На сьогодні ринок газу в Україні складається по суті з двох нерівноцінних сегментів - домогосподарств і промислово-комунального сектора,
які фактично функціонують окремо один від одного та з ціновими параметрами, що відрізняються в рази. Відрізняється і система обліку газу, який споживають різні категорії. Ці та багато інших обставин роблять нагальною потребу привести український газовий ринок до європейських стандартів.
Звичайно, основний принцип лібералізації - споживач має право вибирати собі постачальника, а постачальник може вибирати коло своїх споживачів - звучить привабливо, хоча багатьом в Україні може здаватися недосяжною метою. Проте в країнах ЄС, зокрема у наших сусідів - Словаччині, Польщі, такі відносини між споживачами і постачальниками газу поступово стають реальністю. Звісно, поки що йдеться про досить скромну частку споживачів, здебільшого промислових, які отримали можливість вибирати постачальника. Але ця тенденція вже стала незворотною.
В Україні ж реалії зовсім інші. На тлі процесів прихованої монополізації, знищення конкуренції можемо отримати реформу газового сектора, яка лише виглядатиме як європейська, а за духом буде псевдореформою із квазіринковою псевдоконкуренцією. В цьому контексті визначальним буде зміст і дух реформи НАК «Нафтогаз України».
Європейські принципи реформування компаній енергетичного сектора полягають передусім у поділі їх за видами діяльності: видобуток, транспортування, розподіл, реалізація газу. Однак без створення нормального конкурентного середовища такий поділ несуттєвий, він лише призведе до подальшої фрагментації існуючого квазіринку із збереженням монополізму та створить умови для непрозорої приватизації газової галузі окремими олігархічними групами. Обриси такої «приватизації» вже проявилися.
За цих умов збереження нинішньої моделі газового ринку, базованої на довгостроковому контракті з «Газпромом», поверне нас у 1990-ті роки, коли причетні до влади олігархи поділять регіони і закріплять у них свій монопольний статус. А Антимонопольний комітет України зазвичай не бачитиме порушень антимонопольного законодавства.
Водночас відхід від довгострокового контракту з подальшою лібералізацією ринку газу може призвести до появи прямих газпромівських поставок кінцевим споживачам, тобто у такий спосіб контроль над внутрішнім ринком газу в Україні плавно перебере російська газова монополія.
Отже, без диверсифікації джерел поставок газу та без появи на ринку України європейських гравців справжня лібералізація ринку газу неможлива.
Якщо виокремити дочірню компанію «Нафтогазу» «Укртрансгаз» за нинішніх економічних і політичних реалій, то це прямий шлях або до «білоруського сценарію», або до двостороннього (з «Газпромом» і на його умовах) консорціуму з управління газотранспортною системою (ГТС) України під проводом «Газпрому». Сьогодні, коли Україна перебуває в м’якій ізоляції з боку ЄС, ймовірність формування тристороннього консорціуму практично нульова. На європейському ринку відбуваються кардинальні зміни, провідні європейські енергетичні концерни, виконуючи Третій енергопакет, здійснюють поділ бізнесу, що з часом як член Енергетичного співтовариства має зробити і Україна.
Складно уявити, що хтось з європейських грандів має бажання увійти до складу химерного тристороннього консорціуму з управління українською ГТС, аби через дуже короткий час отримати проблеми з європейським енергетичним законодавством уже на території України. Варто поглянути на сусідню Словаччину, з кола власників ГТС якої виходять німецький і французький акціонери. Мало віриться й у те, що, вийшовши зі Словаччини, яка є членом ЄС та виконує свої зобов’язання в рамках європейських директив, ці компанії прийдуть в Україну з її олігархічними правилами гри, головне з яких - гра без правил. Схоже, консорціум з управління українською ГТС - це вже проект позаминулого дня, якому не судилося відбутися.
Виокремлення видобувних компаній, до чого вже зараз готова владна команда, призведе до швидкої - впродовж 2013 року - зміни їх статусу з підконтрольних тим чи іншим олігархам на легально приватизований актив тієї чи іншої бізнес-імперії. Це хрест на соціальному газі для населення і перехід на найвищі в Європі ціни. Само по собі це не так і страшно, але за умови надання певних і беззаперечних соціальних гарантій.
