Варшава більше не хоче залежати від російського газу. Концепція зміцнення енергетичної незалежності Польщі в газовій сфері, підготовлена ще попереднім урядом Казімєжа Марцінкєвіча, набуває нині конкретних обрисів. І найважливішим проектом у цьому сенсі є побудова газопорту, який забезпечуватиме приймання третини польського імпорту газу у стисненому вигляді. Невдовзі Міністерство фінінсів має подати проект компанії, котра управлятиме морським газоперевальним терміналом. Щоправда, ще не вирішено остаточно, де буде розташований газопорт. За цю стратегічну інвестицію, яка, крім економічної безпеки, обіцяє також багато робочих місць та активізацію реґіону, змагаються Ґданськ та Свіноуйсцє, що поблизу Щецина. Урядовий проект передбачає також інтенсифікацію видобутку газу з власних джерел та укладення контрактів з іншими, крім російських, світовими постачальниками. Важливим елементом концепції є також розбудова державних сховищ газу. Це унеможливить використання Росією газового шантажу щодо непокірної сусідки України.
Ідея побудови газопорту з’явилася на початку року. У такий спосіб Варшава відповіла на російсько-українську «газову війну», яка загрожувала енергетичній безпеці України. Найважливішим елементом проекту є термінал, який прийматиме так званий рідкий газ (Liquid Natural Gas — LNG) зі спеціальних газотранспортних танкерів. Поруч із терміналом буде розташована станція регазифікації, в якій блакитне паливо повертатимуть у газоподібний стан. Звідти його транспортуватимуть трубопроводами всередині Польщі.
Нині Польща споживає 13 млрд. кубометрів газу. Лише 32% від потреби забезпечують власні джерела, 8% газу стабільно надходить із західного напрямку — з Норвегії, Німеччини та Чехії. Росія постачає аж 41% блакитного палива, а країни Середньої Азії — 20%. Газопорт дасть змогу змінити ці пропорції. Морські поставки забезпечуватимуть від 2 до 2,5 млрд. кубометрів газу. Через чотири роки термінал планують побудувати та збільшити імпорт газу ще на 2,5 млрд. кубометрів. Цього достатньо, щоб можна було говорити про справжню диверсифікацію поставок газу, вважають експерти Міністерства економіки Польщі. Завершити будівництво газового термінала планують у 2010—2011 роках.
Газопорт має кілька переваг порівняно з транспортуванням палива трубопроводами. Термінал дає можливість укладати контракти з багатьма постачальниками з віддалених районів світу, з якими неможливо (або невигідно) з’єднатися газопроводами. Йдеться передусім про Північну Африку (Єгипет, Лівія, Алжир), оскільки тамтешній газ коштуватиме найдешевше. Розглядають також набагато дорожчі поставки з Норвегії та Данії. Безперечною перевагою морського термінала є можливість придбання газу на вільному ринку, замість укладання з постачальниками довгостркових контрактів. Завдяки газопорту можна часто змінювати постачальників та в будь-який момент замовити додаткову кількість сировини, коли цього потребуватиме ситуація. Звісно, усе в межах пропускної здатності газопорту та з урахуванням часу на транспортування. Користування ж газогонами не таке гнучке. Все це не означає, що Україна втратить свою роль транзитної країни. Варшава трактує морські поставки лише як доповнення поставок газу трубопроводним транспортом з України та Білорусі. Це зрозуміло, оскільки імпорт газу через морський термінал значно дорожчий.
Спочатку планували, що будівництвом та екслуатацією термінала займеться компанія PGNiG — напівдержавний монополіст, подібний до української НАК «Нафтогаз України». Однак проти такого варіанта виступає прем’єр Ярослав Качинські та Міністерство фінансів, бо в цьому разі держава не зможе цілковито контролювати цей стратегічний об’єкт. Уряд запропонував натомість створити нову компанію за участю державного та приватного капіталу. Вона матиме форму командитно-акціонерного товариства. Це дасть змогу Варшаві, так би мовити, вбити двох зайців — зберегти повний контроль над проектом і водночас залучити зовнішні джерела фінансування. А це важливо, оскільки йдеться про дуже великі інвестиції, з чим виключно держбюджет не впорався б.
