Ідея аналітичного матеріалу «Двадцять років - двадцять визначальних подій», можна сказати, нав’язливо напрошувалася задовго до 20-річного ювілею незалежності України, в тому числі до подій, які стали визначальними для паливно-енергетичного комплексу (ПЕК) і, відповідно, для економіки України. Сучасні тенденції, як і термінологія не оминули і цієї, як показує практика, умовно економічної та максимально прихованої від «зайвих очей і вух», неймовірно замішаної на політиці галузі, яку з усіма її багатоскладними сегментами коротко названо «енергоринок». Намір викласти в телеграфно-аналітичному стилі (якщо такий можливий) 20 найважливіших за два десятиліття рішень для енергоринку країни, які мали як позитивні, так і негативні наслідки (іноді - жодних), наштовхнувся на те, чим часто нехтують, - на необхідність визначення понять. Спробуємо для початку впоратися із цим.
Узагальнено енергоринок складається з таких сегментів:
- енергозбереження та скорочення викидів парникових газів - як державна політика всіх держорганів і ЗМІ, так і усвідомлена необхідність кожного дбайливого хазяїна будинку - платника податків і утриманця; використання сучасних технологій енергозбереження в промисловому виробництві і домашніх господарствах; виробництво й застосування енергозберігаючих матеріалів та обладнання, включаючи промислові і побутові прилади обліку витрати енергоресурсів; використання альтернативних і відновлюваних джерел енергії; повноцінна участь України в глобальному і регіональних вуглецевих ринках;
- електроенергетика: теплова (ТЕС), гідро- (ГЕС, включаючи гідроакумулюючі ГАЕС, які входять в «Укргідроенерго»), атомна (п’ять АЕС, які входять до складу НАЕК «Енергоатом»), включаючи виробництво сировини і компонентів, імпорт ТВЕЛів; біо-, вітро-, сонячна, комбінована (газ/тепло); транспортування електроенергії мережами високої напруги системи «Укренерго» і розподіл через енергомережі обленерго; ОРЕ, включаючи ДП «Енергоринок»; НКРЕ - національний регулятор енергоринку;
- вугілля: енергетичне (для ТЕС) і коксівне (для металургії), що видобувається в Україні, імпортується й експортується;
- нафта, що видобувається в Україні та імпортується всіма суб’єктами господарювання різних форм власності;
- газ природний: стиснутий і зріджений, попутний і синтетичний, газ метан вугільних пластів, який видобувається в Україні підприємствами НАК «Нафтогаз України» (ДК «Укргазвидобування», ДАТ «Чорноморнафтогаз», ВАТ «Укрнафта») та іншими видобувними компаніями; що імпортується спочатку корпораціями та компаніями ЄЕСУ, «Ітера», «Республіка», «Інтергаз», «Укргазпром», а потім і «Нафтогазом України», Eurals Trans Gas, Rosukrenergo AG, «Газпромекспорт Україна», «УкрГаз-Енерго», іншими господарюючими суб’єктами, компанією «Укргазавто» та її аналогами;
- переробка газу і конденсату: природного газу - на двох ГПЗ, включаючи його стандартну підготовку, і так званого нетрадиційного - біогазу; виробництво моторного палива;
- переробка нафти і конденсату: попередня, до і після транспортування; на шести НПЗ і двох ГПЗ, включаючи виробництво бітумів, світлих фракцій переробки нафти - дизельних палив, автомобільних бензинів, мастила, авіапалива;
- транспортування й розподіл (доставка споживачам) газу: природного - магістральними трубопроводами високого тиску (ДП «Укртрансгаз» для покупців в Україні та на експорт), розподільчими - обл-, міськ-, райгазами (газопроводи середнього і низького тиску); зрідженого газу - авто- і залізничним транспортом (у цистернах);
- транспортування нафти й реалізація нафтопродуктів: транспортування нафти - магістральними трубопроводами «Укртранснафти» на НПЗ, морським шляхом - танкерами з перевалкою в терміналах (Одеса, «Південний», Феодосія, Херсон) з подальшим транспортуванням трубопровідним або залізничним транспортом на НПЗ або транзитом; транспортування нафтопродуктів на нафтобази (залізничним і автотранспортом) і на АЗС (автотранспортом).
Такий зміст поняття «енергоринок» загалом. При цьому ми свідомо не говоримо в цьому матеріалі про розвідку і видобуток енергоресурсів, включаючи метан вугільних пластів і перспективи видобутку сланцевого газу. Не згадуємо про перспективи імпорту зрідженого газу через майбутній LNG-термінал, на розробку ТЕО будівництва якого нині проводиться тендер. Але навіть враховуючи тільки названі вище сегменти енергоринку, чітко дотриматися пропорції 20х20 не вдасться, якщо нас цікавить змістовний результат. Тому DT.UA запропонувало експертам і журналістам назвати найважливіші для галузі і країни події за двадцять років і коротко охарактеризувати їхнє значення та наслідки. Не претендуємо на роль останньої інстанції, але викристалізуваний матеріал вийшов, на наш погляд, повчальним.
1991 рік
4 липня. У Димитрові (Донецька область) на зборах делегатів прийнято рішення про створення республіканської незалежної профспілки УРСР. Цьому передували масові страйки на шахтах Донбасу влітку 1989-го. Тоді ж між головою Радміну СРСР Миколою Рижковим і Донецьким страйковим комітетом було досягнуто згоди «надавати на вимогу трудових колективів повну економічну та юридичну самостійність шахтам». А вже через рік, у жовтні 1990-го, у Донецьку відбувся перший з’їзд Незалежної профспілки гірників СРСР.
1992 рік
Лютий. У Макіївці пройшов перший з’їзд Незалежної профспілки гірників України. Першим його головою став Олександр Мриль.
Першим орендним, по суті, самостійним підприємством стає шахта імені О.Засядька (Донецьк).
1993 рік
15 лютого. Кабмін Леоніда Кучми приймає постанову «Про будівництво нафтоперевалочного комплексу», в якому визначає «необхідність будівництва в районі м. Одеси нафтоперевалочного комплексу (термінала) для приймання і поставки нафтопереробним заводам нафти, яка буде поставлятися в Україну морським транспортом, потужністю 40 млн. тонн на рік, з уведенням в дію першої черги на 12 млн. тонн 1994 року». Це був перший організаційний крок на державному рівні з диверсифікації поставок нафти в Україну.
