Газопереділ

У листопаді в газовій галузі стартує новий переділ або, точніше, перезакріплення власності.

10 жовтня Кабмін прийняв постанову №1053. Згідно з цим документом НАК «Нафтогаз Україна» у місячний термін мала передати Фонду державного майна держпакети акцій 48 міських і обласних підприємств з газопостачання та газифікації (міськ- і обл­газів). У подальшому ці пакети буде продано...

Держава залишить собі тільки 25-відсоткові пакети акцій облгазів. А в тих підприємствах, де частка НАК уже зараз менша, держпакети буде продано повністю.

По суті це означає новий переділ на ринку збуту газу. Саме облгази забезпечують постачання газом населення і компобуту. Плюс не так мало газу вони поставляють і промисловості...

Сумарно через облгази щороку проходить понад 50 млрд. кубометрів газу (тобто приблизно вдвічі більше, аніж споживає Франція).

Газифіковано в Україні (мова про поставки природного газу трубопроводами) більш як тисячу міст і селищ міського типу та понад 25 тис. сіл. Газ поставляється майже 150 тис. підприємств і комунально-побутових споживачів, і його ж (включаючи зріджений) отримують близько 13,5 млн. приватних споживачів.

Наскільки система складна, можна судити з такого: якщо протяжність магістральних газопроводів в однонитковому виконанні становить 39,8 тис. км, то газорозподільних мереж (тиском нижче 12 атмосфер) у країні понад 367,4 тис. км. Причому остання цифра віртуальна - ще кілька років тому протяжність тих же місцевих газопроводів оцінювали всього в 235 тис. км.

Більш як 50-відсотковий приріст труботранспортної потужності забезпечено не тільки в результаті нового будівництва (хоча воно теж ведеться), а й за рахунок банальної інвентаризації та взяття на баланс численних мереж закритих (у прямому сенсі слова) промислових підприємств.

Необхідний режим газопостачання в системі забезпечують понад 63 тис. газорозподільних пунктів. При цьому більш як третина побутових споживачів не мають лічильників. За даними НАК «Нафтогаз Україна», нині їх встановлено 8,5 млн. штук, тобто приладами обліку витрати газу забезпечено 62,2% від загальної кількості споживачів. Раніше прийняту програму забезпечення повного обліку було тихо і благополучно завалено.

Дуже цікаво: кому все це газорозподільне добро належить?

Теоретично труби (за винятком новозбудованих, причому не за держрахунок чи рахунок НАКу) не можна приватизувати - вони перебувають в щорічно пролонгованій оренді. Фактично контроль держави над регіональними газорозподільними мережами є досить умовним, адже «відокремити» нові труби від старих практично неможливо. А історія 2008-2009 років, коли за прем’єрства Юлії Тимошен­ко намагалися передати трубопроводи від облгазів у свіжостворене підприємство «Нафтогазмережі», показала, що забрати їх у власників пакетів акцій облгазів практично нереально. Після тривалої та публічної боротьби газорозподільних мереж не віддав жоден облгаз... А після приходу до влади Віктора Януковича «Нафтогазмережі» взагалі ліквідували.

Причина провалу цієї ідеї (збирання мереж під дахом однієї держкомпанії) банальна: у більшості цих підприємств є власники, які не хочуть віддавати активи і готові за них боротися на всіх рівнях.

Ще під час сертифікатної приватизації 90-х років минулого століття акції облгазів почали находити нових власників. На сьогодні у жодному з обл- і міськгазів НАК «Нафтогаз Україна» не має більш як 51%. Тобто для проведення зборів акціонерів у кожному такому акціонерному товаристві НАКу потрібно домовлятися з іншими власниками акцій (єдиний виняток - ДАК «Чорноморнафто­газ», та й то йдеться в основному про видобуток вуглеводнів).

До недавнього часу ситуація виглядала так.

У 19 облгазах НАК мала конт­рольний пакет, у чотирьох її частка перевищувала 40%, що давало можливість блокувати будь-які збори (або рішення) акціонерів. Ще в 17 компаніях у НАК був блокуючий пакет (більш як 25%). У решті 14 вона могла хіба що спостерігати (що, втім, не виключає варіантів блокування з іншими акціонерами).

Відповідно до нової постанови у 14 облгазах і міськгазах «Нафтогаз України» втратить контрольні пакети акцій. У п’яти компаніях буде продано більш як 20% акцій, що означає суттєвий перерозподіл часток акціонерів. У наступних п’яти компаніях НАК продасть понад 10% акцій.

Ключове запитання - на чию користь?

