UA / RU
Підтримати ZN.ua

Глевка начинка солодких мрій

Кілька років тому колектив Хмельницької атомної електростанції, добудовуючи другий ядерний блок,...

Автор: Світлана Кабачинська

Кілька років тому колектив Хмельницької атомної електростанції, добудовуючи другий ядерний блок, подарував невтомному «двигуну» цієї будови, тодішньому генеральному директорові ХАЕС Олександру Смишляєву, торт на ювілей — міні-макет ХАЕС із… шістьма ядерними блоками. Виявляється, саме такою бачили Хмельницьку АЕС перші проектувальники. Цим марив і Олександр Євгенович, який усе життя присвятив «мирному атому». Тож підлеглі бодай у такий спосіб втілили в життя солодку мрію директора.

Адже на той час Хмельницька АЕС, запроектована як чотириблокова, з 1987-го працювала з одним енергоблоком: мораторій на добудову ще трьох, оголошений Верховною Радою України під тиском громадської думки 1990 року, завершився тільки 1993-го. Але пуск другого енергоблоку відбувся аж 7 серпня 2004 року («подарунок на іменини» президента Л.Кучми). Його 12-річна (!) добудова була такою ж драматичною, як і весь той час в історії України: позначена бартером, віяльними вимиканнями електроенергії, страйками беззарплатних атомників, буянням криміналу в цій державної ваги сфері… Хоча до мораторію готовність блоку оцінювалась у 85—95%.

То густо, то пусто

Третій і четвертий блоки Хмельницької АЕС — останні з радянської ще спадщини — на тлі «старших братів» виглядають пеньочками: вони збудовані на 25 і 13%, відповідно. У липні 2005 року Кабінет міністрів України прийняв постанову про їхню добудову. 2006-го вже мали відбутися громадські слухання з цього питання. Проте на Хмельниччині, де, власне, й має розгортатися нове будівництво, про це почули тільки рік тому — від нового-старого керівника ДП НАЕК «Енергоатом» Юрія Недашковського, відомого в області ще відтоді, коли він очолював Хмельницьку АЕС. Проводячи в Хмельницькому в серпні 2008 року обласну нараду щодо стану виконання підготовчих заходів до спорудження третього й четвертого енергоблоків ХАЕС, Ю.Недашковський пояснив відсутність громадських слухань некомпетентністю попереднього керівництва «Енергоатому». Вислухавши дуже різні думки учасників наради, Юрій Олександрович сказав, що тепер зрозуміло, на чому слід зосередитися його відомству. І пообіцяв: після техніко-економічного обгрунтування будівництва в серпні 2009-го проведуть слухання, а там уже остаточне слово скажуть Верховна Рада і громада на референдумі.

Серпень 2009 року уже закінчився, а про обіцяні громадські слухання так ніхто і не згадав. Власне, увага до спорудження третього і четвертого блоків ХАЕС, попри включення їх Кабміном у лютому до переліку 15 пріоритетних інвестиційних проектів держави, виникає абсолютно спорадично. Від торішнього серпня, що збудив чиїсь надії і чиїсь тривоги, практичних кроків було зроблено небагато. Уряд узгодив першочергові заходи щодо відновлення робіт на третьому і четвертому блоках ХАЕС, виділивши для цього 249 млн. грн. Та реально отримано лише 40 млн., хоча лише на розробку технічної документації потрібно 35 млн. Адже будівництво треба розпочинати після відновлювально-консерваційних робіт, які вже ведуться: очищують від іржі металеві конструкції, а ті з них, що не використовуватимуться в майбутньому, готують до демонтажу, готують плани організації будівництва.

