Близько 40 млрд грн заборгованості - майже непідйомна сума в нинішній ситуації. Навіть для однієї з найбільших компаній України. Якщо вона й упорається з виплатами за відсотками, все одно знадобиться щонайменше мільярд на обслуговування боргу (його тіла, як висловлюються фінансисти). Взяти їх ніде, жодні ОВДП уже не рятують. Відповідно, всі фінансові проблеми НАК "Нафтогаз України" Кабінет міністрів як засновник і власник цієї компанії перенесе на громадян. Більше ні на кого. І бюджетна дірка автоматично збільшиться на таку ж суму.
Щоб залатати дірку, Кабмін, очевидно, не знайшов нічого ліпшого, як... продати українську газотранспортну систему (ГТС). Або спробувати здати її в оренду.
Можна продати ГТС або здати в оренду, якщо є попит. Якщо немає особливого попиту, але є особливе бажання, швидше за все, здадуть. Попри будь-які аргументи.
Кому винен - усім пробачаю?..
НАК "Нафтогаз України" як компанія - з моменту створення у 1998 р. Ігорем Бакаєм на бажання Леоніда Кучми та за зразком російського "Газпрому" - так і не стала національним надбанням. Хоча за визначенням повинна була. Але вона (НАК) завжди була "годівницею" влади - перед виборами й на них. Завжди. Але останні три роки все і всіх "попередників" затьмарили.
Ще ніколи "Нафтогаз" не був таким безпорадно-безправним. Не перед народом України (хто ж нас питає?!). Іноземним партнерам дохідливо пояснили, хто в домі хазяїн, тим більше в останні три роки. Пояснювали в Києві, Брюсселі, Москві, Берліні, Відні й Стокгольмі. Схоже, українським чиновникам не дуже повірили.
І після всього цього від тих же іноземців (європейців) очікують кредитів, наприклад, на модернізацію української ГТС?! Ну й ну!
Якраз вчасно, 26 квітня, у парламенті зареєстрували законопроект, що відкриває всі шляхи для приватизації і/або оренди ГТС. Проект закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України з метою реформування Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"№2937 від 26 квітня 2013 р. навіть у назві не містить слів "приватизація" або "оренда", але суть від цього не змінюється. Хоча насправді відбувається певна підміна понять. І про це, зокрема, Сергій Лямець написав на "Українській правді" 26 квітня.
Формально до української влади (а точніше, до Кабміну) навіть не причепитися: ну хотіли ж європейці рівних правил?! Так, тільки вони казали про рівне право доступу до ГТС і ПСГ, про рівну конкуренцію не тільки на ринку газу, а й на енергетичному ринку загалом. А їм у відповідь - у законопроекті №2937 - "здійснюється за рішенням Кабінету міністрів України". А що та як здійснюватиметься за рішенням уряду, про це жодного слова. Хіба що про можливість приватизації магістральних газопроводів.
Саме це (приватизація або принаймні оренда років приблизно на десять як мінімум) найбільше цікавило російський "Газпром".
Європейці ж чітко кажуть: мовляв, ви самі визначтеся, в якому напрямі розвиватися та розвивати свою ГТС.
3 травня в Брюсселі в присутності представників найвідоміших газових, нафтових і взагалі енергетичних компаній єврокомісар Гюнтер Оттінгер підтвердив намір Єврокомісії та ЄС підтримати Україну в її європейських і реверсних напрямах. Підтримати, попри досить агресивну політику "Газпрому" стосовно України. Чого тільки варте перекидання максимальних транзитних потоків газу на "Північний потік". Саме тому через українську ГТС транзит російського газу було скорочено на середину травня до мінімуму. І зовсім не через сезонне падіння попиту на газ у Європі...
Чи варто поспішати?
Якщо бізнес-проект стає проблемним для його власників, у найкращому разі такий бізнес продають. Дорого, якщо встигнуть. Тим більше якщо це бізнес держави. Питання тільки в тому, хто одержить дивіденди. У найгіршому разі такий бізнес відходить іншим власникам. Недорого. Адже бізнесмени давно навчилися "бачити різницю", тобто розуміти, що "очищене від боргів" підприємство принесе їм дохід. За грамотного підходу.