7 червня. Масовий страйк шахтарів у Донецьку з вимогою «відставки Верховної Ради, тому що нинішня не є виразником волі народу». На мітингах уперше звучить вимога про регіональну самостійність.
Цього ж року починаються роботи з будівництва третього і четвертого енергоблоків Хмельницької АЕС.
З якої дати бере відлік історія нафтового бізнесу групи «Приват» - достоту невідомо. Але 1993 року в Дніпропетровську були зареєстровані фірми «Авіаз» і «Сентоза», які стали батьками цієї найбільшої нафтової структури України. На сьогодні група «Приват» контролює близько 30% продажів палива через АЗС, володіючи 1558 станціями; в її управлінні перебувають 55% нафтопереробних потужностей країни, 85% потужностей з морської перевалки нафтоналивних вантажів і більш як 90% нафтовидобутку через велику частку в компанії «Укрнафта». З 2007-го «Приват» активно проникає в систему держуправління галуззю, впливаючи на найважливіші рішення у цій сфері. Донедавна ставленик групи Ігор Франчук був заступником голови НАК «Нафтогаз України», а інший давній менеджер бізнесів «Привату» Олександр Лазорко і досі керує державною нафтотранспортною компанією «Укртранснафта».
Захоплення групою в 2007 році Кременчуцького НПЗ призвело до радикальних змін у структурі українського ринку: падіння переробки в Кременчуці через припинення поставок сировини з Росії спричинило наповнення ринку імпортними нафтопродуктами; розворот Придніпровських нафтопроводів для прокачування в Кременчук азербайджанської нафти спровокував зупинку Одеського НПЗ «Лукойла»; отримання «Приватом» великого НПЗ автоматично призвело до проблем зі збутом у Лисичанського НПЗ, що належить ТНК-ВР і раніше постачав паливом найбільшого учасника ринку. Сьогодні нафтовий бізнес лідера «Привату» Ігоря Коломойського переживає непростий період. За всіма ознаками, у нього з’явився новий незваний партнер в особі одного з провладних угруповань, а схеми відвертої оптимізації оподаткування помітно порідшали. Але за такого розміру бізнесу жити лише на зарплату (читай - нормативну маржу) теж можна досить непогано.
1994 рік
14 січня. Тристороння заява президентів Росії, України і США про компенсацію Україні за відмову від ядерної зброї. Останні соціологічні опитування свідчать, що понад 70% населення вважають відмову України від ядерних боєголовок помилковим. Навесні 2010 року президент України В.Янукович підписав документи про відмову України від збагаченого урану, який використовувався в науково-дослідних цілях.
21 травня. Указ президента Л.Кравчука «Про заходи щодо ринкових перетворень у галузі електроенергетики України», що започаткував широкомасштабні реформи у плані реструктуризації електроенергетичної галузі та створення майбутнього Оптового ринку електроенергії.
8 грудня. Указ президента Л.Кучми «Про Національну комісію з питань регулювання електроенергетики» започаткував створення регулюючого органу на ринку електроенергетики (НКРЕ). Згодом його компетенція (встановлення цін, тарифів на енергоресурси і послуги) поширилася також на інші сегменти ПЕК.
Створено російсько-українське СП «Укртатнафта» - перший проект з входженням російського нафтового капіталу в українську нафтопереробку.
Пізніше, 1999 року, «Лукойл» приватизує Одеський НПЗ, «Група Альянс» - Херсонський, а 2000-го ТНК переможе в конкурсі з продажу Лисичанського нафтопереробного заводу АТ «ЛиНОС». Попри необтяжливі інвестиційні зобов’язання та символічні суми ціни продажу українських НПЗ, жоден із них після приватизації не вийшов на європейський рівень. Більш того, через технічну відсталість у 2005 році зупинений і досі простоює Херсонський НПЗ. З цієї ж причини тоді ж зупинено Одеський НПЗ, який запустився 2008-го, але знову зупинився 2010-го, коли підприємство втратило трубопровідні маршрути поставок нафти.
Також розпочато навмисно некваліфіковану приватизацію пакетів акцій підприємств, які раніше входили в систему Державної акціонерної холдингової компанії «Укрнафтопродукт». Наслідки виявилися негативними: фрагментація ДАХК унеможливила створення в Україні повноцінного нафтогазового холдингу з розвиненим нафтопродуктовим сегментом. Результат - державі довелося створювати неповноцінний галузевий нафтогазовий «напівхолдинг» НАК «Нафтогаз України», який, на відміну від більшості галузевих держхолдингів сусідніх з Україною держав ЄС, дотепер не може стати об’єктом інтересу нафтогазових корпорацій з давно відомим світовим іменем. Єдиний, але дуже наполегливий претендент - російське ВАТ «Газпром».
1995 рік
8 лютого. Ухвалено Закон України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» - ключовий для функціонування підприємств ядерної галузі.
4 квітня. Указ Л.Кучми «Про структурну перебудову в електроенергетичному комплексі України». Згідно з цим документом українська електроенергетика реструктуризувалася за функціональним принципом замість раніше існуючого територіального.
Жовтень. Введено в експлуатацію енергоблок №6 Запорізької АЕС. Станція стала найбільшою в Європі і, відповідно, в Україні. Сумарна генеруюча потужність - 6000 МВт.
Після чорнобильської аварії Верховна Рада УРСР прийняла під тиском громадськості постанову про мораторій на будівництво нових атомних станцій в Україні. Будівництво шостого енергоблоку ЗАЕС, готового на 90%, було призупинено. Попри падіння національної економіки на початку 90-х, у країні відчувалася нестача електроенергії, до того ж зими тоді були дуже суворі. Віялові відключення електроенергії вплинули на громадську думку, і мораторій на будівництво нових атомних енергоблоків було скасовано. В 1993 році було прийнято рішення продовжити будівництво енергоблоку №6 ЗАЕС, і в жовтні 1995-го його було введено в експлуатацію. Якби енергоблок №6 не ввели в експлуатацію, то Чорнобильську АЕС закрили б значно пізніше.
Монетизація розрахунків в електроенергетиці - примусове виведення взаєморозрахунків з бартерних схем, що дало змогу залучити в галузь живі гроші, забезпечити своєчасні планово-запобіжні ремонти та закупівлі свіжого ядерного палива.
1996 рік
7 лютого. Указ президента Л.Кучми «Про структурну перебудову вугільної промисловості». До 1 вересня пропонувалося створити на базі шахт державні акціонерні товариства, об’єднання перетворити на державні холдингові компанії. Указ №116/96 так і залишився невиконаним.
