Неймовірні фокуси, що їх показує група «Приват», давно вже не рідкість на багатьох ринках України. І треба віддати належне, дійство не набридає, один «номер» яскравіший за інший. З найсвіжіших — успішний «штурм» державної «Укртранснафти» і викуп 18-відсоткового пакета «Укртатнафти». На відміну від цих яскравих подій, ключова сюжетна лінія, реалізована дніпропетровською групою протягом останніх півтора року, з невідомих причин, залишається в тіні. Про неї не хоче говорити ні діючий уряд, ні, що цікаво, тіньовий. Тим часом звернути увагу на цей процес цим урядам було б украй цікаво.
Мільярди на рівному місці
Середньозважена ціна української нафти, реалізованої компанією «Укрнафта» 23 липня на аукціонних торгах №131 на ЗАТ «Українська міжбанківська валютна біржа» (УМВБ), становила 1251,81 грн. за тонну (із ПДВ). Усього було продано 205,757 тис. тонн нафти.
Для довідки: російська нафта urals у Середземномор’ї цього дня котирувалася по 68,4 дол. за барель, що еквівалентно 4559 грн. за тонну (із ПДВ).
Ще більш «урожайним» для покупців був попередній червневий аукціон, коли було реалізовано двомісячний ресурс нафти в обсязі 407,405 тис. тонн за середньою ціною 1287,63 грн. за тонну (із ПДВ). (На той момент urals котирувалася по 61,5 дол. за барель, або 4100 грн. за тонну.)
Підрахувати недоотриманий прибуток «Укрнафти» дуже просто. Для цього віднімемо від ринкової ціни обсяг коштів, одержаних у результаті аукціону. У червні це: (4100 грн./т – 1287 грн./т) х 407405 тонн = 1,146 млрд. грн. У липні ця формула дасть результат понад 680 млн. грн. Таким чином, на квартальному видобутку «Укрнафта» недорахувалася майже 2 млрд. грн. Тож у річному обчисленні очікується втрата «Укрнафтою» 8 млрд. грн., або приблизно 1 млрд. дол. Тим часом найбільший український нафтодобувач, який наполовину належить державі і управляється «Приватом», нещодавно повідомив, що за підсумками першого півріччя 2009 року одержав 494,836 млн. грн. збитків.
Використовуючи вищенаведену нехитру формулу розрахунку і маючи у відкритому доступі ціни реалізації української нафти і світові котирування, сумарний «результат» недоотриманого доходу «Укрнафти» від продажу нафти на аукціонах у 2008—2009 роках можна оцінити майже в 6 млрд. грн. (торік апетити були скромнішими).
Історія успіху
Символічно, що дуже перспективну аукціонну систему реалізації енергоресурсів видобувними компаніями, в яких частка держави перевищує 50%, було започатковано Юлією Тимошенко у квітні 2000 року, під час її перебування на посаді віце-прем’єра з ПЕК. Проте від тих аукціонів і того стовпотворіння в залі УМВБ не залишилося і сліду. Основний обсяг ресурсів скуповують місяць у місяць ті самі учасники. Їхні імена нічого не скажуть не тільки обивателям, а й учасникам паливного ринку. Вони не володіють нафтопереробними заводами та іншою інфраструктурою. Їм тільки надзвичайно щастить купувати українську нафту в рази дешевше, ніж на ринку.
Секрет успіху простий: регламентом проведення торгів створено умови, за яких нафту може купити тільки заданий покупець. Робиться це шляхом маніпуляцій в умовах поставки ресурсу.
Якщо в перші роки проведення аукціонів нафту пропонувалося забирати безпосередньо з родовищ, звідки покупець міг везти її будь-куди, то віднедавна покупцям частенько пропонується забирати її з терміналів нафтопереробних заводів (НПЗ), за збігом обставин контрольованих групою «Приват» («Укртатнафта», «Нафтохімік Прикарпаття», НПК «Галичина»). Ситуацію можна описати класичним українським анекдотом про «отож»: продавець радісно готовий віддати нафту, та практично дотягтися до неї покупець не може. Не маючи договору із заводом на давальницьку переробку нафти (зрештою, завод не зобов’язаний її переробляти), покупець ризикує зав’язнути з цим ресурсом у заводському резервуарі назавжди. Тим часом навіть невеличкі лоти обходяться в копієчку, і ризикувати такими грошима ніхто не хоче. Деяких сміливців, які було спробували поторгуватися за окремі лоти, було показово покарано: на піку ціни приватівський трейдер несподівано поступався, залишаючи нещасного суперника наодинці з невизначеним майбутнім.
