Рішення Арбітражного інституту Торговельної палати м. Стокгольм, винесене 8 червня 2010 року за кількома спорами між НАК «Нафтогаз України» і «РосУкрЕнерго» (РУЕ), а також його швидка легалізація українською Фемідою в особі Шевченківського райсуду Києва залишаються предметом обговорення громадськості та експертних кіл. При цьому увага загострюється на величезному обсязі газу, що його «Нафтогаз» мусить передати РУЕ відповідно до арбітражного рішення, - 12,1 млрд. кубометрів. Зазначений обсяг перевищує 21% річної потреби всіх категорій споживачів в Україні і 58% щорічного видобутку газу в Україні (якщо виходити з даних прогнозованого газового балансу країни на 2010 рік). Повернення такого обсягу, якщо до цього дійде на практиці, безсумнівно, вплине на ринок природного газу України, на забезпечення ним промисловості й населення, а також позначиться на фінансовому становищі «Нафтогазу» і країни в цілому. Проте стокгольмське арбітражне рішення стосується також ще одного питання, котре може призвести до не менш сумних наслідків як для «Нафтогазу», так і для України, аніж передача на користь РУЕ 12,1 млрд. кубометрів газу.
Мова йде про Контракт №14/935-3/04 про обсяги й умови закачування природного газу в підземні сховища газу, його зберігання, відбору і транспортування в 2005-2030 роках (далі - Контракт 3/04), укладений між «Нафтогазом» і РУЕ 29 липня 2004 року - через тиждень після створення РУЕ в кантоні Цуг у Швейцарії. Стокгольмський арбітражний суд у своєму рішенні від 8 червня 2010 року визнав Контракт 3/04 дійсним і обов’язковим для сторін «на даний момент». Як і в питанні про передачу газу, арбітражний суд не вдавався до детального обговорення та аналізу ситуації з приводу дійсності Контракту 3/04. Він усього лише констатував, що «загальною позицією є те, що Контракт 3/04 є дійсним і обов’язковим для сторін, і будь-які твердження про те, що «Нафтогаз» має право припинити дію цього договору, більше не існують». Отже, арбітражне рішення про дійсність Контракту 3/04 є радше результатом непротивлення «Нафтогазу» і згоди сторін спору, аніж наслідком об’єктивного і всебічного його розгляду.
Водночас кроки, які тихенько робляться РУЕ-орієнтованими держчиновниками, нафтогазовим менеджментом і «неупередженою» Фемідою, тільки наближають негативні сценарії розвитку нафтогазового сектору України.
Контракт 3/04: у чому сіль?
За Контрактом 3/04 РУЕ зобов’язалася щороку передавати «Нафтогазу», а «Нафтогаз» - приймати для закачування, зберігання, відбору з підземних сховищ газу (ПСГ) і транспортування газ в обсязі до
10 млрд. кубометрів. У січні 2006 року цей обсяг газу було збільшено до 15 млрд. кубометрів щорічно. Таким чином, увесь контрактний обсяг становить до 385 млрд. кубометрів! Строк дії Контракту 3/04 - безпрецедентно тривалий для газової галузі України: із 15 квітня 2005 року по 15 квітня 2030 року, тобто 25 років!
Ставку плати за транспортування 1000 кубометрів газу на 100 км було спочатку встановлено на рівні 1,09375 дол., а надалі підвищено: у січні 2006-го - до 1,6 дол., у
2007-му - до 1,7 дол. Тариф із закачування, зберігання та відбору газу було спочатку встановлено на рівні 2,25 дол. за 1000 кубометрів за річний період зберігання, з яких 0,56 дол. - закачування, 1,13 дол. - зберігання, 0,56 дол. - відбір. У 2007 році цей тариф було збільшено до 6,06 дол. (історія цього збільшення є досить показовою і викладається нижче). Тарифні ставки за Контрактом 3/04 є жорстко фіксованими і встановлюються не через формулу, а лише шляхом внесення змін у документ за взаємною згодою обох його сторін.
Для порівняння також зазначимо, що відповідно до даних Національної газової спілки України тариф із закачування, зберігання та відбору газу, який діяв у країнах ЄС на момент укладання Контракту 3/04, становив 24-25 дол.(!), тобто перевищував аналогічний тариф для РУЕ більш як у 10 разів(!).