Керівник енергопроектів Центру "НОМОС" Михайло ГОНЧАР із приводу "приватизаційних" планів Кабміну висловився досить категорично. Він нагадав, що газотранспортна система України - це критично важлива інфраструктура, яка забезпечує функціональність і життєдіяльність енергетичного комплексу та економічного організму країни в цілому, має важливе значення для національної безпеки. Для України це є більш значущим, аніж для будь-кого з наших сусідів, через аномально високу питому газомісткість ВВП. Наприклад, вона втричі вища порівняно з Угорщиною, в 4,3 разу - зі Словаччиною, майже вдесятеро - з Польщею. Навіть у сусідній Білорусі, де частка газу в загальному енергобалансі так само аномально висока, питома газомісткість економіки на 16% нижча, ніж у нас. Тому Україна має бути надзвичайно обережною в питанні зміни усталеного статусу ГТС, яка по суті є універсальним ключем доступу до основних промислових активів українських ФПГ.
Обов'язок держави - забезпечити ефективність функціонування інфраструктури, якою прямо чи опосередковано користуються всі. Відчужувати інфраструктуру означає деформувати відносини в газовитратній економіці, штучно створюючи преференції на чиюсь користь, а когось дискримінуючи. Неважливо, на чию користь може бути відчужено ГТС - "Газпрому", родинного синдикату "Батько й сини" чи їх симбіозу, зрештою це призведе до тектонічних зсувів в економіці, а згодом і в політиці.
Якщо приватизувати, то цивілізовано
Нікого вже не дивує той факт, що за нинішньої демагогічної за духом і клептократичної за глибинною суттю влади із кількох можливих рішень вибирається, як правило, найгірше з найгірших з погляду національних інтересів. Важливим є досвід інших країн. Усе ж таки варто звернути увагу на деякі приклади, що кидаються в очі, але влада намагається їх не помічати.
Приклад перший. Сусідня Словаччина так само, як і Україна, переймається проблемою скорочення транзитних обсягів (у нас одні й ті ж транзитні труби) і так само хоче домогтися в черговий раз перегляду ціни на газ від "Газпрому". Проте нікому з вищого політичного керівництва цієї однієї з найбільш проросійськи орієнтованих країн ЄС чомусь не спало на думку пропонувати передачу магістральних газопроводів національного оператора Eustream "Газпрому" в обмін на транзитні обсяги та знижку в ціні на газ. Хоча ситуація у Словаччині минулого 2012 р. була унікально сприятливою саме для такого ґешефту. Адже західні інвестори словацької газової компанії SPP (одночасно вони ж і в Eustream) виходили тоді зі складу акціонерів. Таким чином, теоретично виникала дуже спокуслива можливість передати 49% акцій E.ON Ruhrgas та GdF Suez російському "Газпрому" або ж підконтрольній йому структурі європейського походження (щоб не дражнити Єврокомісію). Однак цього не сталося. Ба більше, на державному рівні такого ніхто не пропонував, хоча відповідні дискусії велися. Проте Словаччина є державою, що керується категоріями національних інтересів, національної безпеки і не бажає перетворюватися на васала російського "газового царя" задля дешевого газу, який, як і сир, буває хіба що в мишоловці.
Приклад другий. Польща має 50% в газопроводі Ямал-Європа. Чим не привід для гендля? Чи не варто було б передати свою половину "Газпрому" задля отримання знижки в ціні на газ? Росіяни були б у захваті. Але Польща так не зробила. Уряд країни, спираючись на підтримку Єврокомісії, стимулював національну нафтогазову компанію PGNiG звертатися до міжнародної арбітражної інстанції та домагатися свого. І це польській стороні вдалося. Більш того, "Газпром" погодився переглянути ціну, не чекаючи розгляду справи в Стокгольмському арбітражі. Не дозволили "Газпрому" діяти "з чорного ходу" і в питанні байпасного щодо України проекту Ямал-Європа-2. Спроба протягнути рішення у такий спосіб, задіявши певні залаштункові механізми, призвела до того, що відповідальний міністр і керівник держкомпанії швидко позбулися своїх посад.