Отже, реформування «Нафтогазу» для України - це балансування над прірвою, в яку може звалитися енергетика країни через найменший помилковий не те що крок, а навіть рух. Рятівний баланс можна знайти, застосувавши для трансформації НАК «Нафтогаз України» схему ITO (independent transmission operator - незалежний оператор з транспортування), яка передбачена в європейському законодавстві. Вона дає змогу при поділі компанії зберегти її вертикально інтегровану структуру та власність (державну) на мережі. Але управляти ними мусить дочірня (управляюча) компанія-оператор під жорстким контролем незалежності роботи газотранспортної системи.
Така організація «Нафтогазу України» сприятиме здійсненню єдиної галузевої політики, акумуляції коштів, участі в міжнародних проектах, обмеженню ризиків, а також частковій приватизації компанії з реалізацією IPO на одному з європейських майданчиків. Привабливість такого кроку очевидна, адже поліпшення фінансових показників, залучення коштів для модернізації застарілих основних фондів, підвищення ринкової капіталізації, покращення структури капіталу і кредитного рейтингу, долучення до європейської корпоративної культури ведення бізнесу допоможуть компанії виживати. В цьому разі підготовка до IPO висвітлить реальний стан ринку газу та реальне становище НАК «Нафтогаз України», оскільки жоден європейський інвестор не купить акцій компанії, яка не має чітких перспектив і стратегії розвитку та працює на нестабільному ринку, де ціни часто не дозволяють виробникам навіть компенсувати витрати.
Одночасно із реформуванням газового ринку Україна має забезпечити в найближчі роки створення технічних можливостей для приймання газу з альтернативних джерел. У цьому контексті важливого значення набувають проект будівництва термінала для приймання скрапленого природного газу та створення технічних можливостей для отримання газу від постачальників з ЄС, використовуючи ресурси спотового ринку Євросоюзу. Важко також переоцінити значення співпраці із сусідньою Словаччиною за підтримки і моніторингу цього процесу з боку Європейської комісії.
Після диверсифікації джерел надходження газу й інтеграції українського ринку в європейські можна буде провести й глибший поділ. Такі складові процесу лібералізації, як незалежність регулятора ринку, вільний доступ до газотранспортних мереж, напевне, потрібно розбудовувати вже зараз.
При цьому ще одним каменем спотикання на шляху реформ може стати робота газорозподільчих підприємств, так званих облгазів. Хоча в багатьох із них останнім часом зберігалися значні державні пакети акцій, НАК «Нафтогаз України» вже давно втратила реальний контроль над ними, програвши в каламутній воді українського корпоративного законодавства більш прудким олігархічним структурам боротьбу за вплив на менеджмент. Нині через приватизацію облгазів ця перемога закріплюється юридично.
Ці підприємства дають власникам не тільки стабільний бізнес. Контролюючи білінгову та телеметричну систему, вони по суті формують регіональні баланси, надають інформацію державним установам про те, хто скільки спожив і втратив газу. За родом діяльності облгази мають ділові відносини з більшістю промислових підприємств регіону, при цьому їм усі винні і вони всім винні. Та і кран при відключенні неплатників крутять, знову ж таки, вони. Тому керівництво і власники облгазів - бажані гості в місцевих органах влади, і до їх побажань намагаються дослухатися.
При проведенні ліберальних реформ саме ці підприємства можуть створити перешкоди на шляху вільного доступу до мереж, оскільки, крім розподілу газу, вони ним ще й торгують. Тому облгази, у свою чергу, підлягають поділу за видами діяльності. При цьому дуже важливо належним чином вирішити, хто і на якій підставі управлятиме газовими мережами, більша частина яких перебуває у державній власності.
На жаль, існуючі в українському законодавстві правові форми передачі газопроводів в експлуатацію не дозволяють повноцінно розв’язати всі проблеми, які при цьому виникають, зокрема стосовно неподільності цілісних майнових комплексів, відчуження та списання майна, залучення інвестицій і багато інших. Очевидно, що для врегулювання такого важливого питання потрібен окремий законодавчий акт.
Без належного реформування облгазів їх концентрація в руках однієї структури може стати ключем до монопольного контролю ринку газу. І за таких умов цією структурою може стати саме «Газпром».
І наостанок. У нинішніх умовах неможливо повноцінно реформувати будь-який із ринків енергоносіїв окремо. Наприклад, газових проблем не вирішити без кардинальних змін на ринку тепла, виробники якого є одними з ключових споживачів газу та неплатниками за нього. А ринок газу і вугілля в його нинішньому вигляді перешкоджає роботі та реформуванню ринку електроенергії. І розв’язати ці та багато інших проблем можна лише в рамках повноцінної енергетичної стратегії, спрямованої на інтеграцію української енергетики в європейський енергетичний простір.