Нехитрий сценарій проведення аукціонів став можливим саме завдяки контролю над НПЗ. Після багаторічного протистояння, у 2006 році дніпропетровці викупили у Ігоря Єремєєва 40-відсотковий пакет акцій «Галичини» і тим самим прибрали із залу торгів одвічного конкурента, який псував картину щодо західноукраїнської нафти (тепер продається з найбільшим дисконтом до ціни ринку). Після придбання «Приватом» наприкінці 2007 року «Укртатнафти» впав останній бастіон опору в особі «Татнефти», яка брала участь в аукціонах і тому заважала правильному ціноутворенню.
Щоправда, є ще два персонажі, котрі могли б підпсувати приватівцям свято. Це ТНК-ВР (контролює НПЗ у Лисичанську) і «Лукойл» (Одеський НПЗ). Однак, схоже, відкрито конфліктувати із найбільшим учасником українського ринку росіяни поки що не хочуть. Крім цього, нещодавно отриманий «Приватом» контроль над «Укртранснафтою» теоретично створює можливості для виникнення несподіваних проблем із прокачуванням нафти на їхні НПЗ.
Так, але ні
«Аукціони з продажу української нафти непрозорі», — заявила у червні Світлана Мороз, заступник голови Антимонопольного комітету України (комітет уже кілька років вивчає цю проблему, даючи зрозуміти про протидію на найвищому рівні).
Експертно-аналітична група з питань функціонування ринку нафти і нафтопродуктів та розвитку нафтопереробної промисловості на червневому засіданні ініціювала створення при Мінекономіки робочої групи для розгляду пропозицій з удосконалення системи проведення аукціонів. Основна ініціатива стосується розробки формули або алгоритму прив’язки цін реалізації української нафти до міжнародних котирувань із забороною продавати нафту дешевше цього індикатива. Також пропонується відновити умови поставки нафти, що передбачають одержання нафти безпосередньо на родовищі. Для цього необхідно забезпечити проведення повторних аукціонів до повного розпродажу ресурсів, щоб уникнути необхідності складування непроданої нафти на НПЗ. Пропонується ліквідувати і таке вузьке місце, як зниження кворуму учасників аукціону з нинішніх трьох до двох. Обмежує кількість учасників торгів і встановлена застава в розмірі 5% від стартової ціни. «В умовах кредитної кризи в Україні ця вимога сьогодні обмежує доступ ширшого кола учасників на аукціони, а зниження ставки застави дасть можливість залучити додаткових учасників на торги, наприклад міні-НПЗ», — каже один із потенційних учасників торгів.
Є і радикальніші пропозиції, наприклад, дати «Укрнафті» можливість переробляти нафту на тих самих НПЗ, де вона переробляється сьогодні, із подальшою реалізацією на аукціонах нафтопродуктів. На думку автора цієї ідеї, в такий спосіб удасться зберегти переробку на цих заводах, що працюють виключно на українській нафті, і водночас залучити до торгів максимальну кількість учасників, непорівнянно більшу, ніж при продажу сировини. Це, у свою чергу, дасть можливість «Укрнафті» одержати найбільш об’єктивну ціну за свої ресурси. Недоліками цієї пропозиції є технологічна складність процесу давальницької переробки, який вирізняється безліччю нюансів, а також необхідність внесення поправок до закону про держбюджет, тому що проведення аукціонів із сировини в сьогоднішньому вигляді регламентовано саме ним.
Та який сенс говорити про бюджетні зміни, якщо вже перше легке доторкання до аукціонної теми викликало різкий опір чиновників Мінекономіки. Справа в тому, що зняти дискримінаційні норми в регламенті проведення торгів можна простим рішенням Аукціонного комітету, куратором якого є Міністерство економіки (до його складу входять також представники продавців виставлених на торги енергоресурсів, проти чого теж виступає АМКУ).
Перше засідання робочої групи в червні відбулося під головуванням заступника міністра екополітики Віктора Пантелеєнка, на якому учасникам було доручено розробити і внести свої пропозиції щодо зміни регламенту торгів. Проте друге засідання на початку липня вже очолив відомий у вузьких колах начальник департаменту Мінекономіки Олег Пендзин, котрий презентував учасникам наради проект рішення, в якому слабко вгадувався початковий зміст усього цього процесу. На протест учасників наради згаданий чиновник за підтримки представника «Укрнафти» заявив про неможливість радикальних змін у регламенті проведення аукціонів, натякаючи на узгодженість цього питання з найвищим керівництвом Кабміну.
