Перші сто днів керівництву будь-якої структури дається на те, аби набрати обертів. Для нового керівництва «Енергоатому» цей період завершився в середині вересня, тож тепер воно починає звітувати, що саме зроблено в компанії.
Відверто кажучи, рапортувати є про що. За три місяці була проведена глобальна операція із «зачистки» «Енергоатому». Чистили, не шкодуючи сил, від душі. При цьому в серпні НАЕК і «Енергоатом» уперше за увесь час його існування знизили тариф. Точніше, атомники зі сльозами на очах розкажуть, що їм і раніше його знижували неодноразово, і нині він складає 1,21 цента замість 2,7 (як це було 1998 року). Але цим вони зобов’язані, в основному, девальвації гривні, у копійках тариф, а з ним і рентабельність добряче зросли.
Тепер тариф знизили на 12,8% (до 6,5 коп.), планову річну рентабельність — із 60 до 33% й інші радості. Тож міністр палива й енергетики Віталій Гайдук повністю виконав свою обіцянку.
Звісно, тут атомники самі винні — захищалися вони геть погано. На останньому засіданні Національної комісії з регулювання енергетики (НКРЕ) з тарифів виступ представників НАЕК до болю нагадував жалібне мукання. Складалося враження, що сказати їм просто нiчого. Взагалі ж підсумкове засідання НКРЕ — завжди трохи шоу. Основні узгодження ведуться попередньо, а це вже заключний акорд. І події засвідчили слабку підготовку НАЕК — у нього не було серйозних аргументів.
Невиразні слова про соціальну напруженість у колективах АЕС (працівникам яких за рік зарплату підвищили на 60%) усерйоз не сприймалися. Та її ніхто і не збирався знижувати. Більше доказів не було — зате ляпів вистачало. То суму в 20 млн. грн. обзивали занадто дрібною, то не могли до ладу відповісти на запитання. На довершення усього письмові відповіді на раніше поставлені запитання в НКРЕ надали... фактично після ухвалення рішення. Взагалі складалося враження, що до засідання готувалися ледь не за день.
Однак це не зовсім так. У липні НАЕК серйозно готувався до захисту і прорахував кілька варіантів тарифу. Втім, у Мінпаливенерго були готові до будь-якого розвитку подій. Тим більше, в них був залізний аргумент — яким чином компанія, отримавши за сім місяців 75% «живих» грошей, примудрилася профінансувати роботи з підвищення безпеки на 8%. Чи безпека в них не належить до пріоритетів?
Втім, уголос таких запитань ставити не довелося, «Енергоатом» підняв руки угору і без цього. До речі, розрахунок атомного тарифу в Мінпаливенерго вів дуже досвідчений атомник Микола Штейнберг.
Хоча ступор, що охопив його представників, пояснювався дещо іншими причинами. У компанії йде великий переділ, наслідки якого помітно перевершать усі сподівання.
Спочатку червневий прихід Тулуба сприйняли не дуже серйозно. Бурхлива і непроста історія «Енергоатому» — за шість років Сергій Борисович уже шостий президент — спонукала до таких висновків. Недашковського звільнили з відвертим порушенням процедури, та й Тулуб розуміється на атомній енергетиці приблизно так само, як його попередник на особливостях марок вугілля. Особливо після того, як він необачно пообіцяв за місяць підготуватися і скласти іспит на допуск до виконання обов’язків керівника експлуатуючої організації. Більшість оперативного персоналу мають вищу освіту і розуміють відмінність складання іспитів у шахті від ядерного реактора, тож ця заява викликала відверте глузування. Реально для цього треба років зо два-три. Оскільки це суперечило ядерній безпеці, багато хто повірив, що Тулуб — постать прохідна.
Плюс попередника зняли не за провал роботи, а за «політику». На виборах атомники «неправильно» проголосували, віддавши підозріло багато голосів блоку Юлії Тимошенко (за часів якої їм почали регулярно виплачувати зарплату). Оскільки «кляуза» про цей сумний факт вийшла саме з РНБО, то новопризначеного висуванця цього славнозвісного відомства прийняли без теплоти. У пристанційних містах західних Рівненської та Хмельницької АЕС навіть відбулися невеликі мітинги. Проте скептики дуже помилилися: Тулуб — це всерйоз і надовго. І річ не в тім, чи дотягне він до наступних президентських виборів. Людину прислали з конкретною місією, і вона її виконає.
При новому призначенні багато говорилося, хто ж його «пробив». Основна версія зводилася до того, що це заохочувальний приз донецьким. Проте все далеко не так однозначно. Останні роки Сергій Борисович більше жив не на Донбасі, а в Києві. З рідним краєм його пов’язувала хіба що глибока сімейна симпатія до вуглетрейдера «Європа».
У політиці доводилося шукати інші точки опори. Своїм призначенням у РНБО він був зобов’язаний об’єднаним есдекам, симпатії до яких не приховував. До речі, напередодні жорсткої сутички між ними і донеччанами свіжоспечений атомник — не така вже поступка Донбасу.
