Восени цього року наймолодшому в Україні Лисичанському НПЗ (ВАТ «ЛиНОС») виповниться двадцять п’ять. Дата досить кругла, тому відзначали її з розмахом. Запросили пристойну кількість як артистів, так і «весільних генералів» (зараз їх по-модному називають VIP-персонами) на чолі з Віктором Черномирдіним. Свято, безсумнівно, вдалося: гості сказали теплі слова, Віктор Степанович перерізав стрічку на автозаправці, артисти теж щось проспівали і станцювали. Місцевий же трудовий люд добре «відтягнувся», та й на салют подивився. Загалом, усе як у людей.
Однак свята святами, а робота роботою. Ювілей практично збігся з річницею присутності на заводі нового власника — російської «Тюменської нафтової компанії» (ТНК) — і став його своєрідним оглядом зробленого. Показувати було що. Головне досягнення — ритмічне забезпечення підприємства сировиною. Завод упевнено посідає перше місце з переробки серед шести українських підприємств аналогічного профілю. За вісім місяців тут було перероблено понад 3 млн. тонн нафти, що більш аніж на мільйон тонн перевищує завантаження найближчого конкурента — Кременчуцького НПЗ. А головне, «ЛиНОС», на який учасники ринку кілька років тому практично не зважали, забезпечив більш аніж третину вітчизняної нафтопереробки.
Втім, переробка переробкою, а збут збутом.
Чітко визначено головну мету — вихід на кінцевого споживача. Вже зараз через мережу заправок продається близько 60% світлих нафтопродуктів, близько 30% припадає на дрібний опт і тільки 10% у загальному обсязі реалізації займають продажі великооптових партій. За словами виконавчого директора ТНК Германа Хана, «роздріб для нас — першочергове завдання на найближчі два-три роки». І це дійсно так. За даними Максима Андріасова, комерційного директора підприємства «ТНК-Україна», який, власне, й відповідає за збут, кількість автозаправочних станцій, що працюють із компанією за програмою джобінгу (за договором франчайзингу) лише за два літніх місяці зросла вдвічі — до 144.
Усього ж нафтопродукти «ЛиНОСу» сьогодні в Україні продаються на 640 АЗС у 19 областях України. Щоправда, це не так уже й багато, приблизно кожна десята АЗС країни, тож фронт роботи можна і треба збільшувати.
Приміром, основна частина джоберських заправок розміщена в Донецькій (106) і Луганській (26) областях. Природно, що, скажімо, на Луганщині (тобто в районі самого НПЗ) їх недостатньо, тим більше, що продаж нафтопродуктів «на місці» передбачає мінімальні витрати на транспортування. А отже, мережа буде швидко розширюватися, що відповідає і збутовій стратегії компанії. Якщо зараз в області через автозаправки, що співпрацюють із ТНК, продається до 30% бензину, то надалі цей показник може збільшитися до 80—85%.
Триває «похід» і на інші регіони. Раніше анонсувалися плани ТНК зі створення до кінця цього року мережі із 300—350 джоберських АЗС, а 2002-го передбачалося довести їх кількість до 600. Пріоритетними вважаються Луганська, Донецька, Запорізька, Дніпропетровська, Кіровоградська та Київська області. У столиці до кінця майбутнього року мають побудувати до десяти заправок, на дві з них вже оформляється документація.
При цьому серйозною перешкодою для розвитку мережі «ТНК-Україна» на сході країни (Луганщина, Харківщина) є велика частка на місцевому ринку російських контрабандних нафтопродуктів. Оскільки податки з них, природно, ніхто не платить, то й ціна виходить нижчою. Ось тільки страждає від цього саме вітчизняний виробник. За словами одного з трейдерів ТНК, конкурувати ціною з контрабандною продукцією безглуздо — боротися можна хіба що якістю й сервісом.
Із розвитком виробництва все більш-менш ясно: у майбутньому році обсяги переробки нафти зростуть на «ЛиНОСі» ще приблизно на 20% — до 5,5 млн. тонн нафти. Значно складніше розібратися в «справах давно минулих днів» — особливо зі старими боргами. Відповідь Германа Хана на запитання про відносини з кредиторами — «Усе традиційно добре» — звучить скоріше як жарт: зв‘язки ці далеко не безхмарні, і назвати їх гарними важко.
Вони швидше усталені: бійка набула перманентного характеру. Частина кредиторів подала до суду, частина — погрожує подати, ще частина — без особливого захвату домовилася про реструктуризацію. З іншого боку, завод не збирається виконувати всі претензії до нього. Хоча б тому, що в результаті судових процесів значна частина претензій відсівається як така, що не має під собою підстав.
Зараз набула розголосу суперечка з іще одним із давальників — ЗАТ «Нафта-К» (Київ). Компанія вважає, що завод заборгував їй 140 тис. тонн нафтопродуктів на 26 млн. дол. Борги утворилися ще 1998 року, у період прем’єрства Валерія Пустовойтенка. Тобто задовго до приходу ТНК на завод.
Активізацію «Нафта-К», яка значиться найбільшим боржником збанкрутілого банку «Україна», пояснити не складно: її вже почали добряче «зачищати». І охочих штовхнути її, особливо напередодні виборів, знайдеться більш аніж достатньо. Тож конфлікт буде жорстким, і сторони стоятимуть до кінця. Втрачати компанії фактично нічого — хоч би якими були старі зв’язки цього трейдера, нині в списку кандидатів «на розрив» він посідає перше місце. А грошей на юристів в обох сторін вистачить...
Втім, активізація кредиторів — теж непогана ознака. Виходить, вони вважають завод уже здатним повертати старі борги. Хоча можна однозначно сказати — урвати зайвий шматок нікому з кредиторів не вдасться, зайвих грошей в акціонерів немає. Ну а реальні борги повернуть — зрештою, суди саме для того й існують, щоб їхні рішення виконувалися.
Тож після ювілею завод матиме все той же клопіт із завантаженням, модернізацією, боргами й іншим. Життя триває.