На основі президентського указу Кабмін Павла Лазаренка приймає постанову №521. Уперше на державному рівні приймається рішення про закриття «безперспективних» і збиткових шахт. Згодом це рішення зробило безробітними близько двохсот тисяч гірників.
3 липня. Початок так званої рейкової війни - найбільшого шахтарського страйку в історії України. Гірники Донбасу перекрили дві стратегічні автомагістралі, шахтарі Павлограда - залізницю (звідки й пішла назва акції). «Страйкомівця» Михайла Крилова, одного з організаторів страйку, було заарештовано і засуджено до двох років позбавлення волі за організацію масових заворушень, але амністовано у залі суду.
Передача російській компанії «Транснефтепродукт» майнових прав на трубопроводи Самара-Західний напрямок і Грозний-Трудова-Лисичанськ, які проходять територією України. Результат цього - рішення президента до 2002 року ліквідувати Трубопровідні війська Збройних сил України. Негативні наслідки - більшість трубопроводів знищено, решта втратила споживачів, які мусили переорієнтуватися на дорожчий залізничний транспорт. Його монопольне домінування в збуті продукції НПЗ знизило їхню інвестиційну привабливість. Це полегшило проведення цільової приватизації більшості НПЗ в інтересах виключно російських компаній.
Жовтень. Згідно з постановою Кабміну №1268 створено НАЕК «Енергоатом» шляхом об’єднання п’яти атомних електростанцій у вигляді відокремлених підрозділів у єдине унітарне держпідприємство. Як вважають більшість експертів, за 15 років існування «Енергоатом» не досягнув жодної з цілей свого створення.
Уряд також ліквідував Держкоматом як самостійний орган управління і, крім «Енергоатому» як оператора АЕС, створив Держатомрегулювання (останнє стало незалежним від Мінприроди в 2000 році).
Листопад. Підписано Договір між членами Оптового ринку електроенергії України (ОРЕУ). Спочатку ОРЕУ замислювався як самоврядна організація членів оптового ринку на основі колективного договору. Представницьким органом ОРЕУ є рада ОРЕУ (рада енергоринку). Однак згодом роль ради енергоринку було нівельовано.
1997 рік
28 травня. Підписання «Угоди між урядом України та урядом РФ про взаємні розрахунки, пов’язані з розділом Чорноморського флоту і перебуванням ЧФ на території України». Це була перша газофлотська угода, яка передбачала «погашення заборгованості України за держкредитами, наданими їй РФ відповідно до міжурядових угод від 26 травня 1993 року та від 20 березня 1995 року, що підлягає погашенню до кінця 2007 року і визначається сторонами станом на 28 травня 1997 року в сумі 3074 млн. дол. з урахуванням відсотків за користування кредитами».
Російська сторона, виходячи з пострадянських інтеграційних тенденцій, глибинна суть яких була спрямована на збереження статусу залежності колишніх республік СРСР від РФ, використовуючи практику вільних цін у міжнародній торгівлі, практично формувала протягом першої половини 90-х років держборг країн СНД перед Росією. Із загальної суми наданих в 1992-1993 роках кредитів у 5,26 млрд. дол. одинадцятьом країнам СНД 47,6% припадало на Україну. Основним призначенням кредитних ресурсів була оплата енергоресурсів. По суті, олігархономіка України зароджувалася, дотримуючись формули «прибуток - собі, борги - державі». Вона одержала свій стартовий потенціал завдяки неплатежам за газ. Відомий економіст А.Аслунд указував на те, що «Газпром»/Росія вимагали, щоб ці неплатежі, винуватцями яких іноді були приватні українські імпортери, було гарантовано Українською державою». Країна набирала критичну масу боргів. У певний момент «Х» російська сторона поставила питання руба та здійснила пакетну флотсько-боргову ув’язку через схему взаємозаліку.
Травень. НАЕК «Енергоатом» прийнято як колективного члена до Всесвітньої асоціації організацій, що експлуатують АЕС, і зареєстровано в Московському регіональному центрі («ВАО АЭС-МЦ»).
Червень. Гірники заблокували урядові квартали в Києві, вимагаючи виплатити борги по зарплаті.
11 серпня. Підписання Рамкової конвенції ООН про зміну клімату. Пізніше, 15 березня 1999 року, було підписано Кіотський протокол до конвенції, який Україна ратифікувала 4 лютого 2004 року. У світі Кіотський протокол набув чинності 16 лютого 2005 року. Підписання й ратифікація Україною Кіотського протоколу дозволили залучити в країну кошти на енергоефективні та екологічні проекти, які забезпечують скорочення викидів парникових газів.
10 жовтня. Заснування ГУАМ. Ідея більш тісного співробітництва в транспортуванні нафти та газу з Каспійського регіону і створення нових енергомаршрутів могла зробити Україну у разі успішної її реалізації регіональним лідером в енергосфері.
16 жовтня. Президент Л.Кучма підписав ухвалений парламентом Закон «Про електроенергетику», яким було визначено правові, економічні й організаційні засади діяльності в електроенергетиці. Електроенергію визначено як товар. Почав працювати Оптовий ринок електроенергії, договір між членами якого підписано у листопаді 1996 року.
Грудень 1997-го - лютий 1998 року. Проведено перші конкурси з продажу акцій енергопостачальних компаній (обленерго), які закінчилися провалом. Удалося реалізувати тільки по 20% акцій «Кіровоградобленерго» і «Тернопільобленерго».
1998 рік
25 лютого. Створення НАК «Нафтогаз України». Об’єднання гравців ринків нафти і газу в одну монопольну структуру під неофіційним керівництвом президента країни, що заклало основу для сучасної структури та схеми управління нафтогазовим ринком (вирішальні питання - в «ручному режимі»). Перший голова НАКу - Ігор Бакай, який до цього очолював найбільші газотрейдерські компанії.
Надання урядом України повноважень НАК «Нафтогаз України» щодо імпорту газу з Туркменистану компанії-оператору. Негативні наслідки в подальшому - відсутність належного опору влади й опозиції пропозиціям зазначеної компанії дала можливість її творцям 2002-го і 2004 року більш успішно забрати в «Нафтогазу» зазначені права на користь компаній-клонів - Eurals Trans Gas та RosUkrEnergo AG.
