Запуск процесу підвищення розцінок на електроенергію для населення є поки що єдиною електроенергетичною "реформою", в якій досягнув успіху уряд у 2015 р. Називається це дійство чиновницькою мовою "доведення тарифів для побутових споживачів до економічно обґрунтованого рівня". (Підвищення тарифів на газ теж розпочиналося з "економічного обґрунтування"...)
Сказавши "а", уряду доведеться сказати "б". А саме: відповісти на запитання, наскільки ефективно енергетики витрачатимуть гроші з цього самого "економічно обґрунтованого рівня" і що споживачі одержать натомість? В іншому разі при нинішніх схудлих гаманцях українців і до енерготарифного майдану недалеко.
Отже, з 1 вересня ціна кіловат-години для українців зросла на чергові 25%. Тепер електроенергія, яку споживають до 100 кВт∙год на місяць, обійдеться споживачам у 45,6 коп. за кіловат, від 100 до 600 кіловатів - 78,9 коп. На споживання понад 600 кВт∙год тариф установлено на рівні 147,9 коп. - у багатих свої розцінки на життя, яке в цьому разі мало кого цікавить.
Установлені з 1 вересня тарифні ставки, припускає НКРЕКП, проіснують до 1 березня 2016 р. У березні відбудеться (заплановане!) чергове 25-відсоткове підвищення цін на електрику, відповідно, до 57 та 99 коп. Фінальний акорд п'ятиетапного підвищення цін відповідно до плану НКРЕКП пролунає
1 березня 2017 р., коли ціна кіловат-години для більшості споживачів електроенергії становитиме, відповідно, 90 та 168 коп.
Однак далеко не факт, що саме на цих позначках ціна кіловат-години для населення зупиниться. Понад те, ще в березні 2015-го екс-член НКРЕКП Андрій Герус заявляв, що вже нинішнього або наступного року регуляторам, "можливо, доведеться приймати рішення щодо другого етапу підвищення з метою повного вирівнювання цін у 2017–2018 рр.". Тобто Нацкомісія підвищуватиме тарифи на електроенергію для населення на стільки, на скільки знадобиться. Дорогу відкрито.
Щоправда, у червні 2015 р. пан Герус свою посаду в НКРЕКП залишив, але "справа його живе", а "економічно обґрунтований тариф" у розрахунках комісії зростає. Якщо на початок 2015 р.
він становив для населення
122,8 коп., то вже у квітні в презентаціях Нацкомісії фігурувала цифра в 138,5 коп.
Цифра, слід зауважити, ще досить скромна - існують висновки USAID, згідно з якими "економічно обґрунтований" тариф в Україні з урахуванням інфляційної складової може перевищувати для побутових споживачів і 3 грн. Тобто діапазон широкий, щоправда, дивлячись як вважати. Тому спрогнозувати розміри та величину енерготарифів на найближчі два-три роки навряд чи можливо. Особливо якщо врахувати, що найпоширенішим ціновим діапазоном для населення в країнах Євросоюзу є тариф 15–20 євроцентів за кіловат-годину. Отже, нам і вітчизняним енерготарифам є до чого прагнути й куди зростати.
"А як бути з різницею в доходах?" - запитає читач. Замість чіткої зрозумілої відповіді енергетики переадресують його з цим запитанням до прем'єра Арсенія Яценюка, а також розкажуть про те, що енергетична галузь є стратегічною, системоутворюючою та життєзабезпечуючою. Енергетика житиме до появи доступних сучасних технологій. Це означає, що для найближчих поколінь - "завжди". А для цього їй необхідно задовольняти свої інвестиційні потреби, які нескінченні.
Запитайте в будь-якого представника "Енергоатому", ДТЕК або обленерго, чи згодний він, щоб для його компанії підвищили тариф на виробництво або передачу електроенергії, наприклад, у півтора разу? У відповідь обов'язково почуєте: "Так". При цьому й атомники, і тепловики, і постачальники із задоволенням і легко обґрунтують економічно таке підвищення. Причому в півтораразове зростання тарифів навряд чи вкладуться. І будуть недалекі від істини.
Українська енергетика за 24 роки незалежності справді неабияк зносилася. У дев'яностих галузь служила зручним живильним середовищем для становлення класу олігархів і підолігархів, які вимивали з неї ресурси через бартерні та фінансово-сурогатні схеми. У нульових та після настала епоха соціальних енерготарифів, унаслідок якої населення, що нині використовує 31% електрики в країні, на початок 2015 р. оплачувало 21% її фактичної собівартості. Основні галузеві фонди за описуваний період, природно, не помолодшали.
Морально застарілі вугільні енергоблоки, які працюють на межі фізичного зношення, віджилі розподільні мережі, які проектувалися ще під застарілі радянські стандарти енергоспоживання, а також наміри влади розвивати дорогі відновлювані джерела електроенергії - всі ці фактори потребують мільярдних інвестиційних вкладень. А ще потрібно споруджувати нові атомні енергоблоки та добудовувати гідроакумулюючі електростанції (ГАЕС).