Два роки тому Служба безпеки України інформувала Кабінет міністрів про спроби іноземних посередників приватизувати 20 обл­газів в Україні. В основному малися на увазі структури Дмитра Фірташа, який саме в той час зробив резонансну заяву про те, що його компанія контролює 75% поставок природного газу споживачам (тобто ті самі міськ- і облгази). І хоча пізніше він спростував свою заяву, все ж було визнано наявність у Фірташа опціонів на придбання низки найбільших газо­розподільних компаній.

У середині 2000-х років струк­тури Фірташа, за дружньої під­тримки тодішнього голови «Наф­тогазу України» Юрія Бой­ка, активно перекуповували обл­гази у власників. Для чого використовували найрізноманітніші методи переконання - від батога до пряника.

НАК «Нафтогаз Україна» заявляла про борги низки облгазів, що було чистісінькою правдою. Йшов бурхливий процес обміну звинуваченнями, потім досягали домовленостей і... тема затихала. Борги облгазів перед НАКом, до речі, залишалися...

Тільки навесні цього року їх вельми раптово «списали», що не без підстав було сприйнято експертами як підготовка до приватизації.

Цікаво, що, за однією з оцінок ФДМ, загальна балансова вартість газових мереж, які перебувають у користуванні облгазів, становить 9 млрд. грн. При цьому сума списаних облгазам боргів перевищила 10 млрд. грн. А нині намагаються проштовхнути і додаткові пільги...

Ну а п’ять років тому схема працювала досить невибагливо. Спочатку під неї у 2006-2007 роках потрапив один із тодішніх спонсорів БЮТ Олег Бахматюк. Влітку 2006-го він викупив акції шести облгазів (в основному західноукраїнських) у Ігоря Єремє­єва (група «Континіум»). Це були контрольні пакети «Закарпат-», «Чер­нівці-», «Волинь-», «Черні­гів­газу» і більш як 40% «Івано-Франківськ-» і «Львівгазу» (див. табл. 1).

Тоді на замовлення австрійської компанії Raiffeisen Invest­ment навіть було проведено єдину публічну оцінку вартості цих пакетів акцій, що становила 73,5 млн. дол. Хоча сам Ігор Миронович спочатку хотів отримати 92 млн. дол.

Потім навесні 2007 року структури, близькі до О.Бахма­тю­ка, викупили 26,4% «Вінниця­газу» (продавці, дружні Богдану Губському) і 22,6% «Сумигазу» (це ВАТ пов’язували з Анатолієм Шкрібляком, нинішнім влас­ником Дарницької ТЕЦ в Києві та акціонером Чернігівської і Чер­кась­кої ТЕЦ). Сумарно О.Бах­матюк тоді заплатив за ці два пакети близько 17,5 млн. дол.

А потім почався «накат»...

Після початку «запресовування» Бахматюку довелося поділитися контролем, хоча, за деякими даними, він зберіг опціон на блокуючий пакет. За неофіційною інформацією, коротка вій­на обійшлася Фірташу в суму, еквівалентну 75 млн. євро.

Незадовго до цього можна було спостерігати захоплюючу (з «маски-шоу») спробу Богдана Губського зачепитися за «Чер­каси­облгаз» та акції того ж «Він­ни­цяоблгазу». Втім, для нардепа все закінчилося сумно - добуті «непосильною працею» акції довелося реалізувати.

А от перехід на користь Дмит­ра Васильовича контролю над ком­панією «Газтек» (раніше пов’я­­заною з екс-заступниками го­лови «Нафтогазу» Володи­ми­ром Якубенком і Вадимом Ук­раїн­­ським), що володіла конт­роль­­ними пакетами «Хмель­ницьк­­облгазу», «Житомир­обл­га­зу» і великими пакетами «Мико­лаїв-», «Рівне-», «Дніпропет­ров­ськ-», «Запоріж-» і «Тисмени­ця­газ», відбувся цілком мирно, без особливих викидів компромату.

Тоді ж досить публічно власників «змінили» ще кілька облгазів.

З кінця 1990-х років акції ряду східних облгазів («Дніпро­га­зу», «Харківгазу», «Харків­міськ­­газу», «Донецькміськгазу» і «Кри­воріж­газу») скуповувала так зва­на лужниківська група російських бізнесменів, лідерами якої називають Михайла Воєво­ді­на й Олек­сандра Бабакова. (Во­ни також купили 2000 року чотири обл­­енерго на конкурсі, а пізніше отри­мали контроль над «Одеса­обл­­енерго».) Однак улітку 2006-го вони швидко продали п’ять контрольних пакетів облгазів структурам російських підприємців - Віктору Вексельбергу і колишньому заступнику Ана­то­лія Чубайса (голови колишнього РАТ «ЄЕС Росії ») Ми­хайлу Абизову. За неофіційними даними, сума операції була досить скромною - близько 35-40 млн. дол.