Табу для всіх
Важко повірити в те, що ніхто в країні не бачить і не знає про аукціонну тему. Опозиція в особі Партії регіонів, котра рахує кожну копійку в ціні палива на заправках, впритул не бачить мільярдних втрат напівдержавної видобувної компанії, а з ними — і недоотриманих державою дивідендів, ПДВ і податку на прибуток. Невже не бачить цього професіонал, міністр ПЕК у тіньовому Кабміні Януковича Юрій Бойко?
Мовчить і чинний Кабмін. Може, тому, що представники групи Коломойського входять у парламентську коаліцію? Ціна за лояльність восьми депутатів чимала: до аукціонних витівок необхідно додати посаду заступника голови правління «Нафтогазу України» (у січні на неї призначено Валентина Франчука, екс-заступника голови «Укрнафти»), голови «Укртранснафти» (у червні цю компанію очолив колишній голова «Нафтохіміка Прикарпаття»). Кажуть, що в ці домовленості входить і крісло голови Антимонопольного комітету (у червні Кабмін подав на розгляд до парламенту кандидатуру Олександра Каретка — давнього друга Олександра Третьякова, партнера Коломойського з медіабізнесу та й загалом давнього знайомого, у тому числі і за продажем своїх пакетів акцій «Укрнафти»). Не виключено, що в передвиборний період існують і інші взаємні зобов’язання.
Не можна сказати, що «Приват» спочиває на лаврах і консервує прибуток. Не будемо забувати, що зухвалі і непередбачувані кроки дніпропетровської групи зробили її такою, якою вона є. Компанія, схоже, готується... до війни із сьогоднішніми активними і пасивними союзниками (БЮТ і Партія регіонів, відповідно, кожна з яких має свій зуб на дніпропетровців). Схоже, основну ставку група вирішила зробити на нафтовий сектор, де активно нарощує присутність і ринкову частку.
За останній час група приросла другою за розміром мережею з 500 АЗС компанії «Альфа-Нафта» (сам «Приват» є найбільшим гравцем роздрібного ринку із 1100 АЗС), установила контроль і почала поглинання найбільшого українського НПЗ «Укртатнафта». На сьогодні група контролює три із семи великих виробників нафтопродуктів в Україні, усі великі нафтоперевалочні комплекси (за винятком Феодосійської нафтобази) і майже 30% ринку роздрібної реалізації нафтопродуктів.
Швидше за все, це не межа. Дешева українська нафта дає групі «Приват» можливість протягом останніх трьох місяців відкрито демпінгувати на ринку, утримуючи ціни на 30—40, а в травні — на 60—80 коп. за літр нижче, ніж в інших великих мережах. «Нам чітко дали зрозуміти, що питання ціноутворення в їхній мережі не визначається ринковою кон’юнктурою, а принципово орієнтоване на великий ціновий відрив від решти ринку», — говорить керівник великої мережі, котрий побажав залишитися неназваним. «Якщо вони хочуть розорити будь-яку компанію в будь-якому регіоні, то опускають ціну нижче за ціну заводу-виробника... І це всі знають і закривають очі», — наводить слова віце-президента корпорації «ТЕС» Сергія Бейми «Первая крымская аналитическая газета» (№2179, 19—25 червня 2009 року).
За оцінками фахівців, саме таким порядком цифр — 30—60 коп. за літр — описується чистий прибуток роздрібних мереж. В умовах кризи і переоцінки валютних кредитів унаслідок девальвації гривні такий демпінг означатиме поступове банкрутство автозаправних мереж, які втратили реалізацію внаслідок «приватного» демпінгу. У липні з’явилися перші результати цієї «програми» у вигляді регіональних мереж, які «посипалися» і почали активно шукати покупця свого майна. Виніс на поверхню поголос і дані про аналогічні думки в стані окремих великих нафтотрейдерів...
Не доводиться виключати і того, що нарощування ринкової частки до «контрольного пакета» підсилить позиції його власника в неминучій розмові із супротивником, хоч би хто ним став після президентських виборів. Не ладиться розмова? Одна команда — і країна без бензину, відомі ЗМІ підкажуть громадянам правильну версію того, що відбувається. Якщо геть зовсім не виходить діалог, можна пригрозити продажем усього нафтогазового добра, наприклад, «Газпрому»... Однак сьогодні усім не до цього, всі дуже зайняті, і всім дуже потрібні гроші, які у період кризи є в небагатьох.