Атомники вже скоро зможуть відсвяткувати ювілей - 20 років створення національної енергогенеруючої компанії "Енергоатом". За минулі роки компанія змогла зробити головне - убезпечити ядерну енергетику від розтягування, зберігши її як єдине ціле на пристойному світовому рівні. Потужність АЕС зросла, потік відмов обладнання різко (у рази) скоротився. На сьогодні атомники виробляють половину електроенергії країни.
Щоправда, обстановка далека від пафосної - насувається зима, що ризикує стати рекордно складною для енергосистеми країни. І практично єдиний шанс на її нормальне проходження - це стійка робота атомних станцій. Останні два роки АЕС виробляли в зимовий період близько 60% загального надходження електроенергії, тож навіть невеликі збої стають проблемою.
При цьому самі станції далеко не нові. Саме на найближчі роки припадає закінчення проектного терміну експлуатації більшості реакторів. До
2020 р. завершується проектний термін 60% реакторів країни. До 2026-го - усіх (окрім двох нових на Хмельницькій і Рівненській АЕС).
Процедура подовження термінів експлуатації працюючих блоків атомних електростанцій - це не просто формальність, вона потребує безлічі заходів, часу й чималих грошей. Тим часом усі два десятиліття існування "Енергоатом" завжди й усіма в Києві сприймався як дійна корова.
Спочатку навколо підприємства закрутилися "кришовані" владою незліченні бартерні й вексельні схеми виведення ресурсів. Коли їх, докладаючи зусиль, прибрали, тариф було визначено на вкрай низькому рівні. На "дні" його вартість була втричі нижчою від теплової, породжуючи міф про дешевизну ядерної енергії.
За рахунок атомників годували вуглярів і металургів та купу офшорів усіх кольорів політичної й бізнесової веселки. А компанії вказували на її рентабельність. Те, що вона суто паперова й у ній немає ані копійки на розширення виробництва, жоден із багатьох "тимчасових" урядів України не хвилювало.
Короткий підсумок багаторічної тарифної дискримінації такий: виробляючи електроенергію ринковою вартістю в десятки мільярдів доларів, ядерники не мають на рахунках ані копійки на будівництво хоча б одного нового блоку. Це при тому, що в різних енергостратегіях (читай, папірцях) їх збиралися побудувати аж до 11 штук.
Та зараз це мало кого хвилює. Нинішнього року атомників кілька місяців "кошмарили" через вочевидь надуманий і в принципі невеликий борг - з арештом усіх рахунків і загрозою зриву будь-яких довгострокових контрактів. Так вирішив кристально чесний український суд. Публіка, включаючи кабмінівську, з інтересом спостерігала за тим, що відбувається, обговорюючи в курилках, хто ж усе-таки "опікує" нікому не відому офшорку, що подала позов.
Сюрреалізму тому, що відбувається, надавало в буквальному сенсі те, що все це діялося в розпал цілком собі гарячої війни з тисячами загиблих і в балансуючій третій рік на межі енергосистемі. Та інтереси офшорки вочевидь були в пріоритеті.
Тим часом профільне міністерство рапортувало, що все прекрасно, а вже вугілля - просто завалися. Коли раптом виявилося, що з вугіллям усе ж таки проблеми, винними призначили… атомників. Добре хоч, що призупинили арешт деяких рахунків, що дало змогу купувати паливо за нормальною схемою. Втім, кредитори пообіцяли повернутися, благо, боргів багато, а треба буде, то ще намалюють. Адже схема відома.
По суті АЕС стали заручниками власної багаторічної гарної роботи. Компанія "Енергоатом" так довго й успішно працювала над зниженням аварійності, що привчила всіх до думки, що там усе витягнуть. Слів "знос обладнання" ніхто, крім фахівців, усерйоз не сприймає.
Тим часом цього року знову вилізла проблема традиційних відмов "ленінградських" турбін. Її знову треба вирішувати, а це і час, і гроші. Певна іронія полягає в тому, що, маючи тариф значно нижчий від російського, наші АЕС демонструють на однотипних реакторах більшу надійність, ніж у росіян. Хоча в Росії ті ж запчастини значно дешевші.
Загалом, маючи найнижчий у світі тариф, українські АЕС примудряються відповідати стандартам безпеки Євросоюзу. Вони давно працюють під пильним міжнародним контролем, часто упередженим. І протокольна фраза "енергоблоки НАЕК "Енергоатом" експлуатуються безпечно, вимоги із забезпечення безпеки реакторних установок, передбачені проектом… і міжнародною практикою, виконуються в достатньому обсязі" - реальна. Хоч би як це когось засмучувало.
Два блоки Запорізької АЕС (м. Енергодар), на яких подовжують термін експлуатації, взагалі референтні для НАЕК - вони стануть взірцем для ще дев'яти блоків. Сказати, що все йде рівнесенько-гладесенько, важко. Нещодавня заміна керівництва ЗАЕС - тому підтвердження, і тепер для подовження терміну експлуатації блоків впровадили спецпредставника компанії.
А тим часом ставлення влади до атомників добре демонструє питання виділення ділянки землі під централізоване сховище відпрацьованого ядерного палива (ЦСВЯП). Цю тему варять роками, за кожен з яких Росія справно одержує до 200 млн дол. Війна, кажете? Тут уже кому як. Причому йдеться не про пляж на ПБК, а про невикористовувану й ненаселену ділянку землі в Чорнобильській зоні.
Завдяки титанічним зусиллям НАЕК, справа, схоже, зрушила з мертвої точки, але на переплатах втрачено мінімум мільярд доларів. Сіль жарту в тому, що паливо вивозять у Сибір на тимчасове зберігання, і пізніше продукти його переробки мають бути повернуті й поховані на території України. Про що Москва цілком наполегливо нагадує.
