Рано чи пізно Україні доведеться вибирати, хто буде другим постачальником ядерного палива разом із російським ВАТ «ТВЕЛ» — американський Westinghouse чи українсько-російське СП. Третього не дано. Такий лейтмотив інтерв’ю віце-президента «ТВЕЛ» Василя Константінова нашому виданню, яке він дав одразу після міжнародного паливно-енергетичного форуму, що відбувся недавно в Києві.
— Василю Леонардовичу, ваш виступ на форумі був, по суті, презентацією ВАТ «ТВЕЛ» як глобального постачальника ядерного палива. Могли б ви докладніше розповісти, яка частина в цих «глобальних» планах «ТВЕЛ» приділяється Україні?
— Хоч як дивно це звучатиме, але відповідь на запитання залежить передусім від самої України. Не приховуватиму, ми щиро зацікавлені в тісній співпраці з Україною й нині, і в перспективі. Причому не тільки в питанні поставок ядерного палива, а й у питанні його спільного виробництва, і в питанні підвищення ефективності роботи українських АЕС.
Зазначу, що це не просто теоретичний інтерес, він підтверджений реальними діями: ми повністю виконуємо всі взяті на себе зобов’язання і по СП «УкрТВС», і по співпраці в сфері технологій. Проте, якщо цей інтерес не буде взаємним, ми, зрозуміло, далеко не просунемося.
— А нині цей інтерес взаємний?
— Нам здається, загалом — так. Дивіться: зацікавленість НАЕК «Енергоатом» у закупівлі нашого палива зберігається. Є певний прогрес щодо локалізації частини операцій, пов’язаних із виробництвом палива. Ведуться роботи із запровадження маневреного режиму експлуатації АЕС, що дасть змогу «Енергоатому» раціональніше використовувати паливо.
Більш того, нині керівники атомної галузі України визначили пріоритет — створити в Україні складальне виробництво ядерного палива. Проте, як кажуть, «є нюанс»...
— Ви маєте на увазі контракт України з Westinghouse?
— У тому числі. Точніше, не так контракт, як те, коли і як його підписали.
— ???
— «Як» — без тендера. Хоча відомо, що зазвичай тендерні процедури дозволяють одержати за менші гроші ліпший продукт. Так, ядерне паливо в Україні стоїть у списку товарів і послуг, до яких застосовувати тендерні процедури необов’язково (але можливо!). І зрозуміло, чому воно в цьому списку опинилося — на момент розробки закону просто не було іншого постачальника ядерного палива для АЕС України. Якщо ж другий постачальник з’являється, чому б привселюдно не з’ясувати переваги тієї чи іншої пропозиції?
«Коли» — потребує розгорнутого коментарю. У світі експлуатуються три основні різновиди легководних реакторів: двоконтурні PWR і ВВЕР (російського дизайну. — В.З.), а також одноконтурні BWR. Відповідним чином сегментовано й ринок ядерного палива для них. Отож, сегмент ВВЕР серед них найменший, і сьогодні він затісний для конкуренції — навіть у нас економіка виробництва на межі, а тільки-но з’явиться ще один постачальник, обидва ризикують піти в мінус або будуть змушені піднімати ціни.
За будь-якого розкладу покупець програє — або він платитиме більше, або паливо перестануть удосконалювати, й покупець почне програвати на глобальному ринку виробництва електроенергії. А Україна, як ми знаємо, хоче серйозно грати на цьому полі.
Тому, резюмуючи, ми не проти конкуренції загалом. Навпаки, ми визнаємо її плюси. Вона стимулює науково-дослідні й дослідно-конструкторські роботи, змушує бути активними. Ми вважаємо, що просто час другого постачальника ще не настав. За нашими розрахунками, цей час настане, коли кількість блоків російського дизайну перевалить за 90.
Більш того, в такій ситуації ВАТ «ТВЕЛ», хоч як парадоксально це звучить, і саме як частина російського «Атоменергопрому» (АЕП) — вертикально інтегрованої компанії, буде зацікавлене у появі ще одного постачальника.
— Чи немає в цьому лукавства? Віце-президент компанії каже, що слід створити конкурента «самому собі»?
— Я недаремно згадав «Атоменергопром», частиною якого є «ТВЕЛ». АЕП ще й продає реактори, а це зовсім інший рівень бізнесу. Наші аналітики дійшли висновку, що зі збільшенням кількості російських реакторів у замовників зростатиме потреба в гарантованому забезпеченні реакторів паливом. І другий постачальник саме й стане для них такою гарантією.
І ще. Прямий конкурент — це один із можливих сценаріїв. Але ж можна ще й створити СП, щоб взяти участь у прибутку «конкурента». От тому ми й розглядаємо як ліпший варіант створення складального СП із кимось з наших нинішніх партнерів.
Скажу більше, в нас уже розроблено певні критерії для вибору партнера. Це, по-перше, розмір реакторного парку. По-друге, схильність до російських реакторних технологій. І, нарешті, рівновіддаленість від інших країн–ринків «ТВЕЛа».