Приклад третій. Країни Балтії на початку минулого десятиліття приватизували значні пакети акцій національних газових компаній, залучивши європейських і російських акціонерів - німецьку E.ON Ruhrgas, фінську Fortum та російські "Газпром" з "Ітерою" (див. табл.).
Жодна з країн Балтії, залучивши росіян і лояльних до них "правильних" німців з E.ON Ruhrgas, не побудувала "газового раю". Якщо порівняти ціни, за якими "Газпром" реалізує природний газ у ці країни, то вони, за даними EEGAS (США), не надто відрізняються від українських і є вищими, ніж для Німеччини. А скільки на початку 2000-х було сподівань у країнах Балтії на лояльну цінову політику "Газпрому" у разі його залучення до складу акціонерів (див. табл.).
Тож розраховувати на те, що, передавши ГТС в оренду "Газпрому" (або консорціуму за участі "Газпрому") чи приватизувавши її, вдасться отримати дешевий газ назавжди, як мінімум, наївно. Особливо на тлі харківських домовленостей. Приклад Білорусі тут зовсім не показовий, а якщо на нього і зважати, то потрібно брати до уваги той факт, що президент Лукашенко після здачі білоруської ГТС змушений гарячково думати над тим, що він віддаватиме росіянам після 2014 р., коли закінчиться термін дії знижки в ціні газу. Тоді як Москва уже почала підвищувати градус політичної температури у відносинах з Мінськом, заздалегідь готуючи середовище для капітуляції Бацьки - цього разу остаточної й безумовної. Що стосується України, то можна бути впевненим, що росіяни не відійдуть від своєї традиційної дипломатії у стилі "развода и кидка" стосовно нинішнього українського керівництва, до якого не приховують зневажливого ставлення.
Оптимальним варіантом для України було б збереження державного статус-кво ГТС з одночасним реформуванням "Нафтогазу" за європейським взірцем і створенням повноцінного незалежного транспортного оператора на базі "Укртрансгазу", приєднання до європейської платформи GATRAC (Gas Transport Cooperation). Можливий й інший варіант, якщо вже йдеться про східноєвропейський газовий хаб. Та насамперед важливо дочекатися рекомендацій Ernst&Young, який отримав завдання від НАКу і
10 млн дол. на його виконання. Метою роботи є розробка найоптимальніших варіантів реструктуризації НАК "Нафтогаз України" у рамках виконання програми реформування газового сектора з напрацюванням проектів правових актів, необхідних для правового врегулювання вимог ІІ Газової директиви ЄС. Це потрібно зробити протягом 2013 р. До того ж і Європейська комісія збирається допомогти Міністерству енергетики та вугільної промисловості і НАК "Нафтогаз України" реформувати нафтогазовий сектор у рамках спеціального проекту сприяння Україні у виконанні її зобов'язань згідно з Протоколом про приєднання до Енергетичного співтовариства. Куди раптом так поспішає керівництво України?
Поспіх, з яким починають робити речі, що не мають стосунку до реального реформування нафтогазового сектора, свідчать про безсистемність і хаотичність рішень, що приймаються, а також паніку, яка дедалі більше охоплює межигірських клептократів. Тому парламенту не варто було б поспішати з розглядом сумнівного законопроекту. Слід було б його завернути, щоб привести у відповідність із реальними, а не інтерпретованими урядовцями зобов'язаннями України в рамках членства в Енергетичному співтоваристві. Бо не відбудеться ніякого східноєвропейського газового хабу - "Газпрому" він не потрібен.
Чи потрібна Україні оренда ГТС?
На цю тему DT.UA розмовляло, зокрема, з аудитором Людмилою СИМОНОВОЮ.
Отже, 26 квітня у Верховній Раді було зареєстровано внесений Кабінетом міністрів законопроект №2937, зміст якого зводиться, якщо називати речі своїми іменами, до можливої приватизації газотранспортної системи України шляхом передачі її в оренду.