Квітень. Фонд державного майна вдруге спробував проводити конкурси, в результаті чого було реалізовано по 35-36% акцій семи обленерго. Крім купівлі акцій на конкурсах, їх переможці паралельно скуповували активи енергопостачальників на біржах і на вторинному ринку. У результаті приватним власникам до кінця 1998 року вдалося сконцентрувати від 66 до 72% акцій у компаніях «Львів-», «Луганськ-», «Одеса-», «Полтава-», «Прикарпаття-», «Суми-» та «Чернігівобленерго». Таким чином, 1998 рік увійшов в історію як рік першої хвилі приватизації енергоактивів. Приватні обленерго віднині увійшли в затяжне багаторічне протистояння з держсектором енергетики.
Цього ж року ратифіковано Конвенцію про ядерну безпеку; пізніше, у 2000 році, ратифіковано Об’єднану конвенцію про безпеку поводження з відпрацьованими ядерними відходами та про безпеку поводження з радіоактивними відходами.
Цього ж року ФДМУ затверджує свідомо невигідні західним інвесторам умови конкурсу з приватизації ПТ «Лисичанськнафтооргситнез («ЛиНОС»). Перший негативний результат: цільова приватизація під заздалегідь відомого покупця зробила неможливим залучення до торгів європейських компаній-кредиторів підприємства (Totall Mark Rich Co AG та інших). Другий негатив - успішний досвід сумнівної приватизації «ЛиНОСа» дав владі модель для наступних аналогічних схем приватизації Херсонського й Одеського НПЗ під одного заздалегідь відомого покупця.
1999 рік
Весна. ФДМУ на міжнародних конкурсах реалізував контрольні пакети акцій шести обленерго. Ці тендери стали прецедентом проведення відкритих і прозорих міжнародних торгів в українській енергетиці.
2 серпня. Президент Л.Кучма указом закріпив контрольні пакети акцій теплових енергогенеруючих компаній у держвласності. Цей указ, по суті, надовго заморозив публічні приватизаційні процеси в електроенергетичній галузі та призвів в остаточному підсумку до явищ так званої тіньової приватизації в електроенергетиці на початку 2000-х.
Цього року в Україні відкрито перший автозаправний комплекс під всесвітньо відомим західним брендом British Petroleum (BP). Київські водії їдуть на заправку через усе місто за «англійським бензином». Компанія планує розширити мережу до десяти комплексів в українській столиці, однак через реформування глобальної збутової мережі ВР британці вирішують залишити український ринок. Бренд повертається в Україну у 2008 році через спільне підприємство ВР із ТНК, однак марка губиться на тлі змужнілих місцевих компаній.
Друга спроба входження західного бренда відбулася 2006 року - на базі мережі АЗС «Групи Альянс» створюється спільне підприємство з Shell. Англо-голландський концерн швидко перебрендував мережу, вдихнувши в неї нове життя й затвердивши нові стандарти в цьому бізнесі, що дало помітний імпульс розвитку всього ринку. Прихід Shell в Україну привернув увагу інших західних мереж, таких, як OMV, Orlen, Total, Rompetrol. Однак після дослідження місцевих особливостей та умов ведення бізнесу ці оператори вирішили відкласти плани щодо експансії в Україну. Почасти ці плани скоригувала і криза 2008 року.
Цього ж року в Лисичанського НПЗ «ЛиНОС» з’явився новий керівник. Ним став Юрій Бойко, який розпочав у Лисичанську свій шлях у нафтогазовій галузі та зрештою став однією з ключових постатей у цій найважливішій сфері. 2001 року Ю.Бойко стає директором найбільшого в країні Кременчуцького НПЗ, на початку 2002-го він очолив НАК «Нафтогаз України», а в 2003-2004 роках поєднував цю посаду із посадою заступника міністра палива та енергетики. 2006 року вперше стає міністром палива та енергетики України, цю ж посаду обіймає 2010 року з перемогою на президентських виборах Віктора Януковича. Діяльність Юрія Бойка експерти оцінюють по-різному, а однозначно стверджувати можна лише те, що він залишив свій слід у всіх значущих проектах української нафтогазової галузі, а багато які з них продовжує безпосередньо курирувати.
2000 рік
Призначення віце-прем’єром з ПЕК Юлії Тимошенко, яка стала ініціатором багатьох резонансних рішень щодо виведення паливно-енергетичного комплексу з тіні. Боротьба за грошові розрахунки за електроенергію. Відмова від бартеру. Монетизація економіки й енергогалузі.
Офіційне обвинувачення Великим федеральним журі США екс-прем’єра П.Лазаренка у відмиванні 114 млн. дол., отриманих незаконним шляхом, у тому числі й у результаті афер з газом, і переведених у 1994-1999 роках на зарубіжні рахунки. Цей факт показав міжнародному співтовариству рівень корупції у вищих ешелонах української влади. П.Лазаренко й досі перебуває у в’язниці в США.
4 квітня. Прийняття постанови Кабміну №599 «Про запровадження аукціонів з продажу нафти, газового конденсату, природного, зрідженого газу та вугілля», якою державним компаніям і компаніям з держчасткою понад 50% пропонується всі вироблені енергоресурси виставляти на відкриті торги. Ініціатива тодішнього віце-прем’єра з ПЕК Юлії Тимошенко поклала край продажу за безцінь держресурсів. Однак при Тимошенко ж, але вже в ранзі прем’єр-міністра у 2008-2009 роках цей механізм було остаточно трансформовано у різновид легального розграбування держкомпаній олігархічними структурами за безпосередньої допомоги галузевих чиновників. Нафта компанії «Укрнафта» в 2009 році продавалася на «відкритих» аукціонах за ціною часом учетверо нижчою від ринкової. Рекорд же зафіксовано у продажах зрідженого газу компаніями «Укргазвидобування» і «Укрнафта» в 2011 році: у травні газ цих компаній було продано на півроку вперед за ціною 2130 грн./тонна, тоді як на момент продажу ринкова ціна становила мінімум 8000 грн., а в серпні зросла до 12000 грн./тонна. За таких цін недоотриманий прибуток держкомпаній до кінця року становитиме не менш як 1,5 млрд. грн. Втім, Аукціонний комітет, який курирує торги і складається з представників Міненерговугільпрому, підвідомчих йому компаній і чиновників Мінекономрозвитку, нічого не мав проти такого результату.
