Гамлетівська фраза «бути чи не бути», спроектована на сучасний український нафторинок, стала головною квітневою тезою. Мучила вона імпортерів, оскільки на папері пільги є, а насправді немає, і виробників нафтопродуктів із тієї причини, що нафту можна завезти, але куди подіти солярку? У квітні проблема однакових прав для всіх учасників ринку переросла у проблему захисту вітчизняного ринку й виробника. Не менш актуальне й інше питання: чи вистачить мужності урядові й тверезості парламенту захистити ринок від імпортних нафтопродуктів?
Уже очевидно, що два найгарячіших «посівних місяці» сільгоспвиробники обійшлися без дешевого імпорту. Паніка на капітанському містку «корабля полів» була даремною: і пальне в надлишку, і ціни дуже низькі.
Проте, з огляду на заклопотаність народних депутатів рішенням «урядового питання», у квітні (принаймні на момент підготовки матеріалу) так і не вдалося поставити законодавчу крапку над «i» в питанні скасування недіючих пільг на імпорт дизпалива. У результаті ринок нафтопродуктів залишився в підвішеному, інтравертному стані: пальне імпортується без пільг, заводи продовжують його виробляти, ринок перенасичений, що підтверджує затяжне падінням цін.
Ціна та якість
Питання «хто повинен керувати?», яке мучило свого часу Платона, квітневі ціни на нафтопродукти перетворили на тезу нафтотрейдерів «не треба такого управління», адресовану парламентові. Вартість світлих нафтопродуктів знижувалася повсюдно, але різними темпами. Причому темпи зниження цін в регіонах і мінімальна вартість нафтопродуктів, що встановилася в третій декаді квітня, не скрізь збігаються.
Приміром, найшвидше падала вартість «дизельки» в Харківській, Запорізькій, Київській областях, низькооктанового бензину — у Дніпропетровській, Київській і Херсонській областях, бензину марки А-92 — у Львівській, Рівненській і Закарпатській областях. Водночас найнижчі ціни пропонування по різних видах палива були на ринках Луганської, Донецької, Київської, Полтавської, Волинської областей і в Криму.
Середнє падіння цін із 23 березня по 23 квітня становило: на дизпаливо 4,8%, на А-76 4%, А-92 3,6%, А-95 3,3%.
У пропонуванні компаній не можна не помітити величезного діапазону цін. Так, якщо 23 березня ціни у пропонуванні А-76 становили, залежно від регіону, 50—150 грн., то 23 квітня — 80—208 грн. на тонні; з дизпалива ці показники змінилися з 45—140 грн. до 65—190 грн. Такий діапазон цін свідчить, що найближчим часом різниця між верхньою та нижньою межею пропонування почне скорочуватися чи за рахунок зниження верхньої межі, чи за рахунок підняття нижньої. Найімовірніше, станеться друге, і середня ціна нафтопродуктів почне зростати. Однак відбудеться це плавно і вже ближче до середини травня.
Вартість пального на бензоколонках почала поступово знижуватися. Проте все ж падіння роздрібних цін, адекватного зниженню в опті, не сталося. Це пояснюється тим, що прибутки оптовиків розсіялися між дрібнооптовими й роздрібними операторами. І все ж ціна бензину й солярки на АЗС приємно тішить власників авто, на відміну від якості нафтопродуктів. Попри всі принади зниження ціни, навіть окремі столичні «королі бензоколонок» примудряються продавати неякісні, фальсифіковані бензини. З пожвавленням міжміського руху збільшилася і кількість неякісного бензину, що продається на трасі. Опитування 148 автовласників на в’їзді до Києва засвідчило, що 85% їх мають справу з фальсифікованими нафтопродуктами й вони оцінюють можливість заправки неякісним бензином на трасі, порівняно з містом, як 4 до 1.
Виробники
та аукціони
Квітень став найкращим для українських виробників місяцем, із погляду обсягів, стабільності, рівномірності й завантаження виробничих потужностей. Теорію психолога Юнга про «колективне й особисте несвідоме» українські НПЗ і їх власники перетворили на тезу про можливість свідомого поєднання інтересів «особистості (НПЗ) і колективу (споживачів)».
