У Габріеля Гарсіа Маркеса є чудовий твір - "Хроніка однієї смерті, про яку знали наперед". У ньому розповідається про вбивство чоловіка, який виявився єдиним, хто не знав про наміри його вбити. Хоча у нього було мільйон можливостей уникнути смерті, його таки вбили...
Із нашою енергетичною незалежністю зараз відбувається дуже схожа історія. Ми повільно рухаємося до катастрофи, і переконливих дій влади з метою її уникнути поки що не бачимо.
Йдеться от про що.
В уряду залишилося не так багато часу на те, щоб розробити і реалізувати план дій задля забезпечення продовження транзиту російського газу Україною.
У 2019 р. закінчується дія діючого контракту НАК "Нафтогаз України" з "Газпромом" про транзит природного газу до ЄС. Цього ж року спливає термін повноважень нинішнього віце-президента Європейської комісії (ЄК) з питань енергетичного союзу Мароша Шефчовича, який прямо висловив готовність лобіювати інтереси України в питаннях збереження транзиту через її територію.
Підтримка єврокомісара Шефчовича стала потужним козирем для України завдяки можливості Брюсселя реально тиснути на Росію. Ситуація з "Північним потоком-2" для "Газпрому" залишається складною, і не в останню чергу через скепсис з боку ЄК щодо проекту як альтернативи українській ГТС. Саме тому роль Єврокомісії в питанні продовження експлуатації української ГТС є визначальною.
При цьому найважливішим є навіть не сума прибутку від транзиту (близько 2 млрд дол./рік, виходячи з практики останніх періодів), а гарантовані обсяги газу, що транспортуватимуться нашими трубопроводами.
Спробуємо оцінити наші можливості. З одного боку, обсяги споживання природного газу європейською енергетикою зростають (навіть на тлі вибухового зростання вітрової та сонячної енергетики в Європі). З іншого - гігантські (навіть у слаборозвіданому стані) запаси газу Сибіру. За умови формування прозорих і стабільних правил гри, дотримання європейського енергетичного законодавства та практик, за умови конкурентних тарифів українська ГТС спроможна не лише забезпечити збільшення обсягу транспортування російського газу до країн - членів ЄС та прибутку від його транзиту в рази, а й стати одним із найвагоміших факторів державної безпеки. Погодьмося, є за що боротися.
Натомість провал переговорів щодо управління ГТС за участі європейського учасника і, власне, сам провал такого управління невідворотно і стрімко призведуть до будівництва кількох обхідних коридорів (яких саме, давно відомо). Один із ключових факторів безпеки країни буде назавжди втрачено.
Як цьому запобігти? Для укладення договорів із партнером ГТС необхідно вже до кінця 2018 р. визначитися з оператором газотранспортної системи, який виступить організатором переговорів з росіянами про транзит газу в Європу. А щоб цей європейський оператор прийшов, держава негайно має сформувати вимоги до оператора та запропонувати модель співпраці з ним. Без чіткості та прозорості при відборі оператора ніяка серйозна компанія не зацікавиться українською ГТС.
Уряд як акціонер "Нафтогазу" і власник газотранспортної системи повинен публічно представити розроблений ним план дій з чітко прописаними цілями та конкретно визначеними датами їх досягнення. Імовірні ризики на кожному етапі реалізації плану теж мають бути враховані шляхом розробки відповідних заходів з їх мінімізації (наприклад, мінімізація ризику перехоплення контролю або ключового впливу на партнера ГТС з боку суб'єкта, що підтримує інтереси країни-окупанта).
Таймлайн наших дій має виглядати таким чином:
- станом на перший квартал 2018-го - визначити модель співпраці, а саме: умови, вимоги, критерії відбору оператора;
- до кінця 2018-го - обрати європейського оператора-партнера газотранспортної системи, мати проект узгодженої взаємодії;
- до середини 2019 р. - визначити чіткі умови співпраці між Україною та новим європейським оператором, розробити спільну позицію по переговорах з Росією.
І уряд повинен погодити ці дедлайни з усіма зацікавленими сторонами та чітко йти за ними, як швейцарський годинник.
На щастя, 13 грудня 2017 р. сталися перші зрушення в цьому полі - уряд України офіційно розпочав процедуру відбору міжнародного партнера для спільного управління українською ГТС, схваливши відповідну постанову №1005.
Постановою утворено Робочу групу з підготовки рекомендацій та пропозицій щодо розроблення умов конкурсу з визначення партнерів газотранспортної системи. До складу групи під головуванням віце-прем'єра Володимира Кістіона увійшли, зокрема, представники Міненерговугільпрому, Мінекономрозвитку, секретаріату Кабміну, НКРЕКП, в.о. голови правління ПАТ "Магістральні газопроводи України". Від парламенту було включено лише в.о. голови комітету з питань ПЕК, хоча були також і інші пропозиції. Від "Нафтогазу" до складу групи ввійшов чомусь член нещодавно призначеної наглядової ради і немає нікого з менеджменту (це трохи дивно, навіть зважаючи на напружені відносини Кабміну і НАКу, все ж таки вирішується питання національної безпеки, а не хто в кого більший потік відведе). Ну і стандартне, проте єдино правильне в поточних умовах рішення - залучити до роботи групи дипломатів зі США, ЄС, представника секретаріату Енергетичного співтовариства. Сподіваємось, іноземці матимуть змогу хоча б заблокувати можливі неправильні кроки Робочої групи.