Із тексту законопроекту неясно, хто орендуватиме ГТС, про це можна тільки здогадуватися. Але, скоріш за все, буде створено СП шляхом підписання міжнародного договору між Росією й Україною.
Тому хотілося б розібратися в економіці та правовому аспекті питання.
Тож що пропонує Кабмін? А пропонується внести зміни в Господарський кодекс і шість законів України, виключивши зі складу майна, яке не підлягає приватизації, активи ГТС і сховищ газу, і дати Кабміну право приймати рішення щодо того, як здійснюватиметься приватизація цих активів.
Викликає деяке здивування пояснювальна записка до пропонованого законопроекту, в якій говориться, що громадське обговорення не потрібне. Цікаво, а хто вирішує, чи слід проводити громадське обговорення при внесенні змін до таких базових законів, як Господарський кодекс чи Закон "Про приватизацію державного майна"? Коли ж іще треба знати думку громадськості, як не при внесенні змін до БАЗОВИХ економічних законів? А найдивніше - чому Рада передає свої повноваження (відповідно до пункту 36 статті 85 Конституції України винятковими повноваженнями Ради є "затвердження переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації") Кабінету міністрів?
Дивно, що замість внесення змін до списку майна, яке не підлягає приватизації, слово "заборонено" стосовно майна магістральних трубопроводів і сховищ газу, що не підлягає приватизації, заміняється словами "здійснюється за рішенням Кабінету міністрів".
Нібито депутатам запропоновано проголосувати малюсінькі зміни до деяких незначних, на перший погляд, пунктів. Але при цьому зі списку об'єктів, які не підлягають приватизації, виводиться (без зміни списку) найбільший актив України - газотранспортна система. Тобто в списку це майно начебто залишиться, але насправді воно звідти зникне. Прекрасно придумано!
Ба більше, нагадаємо читачам, необізнаним у юридичних казусах, про те, що НАК "Нафтогаз України" всього лише користується активами ГТС і сховищами. Користується вона цим майном відповідно до договору з Фондом держмайна України від 1998 р. під назвою "Про використання майна, що не підлягає приватизації". Відповідно до цього договору "Нафтогаз" має управляти активами з транспортування та зберігання газу, здійснювати їхній ремонт, підтримуючи їх у хорошому технічному стані, а також (!) перераховувати 50% прибутку від цієї експлуатації до бюджету України. Як відомо з аудиторських звітів, ці суми ніколи не перераховувалися до бюджету, але ж це не означає, що в майбутньому, при передачі іншій юридичній особі, їх не треба буде перераховувати до бюджету!
Договір із НАКом був підписаний на рік й автоматично подовжується щороку, якщо жодна зі сторін не надішле повідомлення про його розірвання. Тобто ФДМ може в будь-який момент розірвати цей договір, а Кабінет міністрів після прийняття описаних вище змін до шести законів і Господарського кодексу може з такою же легкістю передати "трубу" і сховища в оренду, консорціум, продати або навіть подарувати, залишивши НАК "Нафтогаз України" численні борги, гарантовані державою Україна, зобов'язання з оплати праці працівників, інші зобов'язання, пов'язані з експлуатацією ГТС. І при цьому можна не виконувати вимог інших законів про конкурентні способи приватизації, бо міжнародним договором ситуацію буде виведено з-під вимог законодавства України... Витончена маніпуляція!
У читачів може скластися враження, що автори статті категорично проти будь-якої приватизації ГТС і підземних сховищ газу. Отож хочемо пояснити, що питання не в тому, чи треба здавати ПСГ і всю ГТС в оренду, питання лежить скоріше в сфері того, як їх здавати в оренду, на яких умовах, за якою ціною, у якому процесі? Нам хотілося б, щоб цей процес був прозорим і зрозумілим кожному і щоб рішення стало результатом широкого обговорення власником цього майна - народом України.
