Завдяки форуму "Сприяння інвестиціям в Україні", який був організований ЄБА разом з Єврокомісією, наприкінці минулого тижня до Києва з'їхалися представники великого приватного бізнесу, міжнародних організацій, банків розвитку. Їхнє завдання - розблокувати внутрішні й іноземні інвестиції в українську економіку, без яких у країні неможливо здійснити повноцінні реформи. Форум також дозволив нам зустрітися зі старим другом DT.UA Карлосом ПАСКУАЛЕМ, який у 2000–2003 роках був Надзвичайним і Повноважним Послом США в Україні. Він теж брав участь у представницькому івенті як віце-президент компанії IHS Energy, яка працює у сфері глобальної енергетики, і люб'язно погодився відповісти на запитання видання.
- Пане Паскуаль, сьогодні світова енергетика перебуває у процесі масштабних трансформацій. Які основні тренди ви би могли виділити?
- Справді, енергетика переживає колосальні зміни під дією нових технологій, інновацій, конкуренції джерел енергії. При цьому перший критично важливий тренд - загальна електрифікація. Основні обсяги нових інвестицій в енергетику (включаючи й нафтогазовидобувну галузь) припадають насамперед на електроенергію. Другий момент - зросла чутливість до викидів СО2 і пов'язані із цим обмеження на викиди вуглеців. Між компаніями і країнами відбувається так звана гонка за скорочення викидів, що негативно впливають на довкілля. Наступна критично важлива тенденція - це тренд до дигіталізації, автоматизації, використання штучного інтелекту й проникнення інформаційних технологій в усі аспекти операційної діяльності в енергетиці. Аналітика великих обсягів даних кардинально змінює роботу компаній, роблячи її значно ефективнішою. Один з результатів цього тренду - зміна конкурентоспроможності різних видів палива й конкурентних позицій різних географічних регіонів, що виробляють енергоресурси. Четвертий тренд - фінансовий сектор стає ключовим гравцем, який визначає роботу енергетики. Відповідно, інвестиційні банки, хедж-фонди тепер відіграють критично важливу роль у визначенні проектів, які отримають доступ до капіталів і зможуть успішно реалізуватися. І останній момент полягає в тому, що всі раніше названі тренди по-новому визначають геополітичні взаємовідносини між країнами та їхню взаємодію одна з одною у питаннях енергетики.
- На якому рівні еволюційного розвитку перебуває енергетика України, якщо дивитися в глобальному контексті?
- Україна має феноменальний потенціал, але вона перебуває на початку шляху і може скористатися своїми феноменальними можливостями, які несуть, зокрема, нові технології. Україна як і раніше залишається однією з найменш енергетично ефективних країн світу. Але є й зворотний бік. В умовах інтенсивного розвитку технологій країна може скористатися перевагами технологічних трансформацій і істотно підвищити свою енергоефективність. Що ж стосується вуглеводнів, то Україна перебуває на етапі вироблення інструментів мотивації для залучення інвестицій та збільшення обсягів видобутку нафти і газу. Останнім часом ми спостерігаємо, як істотно змінилися платежі за користування надрами. Це значно підвищило конкурентоспроможність української газовидобувної галузі і залучило інвестиції для збільшення видобутку.
У сфері електроенергетики Україна потребує масштабної реконструкції потужностей. Це, відповідно, означає модернізацію інфраструктури як у галузі генерації електроенергії, так і в галузі її передачі й розподілу.
Якщо світ намагається розвиватися, відходячи від використання вугілля як палива, то Україна як і раніше значною мірою від нього залежить. Якщо в інших регіонах світу проводяться аукціони для використання поновлюваних джерел електроенергії та забезпечення конкурентних ставок тарифів, то Україна тільки виробляє рішення, як це включити в структуру свого паливного балансу.
- Наскільки українська енергетика приваблива для іноземних інвесторів?
- Іноземні інвестори дуже ретельно вивчають кожен аспект сектора енергетики. Наприклад, прогрес у формуванні чіткішої нормативно-правової бази для сектора природного газу вже приносить свої плоди, залучає більше інвесторів. Я розмовляв із низкою міжнародних компаній, які розглядають інвестиції в сектор поновлюваних джерел електроенергії в Україні. Вони як і раніше не впевнені, як змінюватиметься політика в цій галузі. Це змушує їх вагатися у просуванні своїх проектів. З одного боку, інвестори розуміють, що Україна має досить серйозні ресурси і велику історію недофінансування, що, за умови виправлення ситуації, може забезпечити швидкий розвиток. З іншого боку, зберігається невизначеність політики, зокрема формування цін і тарифів, і інвестори не впевнені в розмірі свого прибутку.
- Уряд оголосив про приватизацію у 2018 році кількох енергогенеруючих та енергорозподільчих компаній. Наскільки може бути успішною ця приватизація, і чи візьмуть у ній участь іноземні інвестори?
- Остаточне рішення потенційних інвесторів залежатиме від того, які регуляторні норми будуть запроваджені щодо тарифів на відповідні енергоресурси, а також від політики, яка впливатиме на можливу стратегію розвитку. Уже півтора року в Україні активно ведеться дискусія про доцільність запровадження системи стимулюючого тарифоутворення, так званого RAB-регулювання. Від підсумку дискусії залежать потоки виручки, які отримуватиме компанія на відповідну ставку прибутковості від зроблених інвестицій. Це центральні фактори, які будь-який інвестор повинен ураховувати.
- Перш ніж ми детально поговоримо про RAB-регулювання, я хотів би зрозуміти, чому в газовий сектор України більш-менш приходять іноземні інвестори/трейдери, а в секторі електроенергетики їх немає?
