Жодної проблеми, особливо інфраструктурної (а їх в Україні позначено на кілька десятків держбюджетів уперед), не можна вирішити за розмазаного по кількох десятках бюджетних програм фінансування і тим паче за такої ж розгалуженої схеми відповідальності. Візьмімо, наприклад, за гарячими слідами проблему ЖКГ, про яку говорив у попередньому номері DT.UA Анатолій Близнюк, з 12 липня 2011 року - міністр регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України.
Про цю реформу представники всіх галузей влади кажуть більш ніж загальними словами. Документа, який визначав би чіткі етапи впровадження конкретних заходів, а не загрози, ризики та констатував зношеність інфраструктури, й досі ніхто не озвучував. Водночас перші особи країни з наростаючою інтенсивністю спантеличують підлеглих вказівками здійснити точкові заходи без прив’язки до подій у галузі, хіба що зважаючи на погодні умови.
Так, із серпня і до сьогодні прем’єр-міністр країни дає доручення міністрам освіти, ЖКГ і навіть екології зайнятися впровадженням енергозберігаючих технологій у навчальних закладах. У паперовому вигляді таке доручення пройшло по всій вертикалі наприкінці серпня та пропонувало міністерствам (а останні - центральним органам виконавчої влади) зайнятися утепленням шкіл, енергозбереженням і переведенням котелень на біопаливо.
Це корелюється із заявою міністра ЖКГ про впровадження енергоефективних технологій як про пріоритетний напрям реформи. Зокрема, він назвав термомодернізацію будинків і комплексну модернізацію котелень. Останнє, вочевидь, передбачає імпортозаміщення енергоресурсів, тобто переведення на біопаливо та електроенергію.
Здавалося б, нічого нового. Точечно ці заходи виписані в бюджеті та, можливо, навіть виконуються. Так, слід звернути увагу на програми діяльності Держагентства енергоефективності. Тут у сфері енергозбереження діє Комплексна державна програма енергозбереження, яку конкретизовано галузевою програмою енергоефективності в будівництві на 2010-2014 роки, програмою держпідтримки розвитку нетрадиційних і відновлюваних джерел енергії та малої гідро- і теплоенергетики, а також державною цільовою економічною програмою енергоефективності на 2010-2015 роки. Для останньої 29 червня 2011 року прийнято навіть порядок використання коштів, тобто дано старт тендерам та іншим процедурам освоєння цих самих коштів.
Крім того, реформу ЖКГ і пов’язані з нею проекти енергоефективності можна було б відобразити в національних інвестиційних проектах, розпорядником яких є Держагентство з інвестицій та управління нацпроектами. Як мінімум у трьох із чотирьох заявлених нацпроектів ідеї є дотичними. Це «Нова енергія», «Нова якість житла» і «Нова інфраструктура».
Однак при більш детальному розгляді стає очевидним, що новизна цих проектів, зосереджена в назві, не стосується умов життя окремо взятої людини.
«Нова енергія» передбачає масове будівництво суто вітрових і сонячних електростанцій. Причому тариф на вітрову енергію майже вп’ятеро вищий за атомний тариф, а на сонячну - в 23 рази більший за атомний та вп’ятеро перевищує тарифи на решту видів відновлюваної генерації: вітрову енергію, біопаливо, малі ГЕС. Сумнівно, що проект впровадження вітрових і сонячних електростанцій розв’яже проблему ЖКГ, особливо через неодноразово заявлену необхідність підвищувати тарифи в житлово-комунальному секторі та без урахування додаткових витрат на електропостачання.
Нацпроект «Нова інфраструктура» також не враховує інфраструктури ЖКГ - тут ідеться про транспортні коридори: Дунайське судноплавство та повітряні експреси в Київському регіоні.
І зовсім слабко перетинається з озвученою реформою ЖКГ програма (нацпроект) «Нова якість житла». Тут йдеться, швидше, про житло майбутнього, ніж про вирішення поточних питань. Дивімося: «Доступне житло» - соцпідтримка населення; «Нове життя» - нова якість охорони материнства та дитинства; «Якісна вода» і «Чисте місто» - забезпечення населення якісною питною водою та сучасні комплекси з переробки твердих побутових відходів. Зрозуміло, всі програми потрібні, але є питання, знову ж таки, про пріоритети та координацію.