Раніше було витікання інформації про те, що компанії, пов’язані з Вексельбергом, мали намір витратити на купівлю газорозподільних компаній в Україні до 100 млн. дол. Причому, купивши в той період «Донецьк­міськгаз», від придбання «Ма­кіїв­газу», що належав Володи­ми­ру Шелудченку (екс-голові НАК «Нафтогаз Україна»), росіяни відмовилися.

Тоді ж Абизов заявив, що контрольний пакет акцій належить його структурам, а у Век­сель­берга - блокуючий пакет. Однак реальне управління сьогодні здійснюють саме офшори, близькі до «КЕС-Холдингу» («Комплексні енергетичні системи») Вексельберга.

У той час компанія Вексель­бер­га оптимістично зазначила, що купила бізнес, який має 31,8 тис. км мереж, що забезпечують природним газом 1,8 млн. осіб і 16,5 тис. підприємств, із річним обсягом 2,6 млрд. кубометрів газопоставок і транспортуванням майже 9 млрд. кубометрів. Для управління цим чималим газовим господарством було створено дочірню компанію «Газекс-Україна».

Покупка все ж вийшла не надто вдалою. Спочатку вибухнув газ у житловому будинку в Дніпропетровську. Потім сталася криза, згодом почалася розвесела історія зі з’ясовуванням, куди поділася частина акцій.

Торік навесні в КЕС заявили, що у холдингу намагалися поцупити 19-21,5-відсоткові пакети ак­цій АТ «Харківміськгаз», «Хар­ків­газ», «Криворіжгаз», «Дніпро­газ» і «Донецькміськгаз». Век­сель­берг без ентузіазму зазначив, що «облгази для КЕС не є стратегічними активами. «Ми, швидше за все, не братимемо участі в їхній подальшій приватизації... Це не в портфелі наших пріоритетів», - сказав він. І справді: за підсумками минулого року, при обороті п’ятірки цих облгазів у 355,5 млн. дол. вони принесли своїм власникам 5,9 млн. дол. збитків.

Хоча цілком можливо, що той же Вексельберг може докупити НАКівські пакети акцій обл­газів. Щоправда, вони мають якусь вагу лише в «Харківгазі» - 17,7% та «Харківміськгазі» - 9,91% (див. табл. 2).

Влітку з’явилася інформація про те, що Вексельберг розглядає можливість продажу своїх облгазів структурам ВАТ «Газ­пром». Новина дуже «весела», ос­кільки означає прямий доступ російсь­кого «Газпрому» до роздрібних споживачів газу. Власне, такий доступ у російської газової монополії і так уже з’явився - дочірня компанія «Газпрому» напряму продає газ споживачам України, та й те ж «РосУкр­Енер­го», що монопольно поставляло газ в Україну до 2009 року, було наполовину газпромівським...

Запитання «як це позначиться на ук­раїн­ському газовому рин­ку?» хвилює багатьох експертів. Ок­рім тієї організації, яка зобов’я­за­на цікавитися такою обста­ви­ною за служ­бовим обов’язком, - Анти­­монопольного комітету Ук­раї­ни.

Концентрація облгазів в «одних руках» АМКУ ніяк не схвилювала. Точніше, після відомої заяви Фірташа про контроль над більшістю облгазів Україні АМКУ філософськи заявив, що з 2006 року (тобто після купівлі акцій п’яти облгазів Вексель­бер­гом) до нього ніхто не звертався по дозвіл на придбання понад 25% акцій будь-якого облгазу.

На початку 2009 року уряд доручив Антимонопольному комітету України, Фонду держмайна, Держкомісії з цінних паперів та фондового ринку перевірити інформацію про належність компанії РУЕ контрольних пакетів українських облгазів. Антимоно­поль­ники перевірили. І навіть про­звітували. Причому прозвітували двічі і дуже по-різному. Спочатку виявилося, що всім, включаючи СБУ і самого Фірта­ша, все просто привиділося.

За словами тодішнього першого заступника голови АМКУ, комітет відправив запити «Рос­Укр­Енерго» і всім 52 обл- і міськ­газам щодо структури їхніх активів і у результаті отримав пов­ну інформацію: «За результатами аналізу ситуації та отриманими даними, ми не встановили факту здійснення цією структурою контролю над українськими облгазами». Музика грає туш...

За іронією, саме у цей момент в наглядові ради облгазів бадьоро заходили представники ЗАТ «УкрГаз-Енерго» - спільного (по 50% статутного фонду) підприємства газотрейдера «РосУкр­Енер­го» і «Нафтогазу» (влітку 2011-го НАК «Нафтогаз Украї­ни» і з цього СП викинули - через непотрібність...).