Постановою №1005 також було затверджено положення про Робочу групу. Серед повноважень групи зі здивуванням можна знайти підготовку рекомендацій і пропозицій не лише щодо "розроблення умов конкурсу з визначення одного або декількох партнерів газотранспортної системи", а й щодо "відокремлення діяльності з транспортування природного газу та діяльності з його зберігання (закачування, відбору)".
До чого тут багатостраждальний анбандлінг? Відокремлення послуг з транспортування газу нашою ГТС? Чи не для того, щоб руками якогось поважного товариства, зібраного із зовсім іншою метою, непомітно перемогти НАКівський менеджмент у епічній війні за спадок "Укртрансгазу", освятивши перемогу присутністю іноземців? Сподіваємося, що дуємо на холодне, а Кабмін з НАКом нарешті перестануть воювати і згадають про мету і місію своєї діяльності, публічно вирішивши питання анбандлінгу, не вдаючись до наперстків.
Що ж стосується самої Робочої групи, то будемо сподіватися, її було створено не для того, щоб заговорити питання, вирішення якого вона повинна запропонувати, розмивши у сірих колективних рішеннях відповідальність за провал (як це в нас повсякчас відбувається з іншими робочими групами). А для того, щоб надати оперативні і коректні пропозиції уряду для забезпечення своєчасного проведення прозорого конкурсу з відбору партнера ГТС на зрозумілих для потенційних учасників конкурсу умовах. У цьому контексті сподіваємося, що відсутність посилань на будь-яку публічність діяльності або хоча б звітності групи у положенні про неї - просто випадковість.
Гарантуємо постійний прискіпливий інтерес до роботи групи з боку патріотичних, але оптимістично налаштованих народних депутатів. Врешті, відповідно до статті 21 Закону України "Про ринок природного газу" саме Верховна Рада за поданням Кабінету міністрів затверджує результати конкурсу та приймає остаточне рішення про визначення одного або кількох партнерів ГТС.
Що ще не може не насторожувати? Як відомо, радником Володимира Кістіона є Мирослав Боднар, котрий ще восени минулого року працював одним з керівників "Регіональної газової компанії", яка довгі роки управляє облгазами олігарха Дмитра Фірташа. Того самого, що завжди мав партнерські стосунки з Кремлем і стояв за корупційною посередницькою схемою торгівлі газом "РосУкрЕнерго". Не знаємо, чи включено радника віце-прем'єр-міністра М.Боднара до Робочої групи поряд з керівниками міністерств і представниками дипкорпусу ключових світових гравців (жодне з прізвищ членів Робочої групи в постанові №1005 чомусь не вказане). Лише зазначимо, що логіку допуску людей, що мали прямий зв'язок з газовими інтересами Фірташа, настільки близько до непублічних процесів, які матимуть доленосне значення для майбутнього країни, принаймні треба публічно пояснити.
Окрім того, довелося чути поки непідтверджену інформацію про існування намірів замість надійного європейського оператора руками Кабміну завести до управління українською ГТС компанію-прокладку. Вона виглядатиме начебто іноземною, адже її засновниками та/або керівниками можуть бути іноземці, навіть з американськими паспортами, однак використовуватиметься для виведення половини доходів від транзиту газу у потрібні кишені, причому далеко не іноземні.
Якщо раптом хтось задумає щось подібне реалізувати, то він повинен мати на увазі, що це завдасть подвійного удару по стратегічних інтересах України. По-перше, провал конкурсу з відбору європейського партнера для української ГТС стане негативним індикатором здійснення реальних змін в енергетичній політиці України шляхом переходу до європейських стандартів прозорості та підзвітності перед Енергетичним співтовариством. Україна втратить довіру ЄС, та й мотивації враховувати наші інтереси у своїх переговорах щодо транзиту газу з Росією європейцям це теж не додасть. По-друге, цілком очевидно, що фірма-прокладка не зможе залучити інвестиції в модернізацію ГТС.
Таким чином Україна хіба що підіграє "Газпрому", який завжди наголошує на ненадійності та корупційності шляху транспортування газу через Україну, переконуючи європейців, що будівництво "Північного потоку-2" допоможе уникнути цих недоліків. Чергове перетворення транзиту газу Україною на годівничку для олігархів стане лише додатковим піаром "Північного потоку-2".
Тому ми маємо з усією серйозністю поставитися до процесу вибору європейського партнера для української ГТС. Варто пам'ятати про наш основний дедлайн - кінець 2018 р. Якщо до цього часу не буде визначеності з європейським партнером для оператора вітчизняної ГТС та умовами співпраці з ним, наслідки можуть бути катастрофічними. Тоді до України в кращому випадку можуть повернутися корупційні посередницькі схеми торгівлі газом, а за найгіршого сценарію - наша ГТС узагалі перетвориться на нікому не потрібний металобрухт через відкриття обхідних маршрутів і відсутність нового транзитного контракту.
Уникнути подібного небезпечного сценарію можна лише завдяки оперативним і скоординованим діям уряду та Міненерговугільпрому, спрямованим на своєчасне обрання на зрозумілому та прозорому конкурсі реального європейського партнера для оператора української ГТС. Інакше - ми всі це знаємо наперед - станеться знищення ГТС. За яким, це теж цілком зрозуміло, катастрофічно наростають ризики для національної безпеки України.