«Зливати» національні інтереси — доволі тонке мистецтво. Не завжди це виходить з першої спроби. Та якщо постаратися...
На 4 вересня ц.р. призначено збори акціонерів ЗАТ «Укртатнафта». При цьому мало не всі експерти сходяться на тому, що основна мета цього заходу — прихід до керівництва осіб, близьких до нинішнього прем’єра. Основною кандидатурою на посаду керівника компанії називають нардепа від БЮТ Сергія Пашинського, який займається нафтовим сегментом від імені глави Кабміну.
Зрозуміле бажання мати свою людину в керівництві найбільшого НПЗ країни. Фактично Україна заплатить за це остаточною та, швидше за все, незворотною втратою контролю над підприємством.
Йдеться про горезвісні 18,3% акцій компанії, виписаних на дві офшорки — вже напівлегендарні Sea Group і AmRUZ. За володіння цим пакетом уже багато років точиться боротьба. І не дивно, адже за існуючої розстановки сил володіння цими 18% дає або Українській державі, або татарським акціонерам контрольний пакет НПЗ.
Держава вже кілька років боролася за пакет у судах, оскільки обставини угоди з передачі акцій цим двом компаніям суперечили низці чинних законодавчих актів України. Нарешті на початку серпня питання вирішилося. Київський апеляційний господарський суд двома рішеннями відхилив скарги Sea Group і AmRUZ і підтвердив незаконність володіння ними пакетами акцій «Укртатнафти».
Це справедливо оцінювали як перемогу. Проте переможці не змогли протриматися на своїх позиціях навіть один день.
Уже в період між обома судовими рішеннями в Криму відбулася зустріч генерального директора «Татнефти» Шафагата Тахаутдінова і його першого заступника Наїля Маганова (теж акціонера татарської компанії) з... паном Пашинським. Теоретично, вирішували подальшу долю ЗАТ «Укртатнафта», фактично — уряд одержав ультиматум і загалом його прийняв.
Тобто це була капітуляція, правда, із застереженнями. Татари одержували завод, прем’єр — свою людину на посаді.
Після зустрічі генеральна лінія нашого уряду зазнала радикального вигину. Розмови про те, що відсуджений пакет перейде під контроль держави, різко обірвалися...
Так, представник держави — заступник міністра юстиції Євген Корнійчук встиг тільки офіційно заявити пресі, що «тепер відповідно до чинного законодавства акції мають бути повернуті на підприємство й продані діючим акціонерам або ж анульовані протягом року».
І відразу, на очах враженої публіки, кинувся виконувати нову настанову буквально протилежного змісту.
Уже на останньому засіданні суду 8 серпня той же пан Корнійчук несподівано став вимагати розглянути пропозиції українського уряду про досягнення мирової угоди стосовно предмета судової суперечки.
Пізніше заявив, що вони зустрінуться з представниками компаній і постараються домовитися й підписати мирову угоду, відкликавши всі судові позови.
Нагадаємо, всі ці позови виграла Українська держава. Фініта ля комедія...
Держава руками своїх високопоставлених чиновників розвалює всі свої успіхи з повернення пакета акцій. Татарські акціонери одержують акції на блюдечку з голубою облямівочкою.
Ба більше, одночасно вони продовжують процедуру виведення від НПЗ нафтової компанії «Татнафтопром» (73,9% акцій якої належить ЗАТ «Укртатнафта»).
У серпні Арбітражний суд Татарстану залишив у силі рішення про арешт акцій «Татнафтопрому». Арешт накладено за позовом ТОВ «Сувар-Казань» за борги, права на які передали йому три постачальники нафти «Татнефти».
Слід зазначити, що «Татнафтопром» — це два родовища з запасами в десятки мільйонів тонн нафти на території Татарстану. Теоретично, нафта з цих родовищ має поставлятися на Кременчуцький НПЗ. У реальності цього практично не було.
«Татнефть» використовувала нескладну схему виведення прибутку. Сировину «Татнафтопрому» направляли трубопроводами «Татнефти» (вона є монополістом нафтотранспортного ринку в Татарстані) на місцевий Нижньокамський НПЗ. Причому оплачувалася вона за внутрішньоросійськими цінами. Оскільки ці ціни були нижчими за світові, то низька ціна продажу не давала змоги «Укртатнафті» одержувати від діяльності дочірнього підприємства «Татнефтепром» хоч трохи помітну фінансову вигоду.
А експортну квоту «Татнафтопрому» в розмірі 33% від обсягу видобутої нафти забирала сама «Татнефть» і замість того, щоб спрямувати на Кременчуцький НПЗ, реалізовувала її на світовому ринку.