Як мінімум це стосується третього Держагентства - екологічних інвестицій, що залучає кошти в рамках Кіотського протоколу та витрачає їх на адаптацію до змін клімату і скорочення викидів парникових газів. Зазначаємо ці цілі витрачання коштів не стільки в розрізі справи Ю.Тимошенко (завдяки якій навіть найбільш аполітичний житель довідався, в якому році та навіщо Україна ратифікувала Кіотський протокол), скільки у вигляді лікнепу для міністра екології та природних ресурсів Миколи Злочевського, котрий курирує напрям скорочення викидів парникових газів. Того самого, який навіть у Бонні, перед високою комісією міжнародних експертів із Кіотського протоколу, розповідав про свою діяльність зі скорочення викидів CO2, яка полягає… у будівництві сміттєспалювальних заводів (майже третину викидів парникових газів забезпечує сектор переробки побутових відходів традиційними способами).
Повертаючись до теми ЖКГ, слід сказати, що саме Держекоінвестагентство з кінця 2010 року «тихою сапою» впроваджує проекти теплосанації та переведення котелень на біопаливо в соціальному секторі. Загальна сума коштів, отриманих у рамках торгівлі викидами парникових газів, становить близько 400 млн. дол., з яких третина суми має піти на проекти теплосанації (утеплення плюс ремонти), решта - на біопаливо, де окремим рядком прописано утилізацію метану в межах полігонів твердих побутових відходів.
Є один проект і з очищення шахтних вод Луганська до рівня питної.
Ці проекти впроваджувалися б набагато ефективніше, якби не забюрократизованість процедурних питань і, головним чином, адмінреформа, яка паралізувала на півроку роботу екоагентства. У результаті цього останнє, замість відбору проектів, реалізація яких має завершитися до 31 грудня 2012 року, боролося з новопризначеним куратором своєї діяльності - міністром екології, який вперто пропонував японській стороні як інвестору, котрий купив квоти на викиди, такі проекти в сфері екології, термін реалізації за якими становить три роки та більше.
Позиція міністра екології не змінилася й донині, попри категоричну відмову японської сторони будувати нові комплексні підприємства з утилізації сміття чи тим паче реконструювати київський сміттєспалювальний завод «Енергія», з трьох причин. По-перше, самі японці таких технологій у подібних масштабах не використовують через їхню низьку ефективність із погляду як екології, так і енергозбереження. По-друге, проект, який лобіюється міністром, є надвитратним і не має достатнього ефекту в сфері скорочення викидів парникових газів. І, по-третє, термін його реалізації перевищує термін дії першого етапу Кіотського протоколу, у рамках якого мають бути освоєні кошти, отримані Україною від продажу квот на викиди парникових газів.
За інформацією DT.UA, саме через складне сприйняття цієї інформації як японською стороною, так і фахівцями Держагентства екологічних інвестицій був змушений подати у відставку за власним бажанням голова Нацекоінвестагентства Сергій Орленко. Інших - відповідальних за зрив реалізації проектів згідно з Кіотським протоколом - президент обіцяв «знімати власноруч».
Чекатимемо 2013 року чи влада вирішить ліквідувати слабкі ланки раніше?
Утім, на тлі назрілого інфраструктурного колапсу ЖКГ розміром у 700 млрд. грн., який животрепетно позначив в авторській статті Анатолій Близнюк, такі дрібниці, як зрив виконання кіотських програм, турбують мало. А мали б. Причому насамперед не Миколу Злочевського, який готується (судячи з усього) до відставки, а саме міністра ЖКГ. Проекти, що впроваджують ефективні японські технології, могли б стати пілотними для подальшого масштабного їхнього впровадження по всій країні вже в рамках реформи ЖКГ. Наприклад, окремою національною програмою через агентство Владислава Каськіва чи в рамках Нацагентства з енергоефективності Миколи Пашкевича.
Грошей більше не стане, але хоча б логіка в їхньому витрачанні з’явиться...