Насамперед усім хотілося б довідатися про результати оцінки українських ГТС і сховищ, проведеної у 2012 р. на замовлення "Нафтогазу" компанією, яку відібрали на тендері. Цих результатів досі не оприлюднено! Чому? Адже діяльність НАКу здійснюється на активах, які перебувають у державній власності.
Те саме можна сказати й про НАК - вона теж належить усім громадянам України, отже, не має права приховувати від нас будь-яку інформацію про свої активи або про свою господарську діяльність, оскільки за неї розплачуємося всі ми. А може, ця оцінка просто не влаштовує керівництво НАКу чи інших "великих начальників"? У цьому разі слід просто розстатися з такими найманими менеджерами та запросити інших, які не придумуватимуть таємниць там, де їх не має бути.
Чому така важлива ця оцінка? Тому що відповідно до Закону "Про оренду державного та комунального майна" розмір орендної плати становить 10% від ринкової вартості цього майна. При цьому істотними умовами договору оренди є:
- об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації);
- строк, на який укладається договір оренди;
- орендна плата з урахуванням її індексації;
- порядок використання амортизаційних відрахувань;
- відновлення орендованого майна та умови його повернення;
- виконання зобов'язань;
- забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), поручительство, завдаток, гарантія тощо;
- порядок здійснення орендодавцем контролю над станом об'єкта оренди;
- відповідальність сторін;
- страхування орендарем узятого ним в оренду майна;
- обов'язки сторін із забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.
Договором оренди можуть встановлюватися й інші умови, але нам довідатися хоча б про ЦІ!
Якщо ми розумітимемо, які ці істотні умови, розумітимемо, що вони прописані в інтересах народу України, то чому б нам не підтримати укладення ТАКОГО договору оренди?
Щоправда, знову-таки, Кабінет міністрів своїми пропозиціями намагається вивести ситуацію з-під дії законодавства України, посилаючись на пріоритет неіснуючого міжнародного договору. Особливо дивує міжнародний договір щодо суб'єкта господарювання, хоча Законом України "Про міжнародні договори України" передбачено можливість передачі майна за міжнародним договором із подальшою його ратифікацією Радою. Але тоді виникає запитання: цей суб'єкт буде резидентом України? Якщо так, то ніякого міжнародного договору не потрібно, треба створювати звичайне спільне підприємство. А якщо цей суб'єкт не буде резидентом України, то в який спосіб нерезидент вестиме господарську діяльність на території України? Це взагалі нонсенс! Дуже хочеться почути пояснення від ініціатора - Кабінету міністрів України.
Було б логічним у ланцюжок запропонованих до зміни законів внести також і проект того самого міжнародного договору, яким визначатимуться умови використання ГТС і сховищ новою юридичною особою. Для того, щоб той самий народ України, який володіє всім державним майном, знав і розумів, на яких умовах Кабмін збирається віддавати газотранспортну систему та сховища. І щоб громадське обговорення, яке вже розпочалося, попри те, що, на думку чиновників Кабміну, у ньому немає потреби, не було ними зігнороване.
І все-таки: якщо буде підписуватися міжнародний договір і майно віддадуть без будь-якої конкуренції та без процедур, передбачених чинним законодавством, які умови могли б бути прийнятними при передачі "труби" і сховищ в оренду у тому разі, якщо орендна плата не встановлюватиметься на основі ринкової вартості цих активів?
Насамперед усі розуміють, що має бути компенсація тих втрат, які виникнуть у зв'язку з передачею. До таких втрат слід віднести дохід від прокачування газу через територію України за вирахуванням витрат на прокачування. Звичайно, цей дохід багато в чому залежить від обсягів прокачування, що, у свою чергу, залежить від рішення "Газпрому" прокачувати газ через нашу ГТС і зберігати його в наших сховищах. Так, якщо не прокачуватимуть, то й доходів не буде. Але ж і витрати на прокачування через українську ГТС набагато нижчі, ніж іншими шляхами, і всі це розуміють. Отже, доходи від прокачування через нашу територію ми точно маємо одержати. Який розмір цих доходів?