Асиметрія Контракту 3/04: права та зобов’язання
Контракт передбачає зобов’язання РУЕ передати «Нафтогазу» на зберігання і транспортування до 15 млрд. кубометрів газу на рік. Тут слід звернути увагу на використання прийменника «до». Формально, нуль - це теж «до 15 млрд. кубометрів». Контракт 3/04 не містить мінімальних гарантованих обсягів відбору і передачі газу з боку РУЕ. Задля справедливості слід зазначити, що такі мінімальні обсяги було встановлено сторонами на 2006 рік у додатковій угоді від 17 липня 2005 року. Проте зазначена угода - всього лише окремий епізод, радше, виняток із правила, аніж саме правило. До того ж навіть у цій додатковій угоді не було визначено відповідальність РУЕ за недотримання мінімальних гарантованих обсягів. Зате відповідальність української держкомпанії було встановлено дуже навіть конкретно: компенсація вартості фінансування, залученого РУЕ для придбання газу, не відібраного і не переданого на пунктах виходу; уступка права третім особам без згоди «Нафтогазу».
Контракт 3/04 також передбачає, що закачування, відбір і транспортування газу здійснюються відповідно до заявок РУЕ. Так, відповідно до пункту 2.2 Контракту 3/04, «місячні обсяги закачування газу встановлюються на підставі заявок, які РУЕ направляє «Нафтогазу» не пізніше, ніж за 10 днів до початку відповідного місяця подачі газу». При цьому не передбачено право «Нафтогазу» на узгодження таких заявок і відмову в їхньому виконанні за певних (виняткових) обставин, наприклад при недостатності потужностей у період пікових навантажень. Таким чином, «Нафтогаз» постійно має перебувати в стані готовності закачати/підняти і транспортувати обсяг газу, про який йому повідомлять за 10 днів. Фактично Контракт 3/04 установлює преференційний режим замовлених (зарезервованих) потужностей для РУЕ. Тільки при цьому «РосУкрЕнерго» не платить за використання такого режиму.
Таким чином, простежується чіткий юридичний тренд: ключові права - РУЕ, ключові зобов’язання - «Нафтогазу».
Асиметрія Контракту 3/04: тарифи
За контрактом ставки плати за транспортування і тарифи на закачування, зберігання та відбір газу є жорстко фіксованими, і змінити їх можна тільки за взаємною згодою сторін. Інакше кажучи, вартість послуг за Контрактом 3/04 не прив’язана до якогось зовнішнього рівня ринкових цін. Контракт 3/04 не передбачає того, що є стандартним компонентом будь-якого довгострокового контракту в газовій галузі, - формули та об’єктивної базисної ціни, із допомогою яких тарифи могли б об’єктивно, швидко і в обов’язковому порядку коригуватися.
Більше того, Контракт 3/04 суттєво обмежує право на перегляд закріплених у ньому тарифних ставок. Пункт 4.5 Контракту 3/04 чітко передбачає, що «жодна зі Сторін не має права вимагати перегляду тарифних ставок протягом перших двох років із початку надання послуг (до серпня 2007 року. - Авт.), а надалі кожна зі Сторін має право вимагати перегляду положень цього Контракту про тарифні ставки 2 (два) рази протягом усього строку дії цього Контракту». Звісно, зовні обмеження права на перегляд тарифних ставок за Контрактом 3/04 сформульоване як взаємне обмеження прав сторін цього контракту. Проте було б наївним навіть у момент укладання цього контракту вважати, що колись, у період до 2030 року складеться ситуація, яка приведе до зниження вартості послуг, надаваних «Нафтогазом» за контрактом. Окрім того, у контракті, укладеному на чверть століття (!), відсутні положення про автоматичне коригування жорстко зафіксованих тарифних ставок хоча б на рівень інфляції. Можете собі уявити, на що перетворяться 6,06 дол. у 2030 році.
