Важко говорити за всіх, але очікування учасників українського ринку нафти і нафтопродуктів особливо великі. В основному тому, що гірше, ніж є, бути вже не може. Оптимізму додає те, що для виправлення ситуації в нафтовій галузі та системі нафтопродуктозабезпечення новій владі не треба щось винаходити або впроваджувати. Тільки й потрібно — сумлінно виконувати свої прямі обов’язки. Це не лише сприятиме нормалізації роботи однієї з базових галузей економіки, а й значно збільшить податкові надходження. А вони ой як не зайві для нового, як, утім, і для нинішнього уряду.
Упіймай мене, якщо зможеш
Нинішню ситуацію можна порівняти хіба що з другою половиною 90-х років минулого століття, коли завдяки створюваним фіктивним підприємствам з іноземними інвестиціями акцизного збору і ПДВ на нафтопродукти не сплачував ніхто. Такі підприємства називали «бізонами» — по імені однієї з найбільших фірм-оптимізаторів. Нині «бізонові» схеми прижилися в АТ «Укртатнафта» (Кременчук), яке з жовтня 2009-го запустило в промислове виробництво компоненти автомобільних бензинів КБ-92 і КБ-95. Багато в чому відповідаючи параметрам звичайних товарних палив, ці нафтопродукти відвантажуються за технічними умовами (ТУ), розробленими для напівфабрикатів, що дає змогу сплачувати акциз за ставкою 20 євро/тонна замість 110 євро/тонна для товарної продукції (в роздрібних цінах «виграш» близько 1 грн./л).
Нехитра схема дала можливість оператору заводу покласти в кишеню за жовтень—січень близько 180 млн. грн. (було випущено майже 145 тис. тонн КБ). Джерела на ринку вважають, що, передчуваючи наближення закінчення податкових «канікул», найближчим часом завод оформлятиме під виглядом КБ максимальні обсяги вироблених бензинів.
Навколо скасування зазначених ТУ відбувається справжня циркова вистава. Після трьох місяців випуску цих сурогатів, 23 грудня, Кабмін на своєму засіданні тріумфально приймає відповідну постанову, доручивши Держспоживстандарту анулювати техумови. Проте текст постанови відразу знайти ніхто не зміг. Не з’явився він і після новорічних канікул. Прем’єр підписала його тільки в першій декаді лютого, але... У тексті постанови якимось загадковим чином з’явилася помилка — у нумерації ТУ бракує двох цифр. Тепер Держспоживстандарт не знає, що йому скасовувати, про що, наскільки відомо, відомство було змушене поінформувати Кабмін. Відвантаження компонентів бензинів (тобто напівфабрикатів) на ринок тривають і досі.
Показові виступи
Аналогічна за цинізмом ситуація складається навколо ще одного явища в галузі — так званих аукціонів з продажу української нафти. Символічно, що 2000 року їх упровадила Юлія Тимошенко — для підвищення прозорості механізму реалізації енергоресурсів держкомпаній і досягнення максимальної ціни. Відтоді ця схема деградувала настільки, що призводить до абсолютно протилежних результатів. Так, за останні два роки «Укрнафта» недоодержала при аукціонному продажу нафти понад 1 млрд. дол. І це якщо порівнювати з ринковою ціною на російську нафту марки Urals, яка набагато гірша за якісними параметрами, ніж легка українська. Весь ресурс на аукціоні скуповують два покупці. (Про секрети їхнього «успіху» «ДТ» писало неодноразово.)
Для підготовки проекту постанови з одним ключовим абзацом, який прив’язує ціну української нафти до світової, знадобилося кілька депутатських запитів і майже півроку міністерської тяганини. Цей процес подарував чимало незабутніх моментів. «За аукціони не переживайте, працюють професіонали», — заспокоював автора начальник департаменту Мінекономіки Олег Пендзін, котрий брав активну участь у розробці нового регламенту аукціонів.