Тоді ж, у лютому, на ХАЕС відбулася робоча нарада з участю Ю.Недашковського та С.Тулуба, на якій обговорювалося виконання заходів, що передують будівництву. Хоча, найімовірніше, причиною її проведення став не так системний контроль за перебігом робіт, як запланована поїздка на ХАЕС Віктора Ющенка, що відбулася через три дні. Дві розмови на одну тему протягом одного тижня — і знову тривала невизначеність, щоб не сказати — байдужість до питання, що й справді мало би бути пріоритетним для держави, а для Хмельниччини є таким і поготів. Адже ХАЕС — найпотужніше підприємство краю, що забезпечує майже половину надходжень до обласного бюджету.

І хочеться, і колеться

Мабуть, керівники Хмельницької області у 70-х роках минулого століття були щасливі, що із майже півсотні майданчиків під майбутню атомну станцію був вибраний саме Нетішин — маленьке поліське містечко на півночі краю. Адже будівництво АЕС обіцяло стати для області джерелом невичерпних благ: нових доріг, будівельної інфраструктури, облаштування соцкультпобуту всієї округи, перетворення Нетішина на найсучасніше місто.

Нетішин і справді місто хоч куди. І дорога до нього веде гарна. А от решта залишається переважно у мріях. Натомість навіть пуск першого блоку в грудні 1987-го — вже після Чорнобильської трагедії — став джерелом тривоги всіх навколишніх міст і сіл Хмельниччини та Рівненщини. А їх у так званій зоні спостереження — в радіусі 30 кілометрів від ХАЕС — 197 на території в 2826 квадратних кілометрів з населенням у 200 тисяч чоловік. І якщо нетішинці, для яких ХАЕС — це їхнє все, досить швидко подолали «чорнобильський синдром» і палко вітали спорудження другого блоку, а тепер із таким же нетерпінням очікують будівництва третього й четвертого, то жителі Славутського, Шепетівського, Ізяславського та Білогірського районів Хмельниччини досі вважають себе заручниками «мирного атома». Меншою мірою, але теж неспокійно від такого сусідства і всім подолянам — хоч би як їх запевняли у повній безпеці атомної електростанції.

А от керівництво області знову щасливе. Бо теж сподівається на фінансові потоки, що з початком робіт на третьому і четвертому блоках мали б потекти на Хмельниччину. У 2003 році тоді ще заступник голови обласної держадміністрації Іван Гладуняк, інженер-атомник за першою освітою і до цього багаторічний нетішинський міський голова, в розмові з кореспондентом «ДТ» обгрунтовував неминучість добудови ХАЕС так: «Лобі пролобіює. «Мета — ніщо, рух — усе». Ще б пак: сотні підприємств, організацій, осіб живуть із цього».

Сьогодні уже в ранзі голови обласної ради Іван Гладуняк — найактивніший прихильник будівництва. Його колишній заступник по Нетішину, а нині міський голова «атомного» райцентру Славути Василь Сидор — голова асоціації територіальних громад 30-кілометрової зони, створеної для обстоювання прав цих громад, ініціювання законодавчих змін для захисту інтересів їхніх жителів. На початку цього року члени асоціації вирішили на своїй нараді, що акумулювати і розподіляти енергетичні кошти має обласна рада.

Певний досвід з цього питання вже є. Адже спорудження другого енергоблоку ХАЕС супроводжувалося такими ж проблемами: столиця наполягала на швидшому його пуску, область вимагала «плати за ризики» — коштів на облаштування навколишніх населених пунктів. Тоді між управліннями капітального будівництва облдержадміністрацій двох областей і ХАЕС було укладено угоди про взаємодію з питань будівництва об’єктів соціального призначення у зоні спостереження. До серпня 2006 року атомники виконали свої зобов’язання: фінансування передбачених об’єктів становило майже 61 млн. грн., з них 43 млн. — у Хмельницькій області. Кошти спрямували насамперед на зміцнення матеріальної бази медичних та освітніх установ, на дороги і газифікацію окремих населених пунктів.