Підставою для розмов про те, що призначення Тулуба — це великий успіх Марчука, стала звичка Сергія Борисовича завжди і скрізь представлятися передусім заступником секретаря РНБОУ, а вже потім президентом НАЕК. Проте в цю версію погано вкладалося створення в компанії (нехай і з подачі Кінаха) спостережної комісії та призначення її главою Андрія Деркача. Останнім часом генерал армії і народний депутат у своїх публічних оцінках один одного зворушливо одностайні — «шахрай і міжнародний аферист».
Такі взаємовідносини безсумнівно гарантують чітку і злагоджену роботу між президентом компанії та колегією. Щоправда, за однієї умови — їх хтось регулюватиме. Відомо навіть, хто цим буде займатися. Що-що, а створювати системи стримувань і противаг Президент України добре вміє. Власне саме йому і зобов’язаний своїм призначенням новий керівник НАЕК. Саме перед ним і звітуватиме про виконану роботу.
А головним завданням була повна оптимізація фінансових потоків компанії, а точніше, повна підконтрольність усіх фінансових потоків НАЕК вищому керівництву країни. Завдання полегшувалося тим, що левова частка чорнової роботи була вже виконана тим самим Недашковським. Усе пізнається в порівнянні. «Енергоатом», який одержав 1999 року від «Енергоринку» 7% «живих» грошей, у першому півріччі поточного вже мав 75%.
Це, звісно, не заважало атомникам рвати на собі сорочку і гірко плакати над своєю нелегкою долею. Однак питання палива, зарплати вирішувалися вже не авралами в Кабміні, а стали внутрішньою справою компанії. І заслуга команди Юрія Недашковського у відпрацюванні цієї системи була пристойною.
Найкращим компліментом його роботі стала відсутність цього літа викидів серйозного компромату на адресу НАЕК. І це при тому, що таке завдання новим керівництвом ставилося. Спішно запущені публікації про поставки урану в Росію за ціною нижче від собівартості продемонстрували лише незнання його авторів собівартості видобутку на Східному ГЗК й умов його відправлення до Росії. Іронія ситуації в тому, що постачати уран по 18 дол. за кілограм доведеться і самому пану Тулубу.
Недашковському довелося задовольнитися тим, що йому вперше вдалося в судовому порядку довести, що звільнили його неправильно і що засідання Кабміну, який нібито звільнив його, насправді не було. Та окрім хіба що великого морального задоволення, це нічого не давало. Спроба повернутися на робоче місце (як і очікувалося) не вдалася. Втім, жодних ілюзій із приводу її успішності ніхто й не мав.
Зате порушена справа проти низки колишніх керівників НАЕК відразу набула широкого розголосу. Те, що прізвища Недашковського там немає, не біда — його ніхто ні в чому не обвинувачував. Просто було заявлено, що «колишнє керівництво розвалило компанію».
Слід гадати, нове її збере — і це щира правда. Лише «складання конструктора» відбуватиметься за іншими правилами, політичними.
Відповідно до останніх наказів, у компанії вводиться нова структура. Тепер президент не буде займатися питаннями технологічного управління. Цю функцію покладуть на віце-президента, головного виконавчого директора — керівника експлуатуючої організації. Фактично він і буде реальним керівником компанії. Ще один віце-президент буде займатися капбудівництвом. А от фінансові потоки залишилися в руках президента. Йому безпосередньо підпорядковуються і дирекція з економіки, і дирекція фінансів.
Привабливість нової структури в тому, що тепер фінансовий потік буде відділений від виробництва. Фактично тепер президент НАЕК виконуватиме функції ліквідованої посади віце-президента з економіки та фінансів (заодно усувається і людина з попередньої команди Ольга Кравець). Але, на відміну від неї, він не буде підпорядковуватися нікому в компанії. Тобто ним, природно, керуватимуть, але центр прийняття ключових рішень буде максимально виведений за межі компанії. Президент у новій структурі — суто політична постать. А це означає, що число претендентів на розрулювання потоків у «Енергоатомі» різко зросте. Поріг профпридатності різко впаде. В ідеалі компанія стане схожа на прилад для гоління зі змінюваним лезом. У цьому плані вона наблизиться до «Нафтогазу України», яким міг успішно керувати і колишній прапорщик Бакай, і податківець Копилов. Охочих зайняти вакансію в компанії з річним оборотом більше мільярда доларів буде предосить.
Тулуб, до речі, далеко не найгірша кандидатура. Він досить розумний і особливих амбіцій у нього вже немає, далі нинішньої посади явно не потягне. Що стосується його сидіння на двох стільцях — у РНБО і в НАЕК — то з цим товаришу, зрештою, допоможуть визначитися. Закон «Про корупцію», який прямо забороняє таке сумісництво, поки що не скасували. Просто не слід особливо радіти — на це піде не один місяць.
Тим більше, що в короткостроковій перспективі це буде досить безпечно — професіонали унизу не дадуть мудрим рішенням підірвати реактор. Якщо, звісно, їх попередньо не «відпресують».
