Помаранчева революція пробудила в українському суспільстві почуття гордості за свою країну, породила надію на досягнення економічного процвітання, дозволила всім нам піднятися на сходинку вище в очах світового співтовариства. Не всі наші очікування наразі справдилися, але ми все ще налаштовані на успіх, на широку міжнародну співпрацю, на кардинальну зміну системи й принципів господарювання. І головне — у нас є всі передумови для прориву: високопрофесійні кадри, демократична влада, повага й інтерес із боку міжнародної спільноти, багаті природні ресурси, привабливе географічне розташування.
Тепер діло за малим — розробити стратегію конкурентоспроможності країни та приступити до її реалізації. Як колишньому науковцю, кібернетику, мені імпонує ідея, викладена в статті Ю.Полунєєва («ДТ» №19 (547) від 21 травня 2005 р.), про перехід до економіки знань, про формування національної інноваційної моделі. Саме така орієнтація економіки є найвиграшнішою для України, і я сказав би, що лише така стратегія в змозі зробити нашу країну конкурентоспроможною на світових ринках.
Проте не менш важливим, на мою думку, є питання про умови, за яких така стратегія може стати успішною. Адже конкурентоспроможність країни в світовій економічній системі оцінюється за станом економіки, фінансового сектора, макроекономічного середовища, структури експорту, інвестиційного клімату. Це рівень розвитку людських ресурсів і науки, держполітика й, нарешті, інфраструктура. Саме на останньому я й хотів би зупинитися докладніше.
Чомусь ми воліємо про це не говорити, але стан нашої інфраструктури (тепло-, електро-, водопостачання, дороги) й навколишнього середовища (невирішеність питань переробки промислових і побутових відходів) може відштовхнути від нас будь-якого інвестора. Погодьтеся, про яку конкурентоспроможність країни, тобто про її принадність для бізнесу та вкладання інвестицій можна говорити, якщо ми не в змозі навести порядок у життєзабезпеченні населення та промисловості. Коли ми не можемо зробити це навіть у ключовій для країни сфері, то який сенс говорити про високі технології й передові управлінські підходи.
Ми звикли до існуючого стану речей, і багатьом він видається природним. Але наших закордонних партнерів стан української житлово-комунальної інфраструктури й навколишнього середовища найчастіше шокує. Їм важко зрозуміти, як можна жити в таких умовах. Мені складно говорити про стан навколишнього середовища — це поза моєю компетенцією, але якщо подивитися на житлово-комунальну сферу, то тут існує ціла низка серйозних проблем, які належить розв’язати в найближчому майбутньому. Ось основні з них.
Технічна оснащеність сфери комунальних послуг
Іноді дивуюся, наскільки високий запас міцності в наших підприємств, адже часом вони експлуатують устаткування й мережі, які за всіма технічними показниками працювати вже не повинні. Приміром, сьогодні в Україні більш як третина водопровідних і каналізаційних мереж і п’ята частина теплових мереж перебувають мало не в аварійному стані, більшість очисних споруд експлуатуються 20—60 років. До чого це призводить? Передусім до зниження надійності тепло- й водопостачання, що рік у рік підвищує можливість системних аварій, які можуть призвести до дуже серйозних наслідків для населення й бізнесу.
Нещодавно на прикладі Москви ми змогли переконатися в масштабності наслідків таких аварій — відсутність електрики протягом доби спричинила мільярдні збитки місту, я вже не кажу про моральну шкоду, завдану його жителям. А якщо таке станеться з тепло- й водопостачанням або водовідводом, то, по-перше, наслідки можуть бути значно серйозніші (аж до епідемій, екологічних катастроф), а, по-друге, локалізація й усунення таких аварій — витратне за часом і грошима заняття. Не забуватимемо і про те, що в цьому разі комунальні підприємства стануть відповідачами за позовами від постраждалих унаслідок згаданих аварій, що остаточно підірве їхнє фінансове становище. Крім того, жалюгідний стан устаткування визначає неефективність його використання й високу ресурсовитратність (вугілля, газу, мазуту, електроенергії).