Відповідь АМКУ була настільки відверто безпорадною, що кілька місяців по тому (на початок 2010 року) позицію цього держкомітету підкоригували. За словами тодішнього голови АМКУ, виявилося, що «...дослідження ще не закінчилися. Це пов’язано з дуже складним листуванням з офшорами... Нам важливо встановити елементи пов’я­за­ності. Треба зрозуміти, тут єдиний суб’єкт чи їх кілька. Якщо з’ясується, що один власник, умов­но, має 70% облгазів, то АМКУ мусить перевірити, на підставі якого рішення існує таке становище на ринку. Якщо суб’єкти перебувають під одним власником, це посилює їхню монопольну або ринкову владу».

І відтоді - вже півтора року - цілковита тиша...

Втім, АМКУ вже заявляв, що монополія в принципі допустима. Головне, щоб «суспільна користь від цього перевищувала негативні наслідки від обмеження конкуренції».

Чим Фірташ чи, точніше, ті, хто за ним стоїть (в повну самостійність Дмитра Васильовича віриться чомусь слабко), гірші за державу? Приміром, на початку липня 2011 року стало відомо про зміну власників «Одесагазу». Раніше цим підприємством володіли Ігор Учитель та Ігор Згуров. Тепер - кіпрські офшорки Sa­menco Ltd. і Zemare Ltd., які купили понад 60% акцій «Одеса­газу»... Нового покупця експерти пов’язують з тим же Фірташем. Його прес-служба цю прив’язку спростувала.

А от про Антимонопольний ко­мітет ніхто й не згадує. Схоже, рі­вень АМКУ - бідкатися, що
облгази неправильно встановлюють лічильник, і казати про розви­ток конкуренції «взагалі і десь»...

До речі, коли «молода команда» народного мера Черновецького торік у березні «свиснула» у Києва 28,46% акцій «Київгазу», в Антимонопольний комітет (по схвалення угоди) теж ніхто не звертався. Та й навіщо, власне?

Серед інших можливих одержувачів держпакетів акцій обл- і міськгазів, виставлених на продаж, можна згадати голову Полтавської обласної організації Партії регіонів нардепа Олексія Лелюка. За деякими даними, дружні йому структури контролюють 42% акцій «Полтавагазу». НАКівські 26% акцій переведуть його зі статусу впливового в компанії в реального власника.

Чи сильно потрібні тому ж Шелудченку в «Макіївгазі» ос­тан­ні 1,6% держпакета акцій цього АТ? А запропоновані пакети «Кременчукгазу», «Херсон­газу» і зовсім крихітного «Гадяч­газу» будуть цікаві власнику ЗАТ «Міжга­лузевий концерн Спів­дружність» Віктору Попову.

Теоретично можливі й інші учасники, але багато що залежатиме від умов приватизації. Ос­кіль­ки конкурси з продажу держпакетів акцій облгазів мають закріпити позиції абсолютно конкретних учасників, то можна майже безпомилково припустити, що вони будуть максимально налаштовані на відсікання учасників зі сторони...

А от схема, коли хтось купуватиме пакети акцій одного обл­газу через вже контрольований ним інший, - цілком можлива. Приміром, зараз фірташевський «Хмельницькоблгаз» - великий акціонер «Житомироблгазу».

За такою чи подібною схемою можна працювати й надалі. Цікаво, чи наважаться «кинути» Ріната Леонідовича? У нього теж є інтереси. Тим більше що пропонуються кілька пакетів в «Запоріж-», «Дніпропетровськ-», «Луганськгазі» та ін.

З кількох обл- і міськгазів держава піде повністю. Це фірташевські «Закарпатгаз», «Жито­мир­газ», «Чернівцігаз», «Волинь­газ» і мало кому цікавий «Корос­ти­шів­газ».

Готова держава піти і з «Дніп­ро­газу», «Криворіжгазу», «Хар­ків­газу», «Харківміськгазу» Век­сель­берга, а також з «Макіївгазу» Шелудченка і «Херсонгазу» В.Попова, а ще з «Одесагазу».

Втім, з урахуванням часу на підготовку сама приватизація обл- і міськгазів реально стартує не раніше першої половини 2012 року. За фактом здійснення такого переділу держава втратить статус ключового гравця в цьому сегменті газового (і не тільки) ринку.

Два роки тому держава збиралася боротися за контроль на газовому ринку. Нині її саму покладуть на лопатки. Причому покладуть якраз ті, хто мав за неї боротися...