6 вересня. Перша в історії незалежної України приватизація шахти. ФДМ за договором №КПП-283 дозволяє продаж і акціонування шахти «Комсомолець Донбасу». У приватні руки також переходить ще одна шахта разом із збагачувальною фабрикою. Створюється акціонерне товариство «Вугільна компанія «Червоноармійська-Західна №1».
15 грудня. Зупинка третього енергоблоку й закриття Чорнобильської АЕС. Під впливом світової громадськості і взятих зобов’язань було прийнято остаточне рішення про виведення з експлуатації Чорнобильської АЕС. Постановою уряду від 22 грудня 1997 року визнано доцільним достроково зняти з експлуатації енергоблок №1, зупинений 30 листопада 1996 року, постановою від 15 березня 1999 року - енергоблоку №2, зупиненого в 1991 році. 11 грудня 1998 року було ухвалено закон України, який визначив особливості правових відносин подальшої роботи ЧАЕС і дострокового зняття з експлуатації енергоблоків, перетворення зруйнованого четвертого енергоблоку на екологічно безпечну систему, а також захисту персоналу Чорнобильської АЕС. 29 березня 2000 року Кабмін прийняв рішення щодо дострокового зняття з експлуатації енергоблоку №3 і остаточного закриття Чорнобильської АЕС до кінця 2000 року. Негативний результат - Україна втратила можливість демонтажу вцілілих після аварії трьох реакторів ЧАЕС з метою їх установлення і запуску на майданчиках інших АЕС України (або дружніх країн, які, на відміну від України, відчувають дефіцит плутонію).
2001 рік
28 квітня. Безпрецедентний випадок продажу теплоелектростанцій на «борговому» аукціоні. Три ТЕС - Луганську, Зуївську і Курахівську - продано нікому не відомому ТОВ «Техремпоставка» за 208 млн. грн. Нові власники довго залишалися невідомими… З метою експлуатації мереж було створено ТОВ «Луганське енергетичне об’єднання». При цьому на балансі «пустушки» «Луганськобленерго» залишилися борги перед ДП «Енергоринок» на суму 1,9 млрд. грн. Згодом компанія «Техремпоставка» передала електростанції в оренду ТОВ «Східенерго».
Квітень. Президент Л.Кучма наклав вето на Закон «Про особливості функціонування оптового ринку електроенергії в Україні», який передбачав перехід до прямих контрактів між виробниками та покупцями електроенергії і який лобіювала група Костянтина Григоришина. Після цього в галузі запанувала модель єдиного оптового покупця і продавця електроенергії, функції якого виконує ДП «Енергоринок».
12 липня. Ухвалено Закон України «Про нафту і газ». Відтепер нафта і газ визнані товаром.
19 вересня. Уряд А.Кінаха прийняв постанову №1205, якою затверджено держпрограму «Українське вугілля» на 2001-2010 роки. Це була перша комплексна держпрограма розвитку вугільної галузі часів незалежності, але вона так і залишилася невиконаною.
Створено ЗАТ «Газтранзит» для розширення потужностей газопроводу Ананьїв-Тирасполь-Ізмаїл (АТІ). Позитивні наслідки - розширення АТІ поліпшило перспективи початку Україною імпорту газу або уступки (заміщення) поставок газу з держав Південної Європи і з Туреччини. Негативні - одержання підрядів «Газтранзиту» групою компаній «Зангас Юг» і «Зангас Буг» полегшило їхнім засновникам успішну боротьбу за контроль над російським ЗАТ «ЗАНГАС». Контроль над цією компанією дав можливість цим засновникам спочатку домогтися від «Газпрому» підрядів на реконструкцію газопроводу Середня Азія - Центр, а потім одержати від нього право повного відсторонення до 2004 року «Нафтогазу України» від поставок цим газопроводом.
На Запорізькій АЕС побудовано сухе сховище відпрацьованого ядерного палива (ССВЯП). Промислову експлуатацію розпочато 2004-го. Запорізькі атомники першими розв’язали проблему зберігання відходів на найближчі 50 років, заощадивши значні кошти на їх вивезення.
2002 рік
1 квітня. ТОВ «Східенерго» одержало ліцензію НКРЕ на виробництво електроенергії. Таким чином, на ринку з’явилася перша приватна група електростанцій. З цього моменту розпочалася історія становлення нинішньої найбільшої приватної корпорації «Донбаська паливно-енергетична компанія» (ДПЕК). У її складі 15 підприємств, формально не пов’язаних спільними власниками, у тому числі «Східенерго», шахта «Комсомолець Донбасу» та ін.
Квітень. Бурштинський енергоострів (Бурштинська ТЕС разом з електромережами Закарпатської, а також частиною електромереж Львівської та Івано-Франківської областей) підключився до паралельної роботи з європейською енергосистемою.
Травень. Уведення в експлуатацію МНПК «Південний» і нафтопроводу Одеса-Броди. Уже в серпні перший танкер з нафтою марки «тенгіз» від американсько-казахстанського СП «Тенгізшевройл» розвантажився на терміналі «Південний». Однак замість реалізації основної ідеї проекту - диверсифікації поставок нафти в Україну та транзиту каспійської нафти в Європу, йому судилося стати розмінною монетою у великій енергетичній грі. В 2003 році Україна надала право користування нафтопроводом Росії, оператором маршруту стала компанія ТНК, яка пролобіювала проект з допомогою голови «Нафтогазу України» Юрія Бойка. Нафта потекла з півночі на південь. За проектним напрямком нафтопровід запрацював лише в 2010 році з допомогою «Білоруської нафтової компанії», що розпочала поставки на Мозирський НПЗ азербайджанської та венесуельської нафти. Подальша доля магістралі туманна: поставки в Білорусь припиняться у разі викупу білоруських НПЗ росіянами, а інший потенційний партнер - Польща - не має особливого бажання витрачатися на добудову українського нафтопроводу до своїх НПЗ.
Загалом нафтопровід Одеса-Броди в нафтовій галузі став відомим як такий, що символізує протилежність прислів’ю «сім раз відміряй, один раз відріж».
10 червня. Підписання в Санкт-Петербурзі Спільної заяви президента України Л.Кучми, канцлера ФРН Г.Шредера і президента РФ В.Путіна про створення тристороннього консорціуму з розвитку газотранспортної системи України. Цю ідею так і не було втілено на практиці. Зате російська сторона трансформувала її у вимогу об’єднати активи «Нафтогазу України» і «Газпрому» (читай - у поглинання НАКу російською газовою монополією).