І останнє — незадовільний технічний стан устаткування спричиняє величезні втрати у мережах гарячої та холодної води, тепла. Так відбувається, приміром, із питною водою, втрати якої по Україні в середньому становлять 30%, а в деяких містах досягають 72%.
Стан житлового фонду
У цій сфері ситуація сьогодні вкрай складна, а видиме благополуччя дуже примарне. Наведу лише окремі цифри — 33% житлових будинків сьогодні потребують капітального ремонту, 70% житла споруджено до 1970 року і більшу його частину становлять так звані хрущовки, чий проектний термін експлуатації закінчиться вже через п’ять років.
Не кращі справи й із обслуговуванням житлового фонду — близько 85% усіх будинків підвищеної поверховості (понад 10 поверхів) не мають протипожежного захисту, більш як 10% ліфтів відпрацювали 25 років. Які загрози приховують у собі ці цифри? Насамперед, це зростаюча небезпека, що підстерігає людей у їхніх будинках і квартирах (поломки ліфтів, руйнація внутрішньобудинкових мереж, аварійність будинків), і, звісно ж, невиправдана дорожнеча обслуговування житла, пов’язана з високим споживанням тепла в будинках застарілих серій, часті поломки внутрішньобудинкових мереж, втрати тощо.
Транспортна інфраструктура
Стан доріг і тротуарів у населених пунктах викликає чимало нарікань. Навіть у Києві його не можна назвати хорошим, що ж казати про інші міста України. У цифрах це виглядає так: половина всього дорожнього покриття має значні дефекти, лише 9% доріг і тротуарів забезпечено зливовою каналізацією; понад 20% мостів і шляхопроводів мають обмежену пропускну здатність, а 13% із них потребують капремонту чи реконструкції.
Якщо ж говорити про міський транспорт, то особливо складне становище з електротранспортом — понад 80% трамвайних вагонів і тролейбусів підлягають списанню, близько 40% трамвайних ліній, контактних і кабельних мереж потребують капітального ремонту. А це либонь безпека руху.
Переробка побутових відходів
Цивілізована переробка відходів — це окрема тема для розмови. Казатимемо лише про побутові відходи, хоча з промисловими ситуація не простіша. Цифри, які я наведу, можуть підкосити будь-якого потенційного інвестора з цивілізованої країни. Побутові відходи в основному розміщують на полігонах і звалищах, де вони займають загальну площу в 3000 га; 80% цієї території експлуатується без забезпечення заходів, що перешкоджають забрудненню стічних вод і повітря. Лише 2,5% відходів спалюють на двох діючих сміттєспалювальних заводах у Києві та Дніпропетровську, використання сучасних технологій збирання, сортування й утилізації відходів тільки починається. Кам’яний вік!
Ось де простір для впровадження нових технологій, інновацій, які можуть дати значний ефект і в поліпшенні стану навколишнього середовища, і в енергозбереженні, і в диверсифікації поставок енергоносіїв, і в оптимізації теплопостачання, і навіть у створенні ресурсів для дорожнього будівництва. У цьому сенсі ми могли б запозичити досвід США, провідних європейських країн (Данії, Фінляндії, Швейцарії). І не лише запозичити досвід, а й залучити інвестиції. Адже сфера переробки побутових відходів у всьому світі є надзвичайно прибутковою.
Змальована картина здатна викликати песимістичні настрої, але не для цього я навів усі ці цифри й показники. Особисто я не вважаю, що ситуація безнадійна. Так, вона надзвичайно складна, і подолати існуючі проблеми нам навряд чи вдасться кавалерійським наскоком — за один рік чи два. На це навіть не потрібно розраховувати. Попереду серйозна робота з виведення житлово-комунального господарства на цивілізований рівень. У нас уже є затверджена наприкінці минулого року програма реформування житлово-комунального господарства, реалізація якої дасть змогу вирішити чимало з перелічених вище проблем. На жаль, її фінансування вже зараз скорочено, що значно уповільнить наше просування вперед. Але коли ми налаштовані на економічний прорив, на досягнення високого рівня конкурентоспроможності України, то маємо інтенсифікувати свої зусилля з реформування житлово-комунальної інфраструктури. Ми не можемо розраховувати лише на ті ресурси, які залучаються за рахунок бюджету, вони обмежені.
