17 грудня 2010 року, після року предметних і навколопредметних дискусій, було створено держпідприємство «LNG-термінал», яке повинно було, за задумом його створювачів, координувати роботу із спорудження термінала з приймання зрідженого природного газу в обсязі 10 млрд. кубометрів на рік. Термінал мав розміститися на чорноморському узбережжі України і до 2014 року бути готовим до прийому перших танкерів.
Українська сторона й досі не оголосила умов конкурсу на право будівництва цього об’єкта, так само, як і його початок. Але ж до 11 вересня 2011-го планується розробити техніко-економічне обгрунтування «Національного проекту «LNG-термінал».
Втім, окрім термінала, треба ще побудувати завод з регазифікації. І забезпечити його безперебійну роботу, отже - регулярні поставки сировини. А з цим можуть виникнути проблеми. І справа навіть не в тому, що «Газпром» на корені скуповує утворювані «надлишки» азербайджанського газу.
Спочатку український LNG-термінал планували забезпечувати сировиною близькосхідного походження. Однак нинішня політична ситуація в цьому регіоні не дає змоги розраховувати виключно на це джерело поставок. Та й проблему надто завантажених турецьких проток Босфор і Дарданелл довелося б розв’язувати.
Тому всю увагу було переключено на Азербайджан. Саме він, намагаючись диверсифікувати експорт свого газу, запропонував країнам Чорноморського басейну стати учасниками проекту AGRI (газопровід Азербайджан-Грузія-Румунія). Попри те, що цей маршрут якнайкраще відповідає українським інтересам, тільки наприкінці минулого року глава Мінпаливенерго заявив про бажання України приєднатися до цього проекту. Хоча очевидно, що при будівництві українського LNG-термінала розрахунок робиться саме на азербайджанський газ. Тому з цього погляду загрозою для України можна вважати... її неучасть у цьому проекті.
І не тому, що на наступний рік «Газпром» отримав згоду Державної нафтової компанії Азербайджанської Республіки на продаж йому 2 млрд. кубометрів азербайджанського газу. А тому, що досвід спілкування України з Азербайджаном в енергетичній галузі, на жаль, дуже часто закінчувався на стадії підписання меморандумів. Так було, наприклад, з «будівництвом століття» - нафтопроводом Одеса-Броди. Трубопровід побудували. З Азербайджаном була домовленість про поставки 5 млн. тонн нафти на рік. Проте...
Саме нинішня владна команда, прийнявши в лютому 2004-го загалом правильне рішення (тоді нинішній президент В.Янукович був прем’єром) про європейський - аверсний - варіант використання нафтопроводу, уже через кілька місяців (у липні того ж року) змінила його на протилежне. І нафтопровід стали використовувати в реверсному напрямку Броди-Одеса, точніше, не весь нафтопровід, а тільки його частину - від перетину з Придніпровськими магістральними нафтопроводами.
Сьогодні йдеться про «Національний проект «LNG-термінал». Ідея проекту AGRI із ним разом набуває великої економічної привабливості. Тому що саме потреби України, а не стільки Румунії і навіть зацікавлених Болгарії та Угорщини, можуть забезпечити проекту швидку окупність і ефективну роботу. А Україні - значний ступінь енергонезалежності. От тільки «Газпром» незримо присутній у всіх цих проектах, ревно захищаючи свої інтереси.