Червень. Початок гучного конфлікту між К.Григоришиним і братами Суркісами щодо розподілу сфер впливу в енергобізнесі. У результаті конфлікту Григоришин втратив управлінський операційний контроль над частками обленерго.
Серпень. Уряд оприлюднив Концепцію функціонування й розвитку Оптового ринку електроенергії, чим уперше публічно визнав необхідність переходу від моделі єдиного оптового покупця до моделі двосторонніх (прямих) контрактів.
2003 рік
Весна. Мінпаливенерго під керівництвом Сергія Єрмілова здійснило чергову реструктуризацію вугільного сектора. На базі колишніх роздроблених вугільних холдингів було створено 20 унітарних вугільних компаній, до складу яких увійшли як прибуткові, так і збиткові шахти. Водночас почалося створення оптового ринку вугілля, призначеного для реалізації продукції всіх державних вугільних компаній за єдиною оптовою ціною.
27 травня. Підписання Спільної загальної декларації Ради міністрів Республіки Польща, Кабміну України та Єврокомісії про просування проекту нафтопроводу Одеса-Броди-Плоцьк. Проект названий у числі пріоритетних для Євросоюзу в умовах його розширення. Це був перший з двох українських проектів, які одержали пріоритетність на рівні ЄС.
Червень. Указом президента Л.Кучми створено НАК «Енергетична компанія України» як холдингове об’єднання державних активів енергокомпаній галузі. Створення НАК «ЕКУ» суперечило напрямку реформ в українській електроенергетичній галузі та викликало здивування експертів, які оцінили холдинг як зайвий управлінський прошарок у галузі.
Відбулося засідання міжвідомчої комісії з координації роботи, пов’язаної з реалізацією Концепції функціонування та розвитку ОРЕ. Це було перше згадування про концепцію з моменту її презентації у серпні 2002 року. Робота міжвідомчої комісії триває дотепер без помітних результатів.
Вересень. Введення в експлуатацію нових ядерних енергоблоків №2 на Хмельницькій і №4 на Рівненській АЕС (потужністю 1000 МВт кожен). ЄС обрав РАЕС базою для виконання низки міжнародних проектів.
Створення Ядерного відділення НАНУ й передача їй майнового комплексу НТЦ ХФТІ (який раніше належав Міносвіти та науки). Позитивний результат - збереження Україною шансу на створення власного ядерного реакторо- і приладобудування.
Листопад. Відбулися установчі збори учасників оптового ринку енергетичного вугілля (ОРЕВ). У своїй структурі новостворений ринок вугілля нагадував український оптовий ринок електроенергії з єдиним державним покупцем. Функції єдиного оптового покупця вугілля було покладено на ДП «Вугілля України».
2004 рік
Липень. Україна остаточно втратила прямі відносини в газовій галузі з Туркменистаном. Події липня 2004 року заклали основу для газової експансії «Газпрому» через «РосУкрЕнерго» в Україні, а також створили передумови для «газових атак» 2006-го, 2008-го й 2009 року. 22 липня 2004 року у швейцарському кантоні Цуг створено «РосУкрЕнерго АГ», 26 липня 2004-го під час Ялтинської зустрічі президентів України й РФ - схвалено введення РУЕ в газові відносини; 29 липня - підписано пакет документів з «Газпромом» і «Нафтогазом» про поставки середньоазіатського, зокрема туркменського газу в Україну до 2028 року.
Також було створено Координаційний комітет РУЕ в складі восьми чоловік: четверо представляли російську сторону (топ-менеджмент «Газпрому» - Ю.Комаров, А.Акімов, О.Медведєв, О.Рязанов), решта - українські приватні акціонери (Ю.Бойко, перший заступник міністра палива та енергетики, голова правління НАК «Нафтогаз України», І.Воронін, заступник голови «Нафтогазу», В.Путчек і Р.Шетлер-Джонс від «Центрагазу АГ», дочірньої структури австрійського «Райффайзенбанк Інвестмент»). У пакеті документів про поставки і транзит туркменського газу на період до 2028 року фігурував Контракт купівлі-продажу природного газу в 2005-2028 роках між РУЕ та НАКом. З української сторони його підписав Ю.Бойко як голова правління, від РУЕ - В.Путчек як його уповноважена особа.
«Українська» четвірка членів координаційного комітету РУЕ представляла приватних акціонерів «Центрагазу АГ». Поєднання керівних посад у держоргані та правлінні держкомпанії з членством у керівному органі приватної зарубіжної компанії, з якою одночасно встановлюються бізнес-відносини, мабуть, неприпустиме не тільки з позиції корпоративної етики, а й із позиції закону. Існування конфлікту інтересів очевидне, як і порушення законів України «Про боротьбу з корупцією» і «Про державну службу».
Запуск нафтопроводу Одеса-Броди в реверсному режимі. Цим було законсервовано один із символів диверсифікації джерел поставки енергоресурсів для України і для ЄС через Україну.
Відбувся конкурс з вибору технології зберігання відпрацьованого ядерного палива для будівництва централізованого сховища для ВЯП із трьох українських АЕС. Переможцем стала американська компанія Holtec International. 2005 року було підписано контракт між нею та оператором українських АЕС НАЕК «Енергоатом». Досі будівництво сховища не розпочате. Його введення в експлуатацію дасть змогу Україні заощаджувати 160 млн. дол. щороку, а також зберегти в країні для майбутніх поколінь регенерований уран і плутоній.
Власником «Павлоградвугілля» стає Авдіївський коксохімзавод. Уже ні для кого не секрет, що привабливі енергетичні активи збирає у своїх руках Рінат Ахметов.
15 жовтня. Уряд В.Януковича приймає постанову №1363 про створення НАК «Вугілля України». Перша й остання спроба Кабміну стати «ефективним власником» вуглепрому в національному масштабі.
2005 рік
23 червня. Ухвалення Закону №2711 «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу», яким накладено мораторій на банкрутство підприємств ПЕК у зв’язку з нездатністю енергопідприємств погасити мільярдні борги, що утворилися в 90-х роках, а також із проблемами з запуском механізму їхнього рефінансування через енерготариф. Цей закон дозволив зберегти дотепер НАЕК «Енергоатом» у її початковому вигляді як компанію-оператора українських АЕС.
6 липня. ДПЕК офіційно стає керуючою компанією енергетичних активів корпорації System Capital Management.
1 жовтня. Кабмін Ю.Тимошенко постановою №989 ліквідовує НАК «Вугілля України».
