Сьогодні хотілося б поговорити про проблеми, актуальні для всіх енергопостачальних компаній країни. Зараз це цікаво ще й тому, що, відповідно до Державної програми приватизації і на підставі указу Президента, в країні розгортається наступний етап приватизації енергорозподільчих компаній, і шість обленерго виставлені на продаж. Відбувається процес ознайомлення з ними майбутніх акціонерів, і сьогоднішній виступ хотілося б адресувати саме їм — майбутнім інвесторам.
У цілому ми, природно, підтримуємо процес приватизації і вітаємо прихід великих компаній, які, сподіваємося, принесуть інвестиції і збагатять енергоринок України як передовими технологіями, так і сучасним менеджментом. У цьому зв’язку виникла пропозиція відкрито запросити потенційних інвесторів до нас, у ВАТ «Сумиобленерго», оскільки те, з чим зіштовхнуться завтра нові інвестори, наша компанія пройшла два з лишком роки тому.
«Сумиобленерго» однією з найперших увійшла в приватизацію. Накопичено досвід. Важко вважати його цілком позитивним, але це вже реальна робота в статусі приватизованої компанії.
На жаль, в Україні немає єдиної концепції розвитку паливно-енергетичного комплексу (ПЕК). Сьогодні на місцях — і йдеться не лише про проблеми енергопостачальних компаній, а й про генерацію (атомну і теплову), про вугільну галузь і т.п. — ми не беремо участі у процесі створення такої концепції — зваженої, реалістичної, із коротко- та довгостроковою розбивкою, в якій кожен блок, кожен напрямок (генерація, паливо, дистрибуція енергії) чітко прописуватимуться і в результаті з’явиться програма, з якої чимало стане зрозумілим. Куди йде енергетика країни, чи будується ринок — саморегулюючий організм, чи повертається система адміністративного управління. Ці принципи мають бути проголошені, ухвалено співтовариством енергетиків, і тільки тоді в них з’явиться шанс реально втілитися в життя.
Приміром, ми чуємо заяви про реформування вугільної галузі. Що й казати, одне з найважливіших питань, збалансоване вирішення якого визначає майбутнє теплової генерації. А від цього, у свою чергу, значною мірою залежить формування оптових цін на електроенергію, що закуповується енергокомпаніями на Енергоринку України. Таким чином, ланцюг замикається. Існує безліч питань щодо атомної генерації, шляхів розвитку інших генеруючих складових (насамперед гідроенергетики)...
Потрібна відверта компетентна розмова і з такого важливого питання, якого уникає нинішнє керівництво ПЕК, — про прямі договори між генеруючими і енергопостачальними компаніями. У деяких країнах світу це повністю сформована і діюча система. В Україні взятий варіант англійського енергетичного пула, де весь виробіток «скидають» в один загальний котел і там формують оптові тарифи закупівлі. Насправді для виробників електроенергії набагато простіше формувати економічну політику і виробничу програму підприємства, маючи довгострокові програми, ф’ючерсні договори: заздалегідь відомі обсяги закупівлі кожною компанією, у контрактах чітко зафіксовано взаємні зобов’язання. При цьому додаткову частину електроенергії, потреба в якій виникає непередбачено, можна докуповувати на енергоринку, куди «скидатимуться» нерозподілені енергозалишки. І найголовніше — відпадає потреба в якомусь посереднику, який керує енергоринком неправовими, неекономічними методами.
Перманентна криза в енергосистемі пов’язана з проблемами не лише генеруючих станцій (нестача ядерного палива, газу чи вугілля), а й — а про це постійно забувають — енергопостачальних компаній. Найцивілізованішим, прийнятим у багатьох країнах світу, є впровадження абонплати, тобто постійної складової, прямо пов’язаної з абонованою (чи заявленою) потужністю енергоустановок споживача. Кошти в такому разі прямують на експлуатацію та модернізацію електричних мереж, тобто на утримання частини енергосистеми. При цьому автоматично (через механізм розподільчих рахунків) забезпечуються розрахунки (з допомогою ДП «Енергоринок») із генеруючими станціями за поставлений обсяг електроенергії. Крім того, зберігається можливість правового й економічного держрегулювання, оскільки розмір абонплати — диференційовано для кожної енергопостачальної компанії — встановлюється спеціалізованим органом — Національною комісією з регулювання електроенергетики (НКРЕ).