На перший погляд, виходом для «Нафтогазу» у плані перегляду тарифних ставок на зберігання газу є положення частини 2 пункту 4.1 Контракту 3/04: «У разі прийняття в Україні нормативних актів, які регламентують розмір тарифної ставки, Сторони коригують установлену цим пунктом тарифну ставку, про що підписують доповнення до цього Контракту». Постановою НКРЕ №447 від 27 квітня 2000 року, котра діяла на момент укладання Контракту 3/04, було встановлено такі тарифи: закачування - 3 грн., зберігання - 6 грн., відбір - 3 грн., усього - 12 грн., що в цілому відповідало 2,25 дол. на момент укладання контракту за офіційним курсом НБУ. Такий загальний тариф і було покладено в основу Контракту 3/04 при його підписанні. Проте надалі, 11 травня 2006 року, НКРЕ приймає нову постанову, якою збільшує з
1 червня 2006 року відповідні тарифи: закачування - 7,5 грн., зберігання - 18 грн., відбір - 7,5 грн., усього - 33 грн. Таким чином, із червня 2006 року тарифи на послуги, передбачені Контрактом 3/04, зросли майже втричі. Однак для РУЕ це не означало, що вона мала платити за новими тарифами, затвердженими НКРЕ, із дати набуття ними чинності.
Після прийняття постанови НКРЕ від 11 травня 2006 року «Нафтогаз» неодноразово звертався до РУЕ з вимогою підписати додаткову угоду про збільшення тарифів на закачування, зберігання і відбір газу до рівня, встановленого НКРЕ. Проте РУЕ відмовлялася від підписання такої додаткової угоди, посилаючись на незавершення дворічного періоду, протягом якого відповідно до пункту 4.5 Контракту 3/04 заборонялося змінювати тарифи. І тільки в другій половині 2007 року - більш як через рік після прийняття постанови НКРЕ від 11 травня 2006 року - РУЕ погодилася на збільшення відповідних тарифів.
Даний приклад красномовно свідчить про те, що редакція частини 2 пункту 4.1 Контракту 3/04, м’яко кажучи, юридично недосконала і, як бачимо, на користь РУЕ:
- не передбачено автоматичної зміни тарифів у разі їхнього збільшення за рішенням регуляторного органу України;
- прямо не зазначено, що коригування тарифів має повністю відповідати новому тарифу, затвердженому регуляторним органом;
- положення пунктів 4.1 і 4.5 Контракту 3/04 пов’язані між собою: хоч би скільки разів регуляторний орган збільшував тарифи, «Нафтогаз» має право вимагати їхнього збільшення тільки два рази (!) у період до 2030 року.
Таким чином, Контракт 3/04, котрий фактично контролює близько 50% потужностей ГТС України зі зберігання газу і більш як 10% потужностей із транспортування на європейському напрямку, обмежує не тільки права НАКу, а й повноваження НКРЕ щодо здійснення тарифної політики у сфері зберігання та транспортування природного газу.
Слід згадати, що ще в січні 2009 року керівник авторитетного центру Східно-Європейського газового аналізу (EEGA) М.Корчемкін висловлював оцінку щодо вартості відбору, виходячи з європейських тарифів,
11 млрд. кубометрів газу в ПСГ України, який ще належав на той час РУЕ: при відборі цього газу з ПСГ в умовах мінімального європейського тарифу РУЕ довелося б заплатити «Нафтогазу» 1,3 млрд. дол.
Контракт 3/04 і Транзитний контракт від 19 січня 2009 року
Перебуваючи в опозиції, нинішні можновладці жорстко критикували Транзитний контракт, укладений 19 січня 2009 року між ВАТ «Газпром» і НАК «Нафтогаз України» (фактично переговори з його укладання вели на рівні глав урядів). Слід визнати, що така критика була, у принципі, справедливою. Зокрема, із приводу того, що Транзитний контракт від 19 січня 2009-го не є договором типу «качай або плати» і не передбачає переходу на 100-відсоткову передоплату послуг із транзиту у разі прострочення з оплатою вже наданих транзитних послуг. Водночас у Контракті 3/04 присутні ці ж недоліки. Дуже яскравий приклад: РУЕ не оплачувала послуг за Контрактом 3/04 протягом червня 2006-го - липня 2007 року (тобто більш як рік), однак продовжувала користуватися Контрактом 3/04.