За 24 дні квітня вітчизняні НПЗ переробили майже 1 млн. тонн нафти, постачивши на ринок майже 150 тис. тонн бензинів і вдвічі більше солярки. Віддаючи данину пошани лідерству «Лисичанськнафтооргсинтезу», який переробив найбільше сировини, зазначимо, що його стабільна робота не стала головною новиною. Навіть високе завантаження «Укртатнафти» й помітне збільшення постачання нафти на «Херсоннафтопереробку» і «Лукойл-Одеський НПЗ» не можна порівняти з проривом, що несе більш психологічні, ніж матеріальні дивіденди, який стався на «Нафтохіміку Прикарпаття» і «Галичині». Ці заводи так добре, як у квітні, не працювали вже понад півроку.
На аукціонах з продажу нафтопродуктів відбулося кілька помітних подій. Насамперед, із середини квітня трохи скоротилися обсяги продажів на торгах, проведених компанією «ТНК-Україна». Спад купівельної активності був відзначений практично по всіх групах запропонованих нафтопродуктів, що можна пояснити низьким попитом, насиченням ринку чи збільшенням імпорту пального. Всього ж за 24 дні квітня 149 покупцям було продано 19,15 тис. тонн низькооктанового бензину; 8,25 тис. тонн високооктанового і 29,28 тис. тонн дизпалива виробництва «Лисичанськнафтооргсинтез».
Друга подія: у квітні, фактично вперше нинішнього року, змінився ціновий тренд — ціна А-80 зросла з 1620 до 1640 грн. і лише наприкінці місяця «звалилася» за позначку 1600 грн. за тонну. А ціна А-95 була практично незмінною — 1980—1970 грн. за тонну.
Третя подія — це вихід на аукціони «Лукойл-Україна» і компанії «Інфокс».
З перших трьох аукціонів «Лукойл-Україна» один був невдалим (не було подано заявок), а на інших двох було продано 1,05 тис. тонн нафтопродуктів. Невдалим був і старт «Інфоксу»: на запропонований кременчуцький бензин марки А-92 покупців не знайшлося.
Перспективи
й захист
Теорія економіста Самуельсона про те, що «підприємство залишиться в галузі, поки економічний прибуток у цій галузі не стане дорівнювати нулю», у квітні стала тезою, яка визначає роботу вітчизняних НПЗ на найближчих півроку. З опитування 41 експерта компаній, які торгують пальним, очевидно, що такі гіганти, як «ТНК-Україна», «Лукойл-Україна», «Казахойл-Україна» й «Укртатнафта» уже посіли на ринку своє місце й залишаться на ньому за будь-яких обставин.
Навіть з урахуванням того, що, попри можливе скасування Верховною Радою пільг на імпортне дизпаливо, виробників нинішнього року підстерігають певні неприємності.
Так, із 1 липня 2001 року, відповідно до нового Податкового кодексу РФ, експорт нафтопродуктів із Росії оподатковуватиметься нульовою ставкою податку. Водночас при експорті нафти ПДВ і акцизний збір залишаються.
Тобто естафету лобізму українських імпортерів нафтопродуктів продовжили російські лобісти, які експортують ПММ. Звісно ж, і «Лукойл», і «ТНК», і «Казахойл», і та ж «Татнафта» (акціонер «Укртатнафти») мають власні НПЗ в Росії, і після такого рішення їм буде рентабельніше постачати в Україну нафтопродукти, ніж ввозити і переробляти нафту. Питання в тому, чи це потрібно Україні?
З огляду на той факт, що вітчизняний ринок не захищений від імпорту нафтопродуктів, а, за наявною регуляторною базою, на що «ДТ» багаторазово звертало увагу, виробники перебувають у явно програшному, порівняно з імпортерами пального, становищі. Неважко здогадатися, до чого можуть призвести додаткові пільги для російських експортерів готової продукції, — до зупинення українських НПЗ. Не побоюся здатися банальним, але заздалегідь відомо, хто від цього втратить, — українські виробники, бюджет, соціум і, врешті-решт, енергетична безпека, що набила оскому.
«Російському урядові, коли питання торкалося захисту місцевих виробників труб, вдалося запровадити квотування імпорту українських труб. Не виключено, що питання, чи зможе Україна створити таку саму гнучку схему квотування імпорту нафтопродуктів, стане найактуальнішим на українському нафторинку», — вважає заступник міністра економіки Олександр Шлапак.
«Україна, звісно ж, може розпочати спеціальне розслідування проти постачальників готових нафтопродуктів із Росії. Для цього ми повинні отримати подання вітчизняних нафтопереробних заводів, яке, за моїми даними, може найближчим часом надійти в міністерство», — каже начальник департаменту Мінекономіки України Володимир Стеценко.
Тобто уряд обіцяє адекватно відреагувати на ситуацію, але національна особливість українського ринку полягає в тому, що «він не повірить, поки не перевірить».