Поки що «заганяння в стійло» йде повним ходом. Вже замінено директорів двох «неблагонадійних» станцій. Щоправда, коли директора Хмельницької різко понизили в посаді, то легендарного директора Рівненської Володимира Коровкіна формально навіть підвищили — до віце-президента з капбудівництва. Однак посада ця значно контрольованіша.
Зараз у компанії вводиться така чудова річ, як конкурсний відбір посад при переміщенні. Заперечити проти цього абсолютно нiчого, але поки це має всі шанси перетворитися на механізм «зачистки» неугодних. Людям слід нагадати — це не макаронна фабрика і навіть не шахта «Ювілейна». Станції мають безпечно працювати навіть тоді, коли ваші прізвища вже забудуть. Поки що з методами не церемоняться — на війні як на війні.
Та все ж зачистки зачистками, а найближчим завданням поставлена «зачистка» «Енергоатому» від усіх фірм, політорієнтація яких вважається невірною. Передусім ідеться про структури Миколи Мартиненка і Давида Жванія.
Наприкінці серпня Сергій Тулуб повідомив про розірвання його компанією договорів із фірмами-посередниками, які вивозили із атомних станцій відпрацьоване паливо. Мотивування: компанія має намір відмовитися від бартерних розрахунків, у зв’язку з чим послуги посередників вважати непотрібними.
Заодно Сергій Борисович повідомив, що «серед компаній-посередників часто-густо офшорні компанії. З ними ще будуть розбиратися». Враховуючи, що 1998—2000 рр. вивезенням палива займався «Брінкфорд» і дружній йому кіпрський офшор Darill Holding, це прямий натяк. Щоправда, на вивезенні «сиділи» і григоришинське «Созидание», і запорізьке ДДК, але цих тепер теж можна бити. Що особливо приємно, по суті Тулуб абсолютно правий — часи посередників дійсно минули, при грошових розрахунках вони непотрібні.
Інша річ, що цим зайнявся ще попередник Недашковського, який непогано «вишикував» їх. На відміну від Дудченка, Недашковського ніхто не обвинувачував у тому, що він маріонетка.
Поки ж у «Енергоатомі» централізували закупівлю запчастин і устаткування. Для цього створене спеціалізоване підприємство «Атомкомплект». Крім того, НАЕК збирається скоротити надлишки запасів на складах, їх там на 2 млрд. грн. Проти цього важко заперечити. Щоправда, є цікава чутка, відповідно до якої на «Атомкомплект» скинуть усі борги, розчистивши баланс «Енергоатому». Однак поки говорити з цього приводу щось визначене зарано.
Втім, реорганізація реорганізацією, а справа справою. У серпні Недашковського, Нігматуліна і Дудченка терміново вивели зі складу правління НАЕК «Енергоатом». При цьому в пресу було відразу «злито» інформацію, що в «Енергоатому» зараз є 165 судових рішень про погашення боргів перед фірмами-посередниками, із якими розірвали договори. І що Сергій Борисович із цього приводу відчуває «величезний психологічний тиск». До речі, з опублікованої суми видно, що за два роки вона не скоротилася, тобто як «висіла» 1999-го, так і «висить».
Взагалі, на думку спостерігачів, суть змін у НАЕК зводиться ось до чого. Недавно Президента України переконали в дуже простому і неспростовному твердженні. Загалом байдуже, чи фінансували «атомні» гроші когось із його опонентів. Цілком досить того, що така можливість була не виключена теоретично.
Не кажучи вже про те, що НАЕК і сам по собі дуже «смачний» об’єкт — виробляє близько 3% від ВВП. Одна інвестиційна складова тарифу — більше 1,5 млрд. грн. (280 млн. дол.) на рік. І якщо навіть закласти скромну у 10% рентабельність будівельних і ремонтних організацій, то прибуток буде цілком достатнім.
Зараз НАЕК декларує конкурсний принцип відбору постачальників. Але, як відомо, умови конкурсів пишуть люди, і може скластися так, що деяким фірмам просто страшенно не пощастить. Ну карма в них тепер така.
Спроби уникнути такого сценарію будуть неминуче наштовхуватися на традиційну закритість інформації. Тому для початку доведеться боротися не стільки проти Тулуба чи за Недашковського, скільки за прозорість прийнятих рішень. Адже коли говорять про те, що аналіз технічного стану АЕС засвідчив, що тепломеханічне устаткування атомних станцій зношене на 56%, а електробладнання й апаратура технічного контролю — на 60%, то це чиста правда і на це дійсно потрібні гроші.
Що стосується політики, то «атомні» гроші вже брали участь у виборах 1999 року. Брали участь політично правильно, але після цього «Енергоатом» видряпувався до літа 2000 р. (не було грошей на завантаження блоку Южноукраїнської АЕС). І зараз завдання-мінімум: він не повинен стати партійною касою (байдуже, чиєї партії) для 2004 року. У «Енергоатому» цілком вистачає своїх власних проблем.