Ці парадокси зберігаються досі. Прилегла до ХАЕС зона продовжує... газифікуватися. Важко пояснити переваги розташування поблизу ХАЕС у селах, де немає жодного ліхтаря. Хоч би скільки говорили про пільгові тарифи на електроенергію і бажане переведення на електроопалення комунальних підприємств та організацій у зоні спостереження, проблема залишається нерозв’язаною.

Власне, питань і проблем багато. Законодавчо ще не прийнято рішення щодо частки відрахувань від вартості добудови блоків ХАЕС на соціальні потреби мешканців 30-кілометрової зони. Розраховують на 5% від орієнтовних 30 млрд. грн., тобто приблизно на півтора мільярда. Ця солідна сума, поділена відповідно до потреб населених пунктів у зоні спостереження, на очах тане. Досить згадати про благоустрій 48 сіл Славутського району, що входять до зони ризику: нині обладнано водогонами — 0,7%, каналізацією — 0,4%, гарячим водопостачанням — 0,2%. Одне з них, Цвітоха, раніше було підсобним господарством ХАЕС. У спадок залишилися недобудовані очисні споруди, лазня і дитсадок, стара школа і така лінія електропередачі, що торік півзими все село було без світла. І — жодної копійки не надійшло на рахунки сільської ради.

Втім, не завжди гроші — радість. Нерідко вони перетворювалися на проблему, бо для будівництва необхідних об’єктів не було відповідної проектної документації. Потрібна вона й нині, але на неї, знову ж таки, потрібні гроші.

Може виникнути й кадрова проблема — кому зводити об’єкти? У містах її розв’язати легше, в селах — важче, але найбільше вона загостриться, вочевидь, на атомній станції. Адже для спорудження блоків потрібні фахівці вузької спеціалізації, які в буквальному сенсі майже на вагу золота. Вони затребувані там, де активно будуються АЕС, — у Росії, Індії, Китаї. Втримати їх, як і інших висококласних фахівців-атомників, можна тільки високою зарплатою. Середня зарплата в Нетішині — 3033 гривні — найвища в області і вдвічі більша за доходи хмельничан. Та вона все одно є джерелом соціальної напруги: адже бюджетникам там платять, як і скрізь, а ціни на ринку відповідають радше зарплатам атомників...

Словом, є що обговорювати не лише на громадських слуханнях, а й у найвищих службових кабінетах. Утім, давно вже час перейти від обговорень до обдуманих і виважених рішень. Аби мати аргументи для переконання громади.

Нема пророка в рідній стороні

На одній із нарад голова облдержадміністрації Іван Гавчук висловлював радість із приводу того, що нині ніхто без громади не вирішує долю АЕС, і це завоювання демократії.

Так, демократії. Але не нашої, а європейської. Україні нікуди не подітися від вимог МАГАТЕ та інших міжнародних організацій енергетичної безпеки, для яких є обов’язковою думка громади у вирішенні життєво важливих для неї питань. Тож неминучість громадських слухань, референдумів тощо — не наша заслуга. В Україні особливо в енергетичній сфері й досі сприймають громадську думку тільки як винуватця мораторію 1990 року, який призвів у тому числі і до мільярдних втрат на Хмельницькій АЕС (про подальше тотальне розграбування атомних активів усіма, хто мав до них доступ, воліють мовчати). Та в усьому світі після нашого Чорнобиля під впливом громадської думки було призупинено більшість ядерних проектів. Однак це не знекровило енергетики, а сприяло диверсифікації її джерел, розвитку енергозбереження, змусило підвищувати безпечність ядерних реакторів тощо. І — навчило ставитися до громадськості як до рівноправного партнера, потреби якого необхідно враховувати, а не як до нетямущого підлітка, що плутається під ногами й заважає дорослим.