А взагалі, є ще й третій варіант — створити власну філію, але в іншій країні. Це теж буде розв’язанням зазначеної проблеми, яка може виникнути.
— Тобто в будь-якому разі трьох постачальників в України не буде, тому що ринок порівняно невеликий, а от другим постачальником разом із «ТВЕЛ» буде або Westinghouse, або спільне з Росією СП?
— Абсолютно правильно. Перефразую відомий вислів: «Болівар не винесе трьох». Якщо двох ще так-сяк, і то за умови 90 блоків, про які я сказав, то трьох — точно ні. Тому або «ТВЕЛ» і Westinghouse, або «ТВЕЛ» і російсько-українське СП. Це як «гра в стільці», коли стільців на один менше, ніж гравців. Відмінність у тому, що один стілець точно за нами. А от хто сяде на вільний — американська компанія чи російсько-українська, вирішувати Україні. Але третій (хто програв) точно вибуває.
— Припустимо, є якесь граничне значення — 90 блоків. Коли його реально буде досягнуто?
— Плани Росії — 26 реакторів до 2020 року тільки в Росії. Плюс будівництво за кордоном: у Китаї, Індії, Східній Європі. Та й українські плани можна назвати масштабними. Тож років через десять ми зможемо вийти на цю цифру. Все реально.
— Тобто, якщо Україна захоче брати участь у СП, чекати ще 10—12 років?
— По-перше, з огляду на те, що виробництво треба налагодити, кваліфікувати, завод може з’явитися раніше — в 2015—2017 роках, що, на мою думку, збігається з термінами, які декларують українські партнери.
Інша річ, що якийсь час він працюватиме на обмеженій потужності — у дослідному режимі, поки відбуватиметься налагодження, кваліфікація тощо.
А по-друге, ще раз повторю — все у ваших руках. Не мені давати поради, та, можливо, Україні було б логічніше сконцентруватися на будівництві нових блоків і прискорити наближення граничного значення, про яке ми з вами говоримо?
— Повертаючись до метафори зі стільцями, що, на вашу думку, виберуть наші керівники: самим сісти чи поступитися місцем американцям?
— Ліпше це запитання адресувати їм. Усе залежить від того, що вони воліють: зробити подарунок американському урядові до чергового свята чи розвивати національну промисловість. А так, щоб і вашим і нашим, боюся, не вийде.
— До речі, про залежність. Голова НАЕК «Енергоатом» Юрій Недашковський закінчив свій виступ на форумі риторичним запитанням: «Довгостроковість (довгостроковий контракт із «ТВЕЛом». — В.З.) — це посилення залежності чи нові можливості?» Як ви відповісте на нього?
— Я вже майже відповів. Розумієте, диверсифікація, якою пояснюють потребу контракту з Westinghouse, не знижує залежності. Вона її розподіляє. Замість залежності від Росії виникає залежність від Росії та США. Якщо хтось вважає, що це ліпше, — дай Боже.
Мені особисто здається, що стає гірше. Не тільки, як я вже сказав, через відсутність економіки. А й тому, що тепер переговори доведеться вести не з однією компанією, а з двома. Це набагато складніше — можу стверджувати як переговорник.
Реальне ж зниження залежності буде тоді, коли Україна сама вироблятиме паливо. А це можливо, повертаючись до запитання Юрія Недашковського, саме за наявності довгострокового контракту з «ТВЕЛом». Тобто довгостроковість — це однозначно нові можливості.
— Розкажіть докладніше про зв’язок між довгостроковим контрактом і виробництвом палива в Україні?
— Прошу. Створення будь-якого виробництва потребує інвестицій. Ви особисто інвестуватимете серйозні суми у виробництво продукції, ринок для якої ризикує «зібгатися»?
Або так. Сьогодні ми, нічого не інвестуючи, крім як у НДДКР, поставляємо паливо на 15 українських блоків. Не маючи довгострокового контракту, а по суті — довгострокових гарантій щодо обсягів закупівель, ми не ризикнемо додатково інвестувати десятки мільйонів доларів. Тому що може статися так: сьогодні ми зробимо серйозні фінансові вкладення, а завтра обсяг закупівель у нас зменшиться. Тобто ми витратили гроші, а продажі скоротилися. Хіба це бізнес?
— Ні.
— От і я про те ж. Тому нам і потрібні гарантії, потрібен довгостроковий контракт.
— А чому тоді НАЕК «Енергоатом» не підписує довгострокового контакту?
— Ну не працюю я в НАЕК! Тож запитання не до мене. Вважаю, що, мабуть, є ще одне риторичне запитання, яке для себе має вирішити Україна: що для неї важливіше — «диверсифікація» (а по суті — збереження залежності) чи «нові можливості» через створення складального виробництва та стратегічне партнерство у виробництві ядерного палива, і не тільки для українського ринку.