Сигнал для закручування гайок фактично дала ще Верховна Рада. Сталося це два тижні тому, після того як народні депутати на своєму першому позачерговому засіданні (спеціально присвяченому темі тарифів) провалили всі чотири заздалегідь підготовлені проєкти постанов з урегулювання комунальних тарифів.
Куди ж поділися всі обіцянки захистити людей? І навіщо тоді збиралися? А от вам і відповідь — уже наступного дня Кабмін на позачерговому засіданні посилив умови надання житлових субсидій населенню. Усе цілком логічно: Рада відмовилася впорядкувати тарифи на комуналку, а Кабмін, отримавши зелений сигнал, одразу посилив підстави для надання житлових субсидій. А отепер і оператори показали, скільки вони хочуть отримати за газ. Причому нині «ринкові» ціни зафіксовано на рік уперед…
Принади олігополії…
Як і очікувалося, нові тарифи на газ, точніше, місячна плата в річному пакеті, опубліковані 26 квітня. Вводиться в дію головне нововведення — базовий річний пакет послуг, про який ми розповідали ще в березні. Тепер доведеться звикати платити по-зимовому навіть улітку. Якщо, наприклад, порівнювати з січнем або лютим-2020, то новий травневий або червневий тариф буде навіть вищим. Для деяких споживачів майже удвічі.
Адже країна, як і раніше, грається в неіснуючий ринок, вихваляючись, по суті, лише тим, що споживачі отримали право вибирати собі постачальника газу. Хоча, як показало життя, ця можливість як була, так і залишилася чисто теоретичною. Тільки якщо раніше споживачі нарікали на феодальний характер їхніх відносин із газзбутами, які вдавалися до будь-яких хитрощів, аби лише не відпустити свого клієнта, то тепер їх зробили нерухомими однаково високими цінами.
Ну хіба це не так? Той самий «дешевий» державний продавець НАК «Нафтогаз України», який хвацьки набирає клієнтську базу, зараз пропонує річний пакет із оплатою 7,96 грн щомісяця, тоді як більшість постачальників із РГК відомого олігарха Д.Фірташа — аж на три копійки дорожче… Мовляв, навіщо буцатися, якщо можна домовитися та не заважати одне одному?
Та якщо правильно оцінювали (ті, хто в момент січневої газової кризи постійно називав РГК монополістом, звинувачуючи її в усіх лихах) частку роздрібного ринку газу в РГК у 70%, а «Нафтогаз» за опалювальний сезон встиг переманити до себе ще 13% роздрібних споживачів і тарифи в них відрізняються буквально на 3 коп., то це точно вже не конкурентний ринок. Якщо 83% ринку перебуває у двох руках, то йдеться про олігополію з домінуванням двох компаній-продавців.
Тому далі слід очікувати спрямованої дифузії споживачів від операторів-міноритаріїв (які виставили тарифи аж до 13,5 грн без урахування доставки 2,14 грн) до двох мажорів, що, природно, підсилить олігополію на газ для населення. Ну, а потім класика — щойно основні конкуренти зійдуть зі сцени або достатньо ослабнуть, олігополісти повною мірою відіграються на тарифах. Якщо, звичайно, держава вчасно не зрозуміє, що за таким «ринком», який мало чим відрізняється від класичної монополії, потрібне зірке око.
Навіть якщо теоретично припустити, що газзбути, які запропонували високі ціни споживачам, знайдуть можливість і зменшать свої апетити (добре, що НКРЕКП це право за ними залишила), то й після цього вони не робитимуть погоди на ринку з недосконалою конкуренцією.
…і ефект зірваної різьби
Згадаймо, скільки ми платили за газ рік тому. Навіть не віриться: лютий-2020 (розпал опалювального сезону) — 5,45 грн/кубометр (без вартості розподілу), березень — 4,33, квітень — 3,71, травень — 2,95, червень — 2,78, липень — 2,97, серпень (скасування ПСО) — 4,49 грн. Зараз пропонують платити у 2,5–4 рази більше весь рік. Адже ринок плюс обіцяна тарифна стабільність за ваш рахунок. Та й ціну, як і раніше, визначають за імпортним паритетом.
Але ж по суті мало що змінилося. Дві третини газу, спожитого в Україні, — це газ українського ж видобутку із собівартістю 1400 грн. З усіма бажаними відрахуваннями — це 2600 грн за 1000 куб, за запевненнями в.о. міністра енергетики Юрія Вітренка. І цього газу поки ще цілком вистачає на потреби й приватників, і міських теплокомуненерго. Це, по-перше.
Хороший господар запасає газ улітку, а не в опалювальний сезон. І для цього цілком підходить навіть імпорт. Торік митні ціни літнього закачування до підземних сховищ газу (ПСГ) не перевищували 3,5 тис. грн за тисячу кубометрів. Це, по-друге.
Нарешті, по-третє, Україна володіє найбільшими в Європі ПСГ обсягом 32 млрд кубометрів, де можна запасти практично річну потребу в газі для всієї країни, включаючи промисловість. Але хто зараз точно знає, скільки чого туди закачується та зберігається. І головне — чий насправді цей газ.
Однак нам пропонують на все це заплющити очі й тим паче не згадувати, що за імпортним паритетом продають те, що й так належить народу.
Добре, якби ще запропоновані тарифи були під силу масовому споживачеві. Тоді він платив би і збагачував би державу та комерсантів. Але як бути з боргами, адже в останньому опалювальному сезоні навіть за умов державного обмеження тарифів на газ (горезвісні 6,99 грн/куб) тільки за два опалювальні місяці — січень і лютий — борги за комуналку (складова газу в якій близько 60%) приросли з 73,6 млрд до 82,5 млрд грн, тобто майже на 9 млрд.
І якщо раніше міжсезоння дозволяло споживачам хоч якось розрахуватися з боргами, то тепер згідно з новим порядком і міжсезоння скасовується, і газові тарифи заявлені набагато вищі.
Зрозуміло, що, попри астрономічні суми заборгованості, уряд пішов шляхом подальшого нарощування боргів населення. Водночас звужуючи доступ до субсидій.
По суті, йдеться про застосування своєрідного газового податку, збирачем якого призначили державний «Нафтогаз», що одноосібно розпоряджається приблизно 14 млрд кубометрів газу, офіційно добутого державними газодобувачами.
Напевно, в уряді розраховують, що перегріті тарифи при невисокій собівартості добутого вітчизняного газу дадуть змогу перекрити втрати від неплатежів роздрібних споживачів.
Однак, якщо розрахунки не справдяться, а платіжна дисципліна ще більше погіршиться, то всі очікування виявляться неспроможними, й ми спостерігатимемо ефект зірваної різьби. Ну, як це зазвичай відбувається при надмірному затягуванні гайки…
Більше статей Сергія Следзя читайте за посиланням.