На певному етапі з’ясувалося, що українську нафту хочуть прив’язати до котирувань Лондонської нафтової біржі за підсумками торгів російською нафтою. Та от халепа: така біржа уже кілька років не існує, та й російська нафта на ній ніколи не торгувалася. На виправлення помилки пішло ще кілька тижнів, тому що «в нас же регламент, треба знову погодити з усіма зацікавленими міністерствами й відомствами».
Для розуміння: кожен аукціон, проведений восени 2009 року, приносив «успішним» покупцям у середньому 400 млн. грн.
За дивним збігом, урядову постанову про зміну регламенту аукціонів, прийняту в пам’ятний день 23 грудня, спіткала майже така ж доля, що й документ про скасування техумов на КБ. У січні цю постанову було оскаржено в суді, який залишив у силі старий регламент. Аукціон, що негайно відбувся на початку лютого, «приніс» «Укрнафті» нові 270 млн. грн. втраченої вигоди.
До речі, опротестував постанову сам продавець — компанія «Укрнафта».
Це складно, але постарайтеся зрозуміти: компанія та її керівництво виступили проти можливості заробити більше, продавши нафту дорожче! При цьому абсолютно серйозно приватні акціонери «Укрнафти» в особі групи «Приват», яка контролює менеджмент, з обуренням заявляють про зазіхання держави на кадрові позиції в компанії («Нафтогазу України» належить 50%+1 акція «Укрнафти»). Дніпропетровці навіть наполягли на підписанні якоїсь акціонерної угоди, що гарантує по суті недоторканність підконтрольного їм топ-менеджменту.
Тим часом за результатами 2009 року «Укрнафта» вперше за багато років, очевидно, продемонструє серйозні збитки.
Та найголовніше — найбільший нафтодобувач уже звітував про зниження нафтовидобутку на 7,6%. І що ж? Олексія Куща, під керівництвом якого було досягнуто таких «вражаючих» результатів, у минулому січні за згодою «Нафтогазу України» затвердили... головою правління «Укрнафти». Ну чим не королівство кривих дзеркал? А треба розуміти, що втрата темпів видобутку нафти в Україні — це вже не проблема «Укрнафти», це проблема держави, якій доведеться більше імпортувати, тобто посилювати свою енергозалежність. Ну, це потім. А поки що, стверджують джерела, контроль над «Укрнафтою» знову є предметом торгів, у тому числі за лояльність депутатів групи «Приват» у конче потрібних новому президенту голосуваннях.
Непопулярні рішення
Є в ринку нафти й нафтопродуктів проблеми і більш приземлені, які від цього не стають менш важливими. Наприклад, за оціночними даними, 2009 року близько 50% бензинів на ринку України не відповідали державним стандартам. Наголошу: це кожен другий літр.
«У тепер уже далеких 80—90-х роках минулого сторіччя реалізація нестандартних нафтопродуктів із нафтобаз і АЗС була взагалі неприпустима, — згадує «радянську» дисципліну в галузі Лідія Присяжнюк, яка курирувала в Держкомнафтопродукті України цей напрям роботи протягом двох десятків років. — А якщо таке траплялося, то це було справжньою НП. Серед ночі доводилося вживати заходів з відновлення якості нафтопродукту. Це питання розглядалося на нарадах і колегіях, починаючи з територіальних управлінь і закінчуючи Держкомнафтопродуктом України. Для прикладу: 1990 року загалом по Україні було встановлено 0,01% неякісних нафтопродуктів. Мені важко підібрати слова, щоб описати те, що відбувається в роздрібній мережі з якістю палива нині».
Про що можна говорити, якщо Держспоживстандарт недавно відзвітував, що торік не провів жодного лабораторного аналізу проби нафтопродуктів на АЗС. Немає грошей, кажуть у відомстві. Ситуація остаточно вийшла з-під державного контролю.
