Історія з продажем Лисичанського НПЗ, який в останні роки належить ТНК-ВР, схоже, наближається до завершення. Сутичка була інтригуючою, а фінал намічається ще більш несподіваним. Власника заводу, російсько-британську ТНК-ВР, поглинає «Роснефть», тим самим створюючи найпотужнішу нафтокомпанію планети. Заплативши сумарно 61 млрд. дол., близька до Кремля компанія одержала зокрема й почесне право стати учасником паливного ринку України. Для нього (ринку) це не найгірший варіант із можливих. Решта передбачали досить сумний сценарій.
Другий за потужністю в Україні нафтопереробний завод (НПЗ) у Лисичанську зупинили його власники в березні поточного року через їхню незадоволеність фінансовою ефективністю нафтопереробки.
Тому першою інтригою в цій історії стало виявлене українськими бізнес-групами бажання його перекупити. Автоматично виникає запитання: якщо з управлінням цим НПЗ не впоралася третя за розміром російська нафтова компанія, на що розраховують доморослі українські бізнесмени, котрі як мінімум не мають власної нафти? Відповідь проста: не володіючи нафтовим ресурсом, вони мають великий адміністративний ресурс, що, на їхню думку, здатен зробити бізнес наддохідним за рахунок держбюджету, тобто кишень споживачів. Не дозволив у цьому засумніватися й міністр енергетики та вугільної промисловості Юрій Бойко, який у жовтні, в розпал подій навколо ЛИНИКа, заявив, що з 1 грудня буде запроваджено мита на імпорт нафтопродуктів. Причому такі заяви він робив мінімум двічі. Попри те, що після першої заяви, як стверджують джерела, одержав настійну «рекомендацію» від вищих товаришів по партії не розбурхувати обстановки напередодні свята демократії.
Друга інтрига полягала в несподіваній боротьбі, що розгорнулася за Лисичанський НПЗ. До осені ні в кого не виникало сумнівів, що завод купить Дмитро Фірташ. Фахівці Ostchem провели влітку кілька детальних інспекцій підприємства, після чого питання його купівлі групою Д.Фірташа здавалося очевидним.
Однак у вересні почали з’являтися інші претенденти на Лисичанський НПЗ. Деякі експерти запевняють, що в певний момент у переговорному процесі навіть промайнула тінь хазяїна Донбасу, котрий нібито пропонував ТНК-ВР схему взаємодії на кшталт тієї, що була відпрацьована ТНК із Віктором Пінчуком. Останній без малого десять років із моменту приватизації найпотужнішого в Європі НПЗ за 10 млн. дол. виступав «куратором» компанії в Україні (як з’ясувалося пізніше, за сумісництвом він також був власником 25-відсоткової частки цього бізнесу). Але це все більше з царини чуток, тоді як сам Дмитро Фірташ заявив, що є «чотири або п’ять компаній, які беруть участь у цьому процесі».
Усім дякуємо, всі вільні
На початку жовтня угода з продажу Лисичанського НПЗ неочікувано застопорилася. За непідтвердженим поки що даними, причиною цього було «дружнє» прохання глави «Роснефти» Ігоря Сєчина до менеджменту ТНК-ВР на чолі з Германом Ханом. За словами джерел у ТНК-ВР, «найстрашніша людина на Землі» (як його охрестили колишні власники по суті націоналізованої російською владою компанії «ЮКОС») попросила утриматися від відчуження майна ТНК-ВР до 17 жовтня, коли закінчувався строк подачі заявок на викуп 50-відсоткової частки ВР в об’єднаній компанії. Очікувалося, що й консорціум ААР, який володіє другою половиною ТНК-ВР, зробить британцям пропозицію щодо викупу їхнього пакета.
Та 17 жовтня все пішло зовсім не так, як припускали. Заява «Роснефти» про викуп частки російських акціонерів ТНК-ВР - консорціуму ААР стала громом з чистого неба, а повідомлення про викуп усієї компанії блискавкою рознеслося по світу. 61 млрд. дол. - у таку суму обійдеться «Роснефти» зміщення світового лідера нафтовидобутку - американської ExxonMobil - на другий рядок у рейтингу найбільших нафтових компаній. Владимир Путін благословив цю угоду.