Якщо подивитися публічну звітність НАКу, викладену в аудиторському звіті за 2011 р. (на жаль, звіту за 2012 р. немає на сайті НАКу), то можна побачити, що "Укртрансгаз" упродовж 2011 р. прокачав 157,9 млрд кубометрів газу через свої магістральні трубопроводи (у 2010-му - 150 млрд кубометрів), з яких приблизно 66% було перекачано до західного кордону, що становить 104,2 млрд кубометрів. Це на 5,2% менше, ніж величина, використана мною при розрахунках ринкової вартості ГТС дохідним підходом, однак це несуттєво менше. Цей розрахунок показав, що при прокачуванні 110 млрд кубометрів на рік
чистий дохід становитиме 4,087 млрд дол. на рік. Коригуючи цю цифру на 5,2%, одержуємо 3,874 млрд. І це тільки за магістральні трубопроводи!
Слід зазначити, що можна встановити плаваючу суму доходів від прокачування - на основі формули, залежно від ринкового тарифу та обсягу прокачування, але ці параметри мають бути обов'язково прописані у відповідному міжнародному договорі або в договорі про створення СП.
Можливо, потрібно аналогічно до договору з ФДМ про використання майна, яке не підлягає приватизації, встановити розмір сум, що перераховуються до бюджету, у відсотковому відношенні від доходів, пов'язаних із прокачуванням? Але тоді потрібно проаналізувати доцільність доходів: не можна приймати доходи старим "радянським" способом - "від досягнутого", але це - тема іншої статті.
Далі. Питання про сховища має вирішуватися аналогічно, з урахуванням того, що в нас є
12 сховищ обсягом 31 млрд кубометрів газу, з урахуванням заповнення цих сховищ і потреб у цих потужностях. Може, не всі сховища слід передавати в оренду? Може, як хороший господар, собі залишити трішки "про всяк випадок", особливо зважаючи на той факт, що Росія відмовляється останнім часом зберігати газ у цих сховищах. Може, здати їх в оренду європейським операторам, яких турбує можливість постачання своїх споживачів у пікові зимові періоди?
А що ж до поставки газу споживачам в Україні (різниця між загальним обсягом і обсягами поставки до західного кордону становить 53,7 млрд кубометрів - половину від того, що прокачується в Європу), то тут треба проаналізувати, що нам вигідніше: залишити ці активи НАК "Нафтогаз України" чи домовлятися про тарифи на транспортування локальними трубопроводами заздалегідь? Як у тій приповідці: домовлятися потрібно на березі. Хоча, враховуючи, що Росію найбільше хвилює транзит, я проконсультувалася б із технарями про можливості "поділу" системи на магістральну та локальну частини. І не забула б усе ж таки залишити Україні можливість реверсу: завжди має існувати альтернатива! Може, не всі магістральні віддавати? Адже їх чотири - чи потрібні вони всі для транзиту з Росії до Європи?
Обов'язково мають бути прописані гарантії інвестицій у модернізацію ГТС і сховищ, інакше ними покористуються й повернуть нам мотлох, який втратив будь-яку цінність. І ці інвестиційні умови повинні підлягати перевірці та виконанню в такий спосіб, щоб у разі їх невиконання можна було розірвати цей міжнародний договір. І тут знову потрібні вже існуючі закони та їх дотримання, що захистило б інтереси народу як власника ГТС.
Те саме стосується й умов для співробітників НАКу, які працюють в "Укртрансгазі", - їх права мають бути надійно захищені. І що більше ми про це думаємо та пишемо, то більше розуміємо, що міжнародний договір, який не вписаний у правове поле України, не зможе захистити наш найцінніший актив. Тому вважаємо, що передача ГТС і сховищ в оренду має здійснюватися відповідно до законодавства України, і жодний міжнародний договір тут просто не потрібен: чому б Кабінету міністрів не діяти відповідно до чинних законів?
Тому що російському "Газпрому" це поперек горла? І тому що "Газпрому" начебто не доведеться віддавати борг? Пам'ятаєте, де завжди є безплатний сир?..