Цілком зрозуміло, що обленерго — остання ланка енергосистеми, що працює безпосередньо з конкретними споживачами, і все, що відбувається в електричних мережах, відразу відбивається на них. Отже, утримання і розвиток мереж — це невід’ємна частина функціонування і перспективи електроенергетики в цілому. Впровадження абонплати створює принципову можливість вирішувати ці проблеми.
Означимо ще кілька конкретних завдань, які стоять перед усіма енергопостачальними компаніями. Тим паче що в приватизованих обленерго, через цілу низку обставин, вони швидше й різкіше виявляються. За даними Мінпаливенерго, за дев’ять місяців 2000 року так звані технологічні витрати на транспортування електроенергії (технічні й комерційні втрати) в електричних мережах обленерго становили 19,11% загального товарного відпуску, що за той самий період по обленерго становив 74,988 млрд. кВт.год на суму 7,958 млрд. грн. (В окремих областях втрати становлять 30—40%; можна собі уявити недоотримані мільярди, не кажучи про розбазарювання матеріальних ресурсів країни!) Нескладні розрахунки свідчать, що збитки порівнянні з витратами на купівлю російського або туркменського газу. Звичайно, повністю уникнути втрат неможливо, проте зменшення їх удвічі (поряд зі збільшенням власного газовидобутку) дозволило б значною мірою відмовитися від дорогого імпорту.
Безумовно, це дуже складна, масштабна і дорога робота, яка потребує реалізації цілого комплексу заходів (масове переоснащення споживачів приладами обліку відповідного класу точності, комп’ютеризація, виставляння щомісячних рахунків побутовим споживачам, розв’язка схем електричних мереж, заміна потужного незатребуваного устаткування, переоснащення споживчих енергоустановок та чимало іншого), але виконати її реально! Щоправда, цим треба займатися щодня, необхідне залучення значних інвестицій. І, повертаючись до абонплати: якщо сьогодні не впровадити цю систему, не нагромаджувати кошти і крок за кроком не здійснювати перерахованих проектів, втрати тільки зростатимуть і, зрештою, обленерго просто «проїдять» свої мережі! Гадаю, добродії інвестори, ви повинні знати і про це.
Наступна цікава тема — екскурс по безлічі документів. Щоб було зрозуміло: у країні, яка визнана світовим співтовариством як держава з ринковою економікою, у найважливішій галузі — енергетиці — не просто здійснюється держконтроль, для чого створено законний орган — НКРЕ, а відбувається тотальне адміністративне управління кожною енергокомпанією. Чи можна собі уявити, що 27 директорів обленерго щочетверга їздять до Києва на наради з питань розрахунків із ДП «Енергоринок» — це єдиний аспект, який цікавить керівництво ПЕК.
Нинішнє керівництво ПЕК довго домагалося змін у законі «Про електроенергетику» і якісного перерозподілу фінансових потоків Енергоринку. Згаданий закон ухвалений 7 липня 2000 року. Що ж ми бачимо? Читаємо статтю закону — розрахунки за електроенергію виключно грошима. І буквально через пару місяців виходять пачки постанов Кабміну про проведення всіляких «псевдогрошових» заліків. Це ставить у цілком незрозумілу ситуацію й енергопостачальні компанії, і споживачів: посилаємося на закон, впроваджуються начебто цивілізовані норми, а тут — одна постанова, друга, третя, вже видаються просто розпорядження Кабміну (приміром, №№ 325, 453, 449) — документи, правовий статус яких узагалі незрозумілий.