При цьому Контракт 3/04 є більш недосконалим порівняно з Транзитним контрактом від 19 січня 2009 року. На підтвердження цього висновку можна зазначити, зокрема, таке:
- у Контракті 3/04 встановлено зобов’язання РУЕ подати для транспортування і зберігання в Україні до 15 млрд. кубометрів газу щороку. Транзитний контракт фіксує зобов’язання «Газпрому» передати для транзиту не менш як 110 млрд. кубометрів газу щорічно. Різниця в підходах - більш ніж очевидна. І хоча Транзитний контракт не є договором типу «качай або плати», встановлення мінімальних контрактних обсягів транзиту дає «Нафтогазу» юридичні підстави порушувати питання про компенсацію збитків у разі недотримання таких мінімальних обсягів. Постановка ж «Нафтогазом» такого «компенсаційного» питання в рамках Контракту 3/04 наштовхнеться на значні юридичні перешкоди;
- ставка транзиту за Контрактом 3/04 жорстко зафіксована на рівні 1,7 дол. Аналогічна ставка за Транзитним контрактом визначається за формулою і, наприклад, у першому кварталі 2010 року становила 2,78 дол.;
- кожна зі сторін управі вимагати перегляду транзитної ставки за Контрактом 3/04 не більш як два рази протягом 25-річного строку його дії. Транзитний контракт таких обмежень не містить; єдина і справедлива вимога до прохання про перегляд - його обгрунтованість;
- Транзитний контракт передбачає в пункті 8.7 чітку процедуру розгляду вимоги про перегляд транзитної ставки, а також наділяє арбітражний суд повноваженнями щодо визначення розміру ставки, якщо сторони не зможуть домовитися. Нічого подібного в Контракті 3/04 нема. І навіть якщо між «Нафтогазом» і РУЕ виникне спір в арбітражі щодо тарифів за Контрактом 3/04, арбітражний суд не зможе самостійно визначити розмір таких тарифів, якщо тільки обидві сторони (тобто в тому числі і РУЕ) не уповноважать його на це.
Наведені вище приклади показують, як баланс комерційних і юридичних інтересів за Контрактом 3/04 було перекручено на користь РУЕ навіть порівняно з Транзитним контрактом від 19 січня 2009 року. Але ще більш показовим є те, що в арбітражному розгляді з РУЕ «Нафтогаз» навіть не спробував поновити цей баланс. Причому, якщо позиція попереднього керівництва «Нафтогазу» є ще більш-менш зрозумілою (наполягаючи на недійсності Контракту 3/04 у цілому, нема сенсу вимагати тлумачення чи зміни окремих його положень), то нове керівництво «Нафтогазу» чомусь зняло претензії стосовно недійсності Контракту 3/04 або, щонайменше, не порушувало питання про коригування найбільш обтяжливих для НАКу його положень.
Навіщо і кому потрібен Контракт 3/04?
Очевидно, що за прагненням РУЕ і РУЕ-орієнтованого нафтогазового менеджменту зберегти дійсність Контракту 3/04 стоять цілком конкретні економічні інтереси, і не лише самої РУЕ. У разі передачі «Нафтогазом» на користь РУЕ 12,1 млрд. кубометрів газу за рішенням Стокгольмського арбітражу цей обсяг не вдасться реалізувати «з ходу», його потрібно буде якийсь час зберігати і транспортувати покупцям, тобто робити те, що є предметом Контракту 3/04. Якби цей контракт не існував чи був би визнаний недійсним, РУЕ довелося б укладати із «Нафтогазом» нову угоду - аналогічну за предметом і формою, але зовсім іншу за економічним наповненням: тарифи на закачування, зберігання і відбір газу були б вищими, так само як і тариф на транспортування. Та й строк дії нової угоди був би значно коротшим, аніж Контракту 3/04. Інакше як можна було пояснити укладання із РУЕ нової угоди на 20 років (тоді як із «Газпромом» контракт тільки на 10 років) і на більш вигідних умовах, аніж у «Газпрому»?
