати. (Щоправда, у своєму зверненні заводи вимагають мит і стосовно поставок із країн Євросоюзу.) Розмір запропонованих мит багато хто на ринку вже називає не «вирівнюючим», а «ліквідаційним» стосовно імпорту. Зокрема, на бензин - 130 євро/т, на ДП - 80 євро/т (для бензину - близько 20% митної вартості, тобто ще один ПДВ).
За версією українських нафтопереробників, у частині недобросовісної конкуренції головними є білоруси, які одержують нафту з Росії без мит і мають переваги на різниці російських експортних мит на нафту і нафтопродукти близько 130 дол./т, і тому безбожно демпінгують при поставках бензину і дизеля в Україну.
Білоруси в розгубленості. Директор дочірнього підприємства ЗАТ «Білоруська нафтова компанія» в Україні Микола Василевич каже, що вже кілька років у республіці діє унікальна система реалізації нафтопродуктів на експорт - відкриті електронні торги, в яких беруть участь компанії з країн СНД і Європи. «Ми навіть не знаємо, хто купує той чи інший лот, в Україну вирушає цей нафтопродукт чи в балтійські порти з подальшим експортом до США, - говорить Микола Василевич. - У нас немає окремого цінника для України або когось іще, принцип один - хто більше запропонував, той і виграв».
«Розмови про дешеву нафту для білоруських НПЗ - міф», - заявив на прес-конференції в Києві М.Василевич. По-перше, як виявилося, різниця за рахунок російських експортних мит становила не 130 дол./т, а 90 дол. У зв’язку з цим російські нафтоекспортери вирішили переполовинити цю маржу і встановили при поставках до Білорусі премію в розмірі 45 дол./т. По-друге, російська нафта займає в сировинному кошику білорусів лише половину з 20 млн. тонн, а на 2011 рік намічено імпорт 10 млн. тонн азербайджанської і венесуельської нафти. Її дорожнеча, у тому числі й за рахунок транспортування через Україну, обіцяє зробити цілком ринковою вартість сировини для білоруських НПЗ.
Хоч як намагався Василевич знайти обтічні формулювання та уникнути прямої відповіді на запитання журналістів, він був змушений визнати, що питання мит на білоруські нафтопродукти в Україні і транспортування сировини по Україні пов’язані. «Безумовно, час покаже, але я думаю, що вплив (на завантаження Одеса-Броди. - С.К.) може бути», - констатував він.
Розуміючи зближення інтересів у багатьох сферах, білоруси не поспішають загострювати обстановку, все ще вірячи в рукостискання і пам’ятаючи тости українських чиновників про вічну дружбу братніх народів. Проте логіка в питанні поставок нафти гранично зрозуміла. Український транзит потрібен для завантаження Мозирського НПЗ, вагома частка нафтопродуктів якого йде в Україну.
До слова, не в останню чергу через позицію українських компаній торік білоруський завод почав випускати бензин А-95 стандарту Євро-5 і одержав на 2011 рік великі річні контракти з мережами ОККО і WOG. Та якщо Україна запровадить мита на імпорт, обсяг поставок нафтопродуктів знизиться, отже, зникне і потреба в додатковій сировині. Нескладно здогадатися, за рахунок чого відбудеться це скорочення. Звісно ж, за рахунок українського транзиту, тому що в сировинному кошику Мозирського заводу ця нафта - найдорожча! Хоча чорнило ще не висохло, як люблять говорити в Міненерго, під транзитним договором...
За наявними даними, зараз у Мінську підшукують слова, з яких розпочати цю делікатну розмову на тему «як ми працюватимемо далі».