Як кажуть обізнані джерела, слово «ні» з приводу продажу ЛИНИКа ще не пролунало. Підтвердив це й Дмитро Фірташ 18 жовтня: «Вони (ТНК-ВР.
- С.К.) можуть зупинити переговори, вони можуть зупинити процес продажу, а може, й ні. Тому я сподіваюся, що наступного тижня буде роз’яснення: ми працюємо чи не працюємо. Я навіть не кажу: «Хто виграв?» Запитання: «Є там предмет для розмови чи ні?»
Важко повірити в те, що «Роснефть» витрачає астрономічні суми на купівлю ТНК-ВР для того, щоб згодом розпродавати активи. Більш логічним виглядає нарощування та розвиток інфраструктури нової мегакомпанії «Роснефть» для посилення впливу в регіонах присутності.
Лисичанський НПЗ є непоганим плацдармом для освоєння ринку України. Однак не тільки це дає можливість вважати ЛИНИК хорошим елементом у структурі нової нафтової структури.
Річ у тому, що в часи СРСР Лисичанський нафтопереробний завод будувався для забезпечення нафтопродуктами не тільки України, а й південних регіонів Росії. Час розділив ринок державним кордоном, однак він залишився. І нині на ньому представлено «Роснефть», якій лисичанські нафтопродукти будуть дуже у пригоді в прикордонних російських областях. Хоч як дивно це звучить, але найбільша нафтова держава планети (РФ) відчуває, по-перше, дефіцит власного бензину, по-друге, ще більший дефіцит хорошого бензину. Завдяки конкуренції з імпортом, ЛИНИК був змушений за останні роки «підтягти» якість своїх бензинів до рівня Євро-4 і позначити близьку перспективу переходу на Євро-5 по дизпаливу. За мірками Росії, це дуже завидний рівень.
«Роснефть» уже називають «нафтовим» «Газпромом», дії якого більше відгонять політикою, ніж економікою. Не викликає сумнівів, що в нафтовій сфері росіяни домагатимуться повернення колишніх позицій, зокрема на українському ринку, де їхній нинішній вплив вимірюється скромною цифрою 10%. Усе це може свідчити про те, що відновлення роботи Лисичанського заводу та його подальший розвиток неминучі. Якщо його новим власником стане «Роснефть», то в цієї компанії є нафта, є гроші й хороша мотивація йти вперед.
Водночас нинішня структура українських ринків нафти та нафтопродуктів не дає приводів переживати за можливе надмірне посилення російського «нафтового» монстра, побоювання з приводу чого вже пробиваються в ефір. Прийоми «газової» боротьби у вигляді саботажу і шантажу шляхом зупинки заводу тут не пройдуть, про що свідчить сам факт абсолютно стабільної роботи ринку після зупинки ЛИНИКа в березні поточного року. (Відсутні лисичанські обсяги успішно замістили імпортним продуктом.)
Позитивний ефект від появи «Роснефти» полягає й у тому, що українська влада, знаючи про кремлівське коріння компанії, навряд чи дуже їй допомагатиме, втім, як і заважатиме. Тому питання мита на імпорт нафтопродуктів, швидше за все, зійдуть нанівець. А якщо ні, то Україна сама принесе на блюдечку Кремлю свій паливний ринок.
Інакше як хепі-ендом це й не назвеш. Великий завод одержує серйозного власника, а ринок - потужного учасника, який буде позбавлений державної підтримки й тому буде змушений конкурувати за рахунок якості та ефективності.
Однак крапку в цій історії ще не поставлено. Офіційного повідомлення про продаж ЛИНИКа поки що немає. Та й претенденти на ЛИНИК, які опинилися на узбіччі, навряд чи залишать без уваги цю галузь. Відомо про досить «просунуті» стосунки Дмитра Фірташа з власником Херсонського НПЗ Ігорем Єремєєвим. А на зміну розмовам про купівлю Лисичанського НПЗ уже приходять повідомлення про ймовірний продаж Одеського заводу «ЛУКОЙЛа». Надто вже великі проблеми почалися в цього російського гіганта в Україні.