Добре хоч вдалося побудувати сховище на Запорізькій АЕС. Інакше збитки були б удвічі більшими.
Тільки після початку війни вдалося, нарешті, реально просунути питання диверсифікації поставок ядерного палива. Те, що це викличе бурхливу реакцію в Москві, було зрозуміло і єнотові. Проте розміри потоку бруду, що вилився в українську пресу, все ж таки здивували. Як і те, що питання порушили й у парламенті країни. Принцип "гроші не пахнуть" дехто сприймає вже надто буквально.
І все ж таки, долаючи шалений опір, удалося відійти від стовідсоткової залежності від російського палива. Нині в України є контракт на поставки альтернативного палива на шість блоків з 13 мільйонників з можливістю його розширення.
Вдалося скоротити залежність у процесі збагачення ядерного палива, нещодавно було укладено черговий контракт. Паливо збагачуватимуть поки що тільки для шведських поставок від "Вестінгауз". Росія (от сюрприз!) відверто не в захваті від ідеї приймати чуже збагачення для "своїх" паливних касет. Причому підписаний контракт передбачає гарантоване замовлення на два завантаження й ще два НАЕК має право замовити додатково.
Маючи кілька подібних контрактів, Україна забезпечила собі можливість маневру. У критичній ситуації - у разі повної відмови Москви від послуг збагачення палива - за вже наявними контрактами ми зможемо замовити повний обсяг таких послуг у неросійських постачальників.
А наявність кількох компаній унеможливила ситуацію, коли монополію російського постачальника замінили на монополію іншого. Загалом, робота ведеться, й чимала.
Для порівняння: з початку війни у Донбасі теплова енергетика постала перед гострим дефіцитом антрациту, на якому працює половина електростанцій. Його запаси залишилися на неконтрольованій території. Те, що частину антрацитових блоків треба перебудувати на інші види вугілля, зрозуміло давно. Але результат за два минулі роки - на жодному з блоків робіт навіть не почали. І це при зовсім не позамежній ціні - близько 3,5–4 млн дол. на переобладнання одного "антрацитового" блоку теплової електростанції. Але грошей, от же лихо, так і не знайшли.
Зрозуміло, що Ахметову не сильно хочеться все це робити, але це невигідно й людям, що "організовують" і курирують схеми навколо поставок з ОРДЛО на поки ще державне "Центренерго". Диверсифікація і енергонезалежність країни. Та плювати їм на це з висоти печерських пагорбів. Своя офшорка й гроші в особисту кишеню на порядок важливіші.
Втім, у дефіциті антрациту вже звинуватили й "Енергоатом". Кого ж іще? Хто тягне, того й поганяють. Благо, що бажаючих штовхнути вистачає. Улітку атомний тариф трохи підвищили. Тепер він "усього лиш" удвічі менший від тарифу для вугільних електростанцій і втричі - для ТЕЦ ахметовського "Київенерго".
Таке підвищення не допоможе вирішити проблеми радикально, але ситуацію поліпшить. Та це точка зору енергетиків. А є й інша: кожна копійка підвищення для АЕС - це більш як 2 млн дол., які (з досвіду поставок на "Центренерго") можна славно "освоїти".
Одразу активізувалися і кредитори, і ті, хто просто бажає підсобити своїм людям. Благо, схема "урвав - вивів в офшор - виїхав", на жаль, благополучно пережила два майдани і війну. Термін "любі друзі", що побував і дніпропетровським, і донецьким, а зараз життєрадісно виїхав ближче до Вінниці, цілком живий-здоровий. "Революція гідності? Нє, не чули".
У потоці кандидатур, які допоможуть розрулити фінансові потоки по потрібних кишенях, зустрічаються абсолютно екзотичні прізвища. Іноді спостерігається буквально ремейк славних розпилів 90-х років минулого сторіччя. Так, знову виникло з небуття прізвище керівника фірми "Станк" Дямінова, що пиляла тоді потоки. У судах сплив позов Запорізького абразивного комбінату (це легендарний "Брінкфорд"), та інше, й інше… І на Печерську в кожного свій лобіст різної сили. І свята впевненість лобістів, що особисто в його заміському будиночку дизельок "про всяк випадок" є, і грошиків на солярку вистачить. І до літака, раптом що, добігти встигне.
Атомникам їхати нікуди - потрібно працювати, подовжувати ресурс блоків, модернізувати обладнання, ну й читати бруд про себе. Запорізьку АЕС торік "підірвали" разів п'ять. Тож охорона станцій - цілком реальна турбота. І навіть готувати нові проекти - а їх зараз у НАЕК більше десятка. Звичайно, левова частка вартості - це добудування двох блоків на Хмельницькій АЕС, що в будь-якому варіанті не питання сьогодення.
Але й інші дрібніші проекти дадуть приріст виробництва, ідентичний річному виробітку половини ядерного блоку, а в перспективі - і різкий приріст експорту електроенергії в Європу. Усе це можна реалізувати і зробити. Хоча хотілося б швидше, а багато чого могло б при мінімумі сприяння давно працювати.
Тож свято намічається жодного разу не нудне. І за фактом підсумки ювілейного року підбивати доведеться навесні наступного. Якщо система пройде все без великих збоїв, це буде найвища оцінка праці атомників усіх рівнів. Саме вони на своїх плечах у буквальному значенні зиму й витягнуть. Залишається побажати, щоб їм, якщо не допомагають, то хоча б менше били в спину.