Просто та зі смаком. Однак теоретично пакет був у нашому управлінні.
Так само регулярно татарська сторона намагалася цей формальний контроль ліквідувати.
На початку 2000-х акції «Татнафтопрому», що належав «Укртатнафті», мали намір заставити під кредитну лінію аж у 17 млн. дол.
Потім спробували розмити 79,2-відсотковий пакет. Саме тоді в Казані затверджували програму створення спільного підприємства, й акції «Татнафтопрому» планували внести до його статутного фонду. У результаті частка «Укртатнафти» в статутному фонді «Татнафтопрому» знизилася б у кілька разів — спочатку до 30, а потім і взагалі до 10%.
Питання можна оцінити на такому прикладі. Основний актив «Татнафтопрому» — компанія «Татнефтепром-Зюзеевнефть», яка володіє Зюзєєвським нафтогазодобувним промислом. Доведені запаси родовищ, які аудирували міжнародні компанії, оцінюються в 60 млн. тонн нафти.
У «Татнефтепром-Зюзеевнефть» «Татнафтопрому» належать 80%. Тобто приблизно 48 млн. тонн. Виходячи з розподілу акцій у самому «Татнафтопромі» Україна має право на 38 млн. тонн. Погодьтеся, непогано. За найменш сприятливого коефіцієнта видобування 0,5 — це понад 19 млн. тонн комерційної нафти.
За розрахунками аналітиків нафтового ринку, при ціні 80 дол. за барель (це в півтора разу нижче за поточні ціни) ця нафта коштує 11,2 млрд. дол. За бажання можна обчислити й за вищими цінами.
Нагадаємо, цю нафту мало не відібрали за 17 мільйонів. Та й тепер не дуже-то переплачують...
До речі, тоді далекосяжну ідею створити в Татарстані СП поховав саме тодішній (і нинішній) керівник «Укртатнафти» Павло Овчаренко. Багато в чому саме через це пізніше татарська сторона й домоглася, щоб його зняли з посади.
Тоді його змінив більш лояльний до ідеї втрати родовищ Сергій Глушко. Однак торік Овчаренко повернувся. І на підприємстві почали розгрібати завали...
За іронією долі, тепер йому знову доведеться боротися за «Татнафтопром», акції якого арештували під приводом заборгованості.
За даними «Укртатнафти», нинішній борг утворився так.
На першому етапі дружнє татарським акціонерам екс-керівництво «Укртатнафти» на чолі з Сергієм Глушком укладало договори про поставки нафти на Кременчуцький НПЗ із
трьома структурами: МПП «Авто», ТОВ «Таїз», ТОВ «Техно-Прогрес». Усі вони близькі до татарських акціонерів ЗАТ «Укртатнафта».
У пресі вже повідомлялося, що в українських правоохоронних органів дуже багато запитань до цих компаній за фактами несплати ПДВ при імпорті нафти, несплати інших податків і зборів.
Якась частина поставок нафти справді виконувалася. Проте, за даними керівництва НПЗ, фізичних поставок на заявлену суму 450 млн. дол. не було...
Проте екс-керівництво «Укртатнафти» та її татарські акціонери підписували документи, якими підтверджували наявність заборгованостей «Укртатнафти» перед цими трьома компаніями.
Потім за договором відступлення вимоги ці боргові зобов’язання передали ТОВ «Компанія «Сувар-Казань», близькому до тих же татарських акціонерів «Укртатнафти».
Ланцюжок формування кредиторської заборгованості ЗАТ «Укртатнафта» замкнувся.
Нині підприємство наполягає на тому, щоб правоохоронні органи провели зустрічні перевірки обгрунтованості боргу. Чесно кажучи, кілька мільярдів грн. — це все ж таки сума, за яку варто дуже поборотися. Чи для Кабміну й це дрібничка?
Може, все-таки слід зайнятися цим, а не безупинно здавати виграшні позиції?
Приміром, татарським акціонерам не завадило б нагадати, що при формуванні ЗАТ вони обіцяли поставляти щонайменше 8 млн. тонн нафти на рік. І документ загалом-то чинний. А рахувати, скільки сировини недопоставили за цією нормою за десять років, трохи страшнувато — йтиметься про десятки мільйонів тонн. Чи це теж не привід для розмови?
Чесно кажучи, приводів для нелегкої розмови вже назбиралося.
Та, схоже, в нашому кабмінівському домі кадрові зміни важливіші за долю й стабільність нафторинку. З’явилися інші пріоритети?..