Другою причиною такої жалюгідної ситуації з якістю палива є неприпустимо низькі темпи модернізації українських нафтопереробних заводів (НПЗ). Тут, як кажуть, почати й закінчити. Слабкість «регіоналів» як опозиції підкреслено, зокрема, тим, що, будучи при владі, навесні 2007 року уряд Януковича проштовхнув у першому читанні закон про стимулювання модернізації НПЗ. Однак протягом наступних майже трьох років це питання навіть не було винесено на розгляд найбільшою парламентською фракцією. Що заважало, незрозуміло. Залишається сподіватися, що тепер про документ згадають.
Поки ж очевидно, що нафтопереробні заводи в Кременчуці, Надвірній, Дрогобичі й Шебелинці до запланованого з 1 січня 2011 року посилення жорсткості норм якості вироблених нафтопродуктів готові не будуть, бо їхні власники (щодо перших трьох можна сказати просто власник) не знаходять ці вкладення вигідними (а в Шебелинці взагалі не знаходять вкладень).
До слова, це абсолютно справедливо, тому що інвестицій потрібно багато, а от результат можливий років через п’ять-сім, а може, його й не буде зовсім, це ще як ринок повернеться. З цього погляду вкладення в канал «1+1» набагато ефективніші, бо мовчання на тему нафтових аукціонів у передвиборний період із боку опозиції, зацікавленої в лояльності «другої кнопки країни», дало змогу заробити на тих же нафтових аукціонах суму, яка значно перевищила вартість каналу.
А проблему впровадження поліпшених «якісних» норм на паливо розв’язувати доведеться в будь-якому разі, бо цього вимагає новий автопарк і громадяни, причому не тільки України, а й суміжних держав, де вже давно застосовують стандарт Євро-5 (у нас за деякими позиціями ще допускається Євро-2).
Учасники ринку єдині в думці: треба запроваджувати диференційоване оподатковування бензинів залежно від якості. Благо, такий підхід був упроваджений кабінетом Януковича 2007 року стосовно дизпалива і чудово себе зарекомендував: неякісний продукт виробляти стало невигідно — у ринок «не поміщаєшся».
Крім поточних проблем, перед галуззю стоять більш віддалені, але від цього не менш гострі виклики. Вже сьогодні треба думати над інфраструктурними проектами. Парк цистерн «Укрзалізниці» прискорено старіє, та й не возять у розвинених країнах паливо залізницею. «Розвиток регіональних нафтопродуктопроводів цікавий і державі, й бізнесу. Ми готові укласти довгострокові контракти на завантаження та оплату за цими проектами, що стане гарантією їхньої інвестиційної привабливості», — говорить президент «ТНК-ВР Коммерс» Сергій Лізунов про безпрограшність відродження системи продуктопроводів, які дешевші й екологічніші порівняно із залізницею.
Найголовнішим результатом розв’язання хоча б перелічених вище першочергових проблем стане підвищення якості й прозорості ринку, його прогнозованість. Нині ринок нафти і нафтопродуктів деформований, той самий паливний роздріб розвернуло від багатомільйонних збитків у грудні 2009-го до підвищеної маржі в лютому поточного року (див. рис.). Безглузді «танці» або «стовбняк» цін на АЗС є нічим іншим, як наслідком проблем, що накопичилися в підвалинах ринку, в таких фундаментальних і недоторканних в усьому цивілізованому світі сферах, як рівність доступу до енергоресурсів, неминучість оподатковування, та інших умовах ведення бізнесу. Проблема влади, що йде, була саме в тому, що вона намагалася боротися тільки з наслідком проблем, а не з першопричиною. От доблесний АМКУ пишається десятками й сотнями відкритих справ, чотирма мільйонами зібраних 2009 року штрафів із
нафтотрейдерів. А на одних компонентах бензинів як елементі недобросовісної конкуренції бюджет, схоже, втратив у 50 разів більше... То, можливо, треба було завести одну справу?
Не виключено, що й нова влада спокуситься перевіреними методами популізму і заробляння балів перед лицем лідера й колег по партії. Та навряд чи це буде довгостроковий успіх.
Учасники ринку впевнені: гірше вже не буде, бо далі нікуди. Над внутрішньогалузевими проблемами висить ще й спільна біда — криза. Залишається сподіватися на продуктивний підхід влади.