Імовірно, що в разі отримання від «Нафтогазу» 12,1 млрд. кубометрів газу РУЕ буде схильна реалізувати цей обсяг на внутрішньому ринку України її промисловим споживачам:
- із комерційних причин: затверджений НКРЕ граничний рівень ціни на газ для промислових споживачів становить із 1 серпня 2010 року 2187,2 грн., або близько 277 дол., за 1000 кубометрів (без урахування ПДВ, цільової надбавки, тарифів на транспортування, розподіл і поставку газу). Це майже вдвічі більше від ціни, за якою РУЕ раніше придбала газ у «Газпрому», - 154,5 дол. Водночас російська компанія продає газ, наприклад, у Німеччині за ціною 150-155 дол., в Естонії - 235-
240 дол. (за даними EEGA). В останній звітності «Газпрому» за другий квартал 2010 року зазначено, що виручка від продажу газу за перше півріччя 2010-го по країнах далекого зарубіжжя зменшилася на 18,79% (порівняно з аналогічним періодом 2009 року) через зниження ціни на газ. Тобто на даний момент український газовий ринок є більш прибутковим, аніж газові ринки в ЄС. Але ж на європейські ринки газ ще потрібно доставити, що означає чималі додаткові витрати;
- із технічних причин: РУЕ не зможе вивезти газ із України на експорт у ЄС без згоди «Газпрому», котрий контролює газовимірювальні станції на пунктах виходу з України. Технічні аспекти транспортування газу через Україну регулюються технічними угодами між «Нафтогазом» і «Газпромом». І якщо в технічній угоді на 2008 рік було прямо зазначено, що її дія поширюється на Контракт 3/04, то в технічній угоді на 2009 рік про це мова не йшла. «Газпрому» навряд чи потрібен конкурент із 12,1 млрд. кубометрів газу на ринку ЄС, на якому його позиції помітно похитнулися. Зокрема, у своїх публічних звітах «Газпром» наголошує на «гострій конкуренції з боку традиційних постачальників трубопровідного природного газу, особливо Норвегії, Алжиру, Нідерландів», а також на «падінні попиту на газ на внутрішньому і зарубіжних газових ринках, зумовленому зниженням темпів промислового виробництва в результаті світової фінансово-економічної кризи».
Окрім того, у разі реалізації газу на ринку України на руку РУЕ будуть положення пунктів 5.10 і 5.12 Контракту 3/04, відповідно до яких при продажі газу, що належить РУЕ і перебуває в ПСГ, українським покупцям послуги із транспортування газу в ПСГ і від ПСГ, а також із зберігання та відбору газу оплачують... ні, не РУЕ як замовник за Контрактом 3/04, а українські покупці. Існують сумніви щодо відповідності зазначених пунктів законодавству України. Та поки вони залишаються в силі, РУЕ має можливість заощадити на витратах на транспортування і зберігання газу і за рахунок цього примножити свій прибуток від продажу газу українським споживачам. Та й нещодавні зміни до закону про ПДВ є дуже доречними: із 1 липня 2010 року операції із ввезення природного газу на митну територію України звільнено від ПДВ.
З іншого боку, збереження в силі Контракту 3/04 може бути вигідним і «Газпрому». Із 2006 року в «Газпрому» відсутній контракт на зберігання газу в українських ПСГ. Однак без використання українських ПСГ російська компанія може зіштовхнутися зі значними труднощами в зимовий період при оперативному реагуванні на сильні коливання попиту на газ у Європі. У
цьому разі «Газпром» може спробувати відновити використання українських ПСГ через підконтрольну РУЕ та її Контракт 3/04 із більш ніж привабливими (як для замовника) тарифами і режимом доступу до магістральних трубопроводів і підземних газосховищ.
Проте яка користь «Нафтогазу» від Контракту 3/04 у його нинішньому вигляді?
Що далі?
Теоретично «Нафтогаз» може ініціювати коригування Контракту 3/04 з допомогою переговорів із РУЕ і підписання додаткової угоди. Передусім із метою збільшення до європейського рівня жорстко зафіксованих у контракті і «застарілих» тарифних ставок на закачування, зберігання, відбір і транспортування газу, переходу на формульне тарифоутворення, а також зміни режиму доступу до магістральних трубопроводів і підземних газосховищ. Проте доцільність такого «коригувального» підходу напряму залежить від наявності у РУЕ ресурсів газу для його зберігання в українських ПСГ. На даний момент такі ресурси у РУЕ відсутні. Так, із офіційної звітності Групи «Газпром» випливає, що 2009 року РУЕ практично не одержувала газу від «Газпрому» і не транспортувала середньоазіатського газу. Навіщо «Нафтогазу» контракт такого масштабу з компанією, позбавленою доступу до ресурсів?