- Думаю, привабливість газового сектору повністю зумовлена змінами в політиці й ціноутворенні, що відбулися за останні півтора року. У 2014–2015 роках податки й платежі за використання надр були настільки високими, що це практично призупинило роботи в галузі. Чимало приватних компаній просто закривало розробку родовищ, і компанія "Укргазвидобування" опинилася в дуже складній фінансовій ситуації. Ситуація кардинально змінилася зі зменшенням ставок платежів на користування надрами й приведенням загалом оподаткування галузі до рівня, порівнянного зі світовими стандартами в цьому секторі.
- Чи справді впровадження RAB-регулювання - ключовий фактор для зростання інвестпривабливості українських енергокомпаній?
- Упровадження системи RAB може бути справді дуже ефективним інструментом залучення приватних інвестицій. Однак фінальний результат залежатиме від деталей її імплементації. RAB-тарифи - це свого роду контракт між обленерго і регулятором обленерго, що передбачає стимули для хорошої роботи. Ядром концепції RAB є визначення допустимого рівня витрат, які необхідні для формування доходу. До такого роду витрат належать: операційні витрати, вартість капіталу, амортизація і податки. Як правило, регулятор і обленерго домовляються про допустимий прибуток протягом певного періоду (його тривалість може варіюватися від трьох до восьми років), а також про цільові показники діяльності та інвестиційну програму. Стимулом для обленерго є можливість інвестувати у підвищення ефективності, знижуючи таким чином витрати. Якщо обленерго вдасться досягти такої економії і при цьому виконати свої зобов'язання щодо інвестицій і виробничих показників, то така економія й стане частиною прибутку компанії. Структура тарифу формує стимул підвищувати ефективність, що в остаточному підсумку приводить до зниження вартості для споживача. Критично важливим компонентом такої системи є наявність незалежного регулятора, який має достатні повноваження, щоб штрафувати обленерго в разі недотримання ними взятих на себе зобов'язань щодо виробничих показників та інвестування.
- Загальновідомо, старі активи переходили у приватну власність у процесі приватизації, і найчастіше це відбувалося за символічні суми. Головний аспект дискусій - має бути єдина чи різні RAB-ставки на стару і нову базу активів обленерго?
- Як показує міжнародний досвід, ті країни, які з самого початку запроваджували різні ставки норми дохідності, в остаточному підсумку приходили до єдиної ставки. Побоювання, навколо яких дискутують, пов'язані з тим, щоб дохідність на старі активи була справедливою. Є різні способи досягнення заданого справедливого прибутку. Одним з таких методів є оцінювання активів, іншим - ставка амортизації. Ще одним методом є впровадження механізмів, що дозволяють забезпечити розподіл прибутку, розмір якого перевищує встановлений рівень, між урядом і обленерго. Існування ж двох ставок дохідності призводить до ризику недоінвестування в поточні активи, віддача від яких уже перебуває на незадовільному рівні. За будь-якого розвитку ситуації база поточних активів повинна працювати протягом 10–20 років, оскільки відбувається впровадження нової системи розподілу електроенергії. Існування ж системи з двома ставками перешкоджатиме цьому. Якщо, наприклад, для нових активів прийнято норму 20%, а для старих - 5%. І при цьому відомо, що старі активи пройдуть повну амортизацію за 10 років. Тоді для оператора інтерес інвестувати в старі активи нульовий. По-перше, йому зрозуміло, що через 10 років він ніякого прибутку на ці старі активи не отримає. А якщо він інвестуватиме в нові активи, то отримає прибуток протягом усього строку служби цих активів. Але тут виникає проблема. Адже щоб повністю замінити існуючі активи новими, буде потрібно, як оцінюють, від 10–15 мільярдів доларів і 10–20 років. У цьому разі треба буде поміняти все наявне обладнання (трансформатори, підстанції, лінії передачі…), і, відповідно, це ставить під загрозу надійність роботи та ефективність системи, яка повинна працювати, поки їй на зміну прийде нова.
Тому завданням якраз є зацікавити обленерго інвестувати в мікс старих і нових активів, що забезпечить найбільш ефективну роботу системи.
Що ж до активів, придбаних у процесі приватизації за символічну суму, то маємо розрізняти оцінку компанії, яка має як велику кількість активів, так і зобов'язання, і вартість фізичних активів. Ці поняття не збігаються. Відповідно, з'являється проблема оцінювання активів для визначення бази, до якої застосовуватиметься ставка дохідності в умовах RAB-регулювання. І тут ідеального рішення немає. В Україні використовується один з підходів - оцінюють вартість заміщення за вирахуванням амортизації й коефіцієнта використання активів. При цьому критично важливо забезпечити абсолютну прозорість процесу. Якщо ж є якісь побоювання, що власник обленерго отримає якийсь надприбуток, то один з механізмів уникнути цього - встановити поріг прибутковості. І якщо поріг перевищується, то прибуток може розподілятися між обленерго і державою.
- Напевно, єдиний сектор енергетики, у який зараз ідуть інвестиції, - це поновлювана енергетика. Наскільки може бути цікавий іноземцям проект будівництва сонячних станцій у Чорнобильській зоні?
- Багато років тому я надавав допомогу в розробці меморандуму про взаєморозуміння для закриття Чорнобильської АЕС і підтримки проектів відкриття нових атомних електростанцій. Можу засвідчити, що емоційно концепція будівництва нових потужностей, які працюють на поновлюваних джерелах енергії в Чорнобильській зоні, дуже приваблива. Здійсненність такого проекту залежатиме від низки комерційних факторів: хто купуватиме цю електроенергію, за якими тарифами і на яких гарантіях політики, якими мережами розподілу вона транспортуватиметься і з якими видами поновлюваних джерел енергії інтегруватиметься для компенсації їх непостійної доступності. Без оцінювання цих ключових факторів неможливо дати чітку відповідь.