У нас же необхідність радитися з громадянами влада сприймає як формальність. І якщо вже цього не уникнути, то процес слід очолити й інстинктивний громадський спротив перетворити на банальний торг з державою для начебто їхнього ж, громадян, блага. А що для них благо, знову ж таки вирішує влада, не допускаючи до процесу справді авторитетних громадян. Замість того, щоб організувати широке обговорення з допомогою опитування, анкетування, залучення місцевих ЗМІ, аби згодом узагальнити думки громадян і планувати шляхи реалізації вимог більшості, органи влади або місцевого самоврядування створюють так звані громадські ради чи інші організації, зазвичай використовуючи їх як демократичну ширму для адмінресурсу.

Для громади винайшли нескладну формулу, з якої починаються всі виступи можновладців: «Альтернативи атомній енергетиці (в будь-якому разі на першу половину ХХІ століття) немає». Громадян закликають бути патріотами рідного краю і улещують «платою за ризики», обіцяючи, як той же Іван Гавчук: «Але ми не будемо платити здоров’ям наших людей».

Давно платимо. Хоч атомники стверджують про абсолютну безпечність станцій для довкілля, а медики переконують, що рівень захворюваності населення у Нетішині та навколо нього — в межах середньообласних показників (а якщо іноді вищий, то це тому, що медицина тут доступніша), 85,7% населення у 30-кілометровій зоні пов’язують погіршення стану свого здоров’я з близькістю до ХАЕС, і на це ж нарікає більш як половина всіх подолян. Однак це, знову ж таки, списують на фактор страху. Та доктор технічних наук, професор Хмельницького національного університету Володимир Назаров має іншу думку:

— У «Заяві про наміри щодо спорудження енергоблоків №3 та №4 на майданчику Хмельницької атомної електростанції» є цікавий пункт №9 — «Можливі впливи планованої діяльності (при будівництві та експлуатації) на навколишнє середовище». Тим пунктом нам обіцяють майже повну відсутність будь-яких негативних впливів на все і вся. То виходить, що майже 8000 МВт потужності чотирьох
блоків, достатніх для обігріву населення української столиці, — це благодать для біосистеми півночі Хмельниччини? Або: куди подінуться шкідливі ізотопи трансплутонієвого ряду — небезпечна складова відходів ядерного палива? Відповідь, як-то кажуть, перед очима: увесь непотріб залишиться з нами.

Альтернативу вчений вбачає у розвитку та використанні енергозберігаючих технологій: завдяки цьому можна значно підвищувати рівень життя, скорочуючи, а не нарощуючи енергоспоживання. Однак до цього — довгий, звивистий і не вторований шлях. А в нас звикли до простих рішень. Тож практично ніхто не сумнівається: хоч би що і хоч би хто говорив, атомні енергоблоки буде побудовано. І, можливо, навіть введено в експлуатацію, як і планується, 2015-го та 2016 року.

Хоча для цього треба було б робити все так, як планувалося, — починаючи із громадських слухань у 2006 році. Чи бодай щось реальне зробити для розв’язання тих проблем, на яких наголошував під час наради на ХАЕС
17 лютого 2009 року президент В.Ющенко: «Досі відсутній порядок та правила складання прогнозного паливно-енергетичного балансу країни, слабка пропускна здатність ліній електропередачі, яка не дозволяє працювати на повну потужність енергоблокам Запорізької, Рівненської та Хмельницької АЕС, недосконала тарифна політика у галузі електроенергетики тощо».

Проте за півроку ні тарифи не переглянуто, ні лінії електропередачі не вдосконалено, навіть не згадувалося про нагальність цих проблем. Не до цього, мабуть. То криза, то вибори — найголовніша техногенна катастрофа для кожної української влади.

Тому й нинішній генеральний директор ХАЕС М.Панащенко на питання про будівництво третього і четвертого блоків відповідає: «Виходячи з конкретного фінансування, жодних конкретних дат ми ще не плануємо. Але працюємо над виконанням завдань, поставлених Кабміном».

Тож на дні його народження, мабуть, ще довго актуальним може бути торт із чотирма блоками ХАЕС...