Літо потихеньку перевалило на другу половину. Попри липневу спеку, у найрізноманітніших кабінетах (причому не лише київських) дедалі частіше згадують про зиму. В енергетиці, де зима офіційно розпочинається 15 жовтня (із початком опалювального сезону), до неї взагалі рукою подати — залишилося менше трьох місяців…
У розмовах дедалі частіше звучать тривожні нотки. Минула зима перервала чергу теплих «сирітських» зим кінця 90-х років. Вона була досить холодною й затяжною, щоб із тріском поховати ідею про те, що в умовах України створювати запаси в ТЕС економічно невигідно, оскільки в запасах омертвляються кошти. У принципі воно, звичайно, так, шкода лишень, що природі цього не зрозуміти.
За іронією долі, основними ідеологами нового підходу були тодішній міністр палива та енергетики Сергій Єрмілов і його перший заступник Віталій Гайдук. М’яка зима 2000/2001 їхню ідею відразу не спростувала. Проте нинішній сезон виявився морозним, отже їм — щоправда, уже на інших посадах — довелося переконатися, що Україна розташована не в Африці. До речі, морози були навіть не дуже сильними — просто затяглися.
І з’ясувалося, що вугілля гостро не вистачає, а постачання «із коліс» кульгає. Про мазут на більшості станцій вже й не згадують. І пішло-поїхало. До надто великих неприємностей, утім, справа не дійшла: зиму відбули без видимих зривів, про що Мінпаливенерго не без задоволення й відзвітувало.
Проте всі прекрасно розуміють, що перезимували ми без найменших резервів і тільки завдяки тому, що енергетики знову майже безплатно палили газ. Хіба що, на відміну від старих бартерних часів, доводилося періодично обіцяти за нього розрахуватися.
Особлива дотепність жарту полягала в тому, що газ був імпортний і платити за нього доводилося недешево. Нагромадивши за неповні три місяці понад півсотні мільйонів доларів боргу, Мінпаливо зробило практично все від нього залежне для зриву туркменського контракту.
І знову обійшлося. НАК «Нафтогаз України», використовуючи крім всього іншого і виторг від різко зрослого експорту газу на Захід, утримала рівень розрахунків з Ашгабатом.
Проте бурхливий початок року запам’ятався і газівникам, і енергетикам, аж ніяк не поліпшивши їхні відносини. Перші постійно вимагали розплатитися за газ, зрізуючи його постачання на ТЕС. Другі ж від бадьорих заяв: «Вугілля в нас мало, зате яке, та ми й без газу обійдемося!» — ураз переходили до панічних, мовляв: «Ось-ось розвалимося, виручай, рідний уряде!» Проте перекрити постачання газу, за який не розраховуються, все одно ніхто б не наважився, і обидві сторони це прекрасно розуміли.
Власне кажучи, нічого нового в цьому не було: взимку традиційно виїжджали на газі й за нього завжди погано платили. Проблема в тому, що традиційна картинка 2000 року на початку 2003-го була вже загрозливою.
Змінилися умови. Масові неплатежі на просторах СНД себе зжили, і за газ доводиться платити не фантиками, а грошима й товарами. За гарні очі газ уже не продають. Поняття «несанкціонований відбір газу» кануло в Лету три роки тому. Отже ресурсів безкоштовного газу для Сергія Єрмілова у глави НАК «Нафтогаз України» Юрія Бойка просто немає...
Немає їх і в держави. Держрезерв уже неодноразово видоювали до решти, взяти там особливо нічого. І без того Кабмін реструктуризував борги Мінпалива (1,3 млрд. грн.) аж до 2023 року. До речі, міністерство і їх не оплачує...
Із настанням тепла близько половини зимових боргів міністерство погасило — не забувши проголосити це дійство черговою своєю заслугою. У НАКу його ентузіазм не розділяють. Річ навіть не в тому, що залишилося понад 160 млн. грн. свіжого боргу, хоча й це гроші.
Окреслилася загрозлива тенденція різкого скорочення частки живих грошей у розрахунках. Якщо за сім місяців минулого року, споживши 1,3 млрд. кубів газу, генерація заплатила за них 252 млн. грн. живими грошима й лише 26 млн. — шляхом заліку пільг і субсидій, то цього року, коли спалили в півтора разу більше (1,96 млрд. кубів), — менше ста мільйонів гривень.
Тобто майже на три чверті «зимовий» газ був оплачений бюджетними взаємозаліками, що автоматично виключає можливість використання цих коштів у розрахунках із Туркменистаном. Отримані ж 282 млн. грн. заліків з пільг не вельми гріють. За бухгалтерією оплата є, тільки ось як за неї купити товари для розрахунків — питання цікаве.
Взагалі ж, підсумувавши цифри, легко переконатися, що газівникам за більший обсяг поставленого палива заплатили менше. І це за того, що й сам газ для енергетиків подешевшав на 20%. До речі, Туркменистан, навпаки, ціну на газ нехай і трохи, але підвищив.