Розмір необхідних інвестиційних ресурсів вражає. Наприклад, тільки на встановлення обладнання для скорочення викидів забруднюючих речовин на ТЕС застаріла Енергетична стратегія України передбачала виділити 100–110 млрд грн (у цінах 2006 р.), причому не за один рік. Тоді ця сума приблизно становила 20–21 млрд дол.
Для порівняння: загальна вартість електроенергії, реалізованої в оптовому ринку електроенергії в першому півріччі 2015 р., становила 60,3 млрд грн, що еквівалентно приблизно 2,7 млрд дол.
Ще можна згадати, що енергостратегія від 2006 р. передбачала вкладення в електроенергетичний сектор до 2030 р. близько 100 млрд дол. інвестицій - майже 5 млрд на рік.
Щоправда, стратегія та базувалася на явно нереалістичному базовому сценарії щорічного п'ятивідсоткового зростання ВВП країни й наказала довго жити. Проте в серпні 2015-го нинішній Кабмін озвучив прогнозні цифри: тривідсоткове зростання ВВП в Україні, починаючи з 2017 р. Збудуться "пророцтва" нинішнього уряду чи ні, але енергетика до імовірнісного економічного стрибка має бути готова. І енергетична галузь повинна бути готова так, щоб передбачуване економічне зростання забезпечити, а не загальмувати.
Хоч би скільки енергетики розповідали про свої мільярдні потреби, однак їхні апетити мають граничну межу, зумовлену еластичністю попиту на електрику, включаючи рівень платоспроможного попиту споживачів, тобто нас із вами. З початку 2015 р. енергоринок демонструє падіння платежів на тлі 11-відсоткового скорочення споживання електроенергії. Так, за результатами першого півріччя 2015 р., рівень розрахунків із енергогенеруючими компаніями знизився на 7,6% - до 86,7%. Звичайно, основними неплатниками є непобутові споживачі на тлі загальноекономічного спаду, і поки що складно пророкувати, як відреагує на перманентне зростання ціни кіловат-години саме населення, але буде ще й не те.
Точно так само, як споживачі не можуть існувати без енергетики, сама енергетика втрачає свій сенс без споживачів. Про цю аксіому варто пам'ятати уряду, який, крім підвищення енерготарифів, має забезпечити ефективне використання коштів від реалізації електрики в самій галузі. Йдеться про забезпечення ціностримувальних механізмів у конкурентних сегментах енергокомплексу та налагодження ефективного державного регулювання (а не заборон і дозволів) у неконкурентних сферах, про забезпечення прозорих тендерних процедур і ліквідацію корупційної складової, про ефективну реструктуризацію державних енергомонополій і вирішення проблеми монопольного становища з боку приватних енергокомпаній.
Про перелічені завдання багато кажуть і пишуть, але існує деяке розходження між лозунгівщиною і практичним веденням справ. Досить лише подивитися на загальні виробничі та цінові параметри в структурі енергоринку, щоб зрозуміти, що Україну на шляху створення того ж так званого конкурентного ринку електроенергії очікують певні проблеми.
Конкретно: закупівельний тариф на електроенергію АЕС, що входять у НАЕК "Енергоатом", яка виробляє на цей час 56% електроенергії в Україні, становить 42,6 коп., а середня ціна теплової генерації (35,5% виробітку) у серпні перебувала на рівні 97,5 коп. При цьому тепловики скаржаться, що "сидять" у збитках, і стверджують, що реальна собівартість кіловат-години, виробленої на ТЕС, перевищує 1 грн.
Ні, добродії та товариші, ви ще не сидите - поки що тільки рекламуєте й намагаєтеся виправдати дорожнечу електроенергії, виробленої ТЕС...
А тепер запитання на засипку: що буде зі середньоринковою ціною електроенергії, якщо завтра тепловики та атомники почнуть працювати за умов вільного конкурентного ринку й самостійно встановлювати споживачам ціни на свою продукцію? Особливо якщо врахувати, що обсяг перехресного субсидування в енергоринку, який уряд Януковича мав намір покласти на "Енергоатом" та "Укргідроенерго", буде в міру зростання тарифів для населення знижуватися? Чи не час перейнятися питанням про ймовірність виникнення надприбутків у монополістів? Як і запитати про те, що ці надприбутки можуть у майбутньому фактично конфісковуватися державою до бюджету?
Проблематика створення конкурентного енергоринку, як і майбутнього підключення споживачів до електромереж в умовах економічного зростання, звичайно ж, заслуговує на окремий розгляд. Поки ж можна констатувати той факт, що в 2015 р. уряд під тиском міжнародних фінансових організацій справді пішов на революційний крок, розморозивши так звані соціальні енерготарифи для населення, які багато років служили в енергогалузі базою для виправдання корупції та байдикування.
Справа за малим - не допустити різких цінових стрибків для споживачів і забезпечити конкурентоспроможність економіки разом із платоспроможністю українських домогосподарств. Інакше електроенергія для українців може виявитися надто дорогим задоволенням, а енерготарифні бунти в Болгарії та Вірменії, які більшість із співгромадян спостерігали в Інтернеті й по ТБ, у Києві та інших населених пунктах ризикують відбутися за набагато жорсткішим сценарієм.