За підрахунками Міністерства фінансів, газопорт обійдеться в 0,3—1 млрд. дол. А ще потрібно знайти інвестора з великим портфелем, не виключено, що PGNiG таки візьме участь у проекті як один з багатьох акціонерів. Проте навіть у цьому разі «Польський газовий концерн» (так охрестили майбутнє підприємство) буде конкурентним з PGNiG гравцем на газовому ринку. А це має неабияке значення в контексті вимог Європейського Союзу, членом якого є Польща, щодо демонополізації енергетичного ринку.
Планується, що «Польський газовий концерн» буде власником території, на якій розташують газовий термінал, а також безпосередньо будуватиме цей об’єкт. Але остаточно не вирішено, чи концерн самостійно управлятиме газопортом, чи доручить це незалежним операторам, з якими укладали б контракти на обмежений термін. (Саме таку модель управління застосували в провідних морських портах Польщі.) Концерн займеться також продажем газу на внутрішньому ринку, на якому він конкуруватиме з PGNiG та західними операторами.
Остаточно невідомо, чи компанія буде власником танкерів, якими транспортуватимуть паливо, чи лише орендуватиме їх. Річ у тім, що такий транспорт дуже дорогий (один танкер коштує близко 400 млн. євро), а їх спорудження є складним, тож не кожен суднобудівний завод може це зробити. Проте керівництво заводів у Гдині та Щецині не виключає, що їхні підприємства впораються з цим завданням. Для цих заводів, які перебувають у не найкращій фінансовій ситуації, контракти на спорудження газових танкерів означали б великі прибутки та збереження багатьох робочих місць. Експлуатацію газотранспортних танкерів мають намір доручити незалежним операторам.
Наразі уряд ще не вирішив, в якому порту побудують термінал. За цей проект активно змагаються два міста: Ґданськ та Свіноуйсцє—Щецин. За словами експертів, кожен з проектів цих двох міст однаково добре підготовлений. Вирішальними будуть лише зовнішні чинники, такі, як довжина шляху, питання екології та економічної безпеки, обсяг ринку поблизу газопорту тощо.
Місцева влада Ґданська та Щецина (і, відповідно, воєводств Помор’я та Західного Помор’я) розцінює проект будівництва термінала як шанс для прискорення розвитку їхнього реґіону. Найбільше коштів надійде під час будівництва, яке триватиме три роки. Саме тоді створять найбільше робочих місць, а це важливий аргумент для регіонів з одним із найбільших у Польщі безробіттям (близко 20% працездатного населення), особливо в розпал кампанії перед місцевими виборами. Сам газопорт буде цілковито автоматизований, тому його обслуговуватимуть лише 40—50 осіб, натомість він буде джерелом постійного та доволі великого прибутку для порту, а отже, й для міста.
Будівництво газотермінала, інтенсифікація власного видобутку газу і збільшення державних резервів газу, розбудова нафтогазової інфраструктури та диверсифікація поставок — це не єдині механізми, за допомогою яких уряд Качинського прямує до зміцнення енергетичної незалежності. У цих питаннях Кабмін керується протилежними принципами, ніж його соціал-демократичний попередник. Уряд Лешека Міллера вважав, що енергетичної безпеки не варто досягати будь-якою ціною. Відтак, одним із перших рішень Л.Міллера була відмова від контракту на закупівлю дорогого газу з Норвегії, для транспортування якого до Польщі знадобилося будівництво нафтогону по дну моря. Якби цей проект було реалізовано, спорудження російсько-німецького Північно-Європейського газопроводу набагато ускладнилося б.