Інший приклад вольової зміни правил: постановами НКРЕ впроваджується надзвичайна ситуація на оптовому ринку електроенергії (ОРЕ), що дозволяє перерозподіляти кошти не за алгоритмом, як передбачено законом (№№1073 від 18 жовтня 2000 року, 1078 від 19 жовтня 2000 року, 1082 від 24 жовтня 2000 року та ін.). Причому чудове формулювання: «На виконання окремого доручення прем’єр-міністра від 16.10.2000 р.»...
Отож, добродії майбутні акціонери обленерго, ви повинні знати, що в країні, де Президент, парламент і політична еліта визначилися та рухаються в напрямку ринкової економіки, в окремій галузі відбуваються такі перекручення. Природно, подібні зміни алгоритму (як вони встановлюються — це взагалі тема окремої розмови) завдають значних збитків економічній та технічній діяльності енергопостачальних компаній.
Ті, хто працюватиме з обленерго, зіштовхнуться ще з однією проблемою, яка універсальна для всіх областей і чекає свого розв’язання. В усіх регіонах є об’єкти, яких через цілу низку причин неможливо відключати. Найчастіше вони при цьому боржники за спожиту електроенергію. Здавалося б, не так важко визначити їх перелік, зареєструвати, скажімо, у МНС і знайти спосіб розрахунку на державному рівні. Однак нічого такого не робиться, і відповідальність, у тому числі моральну, покладено на обленерго.
Наступне, найважливіше, особливо для майбутнього власника електромереж, питання. Лише у ВАТ «Сумиобленерго» за 11 місяців 2000 року викрадено дротів, трансформаторів, іншого електротехнічного устаткування на суму близько 1,5 млн. грн., при тому що відновлення устаткування коштує значно дорожче. А внесений до Верховної Ради законопроект про посилення відповідальності за розкрадання в цій сфері не проходить. За статистикою Мінпаливенерго, у країні 6,2% спожитої електроенергії розкрадається! Це виливається приблизно в 65 млн. грн. — майже 12 млн. доларів. За такі гроші можна було б істотно переоснастити ціле обленерго.
На енергоринку країни існує незрозуміла організація — ДП «Енергоринок», що не володіє нічим, крім кредиторської та дебіторської заборгованості, і не може відповісти за тими санкціями, які пред’являє нам споживач за недопоставлену йому замовлену потужність, обсяги та ін. Тим часом по 13 з 27 енергопостачальних компаній країни порушено позови щодо заборгованості перед «Енергоринком»; загальна сума становить 3,5 млрд. грн. Давайте на хвилиночку станемо й замислимося, до чого це призведе. Вже є приклад «Донецькобленерго», що втратило частину своїх електромереж і тепер орендує їх у колишнього кредитора. Як компанії утримуватимуть мережі, які їм уже не належать?
Добродії потенційні інвестори, ви придивіться саме до тих шести обленерго, які нині виставлені на продаж (аналогічна картина по всіх інших): в усіх негативне сальдо між кредиторською та дебіторською заборгованістю. Якщо обленерго в роботі зі споживачами йде на реструктуризацію, на графіки погашення заборгованості, чому пан Енергоринок не може скласти такі самі графіки реструктуризації і не діяти способом силового тиску?
Цілий комплекс питань, що йдуть від життя, від практики, чимало з яких можна вирішити ефективно й дуже швидко — було б бажання. Проте всі вони потребують осмислення, консультацій із фахівцями, деякі — навіть із парламентом. Бо, на відміну від нинішнього керівництва ПЕК, яке вважає, що обленерго — посередник між генерацією та споживачем, працівники компаній повністю заперечують таке розуміння. Як можна так назвати підприємство, що сьогодні, за умов постійної нестачі коштів і ресурсів, утримує електричні мережі, робить необхідні ремонти? Нині, у дні подолання грудневої кризи, це сприймається як витончений цинізм. Енергетики днями й ночами працюють у холоднечу, ставлячи повалені опори і натягуючи дроти, задіяно величезну кількість техніки, мехколони. Ні, обленерго — це компанії солідні, що мають намір працювати постійно, і ставитися до них слід відповідно.