Ситуація із запасами на складах Мінпаливенерго теж, м’яко кажучи, далека від ажуру. До початку червня там було трохи більше 900 тис. тонн вугілля — удвічі менше за торішній рівень. Накопичення за червень виявилося мізерним, майже 60 тис. тонн, і в друге півріччя ми увійшли, не маючи навіть мільйона тонн.
Щоправда, у наявності бадьорий графік накопичення чорного золота по 600—700 тис. тонн щомісяця. На папері це дасть змогу до жовтня вийти на 2,85 млн. тонн, а до листопада — узагалі збільшити запаси вчетверо.
Проте реалістичність документа викликає великі сумніви. Енергетичного вугілля в країні просто немає. За півріччя видобуток скоротився майже на три мільйони тонн, і саме за рахунок марок, необхідних для ТЕС. Залишається хіба що імпорт. Власне кажучи, це непрямо визнають і в Мінпаливі.
Уже нині закуповуватимуть півмільйона тонн вугілля в Польщі. Причому ціна — 37 дол. живими грошима — виявилася навіть вищою, ніж реально оплатили за НАКівський газ. І це ще не вечір. Торік для енергетики імпортували 1,8 млн. тонн вугілля. Скільки буде нинішнього — побачимо.
Найімовірніше, на Хрещатику тихо сподіваються нагромадити, з урахуванням імпорту, кілька мільйонів тонн і, якщо зима буде не дуже суворою, як-небудь перебитися. Надії не такі вже й безпідставні: минулі зими були, в основному, м’які, отже, цілком може й пронести. Інша річ, що це більше нагадує гру в рулетку, а не підготовку до зими.
Таке становище і саме по собі не радує, а напередодні холодів, яких уже не довго й чекати, — гарантує, що ресурси, які не оплатили дотепер, найімовірніше, не оплатять уже ніколи...
Ну і, звичайно, порожні склади просто гарантують повторення газового шоу зразка березня 2003 року із гаслом: «Газу терміново, негайно, потім оплатимо, країна мерзне!». Лише тривалість дійства зросте.
Тим паче, що цього року Мінпаливенерго разом з енергокомпаніями проморгало зміни в законодавстві, які зробили невигідним накопичення запасів. Тепер вугілля, яке лежить на складах, оподатковуватиметься. Щоправда, нині навздогін обіцяють переконати депутатів змінити порядок обліку запасів, але бігти за потягом, який вже поїхав, завжди важче.
І все це, повторимося, за умови зими середньої паршивості й стабільної роботи атомної енергетики. Якщо ж на позаплановий ремонт вийде хоча б кілька атомних блоків (що вже траплялося), ситуація стане ще веселішою. Один непрацюючий блок АЕС — це щоденне додаткове спрацювання 12 тис. тонн вугілля або 6 млн. кубів газу.
Про варіант другої поспіль холодної зими в Києві, очевидно, не хочуть навіть і думати — щоб не накаркати. Можливості «Нафтогазу» кредитувати Мінпаливенерго після отриманих у травні подарунків на кшталт збільшення рентної плати, як мінімум, не зросли. Тим паче, що Мінпаливенерго — не єдине відомство, яке любить побалуватися газком у борг.
Другий найбільший неплатник — житлокомунгоспи загалом та їхні котельні зокрема — теж не страждають на відсутність апетиту. Там, щоправда, ситуація може поліпшитися. Нинішньої зими НАК має намір задля експерименту взяти кілька десятків котельних в управління, що має сприяти налагодженню розрахунків.
Проте управляти міністерством НАКу, без сумніву, не дозволять (на початку року ледь не сталося навпаки). Отже, доведеться викручуватися й далі.
Поки що в Мінпалива традиційні проблеми з фінансами. Кредитів на закупівлю вугілля — мільйонів 300 гривень — усе ще не видно, та й даватимуть їх, очевидно, на нелюдських умовах, тобто з поверненням. А тут ще в серпні —День шахтаря, до якого доведеться не тільки накопичувати вугілля, а й розряджати ситуацію із зарплатою.
Після продовольчої кризи, яка ще не закінчилася, уряду абсолютно не потрібна енергетична. Тому обіцяний Януковичем на вересень розбір польотів щодо ситуації в ПЕК обіцяє стати далеко не порожньою формальністю. Інша річ, що будь-які висновки будуть нелегкими.
Популярних рішень просто не залишається: доведеться думати й про тарифи, і про управління, і ще про багато інших неприємних речей. І краще раніше, ніж пізніше. Якщо нічого не робити, років через три росіяни зі свистом скинуть нас із туркменської труби й проблема безкоштовного газу закриється остаточно. Разом із самим газом. Досвід такого «вильоту» в нас уже є щодо Ямалу.
Щоб цього не допустити, потрібні гроші (ціна питання — приблизно мільярд доларів). Ті, що зникли цієї зими і, можливо, зникнуть майбутньої, у розрахунок можна не брати. Їх уже програли — у рулетку. Можемо пограти ще. Тільки недовго.