З іншого боку, НАКу і Міністерству палива та енергетики, якщо воно працює як галузевий орган державної влади, а не сервісний центр із обслуговування приватної іноземної компанії-нерезидента, слід було б проаналізувати Контракт 3/04 і його вплив на газову галузь країни в більш глобальному контексті.
По-перше, Контракт 3/04 не стикується з нещодавно ухваленим Законом «Про засади функціонування ринку природного газу». Відповідно до статей 7, 9, 13 і 15 цього закону, всі суб’єкти ринку природного газу мають рівні права доступу до Єдиної газотранспортної системи України (до газових мереж і потужностей для зберігання природного газу). При цьому встановлено, що одним із принципів ринку природного газу є добросовісність конкуренції між його учасниками в умовах рівних прав і можливостей. То невже «Нафтогаз» і Мінпаливенерго прагнуть до відкриття газового ринку для всіх суб’єктів на «справедливих і розумних» умовах Контракту 3/04? Адже збереження в силі Контракту 3/04 у його нинішньому вигляді і встановлення, наприклад, вищих тарифів чи іншого режиму використання ПСГ для інших суб’єктів, аніж РУЕ, буде порушенням рівних прав і можливостей. У такому разі інші суб’єкти (навіть той же «Газпром»!) можуть вимагати надання їм таких же можливостей, які передбачені Контрактом 3/04.
По-друге, Контракт 3/04 може спричинити проблеми для України в контексті її зобов’язань за Договором до Енергетичної хартії. Зокрема, відповідно до статті 6 зазначеного договору Україна мусить «зменшити ринкові диспропорції та перешкоди для конкуренції в господарській діяльності в енергетичному секторі», а стаття 10 передбачає зобов’язання України створювати «стабільні і рівноправні, сприятливі і гласні умови інвесторам інших Договірних Сторін для здійснення інвестицій на її території. Такі умови включають зобов’язання надавати без винятку інвестиціям інвесторів інших Договірних Сторін справедливий і однаковий режим». У світлі вищезазначених зобов’язань українська сторона буде змушена або співпрацювати з іноземними, у тому числі європейськими, компаніями на тих же умовах, що і з РУЕ за Контрактом 3/04 (що не відповідатиме європейській практиці і навряд чи буде економічно вигідним для української сторони), або встановити для інших компаній інший режим, який буде дискримінаційним, і тим самим порушити свої міжнародно-правові зобов’язання з усіма подальшими наслідками.
По-третє, Контракт 3/04 не дасть змоги повною мірою використати вільний обсяг українських ПСГ для надання європейським компаніям послуг із зберігання газу. Сумарна активна ємність 13 українських ПСГ становить 32,5 млрд. кубометрів. За Контрактом 3/04 «Нафтогаз» зобов’язаний надати РУЕ послуги із зберігання до 15 млрд. Таким чином, зазначений контракт покриває практично 50% загальної потужності українських ПСГ і резервує їх за РУЕ. При цьому РУЕ не платить за підтримання такого значного резерву потужностей ПСГ, не несе зобов’язань із мінімального їхнього використання і самостійно визначає, скільки газу вона зберігатиме в межах максимального законтрактованого обсягу в 15 млрд. кубометрів газу. Таким чином, може статися, що вільні потужності ПСГ не будуть використовуватися РУЕ і не зможуть бути надані європейським компаніям (оскільки зарезервовані за РУЕ), а «Нафтогаз» не отримуватиме ніякого доходу. Що, власне, і має місце зараз.
Із урахуванням наведених прикладів можна стверджувати, що Контракт 3/04 становить загрозу енергетичній безпеці України. Це є підставою для визнання українським судом рішення Стокгольмського арбітражу (у частині встановлення дійсності Контракту 3/04) несумісним із публічним порядком України. Зазначимо, що дослідити це питання український суд, котрий розглядав прохання РУЕ про легалізацію Стокгольмського арбітражного рішення, мав за власною ініціативою, незалежно від наявності відповідного клопотання сторін процесу. Як видається, Шевченківський районний суд Києва не приділив даному питанню хоч якоїсь уваги. Подивимося на те, яку позицію займе Апеляційний суд Києва, хоча ілюзії тут навряд чи доречні.