1 грудня. Підписано Меморандум про взаєморозуміння та співробітництво між Україною і ЄС, у якому закріплено план реформування енергетики. Меморандум Ющенка-Блера передбачав реалізацію п’яти дорожніх карт: ядерна безпека; інтеграція ринків електроенергії та газу; підвищення безпеки енергопоставок і транзиту вуглеводнів; структурна реформа, підвищення стандартів техніки безпеки та охорони навколишнього середовища у вугільній галузі; енергоефективність.
Уперше в активну зону реактора третього енергоблоку Південно-Української АЕС поряд із російськими було завантажено 6 тепловиділяючих збірок виробництва американської компанії Westinghouse. Це могло стати початком диверсифікації поставок ядерного палива в Україну.
2006 рік
1-4 січня. Перше масштабне застосування Росією «енергетичної зброї» проти України. «Газова атака» мала на меті не тільки помститися Україні за помаранчеву революцію, а й забезпечити подальше просування РУЕ на український ринок, що, власне, й відбулося через створення клону РУЕ - ЗАТ «УкрГаз-Енерго», котрий одержав друге життя влітку 2011 року.
Березень. Кабмін затвердив Енергетичну стратегію України на період до 2030 року. Документ викликав численну критику експертів, передусім через нереалістичність закладених у ньому показників зростання енергоспоживання. Хоча цей документ був першою спробою комплексного аналізу і прогнозу розвитку енергогалузі.
Жовтень. Президентом НАЕК «Енергоатом» призначено Андрія Деркача, період роботи якого в компанії в 2006-2007 роках ознаменувався спробами реформувати український ядерний енергопромисловий комплекс з допомогою акціонування підприємств і створення холдингу «Укратомпром». Реформи А.Деркача викликали неоднозначну критику як через їхню недостатню опрацьованість, так і через бажання певних політико-адміністративних кіл з оточення В.Ющенка зберегти ядерну галузь у державно-монопольній чиновницькій недоторканності.
2007 рік
18 листопада. Найтрагічніша аварія в історії незалежної України - на шахті ім. Засядька в результаті вибухів метану й виниклих підземних пожеж загинув 101 гірник і п’ятеро рятувальників.
Група «Приват» витиснула «Татнефть» із Кременчуцького НПЗ. Росіяни вимагають від України сатисфакції в кілька мільярдів доларів у міжнародних судах.
Усупереч поширеній думці, російським нафтовикам в Україні в цей період жилося непросто. Згодом ситуація ще більше ускладнилася. На зміну державній опіці й домінуванню українських НПЗ протягом перших 15 років незалежності прийшла необхідність конкуренції з іноземними виробниками, а основне джерело заробітку на перших етапах - оптимізаційні податкові схеми, найчастіше породжені недосконалістю законодавства, канули в Лету. Вихід був один - інвестувати в модернізацію виробництва та підвищення конкурентоспроможності. Але розставатися з грошима російські інвестори не квапилися, а чиновники їх не дуже підганяли - коштам інвесторів може знайтися інше застосування.
ДПЕК шляхом додаткової емісії та санації намагається встановити контроль над «Дніпроенерго». Ю.Тимошенко йде на дострокові парламентські вибори з гаслом «Повернути «Дніпроенерго» народу!» В результаті корпорація Ріната Ахметова виходить переможцем, що провокує скуповування інших активів - пакетів акцій «Київенерго» і «Західенерго». У серпні збори акціонерів ВАТ «Дніпроенерго» затвердили додаткову емісію акцій компанії, у результаті чого компанії концерну ДПЕК консолідували у власності 44,2% акцій УФ «Дніпроенерго» та одержали операційний управлінський контроль над підприємством.
2008 рік
Березень. Безрезультатне перекриття Росією «газового крана» - Україна вперше витримала газовий натиск із боку Російської Федерації.
30 березня. Підписано контракт між НАЕК «Енергоатом» і компанією Westinghouse на поставки ядерного палива для українських АЕС із 2011 року. Контракт передбачає поставки ядерного палива виробництва американської компанії для реакторів типу ВВЕР-1000 українських АЕС протягом 2011-2015 років для забезпечення щорічного планового перезавантаження не менш як трьох енергоблоків. Це стало практичним кроком до реальної диверсифікації поставок ядерного палива в Україну, що дає змогу покінчити з російською монополією в цій сфері.
Прийнято рішення про будівництво в Україні власного заводу ядерного палива.
2009 рік
1-19 січня. Друга масштабна «газова війна» РФ проти України і ЄС. Відмінність від першої (2006 року) полягає в тому, що були повністю припинені поставки газу як для потреб України, так і для транзиту в ЄС через територію України. Євросоюз не захотів втручатися в ситуацію, назвавши її двостороннім конфліктом між Україною та Росією. Результат - підписання проблемних для України газових контрактів від 19 січня 2009 року.
23 березня. Уряд України, Європейська комісія, Європейський банк реконструкції та розвитку, Європейський інвестиційний банк і Світовий банк підписали спільну декларацію за результатами міжнародної донорської конференції щодо модернізації української газотранспортної системи (Брюссельська конференція). Кабмін зобов’язувався забезпечити відповідно до міжнародних фінансових стандартів і практики прозорість позичальника, визначеного як замовник виконання модернізації ГТС, з метою забезпечення рівного та фактичного доступу до відповідної фінансової й технічної інформації, а також контролю над використанням коштів, призначених на модернізацію ГТС. Передбачалося також проведення системних реформ газового сектора. Через 2,5 року ця декларація так і залишається на папері.
Квітень. Створене ДП «Ядерне паливо України». Позитивні наслідки - попередній проект об’єднання підприємств ядерно-ресурсної галузі в рамках концерну «Укратоменергопром» загрожував Україні втратою контролю над рядом стратегічних активів у машинобудуванні, приладобудуванні та видобутку урану.
2010 рік
21 квітня. Друга газофлотська угода між Україною та Російською Федерацією. Події нагадували події 1997 року - підписання першого газофлотського пакета угод. Тільки замість боргового питання вирішувалося цінове. Відмінність у тому, що флотсько-борговий розмін (базування ЧФ в обмін на щорічне погашення держборгу) замінявся флотсько-ціновим: пролонгація базування ЧФ до 2042 року в обмін на 30-відсоткову знижку (але не більш як 100 дол. за тисячу кубометрів) у ціні на газ до 2020 року.
Україна вперше отримала досвід подовження ресурсу дії енергоблоків із реакторами ВВЕР-440.