У чому вихід?
По-перше, у розробці й реалізації нових моделей функціонування житлово-комунального господарства, з урахуванням досвіду Естонії, Казахстану й інших країн, котрі домоглися значних результатів у цій сфері завдяки системному підходу до реформування галузі, побудові принципово нових моделей функціонування ЖКГ, що стимулюють впровадження обліку й контролю, енергозбереження, інновації й інвестиції. Це вимагатиме підтримки на державному рівні поданих уряду України пропозицій із реформування й розвитку галузі, створення конкурентного середовища на ринку житлово-комунальних послуг, підвищення інвестиційної привабливості галузі, а також серйозної роботи над удосконаленням нормативно-правової бази. Держкомітет уже провів велику роботу в цьому напрямі, і створення профільного міністерства дасть вагомі додаткові можливості.
По-друге, нам необхідно залучити інвестиції в підприємства житлово-комунальної сфери, без цього їм просто не вижити. Адже ця галузь потенційно дуже цікава та прибуткова — ринок гарантований, особливо для природних монополій. І крім поліпшення інвестиційного середовища та сприяння комунальним підприємствам у грамотній підготовці інвестиційних пропозицій, ми повинні серйозно подумати про підвищення поінформованості потенційних інвесторів щодо умов ведення бізнесу в Україні та можливостей реалізації інвестиційних проектів у ЖКГ.
Мені пригадується період другої хвилі приватизації обленерго. Ситуація в енергетиці тоді була патова: платежі за електроенергію здійснювалися в основному на умовах бартеру або не здійснювалися взагалі, втрати електроенергії в мережах перевищували чверть обсягу її виробництва, обласні енергопостачальні компанії були в боргах, як у шовках. Віри в чудодійну силу інвестора після першої хвилі приватизації обленерго не було. У таких умовах уряд прийняв рішення про приватизацію обленерго та про залучення до конкурсів стратегічних інвесторів. І аби домогтися поставленого завдання, тодішній прем’єр-міністр України Віктор Ющенко особисто провів серію роад-шоу в провідних країнах світу з презентацією інвестиційних можливостей країни в сфері електроенергетики, показавши всьому світовому співтовариству, яке значення надає вирішенню цього завдання уряд України.
Минуло п’ять років, ситуація на енергоринку змінилася докорінно, і не лише в приватизованих, а й у державних обленерго. Компанії, що прийшли в Україну, не лише налагодили ефективну роботу на придбаних ними підприємствах, а й стали локомотивом розвитку нормативно-правового регулювання в цій сфері, показали приклад ефективного господарювання іншим суб’єктам підприємницької діяльності.
Звісно, дуже багато в цьому напрямі зробив ПЕКівський блок уряду України, проте не можна недооцінювати роль і вплив стратегічних інвесторів, що створили сприятливе середовище для розвитку електроенергетики. Вони не давали дрімати ані уряду, ані споживачам, залучили до участі в реформуванні енергоринку авторитетні міжнародні фінансові організації (Світовий банк, ЄБРР), та й самі активно брали участь у створенні нормативно-правової бази. У результаті сьогодні платежі за електроенергію перебувають на рівні 100%, втрати електроенергії в мережах скорочуються; регулювання діяльності природних монополій у електроенергетиці може бути взірцем для всіх інших сфер.
Я не випадково навів цей приклад, говорячи про житлово-комунальне господарство. Сьогодні ця галузь вимагає особливої уваги з боку держави, а програми з розвитку й реформування галузі — серед пріоритетних для України на сучасному етапі.
І насамкінець ще раз нагадаю: конкурентоспроможність — це спроможність країни виробляти товари й послуги, що відповідають вимогам світового ринку й підвищують рівень життя громадян. У цьому контексті пильна увага до проблем у сфері ЖКГ — ключ до розв’язання найгостріших соціальних проблем України й необхідна умова побудови конкурентоспроможної економіки.