Усе, що сказано вище з приводу Контракту 3/04, повною мірою стосується ще одного договору, укладеного між «Нафтогазом» і РУЕ у ту ж дату, що й Контракт 3/04, - Контракту №14/935-2/04 про обсяги й умови транзиту природного газу через територію України у 2005-2030 роках (далі - Контракт 2/04). У частині, яка стосується транспортування (транзиту) газу територією України, Контракт 2/04 повністю копіює - і щодо строку дії, і щодо режиму доступу до газотранспортної системи України, і щодо транспортного (транзитного) тарифу і можливості його перегляду - Контракт 3/04. Отже, Контракт 2/04 становить таку ж загрозу для енергетичної безпеки України, що й Контракт 3/04. У чому ці контракти різняться, то це в тому, що з початку 2009 року Контракт 2/04 не застосовується на практиці (РУЕ не транспортує газ через територію України). Ця обставина (нездійснення з боку РУЕ прав за Контрактом 2/04 протягом тривалого періоду) дає «Нафтогазу» право вважати Контракт 2/04 таким, що припинив свою дію. Відповідно до шведської правової доктрини - а обидва контракти регулюються правом Швеції, - якщо сторони протягом тривалого періоду часу не здійснюють своїх прав за контрактом, то він вважається таким, що припинив своє існування. Інакше кажучи, шведська доктрина встановлює, що навіть коли контракт від початку і був дійсним, то пасивність його сторін призводить до того, що він припиняє своє існування і жодні права не можуть бути виконані за таким контрактом. Навряд чи фани РУЕ в «Нафтогазі» і Мінпаливенерго звернуть на це увагу, але ж уряд не складається лише із фанів РУЕ…
* * *
Недавно, 20 серпня, під час …надцятої за ліком аудієнції в «Газпромі» для представників нафтогазової галузі України «Сторони висловили задоволення ходом взаємодії ВАТ «Газпром» і НАК «Нафтогаз України» у рамках довгострокових контрактів на поставку і транзит газу», як випливає з офіційного повідомлення російського газового монополіста. Між рядками можна прочитати - операція з реанімації РУЕ проходить успішно. Паралельно здійснюється й операція прикриття, судячи з того, як активізувалися окремі українські нардепи, котрі спеціалізуються на наданні свого роду ескорт-послуг із PR-супроводу багатообіцяючих грошових комбінацій. Суть їхніх висловлювань проста - компенсації РУЕ є внутрішньою справою НАКу. Нічого, мовляв, здіймати галас. Але саме такі висловлювання і є індикатором наявності більш серйозних планів, аніж просто одноразовий грошовий дерибан, хоч і на безпрецедентно велику суму.
Поки що не можна виключати сценарію, що саме на базі швейцарської компанії-нерезидента і може бути створене горезвісне спільне підприємство «Нафтогазу» та «Газпрому». Адже ще президент В.Путін пропонував тодішньому президенту України В.Ющенку, щоб «Нафтогаз» викупив 50-відсоткову частку РУЕ. Тепер РУЕ-реаніматори виходять із того, щоб не тільки отримати належну частку від «компенсаційного пирога» НАКу (до речі, є підстави припускати, що в частках можуть і не зійтися), а й будують далекосяжні плани з трансформації в іще одну робочу платформу російського монополіста в Україні. Недарма ж «Газпром» раптом різко відмовився від планів із продажу своєї частки в РУЕ. Українським же представникам, за такого сценарію, буде що розповідати МВФ, Світовому банку, Європейській комісії, - дивіться, мовляв, як ми лібералізували і демонополізували внутрішній газовий ринок, нема більше монополії «Нафтогазу», є кілька учасників ринку. Для повного щастя залишилося тільки повернути з небуття ще й «Укргаз-Енерго, в якого теж можуть з’явитися свої претензії до «Нафтогазу»...
На плани реаніматорів можуть дещо вплинути внутрішньогрупові чвари. Можливо, цим пояснюється апеляційна частина судового шоу. Є також підстави припускати, що учасники дійства можуть не зійтися в частках, тому що кожен із них оцінює свої заслуги непорівнянно вище, аніж внесок інших, і розраховує, відповідно, на більшу частку. Кажуть і про майбутнє прем’єрство ПЕКівського міністра, що не може не насторожувати як нинішнього главу уряду, так і його першого заступника, котрий може перетворитися з начальника на підлеглого.