Початок проектування нового безпечного конфайменту на третьому блоці Чорнобильської АЕС.
Подовження ліцензії на експлуатацію дослідного реактора та модернізація гарячих камер.
2 червня. Верховна Рада України ухвалила рішення щодо святкування на державному рівні 75-річчя стахановського руху.
8 червня. НАК «Нафтогаз України» програє «РосУкрЕнерго» арбітражний спір у Стокгольмі. Арбітражний суд при Торговій палаті Стокгольма фактично узаконив мирову угоду «Нафтогазу» з РУЕ та постановив, що НАК має повернути «РосУкрЕнерго» 11,1 млрд. кубометрів газу і 1,1 млрд. кубометрів як штрафні санкції. Верховний суд України 24 листопада прийняв рішення про імплементацію (виконання) цього вердикту Стокгольмського арбітражу. Держоргани не оскаржили рішення Стокгольмського арбітражного суду в інтересах держави Україна. В квітні 2011 року «Нафтогаз України» публічно повідомив про повернення компанії «РосУкрЕнерго» всіх визначених арбітражем 12,1 млрд. кубометрів газу. Арбітражну операцію РУЕ з 11,1 млрд. кубометрів газу називають найбільшою аферою за останнє десятиріччя: 11,1 млрд. кубометрів наприкінці 2008 року коштували 1,6 млрд. дол., у 2011-му - приблизно 3 млрд. дол. Але, судячи з усього, співвласники РУЕ - Д.Фірташ і «Газпром» - свою найбільшу оборудку ще планують: адже українська ГТС поки що формально перебуває в управлінні «Нафтогазу України».
1 липня. Підписання Закону «Про державно-приватне партнерство» стало каталізатором нової експансії структур Ахметова у вугільну промисловість. Через механізми нового закону в сфері впливу ДПЕК опинилися «Ровенькиантрацит», «Свердловантрацит», Донецька вугільна енергетична компанія. Об’єднання «Добропіллявугілля» віддане в оренду на 49 років.
8 липня. Ухвалено Закон України «Про принципи функціонування ринку природного газу». Закон частково передбачає лібералізацію газового ринку України, як того вимагають європейські стандарти та зобов’язання України, зафіксовані в Брюссельській декларації 2009 року.
Україна стала членом Єдиного енергетичного співтовариства. Цим фактом Україна офіційно визнала готовність впровадити на внутрішньому енергоринку європейські норми та правила. Але між готовністю і реальністю дій - прірва.
9 серпня. Побито знаменитий рекорд Олексія Стаханова. Забійник шахти «Новодзержинська» Сергій Шемчук нарубав за зміну 170 тонн вугілля, перевершивши рекорд Стаханова на 68 тонн.
Грудень. Колегія Держатомрегулювання України прийняла рішення про подовження строку експлуатації енергоблоків №1 і №2 Рівненської АЕС ще на 20 років.
2011 рік
1 лютого. Приєднання України до Договору про Енергетичне співтовариство.
29 липня. Шахта ім. Засядька стає акціонерним товариством, одержавши як прощальний «подарунок» від держави дозвіл на дослідження та розробку кількох потенційно газоносних ділянок.
Липень. Державне підприємство «Східний гірничозбагачувальний комбінат» розпочало промисловий видобуток уранової руди на Новокостянтинівському родовищі в Кіровоградській області. Це родовище вважається найбагатшим в Україні та Європі. Вперше про розробку рудника почали говорити ще в середині 90-х.
Український ядерний форум, який створений у 2008 році та об’єднує підприємства галузі, вступив до Європейського ядерного форуму (FORATOM).
17 квітня у Печерському районному суді м. Києва розпочалося судове засідання по «газовій справі» проти Ю.Тимошенко, яка обвинувачується в перевищенні службових повноважень під час укладання газових контрактів з «Газпромом» у 2009 році.
***
Як післямову пропоную фрагмент із книжки «Україна і Словаччина в посткризовій архітектурі енергетичної безпеки Європи. Погляд на проблематику транспортування вуглеводнів та можливостей двостороннього співробітництва». Її автори - Михайло Гончар, Олександр Дулеба, Олександр Малиновський - вважають резонансним один із прогнозів Національної розвідувальної Ради США «Глобальні зміни світу-2025», оприлюднений 2010 року: «Злочинність може стати найбільшою проблемою, коли євразійські транснаціональні організації, що черпають силу з видобутку палива та корисних копалин, стануть більш впливовими та розширять свою сферу діяльності. Один чи кілька урядів у Східній чи Центральній Європі можуть стати жертвою їхнього домінування». Здається, що цей прогноз у випадку зі Східною Європою, якщо мати на увазі Україну, вже справдився. Черга за Європою Центральною. Автори доповіді прогнозують невтішний сценарій: «Європа може поплатитися за свою сильну залежність, особливо якщо російські фірми будуть неспроможні виконати умови контракту через недостатнє інвестування у видобуток природного газу або якщо зростання рівня корупції та організованої злочинності в євроазійському енергетичному секторі епідемією пошириться на інтереси західного бізнесу». Події, що розгорталися в євразійському енергетичному просторі протягом 2006-2010 років - газові кризи, політичні суперечки, міжнародні судові процеси - де активними гравцями були сумнівні компанії непрозорого походження, продемонстрували, що епідемія вже поширюється і це загрожує непередбачуваними наслідками. Прогноз Дж. Фрідман зі STRATFOR стосується вже не тільки пострадянського простору: «В розвитку дій Росії буде три фази. На першій фазі Росія зосередиться на відновленні впливу та ефективного контролю в межах колишнього Радянського Союзу, відтворенні радянської системи буферів. На другій фазі Росія спробує побудувати другий ряд буферних зон уже за межами колишнього Радянського Союзу». Очевидно, що країни, які межують з пострадянським простором, зокрема, такі, як Словаччина та Угорщина, а також Польща та Румунія, потраплять в зону особливої уваги у випадку досягнення Росією своїх цілей в Україні та Білорусії.
Найважливіші події для енергоринку України за минуле двадцятиріччя визначали і коментували: Михайло ГОНЧАР, Алла ЄРЬОМЕНКО, Ілона ЗАЯЦЬ, Олег КІЛЬНИЦЬКИЙ, Ольга КОШАРНА, Сергій КУЮН, Олена ПАВЛЕНКО, Наталка ПРУДКА, Андрій СТАРОСТІН, Євген ШИБАЛОВ